Є на Волині нардеп, який понад усе любить власний піар. Це Ігор Гузь. Не маючи можливості похвалитися кількістю поданих законопроектів, ухвалених за його ініціативою державних рішень, Ігор Володимирович привертає до себе увагу журналістів різними екстраординарними вчинками: то озеро перепливе, то готель, в якому мешкає, покаже, то шахтарів Нововолинська у Верховну Раду привезе, щоб потім, коли Кабмін на численні звернення виконавчої вертикалі виділить кошти гірникам на зарплату, приписати це в заслугу собі.

Ще з юних літ Ігор Володимирович засвоїв: головне не те, що і як ти робиш, головне – як часто згадують твоє ім’я у пресі. Як любить повторювати один відомий волинський фотограф, мені гонорар за фото не потрібен – мені «світитися» треба. «Світитися» – означає запам’ятатися читачам як автор багатьох неординарних світлин. Тоді й замовлення на зйомку різних корпоративів, весіль, днів народження посипляться, як з рогу достатку.

У випадку з політиком Ігорем Гузем «світитися» – означає бути весь час на слуху в електорату. Щоб коли настане час виборів, не витрачатися на «розкрутку» свого імені. А, приписавши собі чужі заслуги, здобути прихильність виборців.

У нашому суспільстві політики тратять немалі кошти на те, щоб їх згадували у пресі. Такі матеріали зазвичай друкують під рубрикою «Політична реклама». А Ігор Володимирович віднедавна – завсідник різноманітних ток-шоу на телебаченні, де його запрошують від певної політичної сили, через що витрачатися особисто йому не доводиться. Ігор Гузь вважає, що він дуже цікавий глядачам, слухачам і читачам, тому ЗМІ просто зобов’язані його показувати.

Це як у рекламному ролику якогось продукту. Наприклад: «Якщо хочеш добре как, не забудь про «Дуфалак». Всі обговорюють, яку дурню показують, а рекламісти потирають руки: ефекту досягнуто – про продукт говорять, отже, його назва відклалася в пам’яті. І коли постане проблема вибору, споживач не буде консультуватися зі спеціалістами, піде, скажімо, в аптеку і скаже: «Я знаю тільки ці ліки, дайте мені їх».

Колись, ще очолюючи «Національний альянс», Ігор Гузь повчав колег із громадський організацій: «Я ніколи не плачу гроші за висвітлення нашої діяльності  у ЗМІ. Головне – проводити цікаві, неординарні акції, щоб журналісти самі писали про нас, а редактори показували це на телебаченні, говорили по радіо, друкували в газетах». І говорили, і друкували, і показували. Ігор Гузь ще за часів «злочинної кучмівської влади» вдало експлуатував бандерівську тему. Тому журналісти, завше прихильні до опозиції, вважали своїм обов’язком проштовхнути подібні матеріали у виданнях, теле- і радіоорганізаціях, в яких працювали.

Іноді доходило до абсурду. За флешмобом, крім самих організаторів, спостерігало кілька випадкових перехожих і кілька журналістів. Але оскільки медійник вже прийшов на подію – не пропадати ж матеріалу (редактор за марно проведений час не похвалить). Тим паче, що під час акції організатори роздали прес-реліз, в якому зазначили, що писати і як писати. Ліниві журналісти його одразу ж підписували своїм іменем і видавали у світ. А тим, хто вирішив не тратити свого часу на перегляд нецікавого флешмобу, члени громадської організації приносили прес-релізи і фото прямо в редакції. Можна було не бути на події, а подати в газеті про неї допис. Із поширенням інтернету стало ще легше. Так звані громадські активісти розсилають прес-релізи по всіх ЗМІ, і найчастіше інтернет-видання, редактори яких вимагають щопівгодини оновлювати стрічку новин, в період інформаційного голоду хапаються за все, що приходить на електронну пошту. За винятком тих, де на певну організацію накладене певне табу.

З політиками нині чинять по-іншому. Їх ніхто, особливо на регіональному рівні, безплатно піарити не збирається. Надто не люблять їх сьогодні, особливо тих, що при владі. Вони ж лобіюють інтереси певних ділових кіл, отримують за це добрі гонорари, то за згадку про них у пресі хай платять! Або ж друкують свої матеріали за кошти, виділені державою на підтримку політичних партій.

Та Ігор Гузь ще досі приписує себе до опозиції, хоч давно перебуває у парламентській більшості. Він і далі придумує різні флешмоби, піар-акції, щоб «світитися». Скажімо, зробить селфі під час наради за участю міністра АПК та голови Держпродспоживслужби, а також їхніх заступників, на якій розглядають питання закриття ковельської філії ДП «Укрветсанзаводу», приїде до Ковеля, підбурить людей до перекриття міжнародної автотраси.

ФОТО СЕЛФІ 

Йому за такі дії нічого не буде – він же недоторканний нардеп. А учасників акції можуть і покарати за законом. Хоч, як державний службовець, мав би послугуватися законними методами досягнення справедливих рішень. Адже він – законотворець, повинен показувати зразок дотримання законів у державі. Інакше правову державу ми ніколи не побудуємо.

Ігор Гузь критикує облдержадміністрацію, що вона не в змозі вирішити проблему закриття ковельської філії ДП «Укрветсанзаводу». Волинські чиновники президентської вертикалі, спростовуючи аргументи нардепа, в один голос доводять: діють виключно у законній площині і використовують для цього всі можливі важелі впливу. Мовляв, не порушувати ж їй закон, як це робить нардеп! А за це місцевих чиновників, на відміну від недоторканного законотворця, можуть і покарати. Народний же за такого розвитку подій лише б руки потирав, бо «кари» київської дочекатися не може.

Тому не варто й дивуватися, що… Ні, не визнанням чужих заслуг, а навіть констатацією фактів щодо наявності тих заслуг, Ігор Гузь перейматися не збирається. Натомість вміло прилаштовує чиїсь «ордени» – навіть злісних ворогів, яких не гребує поливати брудум із парламентської трибуни, – на власні груди. Так було із шахтарськими грішми, які буцімто «вибив» у держави відважний нардеп. Така ж ситуація із фінансовим ресурсом так званого соц-економу.

«У 2016-му Ігорю Гузю вдалося «вибити» в округ майже 20 млн грн на соціально-економічний розвиток територій», – написав 27 лютого цього року сайт, який повязують із іменем Ігоря Гузя. Останній же і сам не раз таке говорив. Щоправда, жодного разу й жодним словом не обмовився, що ці мільйони «вибивати» зовсім не треба, що отримує їх не він один, а всі народні обранці. І називають «вибиті» титанічними гузевими зусиллями гроші не інакше як державна субвенція на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій. А на Волинь (й до інших областей) надходить вона на підставі постанови Кабінету Міністрів.  Але  Ігор Гузь не вдається в деталі і не соромиться приписати собі чужі заслуги.

Та люди того не відають. На території свого виборчого округу команда Ігоря Гузя нещодавно поширила листівки, в яких переконує виборців, нібито нардеп «вибив» у Києві 12 мільйонів для розвитку населених пуктів Володимир-Волинського та інших районів.

ФОТО ЛИСТІВКИ

Чорним по білому на тій скромній (за друком) листівці зазначено: немалу суму вділив щедрий нардеп на «нові сучасні дитячі та спортивні майданчики, вартістю 79, 8 тис. грн кожен, облаштують у 17-ти селах». Хороша справа! І не підкопаєш, бо той дрібний електорат, який гратиметься на тих майданчиках, ще й не електорат зовсім. А тому це – жест доброї волі народного обранця й свідчення його турботи за громаду. Усю. Але…

Не один і не два керівники сільського місцевого самоврядування через ті майданчики тепер чухають потилиці. Бо наприкінці 2016-го помічники недоторканного більше ніж переконливо радили поставити підписи на актах виконаних робіт, коли робіт то… не виконано. Воно й зрозуміло, аби «вибиті» гроші не повернулися до українського бюджету й не змарнувати Ігореві Гузеві репутації особиво виконавського депутата. Сільські голови, повіривши народному, розчерком пера засвідчували наявність неіснуючих майданчиків. Тепер же протоптують дорогу до… кабінетів правоохоронних органів.

А що тим часом недоторканний? Він у депутатських трудах і клопотах. Нещодавно на власній сторінці у популярній соцмережі поділився планами на рік нинішній: «І про плани… Значить так, цього року планую підкорити три визначні водойми Волинського краю) Озеро Пулемецьке. Довжина – 6 км. Озеро Турське. Довжина – 5,35 км. Озеро Люцимер. Довжина – 2,97 км. Все протягом літа, конкретні дати узгодимо пізніше. Умови прості: пливемо безперервно, але не на швидкість, човнів супроводу не торкаємося, учасник запливу повинен реально оцінити свої сили. Хто має бажання приєднатися пишіть, ну і готуйтеся)». Люди кажуть: у кожного Івана – свій план. А у Ігоря, тим більше.

Та чого не зробиш заради піару! Йому ж «світитися» треба. Бо термін каденції спливає, а похвалитися Ігорю Гузю, крім плавання в озерах, електорату нічим. Того, дивись, і забудуть виборці, що є у них нардеп. Візьмуть і проголосують за когось іншого. І недоторканним буде хтось інший. А без тої «індульгенції» не так і просто жити.

Оксана БУГАЙ