Прощання з Миколою Кумановським відбулося 3 серпня у нижньому храмі Свято-Троїцького кафедрального собору в Луцьку,- пише ІА Волинські Новини.
Віддати останню шану талановитому художнику,непересічному митцеві та філософу,зібралися його друзі,рідні,колеги та пересічні лучани,небайдужі до постаті митця.
Художниця Олена Бурдаш розповіла,що була знайома з волинським генієм з 19 років,вони бачилися у Львові,де навчалися,а згодом і у Луцьку. Вона згадує Миколу Кумановського як емоційну та цікаву людину,адже він міг товаришувати з людьми різного віку та спеціальностей.
«Я не відчуваю,що він покинув нас,тому що у спогадах він живий. Я не можу усвідомити,що його немає»,- зізналася художниця.
 
 

 
Письменник Петро Коробчук розповів,що місяць тому спілкувався з художником по телефону,пропонуючи зустрітися та поговорити про поезію (незадовго до цього письменник подарував Миколі Кумановському свою нову книгу). Знайомі вони були ще з 1970-их років і Петро Коробчук називає митця одним з найкращих українських художників – це визнають чимало його колег по цеху. Окрім цього,Микола Кумановський був філософом та нестандартною творчою людиною.
 

 
Художник Микола Рубан пригадує відомого творця як дуже активну і діяльну людину,оригінального художника,у якого не бракувало сил до життя. Розшифровувати філософські картини покійного генія,зі слів Рубана,доведеться ще не один десяток років,адже він «працював наперед».
 

Художниця Світлана Костукевич познайомилася з Миколою Кумановським в той час,коли у Луцьку організували Клуб творчої молоді,активним учасником якого був митець.
«Він мав сильний духовний стержень. Відпочатку знав до чого йде,чим займається,а ми тоді ще брели у різні боки. Ми дружили,він мене підтримував на виставках,ніколи не провокував конфліктів»,- розповіла художниця.
З її слів,художник не ховався від складного часу,а йшов попереду,натикаючись на різні перешкоди,щб показати іншим якою має бути Україна. Він надихав людей до творчості,щирості та непідробності
 

Реконструктор музичних інструментів Віктор Іщук розповів,що завжди бачив митця у кав’ярні,і тепер шкодує,що надто мало з ним спілкувався. Він згадує постійні жарти художника та називає його унікальною людиною. У руках він тримає книгу про виставку 2003 року,де Микола Кумановський лишив свій автограф.
 

 
Після панахиди священик розповів історію про юнака,який,прийшовши до Христа,запитував: як йому успадкувати вічне життя. Окрім виконання заповідей Ісус Христос сказав,аби той роздав своє майно ближнім. Майном,зі слів священика,можна назвати не будівлі чи одяг,які недовговічні,а таланти,які дає Бог,а ми повинні роздавати їх людям. Художник,з його слів,зміг намалювати картину життя та роздати її ближнім. Миколу Кумановського він назвав не лише митцем,а й філософом,генієм,носієм правди,краси,людяності та сердечності. Та закликав присутніх подякувати у молитвах за те,що художник,наче свіча,не тлів,а яскраво горів та надихав інших.
 

Волинського генія Миколу Кумановського урочисто поховають на цвинтарі у селі Гаразджа.