Волинську поезію неможливо уявити без вишуканих верлібрів Клави Корецької. З нею записав інтерв’ю Олександр Клименко. Воно опубліковане на сайті  видання «Буквоїд». Мисткиня зокрема розповіла, як допомогла російськомовному єврею полюбити українську мову.  

На запитання,  що для поетеси є найважливішим у літературній творчості, вона  зізналася: «Бути собою. Не озиратися наліво і направо. Не підлаштовуватися під когось, не думати, що комусь може не сподобатися написане тобою. Мабуть, найбільша радість для письменника, коли енергетика читачів на сто відсотків співпадає з його власною, бо тоді читачі здатні відчути вібрації письменницької душі і зрозуміти кожне написане слово. Так, наприклад, діє на мене поезія Бориса Пастернака. Хоча інколи і без повного розуміння тексту, лише його енергетикою читач буває вражений до глибини душі».

А відтак поділилася цікавою історією. «Колись разом з акордеоністом Павлом Степаненком ми проводили музично-поетичний перформанс у стінах Луцької картинної галереї, – розповіла –Клава Корецька. – Запис події потрапив у Чикаго до одного чоловіка – російськомовного єврея, який вже давно емігрував туди з Києва. Я дуже сумніваюся, щоб він зрозумів мою поезію, але він був настільки вражений, що сказав мені: «Вы заставили меня полюбить украинский язык». Якщо ти зумів когось схвилювати, торкнутися найпотаємніших струн чиєїсь душі, значить недаремно жив на світі і виконав покладену на тебе місію».

Поетеса також поділилася сокровенним: «А ще мені не дають спокою гени, адже мої батьки були надзвичайно обдарованими людьми: співали, грали в самодіяльному театрі. Батько гарно малював і мав феноменальну пам’ять. Батьків дядько, а мій двоюрідний дід Олександр Корецький – відомий художник-іконописець, який розписував храми України, в тому числі козацьку церкву в Берестечку, Почаївську лавру. А моя мама тонко відчувала природу, могла краще за будь-якого синоптика спрогнозувати погоду. До речі, в дитинстві я також гарно малювала і за інших обставин, напевно, стала б художницею».

Серед книг луцької письменниці – «Час пік» (1990), «Збирачі купальського вогню» (1993), «Відкрите небо» (1999), «Між зіркою і Аїдом» (2002), «В очікуванні Адама» (2007), «Еміграція в осінь» (2011), «Павутинка» (2012), «Маленький український ангел» (2016).