Говорячи про інформаційний «приціл», у якому фактично буквально опинилися Луцьк зокрема і Волинь загалом, варто уточнити: йдеться не лише про загальноукраїнський інформаційний простір. Якщо з приводу суто українського контексту можна говорити про приклад операції з «приватизації» влади у Луцьку та вірогідного «перевороту» на рівні Волинської ОДА, ймовірної ротації в силових структурах, то події вночі 29 березня біля/в будинку Генконсульства РП вийшли на міжнародний рівень. Тож направду Луцьк і Волинь опинилися в «прицілі» не лише ЗМІ. Вони, схоже, стали плацдармом і для апробування спецоперацій, і, як раніше, наголошувалися автором цих рядків, своєрідним «пробним каменем» реалізації масштабних проектів, «зав’язаних» на геополітику.n nЗ іншого боку, навряд чи варто погоджуватися з однозначним твердженням скептиків щодо сутності вітчизняних силовиків, роль яких начебто в основному фактично зводиться до того, аби «кришувати та стригти бабло». Хай приклад у контексті здачі Криму навіює на вкрай песимістичні настрої з цього приводу. Але мужність, жертовність, зрештою – українськість, підтверджена чином під час АТО (війни РФ проти нашої держави) як працівників СБУ, так і МВС, не може не викликати вдячності та й захоплення. А випадок у Луцьку в будинку Генконсульства Польщі, як і вибухи на найбільшому складі зброї (в Балаклії) та вбивство в Києві біля «Прем’єр палацу» екс-держдумівця РФ, свідчить не стільки «мінусовість» українських спецслужб, скільки про наслідки «багатоходівки», напрацьованої надзвичайно ефективними та досвідченими де-факто традиційно українофобськими структурами РФ.n n«Не думаю, що цей теракт говорить якісь проблеми у відносинах України з Польщею. Він говорить про те, що у нас є терористи або провокатори, які діють в розріз із національною безпекою України і проти її національних інтересів. А це все й складає імідж держави. Чим керувалися ці терористи – немає ніякого значення. Але наслідки їх дій – серйозні», – констатує дипломатБогдан Яременко.n nТак чи інакше, та, очевидно, вже можна констатувати, що гранотометний постріл в Генконсульство РП у Луцьку засвідчив: попри заспокійливі заяви, міждержавні стосунки України та Польщі в найближчій перспективі де-факто будуть далекі від дружніх. «Значення атаки на польське консульство в Луцьку абсолютно не можна применшувати», – наголосив Анджей Дуда, президент сусідньої держави. А відтак уточнив, що це «не є чимось, після чого можна перейти до нормального порядку денного, це вимагає рішучої реакції». Його ж заява про територію, де споконвічно жили поляки, нагадала й про мрію радикальних шовіністичних сил щодо «східних кресів».n nБез сумніву, інцидент у Луцьку, як і загалом «провокації проти Республіки Польща, що час від часу трапляються в Україні, вигідні лише одній стороні – Російській Федерації, почерк якої видно здалека». Ця констатація Василя Грицака, голови СБУ, не знімає відповідальності з української сторони за безпеку, ефективну охорону дипломатичних установ.n nНаразі ж прес-центр СБ України заявив, що за нічним інцидентом у Луцьку стоять російські спецслужби. Безпосереднім замовником виступив лідер радикальної громадської організації «Наждак» Микола Дульський, який переховується в РФ. СБУ виявлено, що згадувана особа – також один із організаторів перекриття траси Львів – Рава-Руська, коли «залучені за 150-200 гривень учасники провокації, серед яких був лише один етнічний поляк, палили шини і тримали в руках виготовлені заздалегідь транспаранти з гаслами «Волинь у серцях» та «Польща вас пам`ятає».n nОднак спробуймо подумки перегорнути кілька сторінок минулого тижня, аби зрозуміти, з якими викликами вже направду не вдасться розминутися протягом місяця, започаткованого начебто Днем сміху і «брехні всесвітньої».n n«Цілилися не лише в будинок польського консулату, а в польсько-українські стосунки»nНа думку голова Українського інституту національної пам`яті Володимир В’ятровича (про це написав на своїй сторінці у Facebook), вибух уночі 29 березня у Луцьку свідчить, що «провокації виходять на новий, ще небезпечніший рівень. Цілилися не лише в будинок польського консуляту, а в польсько-українські стосунки. Причому знову з використанням історії: «напад», «Волинь», «польський» – слова, які нині почують в новинах наші західні сусіди, мають налякати не менше, ніж сам факт обстрілу».n nА відтак наголошує: «Гадаю, кожен оглядач, який справді орієнтується в ситуації, може підтвердити загалом дуже приязне ставлення українців до поляків. Використання ж ворогом інформаційних рамок війни, що минула понад 70 років тому, у війні нинішній – впізнаваний почерк. Згадаймо хоча б Одесу травня 2014». Незважаючи на всезростаючу кількість провокацій, В’ятрович усе-таки закликає громадськість «до зваженості оцінок на основі реальної ситуації, а не моделювання подій ворогом». Водночас він переконаний, що «правоохоронні органи мають побачити ситуацію не в розрізі окремих випадків, а як системні спроби дестабілізувати відносини із західним сусідом та сприйняття України на Заході».n nГолова Українського інституту національної пам’яті сподівається «також на розуміння ситуації з боку польського суспільства: Україна веде війну і фронти різні. В тому числі чекістсько-провокаційні атаки на нас».n n«…підуть на Маріуполь»nПолітолог Вадим Карасьов переконаний (див. Gazeta.ua): «Ця акція протесту нічого хорошого ні для України, ні для мислячих росіян не віщує». Адже, наголошує він, «боротьба з корупцією – це привід. Так само, як і скандальний фільм про статки й корупційну діяльність російського прем`єра Дмитра Медведєва. Справжньою причиною є, з одного боку, розкол у правлячих елітах Росії. З іншого – незадоволеність росіян тим, що 18 років країною правлять одні й ті ж люди, а життя погіршується».n nКонстатуючи, що «Росія у глухому куті», політолог не поділяє захоплення від Навального: «Якщо уявити, що він із оточенням керуватиме Російською Федерацією замість імперіаліста Путіна, то це не означає, що Україні із ним буде краще співпрацювати. Ситуація може стати ще гіршою. Російські націоналісти можуть бути більш небезпечними й агресивними». Карасьов наголошує, що зараз російська влада діятиме значно жорсткіше у разі нових мітингів. При цьому, підкреслює він, «використовуватиме стратегію, яку застосовували під час таких випадків у всій світовій новітній історії – консолідуватиме суспільство за рахунок зовнішнього ворога. Це означає, що вони суттєво збільшать напади й обстрілі на Донбасі. Припускаю, що підуть на Маріуполь. Успіхи або труднощі зблизять росіян, зменшиться потреба йти на протести».n n«…у пастці довгострокової конфронтації»nУ квітні виповнюється третя річниця гібридної війни Росії проти України. Наразі немає жодних одзнак, що Москва намагається зберегти лице і вийти з конфлікту. Про це в статті для аналітичного центру «Atlantic Council» пише Пітер Дікінсон. Аналітик зазначає, що Путін став в’язнем гібридної війни, яку сам розв’язав (див. версію «Дзеркала тижня»). Дікінсон висловлює припущення, що «ситуація на окупованих територіях Донбасу, здається, рухається в протилежному напрямку. Заморожений конфлікт тепер здається найбільш реальним сценарієм, який залишить Росію і Захід у пастці довгострокової конфронтації, а Україна буде затиснута між ними».n nНа його думку, «у Путіна насправді може бути значно менше простору для маневру, ніж багато оглядачів думають. Він «осідлав тигра російського імперіалізму» і надто добре знає, що може статися, якщо він спробує загнати «звіра в клітку». Прості росіяни, схоже, змирилися з труднощами, які їм принесли останні три роки. А це стало можливим лише завдяки регулярним ін`єкціям шовінізму. Вже з`явилися перші ознаки згасання ейфорії, яка з`явилася після анексії Криму. Масштабний відступ на Сході України, як того вимагають Мінські домовленості, може спричинити націоналістичний спалах, який призведе до повалення режиму».n nКінець окупації Донбасу відкриє регіон для української влади, а також агенцій з надання допомоги і міжнародних ЗМІ. «Те, як Кремль заперечує пряме втручання на Сході України, вже заслужило осуд міжнародної спільноти. Але ситуація буде гіршою, коли руйнації, катівні і масові захоронення після путінської таємної війни відриються перед всім світом», – йдеться в статті.n n«Для Путіна, як і для багатьох росіян, Україна – це не окрема країна. Він часто повторював своє переконання, що українці і росіяни – “один народ”, маючи на увазі, що українці – лише складова великого російського світу на чолі з Москвою. І тому, з огляду на таку логіку, для Кремля і його лідерів існування демократичної і європейської України – це найбільший кошмар. Якщо українська революція досягне успіху, залишиться питанням часу, коли таке ж повстання відбудеться в Росії», – йдеться в статі. Аналітик підкреслює: «Путін розуміє усі наслідки української історії успіху. Йому варто зрозуміти, що він тепер в`язень гібридної війни, яку він сам розв`язав, але в якій не може перемогти».n n«Державний переворот під виглядом народного невдоволення»nУкраїнський політик і юрист Микола Голомша переконаний (див.«Лівий берег»), що нинішня опозиція в РФ, які б прізвища вона не носила, є «або маргінально-слабкою політично і економічно або виступає проектом влади для зняття напруження в суспільстві. Навальний і його організація відноситься якраз до другого варіанту. Всі політичні ігри, які дозволяють Навальному провести в Москві та за межами, мають на меті досить чіткі цілі збереження реноме Путіна в очах західних демократій перш за все, та випускання пари для власного електорату».n nНа його переконання, «на даному етапі Путіну Навальний потрібен. Бо публічний антикорупціонер з шовіністичними поглядами, імперськими амбіціями і ксенофобством є насправді аlterego нинішнього московського імператора. Однак чим закінчиться це «співробітництво», наразі не відомо. Бо Путін грає з Навальним, не беручи до уваги «статистів» політичного театру, в ролі яких виступають росіяни. І якщо з «антикорупціонером» Навальним Владімір Владіміровіч «домовиться» (полюбовно чи силою), то «джин» народного волевиявлення може вийти з керованості і піднести сюрприз».n nА відтак уточнює, це припущення наразі більш фантастичне, враховуючи рівень керованості і ментальність росіян. «Більш загрозливим для національної безпеки України (і міжнародної також) є версія низки експертів, що кремлівський режим може скористатися погіршенням ситуації в Білорусі і силами спецслужб влаштувати там державний переворот під виглядом народного невдоволення Лукашенком. Приведення до влади замість строптивого «бацьки» російського ставленика може зміцнити Кремль і на внутрішньому, і на міжнародному рівні та створити іншу конфігурацію міжнародної безпеки, – попереджає Голомша. – І тоді це вже буде інший світ, з іншими викликами і загрозами».n n«Виклик не лише Україні»nПолітолог Євген Магда, роздумуючи про «дилему Лукашенка» (див. «Європейську правду») на фоні спроб мешканців великих білоруських міст відзначити День Волі, вважає, що «маємо справу з парадоксом, оскільки стверджуючи про загрозу «українського сценарію» нелегітимної зміни влади, білоруський президент має набагато більше підстав очікувати на російське втручання у внутрішні справи Білорусі». А відтак резюмує: «Його багаторічне «танго Союзної держави» поступово добігає кінця, оскільки Кремль стає все менш поступливим в економічних питаннях (насамперед, у постачанні енергоресурсів) та все більш наполегливим у військово-політичних (майбутні навчання «Захід-2017» сприймаються як виклик не лише в Україні, але й білоруськими аналітиками)».n nНа думку аналітика, «підкреслено жорсткі дії спецназівців – аргумент, який розрахований не лише на біло-червоно-білих опонентів, але й на прихильників «русского мира», яких у Білорусі не бракує». Але, зазначає Євген Магда, «хоча Олександр Лукашенко вибрав, м’яко кажучи, екстенсивну тактику боротьби зі своїми опонентами, Україні нині не варто вдаватися до публічних дипломатичних демаршів на адресу Білорусі. Більш корисною може стати гра у «дипломатичні піддавки», яку вже добре опанували у Києві та Мінську, адже позиція Білорусі в кільватері Росії на міжнародній арені не заважає військово-технічній співпраці наших країн». Та й, переконаний він, «Україні ж варто зосередитися на недопущенні посилення позицій Росії на теренах Білорусі».n n«Часом «Ч» може стати кінець жовтня»nАналітик Наталія Ромашова нагадує (див. «24»), що 14 квітня уряд, утративши імунітет, який захищає його від відставки, зобов’язаний презентувати свою програму на поточний рік і заручитися її схваленням із боку депутатського корпусу. Саме тому в кулуарах знову заговорили про ймовірне приєднання до більшості радикалів Олега Ляшка. При цьому на ситуативних союзників із депутатських груп «Відродження» та «Воля народу», які часто своєю підтримкою виручали коаліціантів, сподіватися особливо не варто. Оскільки коаліцію, згідно з Конституцією, створюють депутатські фракції, тому на групи «Воля народу» або «Відродження» як довгострокових союзників коаліціанти із БПП і НФ розраховувати не можуть.n nНа переконання Ромашової, слід зрозуміти, що ні «Самопоміч», ні «Батьківщина» до правлячої більшості не повернуться. «У разі приєднання РПЛ до коаліції правляча більшість налічуватиме 242 членів. Звичайно, не конституційну більшість (300), але цілком достатньо для результативних голосувань», – пояснює експерт. За її інформацією, «в разі входження радикалів у коаліцію соратникам Олега Ляшка дістануться посади спікера, міністра аграрної політики, першого заступника генпрокурора, першого заступника голови СБУ, а також керівні посади в Держрезерві та «Укрзалізниці». Однак, підкреслює Ромашова, «РПЛ, яка перебуває нині на гребені електоральної хвилі, не бажає “топити” свій рейтинг, пов’язуючи себе узами з непопулярною (м’яко кажучи) у народі коаліцією БПП і НФ. Тим паче, що не можна скидати з рахунків варіант дострокових парламентських виборів».n nЗа версією аналітика, «у пропрезидентській команді, яка публічно виступає проти позачергових виборів, усе ж готуються до форс-мажору». Такий висновок вона робить, виходячи з кількох мотиваційних факторів. «По-перше, оскільки оточення Петра Порошенка продовжує активно його переконувати, що вибори в Раду краще провести позапланово, поки рейтинг БПП ще дозволяє грати по-крупному, – підкреслює вона. – По-друге, коаліційний човен, який ледь тримається на плаву, розхитують з усіх боків. Старається тут, звичайно ж, «Батьківщина», на підхваті «Самопоміч». До речі, днями Андрій Садовий озвучив ще цікавіший сценарій. Зокрема, мер Львова заявив про те, що йому відомі плани АП про проведення восени дострокових і парламентських, і президентських виборів». І, нарешті, переконана Ромашова, «по-третє, не дрімають і позапарламентські сили, зацікавлені в позачергових виборчих перегонах». У будь-якому разі, наголошує Ромашова, «зараз м’яч перебуває на полі пропрезидентської команди, адже саме від рішення Глави держави залежить подальша доля чинної Верховної Ради. Але непрямою ознакою того, що провідні політичні гравці все ж готуються до позапланового виходу на виборче поле, є активність, що розгорнулася в їхніх парт штабах». Однак, згідно з Конституцією, вибори можуть відбутися не раніше, ніж через півроку після дострокового припинення повноважень ВР. Тому, припускає вона, «якщо у квітні коаліція не зможе продовжити «життя» уряду Гройсмана і посиплеться остаточно, виборчим часом «Ч» може стати кінець жовтня».n nНатомість Олексій Гарань, професор кафедри політології НаУКМА, переконаний: «Якщо після закінчення імунітету «за» відставку Кабміну Гройсмана і набереться необхідна кількість голосів, уряд зможе продовжити свою роботу у статусі «в.о.».n n«Дострокові вибори оголосять дуже скоро»nПолітичний оглядач Павло Карназицький (див. «АСН»), вважає, що «Україну незабаром чекають дострокові парламентські вибори. З цим складом парламенту президент працювати далі не може».На його думку, одночасно до дострокових виборів підштовхує міжнародне співтовариство. «Показовою також є зачистка бізнесу, – пояснює політичний оглядач. – Грановський і Кононенко почали зачистку бізнесу, викручуючи його, в першу чергу, у Новинського». Карназицький резюмує: «Президентська вертикаль явно дихає виборами. Думаю, що дострокові вибори оголосять дуже скоро. Так звані «грантососи» в партії теж відчувають наближення виборів. Розуміючи, що їм нічого не світить у списку партії президента в новому парламенті, вони почали відкриту війну з Порошенком».n nНатомість Артур Герасимов, представник Президента у ВР, зазначив (див. LB. ua): «Давайте об`єктивно подивимося, чи вигідні нам ці вибори? Ні. Тому що тоді гарантована зупинка в русі реформ. У співпраці із західними партнерами. У дуже багатьох процесах. І ви прекрасно знаєте, чому! Тому що будь-які вибори -невизначеність».n nГрадус напруги у ході внутріукраїнського політичного процесу якщо не зашкалює (принаймні поки що), то стрімко зростає. Цьому, звичайно, сприяє не тільки фактор війни, яка триває впродовж трьох років, але й специфіка соціальної політики «верхів». Як наслідок – не тільки всепоглинаюча апатія, але й фактичне стимулювання протестних настроїв.n nЧи зможуть «розрядити» таку напругу дочасні вибори? Зазвичай аналітики песимістично говорять про наслідки, якісні показники ймовірного нового парламенту. Оскільки дострокова виборча кампанія (хай таку перспективу поки що відкидають на київському «олімпі») відбуватиметься за старими правилами, то в підсумку Україна може опинитися ще в безпросвітнішому глухому куті.n nЙмовірного, частково «проллють світло» на те, чи буде запущено механізм дочасних виборів, засідання Верховної Ради, які у пленарному реЖимі відновлюються 4 квітня. Коаліціанти спробують ліквідувати гострий «голосовий дефіцит», знайти союзників з інших фракцій і груп. Якщо цього не вдасться, то – «хай живуть вибори без вибору».n nОднак суттєві корективи у внутріукраїнські реалії здатні внести й зовнішні фактори (зокрема – російсько-білоруські військові навчання «Захід-2017», які відбудуться восени). Як попереджає Голова Верховної Ради Андрій Парубій, «не слід виключати найгіршого сценарію: використання навчань як мінімум для дискредитації Білорусі, а як максимум – здійснення прямої агресії або диверсійної підривної діяльності на території Білорусі проти нашої держави».n nПро наближення до чергового витка політичного екстриму писали й ЗМІ:«Політична шизофренія» («Обозреватель»), «Що показали події в Мінську та Москві» («НВ»), «Нові війни у зміненому світі-2. Методи і цілі конфліктів» («День»), «Забудьте про 2018 рік. Все важливе станеться в 2017-му», – експерт («ВП»), «МВС посилило безпеку дипломатичних представництв в Україні» («УНН»), «Корупція в Україні непокоїть більше, ніж війна…» («Фокус»), «Агресія Росії: погляд зі США» («Укрінформ»), «Орбан пропонує Україні узаконити подвійне громадянство для угорців Закарпаття» («ЄП»), «Ситник про призначенням аудитора НАБУ: Ми почали заважати владі своїми розслідуваннями» («Главком»), «Валерія Гонтарева, голова НБУ: Я свою місію виконала» («Укрінформ»)…n nВже впродовж найближчих днів буде розставлено крапки над «і» щодо алгоритму розвитку ситуації в нашій країні. Суттєві корективи внесуть засідання Ради виконавчих директорів Міжнародного валютного фонду щодо розгляду питання виділення Україні траншу в сумі 1 млрд дол, а також голосування щодо безвізового режиму для короткострокових поїздок до ЄС для громадян України. До речі, за словами директора служби офіційних представників ЄП Жауме Дука, голосування за узгоджений з Радою ЄСтекст законопроекту заплановане на четвер, 6 квітня. Чи внесе корективи в майбутню ухвалу щодо безвізу з червня луцький інцидент щодо Генкосульства країни – члена ЄС, це теж питання, що не втратило актуальності.n nЗа умов «залишеності» нашої країни з боку США (за версіями експертів, Президент Петро Порошенко може зустрітися із своїм американським колегою Дональдом Трампом не раніше кінця травня) Кремль здатен активізувати в Україні процес «обустройства». Таке «прискорення» зумовлюється не стільки тиском «яструбів» із числа генералітету, стільки вимушеним кроком Путіна, аби взяти під контроль протестні акції в РФ. Адже замирити владу та учасників недозволених мітингів може спільний ворог. А завдяки ефективній пропагандистській машині його росіянам шукати не доводиться, цей образ їм «вдовбали» не сьогодні і не вчора.n nТож не варто сумніватися, що для України та кожного, хто в ній сущий, попереду. Очевидно, візія політтехнолога Гліба Павловського, слушна: «Що далі? Забудьте про 2018 рік. Все важливе станеться в 2017-му і вже відбувається». Будьмо!n nАвтор публікації Віктор ВЕРБИЧ