Тільки міністрів охорони здоров`я за ці роки змінилося стільки,що з ліку збилися,вісімнадцять чи дев`ятнадцять. Та віз реформ стоїть на місці. Попри все,наша багатостраждальна медична галузь,яка однієї ногою залишилася в радянському минулому,а другою намагається закріпитися на плацдармі дикого капіталізму,ще якось функціонує,розвивається і навіть пробує не відставати від світових трендів.

Якою ціною — це вже інше питання. Нещодавно побувала у Луцькій міській клінічній лікарні,де вже давненько не доводилося бувати. Навіть візуально не можна не помітити змін,що відбулися в головному медичному закладі міста. Сучасні ремонти у багатьох відділеннях,оновлені комп`ютеризовані пости чергових медсестер,найновіші діагностичні обстеження,про які мешканці інших міст,таких як Луцьк,можуть тільки мріяти. Як і за рахунок чого виживає найпотужніша луцька лікарня,яка працює в режимі лікарні швидкої допомоги,на що скаржаться її пацієнти й чи прагнуть “державні” медики реальних реформ у галузі — про це розмова з головним її лікарем,заслуженим лікарем України,кандидатом медичних наук Ларисою Духневич.

“Дайте картоплі!” — написав пацієнт аж із трьома знаками оклику

— Пані Ларисо,даруйте,зайшла у вашу приймальню — і ніби потрапила у часи радянські: старий паркет,скромний килимок. У вашому кабінеті теж не видно євроремонтів. Відстаєте від моди. Хоча насправді тут дуже затишно,багато квітів,але…

— У моєму кабінеті нічого не змінилося з тих часів,як у ньому сиділа моя попередниця,головний лікар Стефанія Петрівна Костик. Я тут з 2001 року,коли очолила лікарню. У моїх заступників ще скромніші апартаменти. Не бачу потреби щось змінювати,купувати шикарні дивани чи столи. Є речі набагато важливіші,ніж адмінкорпус.

— Ось дивлюся на ці старі люстри й пригадала,як відреагували люди на дорогу кришталеву люстру у відремонтованому адмінприміщенні однієї з волинських лікарень: гарний ремонт,імідж медзакладу — це добре,звичайно. Але коли у відділенні не вистачає,даруйте,банальних суден для лежачих хворих,то з люстрами явний перебір…

— От вам і відповідь. Ваші колеги-журналісти розписали дорогі ремонти в кабінетах головних лікарів,в їх числі і моєму. Хай би прийшли до мене,подивилися,а тоді писали. Ні,вирішили всіх загребти під одну мітлу. Не хотіла про це згадувати,але дуже болить несправедливість. Коли результат твоєї багаторічної праці,усього колективу хтось одним розчерком пера може перекреслити — погодьтеся,малоприємно. Ми самі знаємо всі наші недоліки,і ніхто краще про них не скаже,як наші пацієнти. Треба у людей питати. Багато років у всіх наших відділеннях встановлені ящики для пропозицій і побажань,куди пацієнти можуть написати все,що думають про нас. Повірте,люди пишуть. Вже цілі шафи цих подяк і скарг,все підшито,оформлено як належить,проаналізовано. Ніколи про це не говорила,щоб не вийшло,ніби хвалюся,але робиться це геть не для галочки. І подяк в рази більше,ніж скарг. Це про щось говорить. Розробили також спеціальну анонімну анкету-опитування з 10 питаннями. Вони стосуються не лише лікувального процесу. Просимо людей писати про загальну вартість,в яку обійшлося їм лікування,скільки витратили на обстеження,чи добровільно здавали благодійні внески,чи вчасно оглянув лікар і т. д. Адміністрація лікарні почерпає з таких анкет чимало корисної інформації. Вони аналізуються,підшиваються,подяки від пацієнтів і скарги доводимо до відома працівників відділень. Серед зауважень є багато слушних,які взяли до уваги й виконали. Наприклад,хворим після операції на спині важко було приймати їжу в їдальні за столиком. Люди запропонували зробити барну стійку. Виконали й зняли проблему. Старшим хворим незручно пересуватися коридорами без сторонньої допомоги,тому просили поручні встановити. Теж зробили. Є зауваження по харчуванню,тут не всім все подобається. Комусь картоплі замало в меню. “Дайте картоплі!” — написав один з пацієнтів аж із трьома знаками оклику.

— Як викручуєтеся з меню при такому мізерному фінансуванні?

— Чи можна нагодувати людину три рази за 5,50 гривень? Ніби нереально,але можна. Можу запевнити,хворим вистачає,можна навіть з дому нічого не привозити. Для порівняння,щоб ви собі уявляли: в радянські часи на харчування одного хворого в день виділялося 17 рублів,і хліб тоді коштував 16 копійок. Ми купуємо хліб по 6 гривень і за 5 гривень маємо нагодувати людину. Пробували поліпшити харчування,скажімо,хворий доплачував би ще 5 гривень і за 10 гривень можна було зробити пристойніше меню. Люди чомусь насторожено сприйняли це. Так вже склалося,що багато хто бачить у діях медиків лише корисливість. У суспільства вперто формується образ лікаря-корупціонера,який тільки думає,як викачати гроші з пацієнта і ще всучити йому якісь пігулки. Роблять все,щоб вбити довіру людей до медицини. А вона вкрай потрібна.

— До речі,теж почала на цьому акцентувати увагу. Створюється враження,що з лікаря цілеспрямовано ліпиться такий собі образ ворога народу,який винен в усіх бідах. Як свого часу в СРСР були резонансні справи лікарів.

— Комусь це вигідно,щоб негативізм суспільства вихлюпувався на медиків. Не можу захищати всіх своїх колег,люди є різні й серед нас. Та може досить робити з нас заручників ситуації? Держава поставила лікаря в таке принизливе становище,що він має думати не як лікувати пацієнта,а де взяти гроші,щоб дотриматися протоколів надання медичної допомоги. Згідно клінічного протоколу хворому треба провести обстеження та діагностику,після цього надати допомогу в повному обсязі,як велить протокол. При цьому пацієнт знає,що ст. 45 Конституції гарантує йому безкоштовне медичне обслуговування. Інша стаття гласить,що витрати медичного закладу мають бути в межах бюджетних асигнувань. Розрахована потреба у лікарських і фармацевтичних препаратах на один день лікування в стаціонарі забезпечена лише на 14,1 відсотка. Як поєднати одне з другим? Як пояснити людині,чому вона має купувати за свої гроші одне,друге,третє? Доводиться пояснювати,розповідати. Розписали й оприлюднили інформацію про перелік послуг,які лікарня надає безкоштовно,тобто за рахунок бюджетних коштів. І люди стали спокійніше реагувати. Значну частину аналізів у нас робиться безкоштовно. За деякі доводиться доплачувати,але тільки в частині розхідних матеріалів,тобто ми не накручуємо захмарні ціни,у нас набагато дешевше,ніж в приватних центрах,наприклад. Думаєте,чому до нас їдуть люди з Львівщини,Хмельниччини,Рівненщини? Бо тут дешевше. Дороговартісні обстеження коштують значно менше,ніж у Львові. Питаю: “Чого ви до Луцька приїхали?” “Нам сказали,що тут хороша лікарня” — чую у відповідь. Хоча дехто питає: чому апаратуру купили за державний кошт,а за обстеження з пацієнтів гроші беруть? Ніхто не розказує,що обслуговування цієї апаратури коштує величезних коштів,які не закладені в бюджеті. І щоб вона працювала,ми маємо щомісяця платити за обслуговування. Хтось видумав міф про безкоштовну медицину,а це звичайний популізм! Безкоштовної медицини в принципі не буває. Її або фінансує держава,як було в СРСР,або страхова компанія,або якась інша модель працює. Тому я за те,щоб нарешті й Україна визначилася,яким шляхом піде. Моделей і пропозицій багато. Ми готові до будь-яких реформ і змін.

“Медики,як ніхто,зацікавлені у змінах,які назріли”

— Луцька міська лікарня в останні роки вийшла на дуже високий рівень надання медичної допомоги. Ви придбали найсучасніше медичне обладнання,проводите складні операції,про які лікарні вашого рівня в інших регіонах ще тільки мріють. Що таке успішна лікарня у вашому баченні?

— Успішна лікарня та,де є професіоналізм,вагома матеріально-технічна база й доброзичливе ставлення до хворого. На першому місці,безумовно,професіоналізм колективу. Ми маємо чудовий колектив,професійний колектив,де працює 177 лікарів,з них 86 відсотків мають вищий та перший кваліфікаційний рівень. Є у нас доктор медичних наук (керівник обласного центру кардіоваскулярної патології та тромболізису Андрій Ягенський) і 5 кандидатів наук. 80 відсотків середнього медперсоналу теж має перший і вищий кваліфікаційний рівень. Сьогодні міська лікарня справді вийшла на дуже високий технологічний рівень. Ми надаємо невідкладну допомогу при гострих інфарктах і гострих інсультах,при кишково-шлункових кровотечах,при будь-якій патології на дуже високому рівні. На базі нашої лікарні працює чотири обласних центри,що є унікальним серед медзакладів України: центр кардіоваскулярної патології та тромболізису; опіковий центр з відділенням реконструктивно-відновної хірургії; обласне відділення інтенсивної терапії екстракорпоральних методів детоксикації,гіпербаричної оксигенації,гострих отруєнь та гемодіалізу та обласний центр шлунково-кишковихкровотеч. Звичайно,багато чого ще хотілося б зробити. Мріємо,щоб наші пацієнти лежали по четверо чоловік у палаті,а не по шість. Хочемо,щоб у приймальному відділені були палати,де можна людині почати надавати першу допомогу,не піднімаючи її в те чи інше відділення. Побутові зручності — це добре,але виходимо з того,що можемо. Наша лікарня розрахована на 570 ліжок,а маємо 700. Щорічно в стаціонарі проліковується 20 тисяч пацієнтів,і ще стільки отримують невідкладну допомогу амбулаторно. Ви читали в анкетах,скільки подяк від пацієнтів за доброзичливе ставлення персоналу. Це те,для чого не потрібні кошти. Я медсестрам кажу: “Ти прийшла на зміну,одягла білий халат і всі свої домашні проблеми,негаразди,поганий настрій залишила вдома. Тут ти посміхаєшся і йдеш до пацієнта з посмішкою. Бо хворій людині і так важко,їй боляче,ти маєш її підтримати,вселити надію. І дівчата з цим чудово справляються. Якось одна монашка,яка в нас лікувалася,питала: “А ви спеціально підбираєте персонал з тих,хто вміє посміхатися?” Хто не справляється,шукає інше місце роботи.

— Сьогодні наші медзаклади опинилися під пильним оком журналістів,які відстежують корупцію під час проведення тендерів,хто що у кого купує,хто кому родич і т. п. Ваша лікарня теж засвітилася,закупивши спирт у фірми,що має нібито російське коріння і навіть якимось чином пов`язана з колишнім президентом Януковичем…

— Читати це смішно,якби не було так сумно. Ніхто не цікавиться,як проводяться ці тендери,чи можна взагалі їх провести. Ми з листопада до травня не могли провести тендер,щоб закупити розхідні матеріали для проведення гемодіалізу. Бо ніхто не хоче постачати. Фірми не зацікавлені,не хочуть брати участі в торгах,особливо після стрибка долара. А це ставить під загрозу життя 180 людей. Дякувати,у травні нарешті провели. Не треба медицину робити заручницею політики. Для того,щоб відстежувати корупційні моменти,є багато контролюючих органів,які,до речі,беруть участь у тендерах. Торги проходять відкрито,можуть приходити на них представники громадськості,дивитися. Або написали,що міська лікарня купила ліків на 2 мільйони гривень. Люди почитають і подумають: “Виявляється,є в лікарні ліки,тільки медики не хочуть безкоштовно їх давати”. З тих двох мільйонів гривень лише 500 тисяч використано для закупівлі банального кисню,без якого не можна провести жодного оперативного втручання,без якого не можлива робота реанімації. Мені кажуть,що я медикаменти купила,а я повітря купила. До групи медикаментів відносяться також препарати,які забезпечують санітарно-епідеміологічну безпеку лікарні. Наш заклад,до речі,працює в режимі лікарні,безпечної для пацієнта. І коштує це не дешево. Крім того,маємо закупити реактиви для лабораторій для проведення основних аналізів,рентгенівську плівку,ЕКГпапір,наркотичні препарати,медикаменти для невідкладної допомоги,шовний матеріал,перев`язувальний матеріал,дрібний інструментарій,гіпс. Коли розкладеш все,то виходить дивна картина. Ніби дали 2 мільйони на ліки,а насправді медпрепаратів у цьому списку небагато. Для одного пацієнта на ліки держава виділяє 10 гривень на день. Це пляшка хлористого натрію для крапельниці. Сама крапельниця коштує ще стільки. Розповідаю це для для того,щоб люди розуміли. Лікарі винні в усьому,навіть у тому,що фармацевти підняли ціни на ліки. Хоча лікарі такі ж самі люди,вони хворіють і купують все за такими ж цінами. Ми всі стали заручниками ситуації.

— Не раз доводилося чути від ваших колег,які працюють у приватній медицині,що лікарі- “державники” не зацікавлені в реформуванні медицини. Їх все влаштовує: вони на всьому готовому,податків не платять і заробляють гроші. Як би ви прокоментували це?

— Дурниці. Медики,як ніхто,зацікавлені у змінах,які назріли. Треба нарешті,все назвати своїми іменами. Дайте нам правила гри,бо скільки вже можна робити з нас заручників? Чому ж приватники,якщо в державних медустановах так добре,пішли на свій хліб? Для того,щоб відкрити приватну лікарську практику,потрібні немалі фінансові ресурси. Не всі лікарі їх мають. Як і не всі лікарі живуть у шикарних будинках і їздять на дорогих авто. Це ще один міф,який намагаються нав`язати українському суспільству.

“Відраховувати з невисоких зарплат українців ще один податок на медицину недопустимо”

— Багато хто з ностальгією згадує радянські часи,коли в лікарні ні за що не треба було платити. Сільська бабця могла принести “дохтуру” домашню курочку чи ковбаску,а крутіші міщани — коробку дефіцитних цукерок з пляшкою гарного коньяку. Ми перейшли вже цей рубікон. Ліки пацієнт купує сам,лікарю платить,тільки за ліжко не платить і за харчування. З прикладів країн,де діє страхова медицина,знаємо,що найдорожче пацієнтові у клініці обходиться саме перебування,а не лікування. Якщо у нас буде страхова медицина,не станеться так,що переважна більшість населення буде позбавлена можливості отримувати елементарну медичну допомогу?

— Звичайно,багато що зміниться. Це вже влада хай ламає голову,які механізми задіяти,щоб медицина була доступною для всіх груп населення,включаючи і малозабезпечених громадян. Нашим людям доведеться звикати до деяких непопулярних речей. Сьогодні наш пацієнт може дозволити собі скаржитися,що він кілька годин чекав,поки до нього приїхав вузькопрофільний лікар,скажімо ендоскопіст. Наші лікарі були в Польщі й вивчали досвід тамтешньої медицини. Вони були в шоці,коли дізналися,що до хворого з шлунковою кровотечею не викликають лікаря-ендоскопіста,а чекають до ранку,коли він прийде на роботу. Як рятують хворого? Капають до ранку кров. А коли з пацієнтом станеться непоправне? Значить так мало бути. У Польщі медзаклади,наприклад,не ведуть статистики смертності,там тільки бухгалтерія. Пацієнту з кишко-шлунковою кровотечею в нашій лікарні допомога надається відразу. Придбали новітнє обладнання,яке в 2010 році було тільки в десяти українських лікарнях. І практично вирішили проблему,проводячи аргонно-плазмову коагуляцію виразки. В Україні 8 відсотків таких хворих,на жаль,помирають. Наші вузькопрофільні лікарі приїздять на виклик по кілька разів на ніч,коли є потреба. Цілодобово в лікарні чергує 12 лікарів,хоча нейрохірург чи уролог,до прикладу,не чергує,бо немає такої потреби. Лікарі теж живі люди,на них поширюється трудове законодавство. Часом не всі це розуміють.

— Попри багато недоліків нашої медицини ми вже починаємо розуміти,що у багатьох моментах вона моральніша,ніж страхова. Коли бачиш сюжети по телебаченню,як породіллю,в якої почалися перейми,не пускають до лікарні,бо вона без страхового поліса й приїхала з іншого регіону,стає не по собі…

— Нас теж може це чекати. У чому різниця між медициною Семашко і страховою? Нас вчили лікувати пацієнта,а а там — хворобу. Там все робиться за протоколом. І лікар нічого понад те,що оплачено й призначено пацієнту,не має права робити. Нам теж протокол дали,а коштів на його виконання немає. Держава не дає,страховки немає,а хворого лікувати треба.

— В умовах економічної кризи,війни,тотального зубожіння населення,космічних тарифів за комуналку і на медикаменти запровадити ще страхову медицину — чи витримають це українці? Чи не станеться,що заручниками знову стануть медики?

— У нас дуже високий рівень оподаткування,тому відраховувати з невисоких зарплат українців ще один податок на медицину недопустимо. На мою думку,страхові внески на медичний поліс треба брати з тих податків,які наші громадяни вже сплачують. Треба переглядати всі підходи до фінансування. Якісь програми має взяти на себе держава,якісь будуть покладені на місцеві бюджети. Треба робити щось із відомчими медичними закладами. Чому вони мають фінансуватися державним коштом? Якщо має залізниця кошти на утримання своїх закладів — хай утримує. Знаю одне: медик не повинен цим перейматися і думати,скільки це коштує. Він має лікувати. Чи будуть госпітальні округи,чи будемо ми лікарнею швидкої допомоги — ми не боїмося реформ і змін. Як воно буде — побачимо.