Скорботні заходи розпочалися на меморіальному комплексі “Вічна Слава”. Там небайдужі лучани хвилиною мовчання та покладанням квітів до пам`ятника “Поранений солдат” вшанували пам`ять загиблих під час Другої Світової війни.
 
На заходах були присутні представники місцевої та обласної влади,зокрема заступник голови Волинської ОДА Світлана Мишковець,заступник голови обласної ради Роман Карпюк та заступник мера міста Тарас Яковлев. З-поміж політиків та представників духовенства,ясна річ були й ті,на чиїх очах убили батьків чи родичів. Нині ці люди,котрі ще в дитинстві побачили кров та насилля – сивочолі дідусі та бабусі. Із квітами в руках та українськими прапорами вони йдуть до пам`ятних знаків,аби як годиться щороку вшанувати пам`ять невинно убитих земляків,бо знають — це їхній життєвий обов`язок.
 
Передусім,на меморіалі священослужителі провели панахиду за загиблими українцями,що втратили життя під час такої довгої та нещадної війни,відголоси якої лишилися й до сьогодні.
 
22 червня 1941 року наша країна сколихнулася від звістки про наступ ворогів. Відтоді почалася кривава війна,сповнена жахіть,сліз та болю. Численні жертви,скалічені долі,зруйнованні життя… Відтоді 22 червня стало днем,коли увесь народ згадує про подвиги своїх земляків,батьків,дідусів та бабусь,згадує про жертви,які принесли наші рідні за нашу волю і свободу,згадує про тих,кого ми втратили.
 
Водночас,скорботні заходи цьогоріч у Луцьку вирішили провести не 22-го,а сьогодні,23-го червня,аби поєднати вшанування пам`яті з іще однією трагічною сторінкою нашого народу. Так,23 червня 1941 року органи НКВС,керуючись директивою народного комісара Держбезпеки СРСР Меркулова від 23 червня 1941 року,розстріляли понад 2 тисяч в`язнів Луцької тюрми,серед них мешканці 40 міст та сіл Волині.
 
22 червня приблизно о 14.00 Луцька тюрма була піддана бомбардуванню з ворожих німецьких літаків. Після закінчення бомбардування в`язні вчинили бунт. Але утекти пощастило одиницям. Навздогін утікачам були вислані наряди НКВС,які розстрілювали їх на місці або повертали до тюрми.
 
Згідно з документацією НКВС,на осіб,що утримувалися в тюрмах західних областей України,складались списки,за якими вони підлягали розстрілу за місцем їх утримання у зв`язку з початком війни з Німеччиною. Розстрілювались не тільки особи,щодо яких були винесені вироки про вищу міру покарання,але і засуджені до позбавлення волі та ті,щодо яких тільки розпочалося слідство. За показаннями свідків,крім в`язнів,розстріляних 23-24 червня 1941 року та захоронених на подвір`ї в`язниці №1,у січні 1944 року під час окупації м. Луцька німецько-фашистськими військами на тій же території були розстріляні та захоронені заарештовані німецькою владою громадяни.
 
Усю ніч і до самого ранку 23 червня,поки німці не увійшли в місто,в Луцькій тюрмі розстрілювали арештантів та поспіхом прибирали їхні тіла.
 
Передумовою такої жорстокості стало те,що із вересня 1939 року активно почала здійматися сила підпільної організації ОУН,члени якої мали на меті здійснити повстання і завершити його до весни чи літа 1941 року.
 
Натомість занепокоєні радянські спецслужби вирішили провести масові арешти всіх запідозрених у причетності до підпілля. До “ворогів радянського ладу” належали всі колишні члени діючих за часів панування Польщі легальних партій,національних,релігійних і молодіжних організацій,раніше засуджені радянською владою,та члени сімей розстріляних більшовиками “контрреволюціонерів”,громадяни,які мали родичів за кордоном та інші. І згодом,кількадесят тисяч із цих людей нещадно розстріляли,потому навіть не поховавши.
 
Так уже 75 років поспіль,лучани та волиняни 23 червня поспішають до Свято-Троїцького кафедрального собору,аби звідти з оберемками квітів,вінків та з прапорами у руках рушити скорботною ходою до Замкової площі,яка уже майже століття тому вкрилася кров`ю наших земляків.
 
Така традиція започаткувалася за кілька днів після нещадних подій,коли позиції німців у Луцьку зміцнилися і вони дозволили пройти людям до кривавих тюремних ям. Саме тоді люд та більше ніж 70 священослужителів ринули від Собору до в`язниці,аби відправити панахиду та покласти квіти.
 
Сьогодні до містян,які прийшли покласти квіти до пам`ятного знаку,звернувся митрополит Луцький і Волинський Михаїл,який зазначив,що для кожного лучанина та волинянина цей день — день великої пам`яті і великої скорботи.
 
“Я кажу великої пам`яті,це означає пам`яті всієї громади і пам`яті через роки і віки. Ми стоїмо з вами на площі,де 23 червня 1941 року стояли наші діди і прадіди,коли стояли не в увесь ріст,не з приводу якогось свята,а стояли на колінах,тісненько один до одного,і на вежах,які були тут поряд,були розстріляні. Ми стоїмо на місці,де загинули наші рідні і близькі в буквальному значенні цього слова. Ми стоїмо на місці,яке воістино можна назвати святим,а навколо нього є ще багато інших могил досліджених і недосліджених,де залишилися кістки наших волинян. Це не була тюрма у значенні зібрання якихось кримінальних злочинців,це була тюрма в яку зігнали усіх,хто любив свою землю і хотів,щоби за словами Шевченка “на своїй землі була своя правда”. За це вони були ув`язненні і не просто ув`язненні з надією на вирок,а були приречені тодішньою радянською більшовицькою владою. Були приречені на смерть,тому що ця влада пам`ятала просту істину — правда завжди буде видима всім і щоби не випустити цих в`язнів,їх просто винищили без суда,без слідства”,- зазначив митрополит.
 
Водночас він наголосив,що трагічні сторінки нашої історії не можна забувати,але ще важливішим є те,що цю історію слід використовувати задля нашого майбутнього,аби горе та ненастя більше не могло спіткнути нашу незалежну державу.
 
“2014 рік по новому дав нам підстави подивитися на цю трагедію і тепер,коли ми поховали сотню волинян,які загинули на Донбасі,сотню Небесну,яка загинула на Майдані… війна,яка сьогодні триває і знову ж таки з наслідниками цієї самої радянської влади,тільки тепер уже в іншій державі… Тому я бажаю,щоб ми сьогодні згадали цих невинно убієнних і по новому дивилися на наше минуле і знайшли порозуміння у русі в наше майбутнє. Минуле треба згадувати,але і про майбутнє треба думати,яке ми бачимо майбутнє своєї незалежної держави”,- підкреслив митрополит.
 
На завершення процесії,і ветерани і їх молоді наступники поклали квіти до пам`ятних дощок і спільно виконали Державний Гімн України.