Герої Небесної Сотні 18-20 лютого 2014 року у Києві віддали своє життя за європейське майбутнє нашої країни. З нагоди другої річниці трагічних подій на Євромайдані сотні лучан сьогодні схилили свої голови у пам’ять про ті події.
Скорботні заходи розпочалися біля фотостели «Героїв Небесної Сотні та загиблих за Єдність України» на Театральному майдані Луцька. Потім відбулася піша хода до меморіального комплексу «Вічна Слава». Там,біля могили покійного бійця Небесної Сотні Василя Мойсея та пам’ятника «Волинські герої Небеної Сотні»,на якому увіковічені прізвища шістьох волинян – Віктора Хом’яка,Сергія Байдовського,Едуарда Гриневича,Василя Мойсея,Івана Тарасюка та Юрія Сидорчука,відбулася заупокійна служба.
У своїй проповіді перед громадою митрополит Луцький і Волинський Михаїл побажав усім пам’ятати,за що пролилася кров загиблих на Майдані Незалежності у лютому 2014 року: «В усі часи українські патріоти боролися за нашу незалежність зі зброєю в руках,ми їх називаємо героями. Але ніколи раніше ми не вживали означення «небесний». І саме тих,беззбройних хлопців,які захищали свою Україну лише вірою і любов’ю,ми називали «Небесною сотнею». Вони – це наше найкраще відображення. Ми повинні бути гідними їх,повинні бути такими ж відважними у своїх думках та діяннях заради нашого народу. А місце,де похований один з них,завжди асоціюватиметься у кожного з нас з їх першою жертвою. Це місце повинно бути нашим натхненням,це місце нашої героїки».
Чимало з присутніх з гіркотою згадували події Революції гідності,бо і самі були її учасниками. Деякі продовжили боротьбу і зараз воюють на Сході в добровольчих батальйонах,займаються волонтерством.
Отець Богдан,з села Милуші Луцького району,теж був на Майдані: «У ті дні кожен з нас відчував свій поклик їхати у Київ. Я теж намагався хоч якось духовно підтримувати людей,молився до Господа,щоб він укріпив у нас любов до ближніх,дав наснаги до боротьби за свої праві переконання. Але ніхто не думав ,що буде так гірко здобувати цю перемогу. Ті хлопці,які віддали своє життя за нас,вони наближаються до Христа своєю жертовністю».
19 лютого 2014 року Михайло Мойсей,тато Героя України Василя Мойсея,востаннє спілкувався зі своїм сином,який був тоді на Майдані: «Тату,у мене все добре,ми тримаємо оборону… – це були останні слова сина. Тепер він лежить тут,споруджена стела на його могилі. Другий рік вшановуємо його пам’ять . Хоча ще не покарані ті,хто стріляв . Але Бог все бачить … Василь був двічі закордоном,він бачив як там живуть,він хотів,щоб і у нашій країні було гідне життя,щоб не бути жебраками,а бути культурною нацією,щоб нас поважали. Він хотів закінчити інститут,а потім поступати в духовну семінарію … Проте не сталося. Куля обірвала його мрії».
Нехай пам’ять усіх невинно вбитих Героїв Небесної Сотні згуртує нас,дасть нам сили та наснаги у зміцненні нашої держави.