Урочистий захід відбувся у стінах Палацу культури міста Луцька.
 
Перш за все,присутнім показали кінофільм про історію госпіталю,про те,як установа утворилася,як її працівники рятували солдат на передовій під час Другої Світової війни і як нині борються за молодих бійців,котрі повернулися зі Сходу.
 
Привітати колектив госпіталю із їхнім святом прийшов голова Волинської облдержадміністрації Володимир Гунчик. Він наголосив,що професія військового лікаря дуже непроста,оскільки вона зобов’язує виконувати не лише медичну справу,але й боронити державу,тримаючи у руках зброю.
 
«Шановні лікарі,все,що ми бачили на екрані все-таки маленька частинка життя нашого військового госпіталю,крихта тих долей і судьб людей,які присвятили себе нелегкій професії. Не просто лікар,а військовий лікар,людина,яка однією рукою зобов’язана тримати скальпель,а в більшості випадків,в другій руці цієї людини може бути і автомат. Тому ми дуже добре розуміємо відповідальність цих людей – боронити державу,берегти життя тих,хто поряд з тобою,в бліндажі,окопі,землянці на передньому краї і коли виникає потреба,в багатьох випадках ці люди кладуть своє життя захищаючи поранених бійців,які потребують такої допомоги»,- наголосив голова ОДА.
 
Водночас,Володимир Гунчик зазначив,що живучи у мирному часі,люди і влада почали забувати про військовий госпіталь,натомість сьогоднішні трагічні події показали важливість існування цієї установи.
 
«Якось забулися часи,всі звикли до мирного життя,поступово затихала пам’ять про воїнів,госпіталь жив своїм напіввійськовим – напівмирним життям. Десь попадали солдати в біду,десь когось потрібно було підлікувати і ми почали про нього забувати. І зрозуміли значимість цієї установи тільки тоді,коли ми зайшли перший раз в госпіталь і в коридорі не було вільних місць. Можливо тоді вперше ми всі зрозуміли,що це не якась операція спецпідрозділів по зачистці площі чи будівлі,це – дійсно війна. І тому роль нашого військового госпіталю неоціненна. Напевно не один батько і мати в душі дякували нашим лікарям,за те,що вони зберегли життя їх дітей… Велика подяка і шана всьому персоналу госпіталю,всім тим,хто у непрості роки для України підтримав госпіталь,допоміг йому,відновив його бойову славу»,- підкреслив губернатор.
 
Натомість,начальник цього військового лікувального закладу,полковник медичної служби Олександр Хоменко зазначив,що ніхто не чекав війни і ніхто не був раптом готовим приймати поранених бійців у госпіталі. До початку бойових дій,лікувальний заклад був повністю пустим – без забезпечення медикаментами і грошима,втім організованість і влади і суспільства дозволила таки підняти на нормальний рівень госпіталь,аби повноцінно лікувати бійців.
 
«Ми не були готовими до такої роботи,ніхто…Ми вдвох з Григорієм Павловичем (Голова Волинської обласної організації Української спілки ветеранів Афганістану,- ред.) їхали в ніч,коли трапилася Волноваха,о 6-тій ранку ми по приймачу в автомобілі почули,що є перший двохсотий. Це після 30-ти років Афганістану… було дико чути це. І коли ми прибули до Києва – паніка була скрізь. Це наші поранені,наші волиняни і ніхто не знав,що робити з ними. Ми вирішили – будемо забирати їх і було організовано евакуацію населення. Ми забрали в той час 6 поранених,правда після того були тривалі розмови: хто дозволив,як забрали… але рішення було правильно прийняте. Хворі – живі повернулися в строй…»,- пригадує Олександр Хоменко.
 
Після промов колективу Луцького військового гарнізонного госпіталю вручили подяки та грамоти за підписом голови Волинської ОДА та Луцького міського голови,а на завершення усі присутні мали нагоду насолодитися концертною програмою.
 
Варто зазначити,що доля Луцького госпіталю і справді вражаюча. Заклад було створено фактично тоді,коли тільки німецькі війська,у 1941 році,почали захоплювати нашу територію. У той час,його було сформовано у Херсоні та офіційно названо «евакуаційний госпіталь №1960 хірургічного профілю на 200 ліжок». Госпіталь надавав медичну допомогу не лише воїнам,але і простому населенню,яке постраждало під час війни. За півтора місяця перебування у Херсоні госпіталь на 200 ліжок надав допомогу 726 пораненим,не повернувши до життя лише трьох із них.
 
За весь час війни госпіталь змінював місце дислокації 15 разів,подолав більш ніж 7 тисяч кілометрів,з них разом з військами – більш ніж 3 тисячі кілометрів. Під час воєнних лихоліть особовий склад госпіталю прийняв і надав своєчасну медичну допомогу 11 тисячам 162 пораненим,більш ніж 80% яких повернулися у діючу армію. Госпіталь надавав допомогу пораненим під час штурму Східного валу на Дніпрі,у Львівсько-Сандомирській операції,форсуванні Вісли та Одеру,в розгромі фашистів під Берліном,а закінчив бойовий шлях у німецькому місті Шеневальде.
 
22 червня 1945-го особовий склад госпіталю,виконавши свою місію,виїхав з Німеччини назад до Радянського Союзу. 20 серпня того ж року госпіталь прибув у Луцьк на місце постійної дислокації і увійшов до складу Прикарпатського військового округу.
 
Так,впродовж уже майже сотню літ,військовий госпіталь рятує життя тих,хто готовий його віддати за мир,спокій і незалежність. І досі медики цього закладу своїм професіоналізмом та майстерністю допомагають повернутися у життя нашим сьогоденним Героям,аби вони змогли продовжити свій рід на своїй вільній українській землі.