Право називатися лицарем завжди доводили в бою. Для волинських лицарів-баскетболістів таких боїв було чимало. Спочатку пошук фінансуванням,потім форсування фізичної підготовки. До цього всього додалися проблеми із комплектацією команди та відсутністю приміщення для тренувань і домашніх ігор. Додаткове навантаження для хлопців – всі матчі першого кола на виїзді. Два місяці з потяга в потяг.
 
Незважаючи на всі обставини,команда таки розпочала новий сезон. Тим,хто дорікне «Волиньбаскету» результатами стартових матчів,хочеться нагадати фактори описані абзацом вище. Не варто забувати і про перемогу над харківським «Політехніком»,хороші відрізки в матчах проти «Кременя»,«Дніпра»,«Миколаєва». Не все так погано у нашому домі,як здається деяким критикам.
 
До того ж розмірковувати у цій публікації про спортивну сторону медалі не потрібно: проблема знаходиться в іншій площині,де результати і показники безсилі. Зрештою,згадується гасло одного з найбільш численних в Україні об’єднань футбольних ультрас (вболівальників) – «Завжди вірні». Чим не приклад для наслідування?
 

 
По-справжньому тривожно стало,коли у пресі з’явилася офіційна заява БК «Волиньбаскет». В ній йдеться про те,що команда зніметься з чемпіонату,якщо найближчим часом не знайде джерела фінансування. Хоча ще місяць-півтора назад нічого не віщувало біди. На передсезонній прес-конференції президент «Волиньбаскета» Сергій Смітюх заявляв,що фінансових проблем бути не повинно,адже допомогу клубу особисто обіцяв губернатор Володимир Гунчик.
 

 
І справді був створений фонд для фінансування команди,який поступово почав наповнюватися,але потім щось пішло не так. Зі сторони керівництва клубу лунали звинувачення у тому,що голова ОДА відвернувся від «Волиньбаскета». Володимир Гунчик відкинув ці слова,зауваживши,що виконав всі обіцянки перед клубом.
 
Губернатор заявив,що було створено спеціальний фонд для фінансування команди,а він персонально звертався до бізнесменів,аби його наповнювати. «За проханням голови ОДА на рахунки баскетбольного клубу «Волиньбаскет» від спонсорів поступило 235 тисяч гривень. На превеликий жаль,так звана більшість в нашому місцевому парламенті не підтримала пропозиції,пов`язаної з фінансуванням баскетбольного клубу і нашого волейбольного клубу»,- розповів він.
 
Голова ОДА акцентував увагу на тому,що тепер керівництво клубу повинно самостійно шукати кошти для фінансування. «В мене немає ніякого благодійного фонду. Я такими справами не займаюся і тому в мене немає можливості фінансувати баскетбольний клуб. В мене немає більше можливості просити бізнес відповідної фінансової підтримки. Тому що це вже більше нагадує тиск голови адміністрації на представників бізнесу»,- підсумував Володимир Гунчик.
 
Ще більше заглиблюватися у минуле немає сенсу. Грошей в казну «Волиньбаскета» це не підкине. Потрібно шукати вихід,адже моральний дух в команді не найкращий. «Настрій не дуже. Ждемо та надіємося,що все буде добре. Буде шкода,якщо команда розвалиться»,- розповів вихованець луцького баскетболу,«номер перший» команди Петро Глушко.
 

 
Менше оптимізму у наставника Дмитра Чайковського. Головний тренер констатує,що команда може навіть не дотерпіти до перших домашніх ігор. «Ситуація критична. Хлопці віддаються на 100 відсотків в кожній грі. Фінансування відсутнє. Гравці розуміючи,що команда потрібна тільки нам,можуть не витримати до домашніх ігор. Мені тяжко це констатувати,але напевно жителям області цікавіше спостерігати за обласними змаганнями,ніж за Чемпіонатом України. Ми вже звернулися до всіх небайдужих бізнесменів,але якщо це не потрібно владі то …Поки що все в підвішеному стані»,- розповів Дмитро Чайковський.
 
Картина вимальовується не дуже радісна. Не хочеться,щоб «Волиньбаскет» повторив долю однієї із кращих команд минулорічної Суперліги київського «Динамо». Хоча «динамівці» – не єдина в Києві професійна команда. Немає там проблем із майданчиками та дитячим баскетболом.
 

 
Я не сумніваюся,що не залежно від того,якою буде доля клубу,гравці без команди не залишаться. Підшукають собі нові колективи і молоді вихованці луцької школи баскетболу – Дейна,Глушко,Кісільчук,Шкондя. Проблема в іншому. Помиляються ті,хто вважають,що зникнення баскетбольної команди дасть додаткову можливість фінансувати дитячий баскетбол і згодом відродити професійний. Такий варіант можливий,однак аби рости і прогресувати дітям потрібно бачити перспективу. ЇЇ дає лише наявність професійного клубу.
 

 
Простіше всього «уповати на Бога» і на щасливий випадок. Авось,все буде добре. З такою позицією ми втратимо баскетбол у місті. Схожа ситуація могла б бути з футбольним клубом «Волинь»,однак мільйонні борги клубу погасив інвестор – голова Волинської облради Ігор Палиця. Де б були зараз найперспективніші вихованці дитячої школи «Волині»,якби клуб втратив професійний статус?
 
Для того,щоб врятувати команду можна піти шляхом рівненького футбольного клубу «Верес»,який став по-справжньому народною командою. У «Вереса» немає багатомільйонного бюджету,а казну наповнюють представники малого і середнього бізнесу та просто небайдужі жителі міста,які,фактично,стали акціонерами клубу.
 
Потрібно бити в усі дзвони,збирати за круглими столами депутатів,чиновників,бізнесменів та громадськість. Звісно,що першу скрипку в організації таких зустрічей повинна зіграти влада. Нехай хтось мене назве адвокатом Чайковського і Ко,але справа тут не в персонах,і навіть не в професійному клубі. На кону баскетбол у Луцьку. Судячи зі слів коуча «Волиньбаскета» судний день для «лицарів» наближається.
 
Сподіваюся,що місто таки проснеться і зробить все,аби врятувати команду заради якої вони вщент заповнювали зал обласної ДЮСШ минулого сезону. Допомогти можна не лише грошима,а й розголосом і зверненнями до тих,хто має кошти,або важелі впливу на ситуацію. Потрібно всіма правдами і неправдами допомогти команді. Зрештою «лицарям» не годиться ставати на коліна. Навіть у ситуаціях,коли йдеться про їх існування. Для того,аби врятувати «Волиньбаскет» потрібно 150 тисяч доларів,а це майже 4 мільйони гривень. Зворотній відлік пішов. Залишилося декілька днів.
 
Автор публікації – Андрій МОШКУН
 
Фото – прес-служба “Волиньбаскет” (фотограф Микола Мартинюк)