Українка Анна Хомяк та швед Ален Кальяча познайомилися на відпочинку. Дівчина каже, що це була любов з першого погляду. На третій день знайомства Ален запропонував Анні стати його дружиною. Тоді дівчина тільки розсміялася. Однак потім закоханим довелося чекати два з половиною роки, аби одружитися, пише газета Волинські Новини.

Анні – 29 років. Вона народилася й виросла в Луцьку, отримала тут вищу освіту, розпочала успішну кар’єру перукаря-стиліста.

«У моєму житті був період, коли працювала в Києві, – каже вона. – Та все ж таки повернулась до тихого затишного Луцька, вирішила, що велике місто – не для мене. Я була щаслива, що маю роботу, яку по-справжньому люблю, для якої завжди є бажання прокидатися вранці. Люблю спілкуватися з людьми. Тому робота з клієнтами приносила величезне задоволення і давала постійну мотивацію для розвитку. Мені здавалося, що знайшла своє місце в житті. Ніколи навіть не думала про еміграцію. Поки не зустріла Алена».

Вони познайомилися на відпочинку в Туреччині – жили в одному готелі. Ален – громадянин Швеції, за походженням боснієць.

«Багатьом такі стосунки здалися б безперспективними, але тільки не нам. І він, і я відчули одразу, що наша зустріч невипадкова. А далі нас чекало кохання на відстані 2000 км, постійні перельоти, абсолютно різні події і випробування, спільні подорожі, рішення про переїзд, довгі місяці очікування дозволу міграційної служби на проживання в Швеції. Справу розглядали аж 18 місяців. Це було непросто, але дуже цікаво. У мене не було стандартної пропозиції руки та серця, – каже дівчина. – Ми відразу купили обручки. У нашій історії кохання – все, як у фільмі. Тепер жартуємо: коли будемо старенькі, то напишемо про це книгу».

За словами дівчини, вона позбулася страхів, прислухалася до свого серця, повірила в себе та коханого й переїхала жити до іншої країни.

До одруження Аня вже добре знала майбутнього чоловіка. Вони бачилися кожні півтора місяця. Дівчина не раз бувала у Швеції. Ален частенько приїздив до України.

«Якось ми з ним не бачилися два місяці. Це були найдовші місяці в моєму житті, – зізнається вона. – І дня не було, щоб не говорили телефоном. Ми завжди були на зв’язку. Уже через місяць після нашого знайомства він приїхав до Луцька, щоб познайомитися з моїми батьками. Хотів довести мені та їм серйозність своїх намірів. Йому взагалі дуже подобається Україна, а Луцьк – особливо».

Закохані часто влаштовували одне одному сюрпризи.

«Пам’ятаю, виділила зі свого графіка три дні, щоб приїхати на його день народження. Але коханому про це не сказала, – розповідає дівчина. – Тоді майже добу простояла на польському кордоні, виліт у мене був з Варшави. Прибула в аеропорт за 20 хвилин до закриття реєстрації, дуже хвилювалася. Але все ж таки встигла. Змовилася з його батьками, вони зустріли мене в аеропорту, дали ключі від квартири і вранці у день народження Алена я розбудила його, він був щасливий. А вже через день я поїхала в Україну. Торік він організував для нас 40-денну подорож до Таїланду. Для мене це було таємницею, дізналася, куди летимо, тільки в аеропорту».

Весілля відгуляли у Швеції. Обоє не хотіли пишної забави. Приїхали лише найрідніші – родина Алена, батьки Ані та її сестра з чоловіком. Навіть сукню дівчина купила за два дні до весілля. Каже, що то був найщасливіший день у її житті.

«Нам треба було подавати дуже багато паперів, доводити, що наші стосунки реальні, а не фіктивні, – розповідає дівчина. – Нас дуже ретельно і довго перевіряли. Адже є люди, які платять шведам за такі документи, брешуть про вигадані стосунки, щоб потрапити в країну».

«ЛУЦЬК – МОЄ МІСТО СИЛИ»

У Мальме, де Анна живе вже півроку, 45% населення – емігранти. Дівчина зізнається: як і всім іноземцям, їй спочатку було важко звикнути й адаптуватися до життя в іншій країні. Вона каже, що надзвичайно допомагають в адаптації улюблені справи. Аня влаштувалася на роботу в один з найкращих салонів краси міста.

«На щастя, у мене не було проблем з комунікацією, бо 99% людей у Швеції вільно спілкуються англійською мовою і завжди готові допомогти тобі на вулиці чи в супермаркеті. Тому тут абсолютно комфортно можна жити, навіть якщо не знаєш шведської. Правда, спочатку ніяк не могла звикнути до нових продуктів у супермаркетах. Мені був потрібен інтернет-перекладач, щоб не купити замість молока кефір. Перші місяці майже нічого не робила, вивчала країну, – каже вона. – Постійно почувалася втомленою. Мабуть, усім знайоме поняття «вихід із зони комфорту». От це приблизно те, що відбувалося зі мною щодня в перші місяці, коли переїхала жити до іншої країни».

Дівчина каже, що вже почала вивчати мову на курсі SFI шведської для іммігрантів. Це державна програма, яка допомагає адаптуватися у Швеції. Також є програми, які допомагають з працевлаштуванням чи відкриттям власного бізнесу.

За словами Анни, життя в Україні і Швеції дуже відрізняється.

«Те, що вражає з самого початку, – організація і дотримання правил та законів, які поширюються на всіх громадян без винятку, високі соціальні гарантії, відсутність безпритульних, облаштування місць загального користування для людей з особливими потребами, турбота про навколишнє середовище. Тут є відчуття захищеності та впевненості у завтрашньому дні», – каже вона.

У Швеції дуже добре працюють різні служби й установи. Все автоматизовано, будь-яку інформацію можна отримати телефоном, або ж записатися на прийом онлайн.

«У цій країні повне медичне страхування, і все це справді допомагає, коли ти новачок. Тому дуже важливо перебувати тут на законних підставах і мати всі документи для проживання, – каже вона. – А щодо шведської – це мова не з легких, вивчення її вимагає зусиль та часу. Зараз дуже пишаюся собою, коли можу зрозуміти хоч деякі фрази, правильно прочитати й вимовити звуки».

Аня каже, що Мальме – дуже гарне місто з романтичною набережною, старовинною архітектурою та зеленими парками. Воно сучасне, цікаве і водночас спокійне. А рідний Луцьк – це її місто сили, куди дівчина планує приїхати ще не раз.

«Тут мої батьки та друзі. І таких людей, як вони, я точно не знайду у Швеції, – переконана вона. – Але це не привід засмучуватися, бо ми підтримуємо стосунки на відстані. Вирішили з чоловіком поєднати боснійсько-українську культуру і традиції з життям, устроєм та законами Швеції. Взяли найкраще з усього і створили власне. Для нас це чудово працює».

Лілія БОНДАР