Проте погода завадила пробігти всю дистанцію,бо випало дуже багато снігу. Тож перед останнім підйомом організатори повідомили,що підніматися вище на гору Дземброню дуже небезпечно,й повернули спортсменів назад. Враховуючи зміну маршруту,бігуни подолали близько 27 кілометрів.
Про це йдеться на сторінках щотижневика Волинські Новини (№ 16),- пише ІА Волинські Новини.
У жінок поза конкуренцією була Анастасія Данилюк із Луцька – 3 години 27 хвилин 55 секунд. Старт на Дземброні був відбором на чемпіонат світу з гірського марафону,який влітку відбудеться у Словенії,відтак наша Настя захищатиме там честь України.
Волинські Новини розпитали новоспечену чемпіонку України про її незвичне захоплення – трейл.
– Це біг пересіченою місцевістю,причому на довгі дистанції. Трейл поєднує крос і гірський біг,ідеально пасують цьому спорту саме гори,– пояснює Настя. – Це специфічно і цікавіше,аніж намотувати кола на стадіоні. І природою захоплюєшся,і рельєф вивчаєш. Інша особливість – забіги у трейлі відбуваються за будь-якої погоди.
– Хто ці люди? Не кожен фізично загартований спортсмен може стартувати у трейлі?
– Я назвала б нас шаленими,чи як… Так звані шосейники – ті,хто вздовж доріг марафони долає,на гірських дистанціях ніяковіють,визнають,що в нас складніше. Чимало туристів,які ходять у походи в гори,долучаються потім до гірського бігу. Я почала із орієнтування,там також є біг пересіченою місцевістю.
– Як часто змагаються у гірському бігові в Україні?
– В Україні цьогоріч відбудеться вже п’ятий трейл «Карпатія». Цей спорт набирає обертів,більше людей щороку зацікавлюється. А колись ми могли змагатися більше за кордоном,де трейл виділено в окремий вид спорту. Я зараз готуюся саме на «Карпатію» (4-5 червня),яка має статус чемпіонату України з трейлу. Там буде дистанція 92 км з контрольним часом 29 годин.
– Отже,бігуни в трейлі – це такі собі «робокопи»,які мусять вкластися і в певний час,і бігти за будь-яких природних умов?
– Саме так. На Дземброні у мене вперше були такі важкі обставини. Цілий день лив дощ,і ми знали,що нас очікує просто болото. Відповідно треба мати шиповані кросівки. Коли почали набирати висоту,став падати лапатий сніг. У травні! Що вище піднімалися,то більше лежало снігу. І хоч дистанція була промаркованою,але заблукати було легко. Видимість була поганою і задля безпеки змагання вирішили трохи скоротити.
– У таких умовах варто скористатися GPS-навігатором?
– Я користуюся пам’яттю і уважністю. До того ж,крім трейлу,ще займаюся спортивним орієнтуванням. Але це факт – на змаганнях часто люди блукають,не туди біжать,дехто використовує навігатори.
– Як вважаєш – трейл цікавий потенційним рекламодавцям?
– Без них змагання могли б і не відбутися. Трейл приваблює виробників спортивного взуття,амуніції,годинників. У світі вже давно спорт і комерція поруч.
– Маєш уже міжнародний досвід таких змагань?
– Була на двох чемпіонатах світу з гірського бігу у Франції та Швейцарії. Ті змагання здалися заледве не курортними. І сонечко світило,і половину траси ми не гірськими стежками,а дорогою бігли. Дуже багато глядачів було. Пробігали через два містечка,жителі яких нас зустрічали дзвіночками. Знаєте,такі є в корівок у телерекламі відомій! Емоції,вигуки… Місцеві з цими емоціями живуть,вони звикли,що час до часу в них відбуваються спортивні змагання.
– Трейл – недешевий вид спорту?
– Дорого коштує екіпірування. Ціна спеціальних кросівок – 3 500 гривень. Ще потрібні водонепроникні вітрівки. Одяг має швидко сох­нути,аби спортсмен не ніс на собі додатковий вантаж. Взуття також мусить бути максимально зручним і міцним,зберігати форму ноги. Ми на трасі долаємо каміння,болото,річки.
– Як відбуваються твої тренування?
– Бігаю довгі дистанції – щодня від восьми кілометрів. Раз на тиждень долаю 20-25 км пересіченою місцевістю. Я тренуюся в районі Панського лісу,бо там є гірки. На велосипеді треба їздити,аби працювали стегнові м’язи.
– Найдовша дистанція,яку ти подолала…
– Це було у Франції на чемпіонаті світу – 85 кілометрів.
– Про що думаєш,коли так довго біжиш?
– Інколи втома така,що тебе ніби «рубає». На зупинках думаєш: «Настю,навіщо воно тобі?». Борешся з собою. Потім перекушую,п’ю воду,дивлюся на краєвид і потрохи починає втома відпускати. Уже заспокоюєш себе: «Ну от,ще якихось 60 кілометрів…». А ще сили часто додаються,коли наздоганяєш чоловіка і бачиш,що він уже ледь іде. І відразу сили з’являються – і в мене,і в того,кого зустріла. Чоловікам соромно,коли дівчина оббігає на трасі!
– Бачив тебе на фото у військовій формі…
– З лютого цього року я за контрактом служу у прикордонних військах. Закінчила історичний факультет СНУ за спеціальністю «Музейна справа». Про військову кар’єру давно мріяла,а от тепер ще війна додала мотивів,я – прикордонник. Були на полігоні двічі. Стріляли з РПГ,з автомата. А ще захищаю спортивну честь Луцького прикордонного загону – виступаю за нашу команду на різних спартакіадах.
Розмовляв Юрій Конкевич