Поки півострів під самопроголошеною проросійською владою,а на Сході тривають збройні сутички,люди адаптуються до нового життя,- пише Волинь-нова.

За словами директора департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації Оксани Гобод,на середину листопада в нашій області зареєстровано 112 родин із АРК та майже 700 — із Донбасу. Загалом до нас прибуло більш як 1600 громадян. Щоб допомагати їм із житлом та роботою,створено спеціальний штаб,який координує управління Державної служби з надзвичайних ситуацій. Облаштуватися на новому місці і призвичаїтися на чужині переселенцям допомагають і спеціалісти служби зайнятості,психологи та волонтери.

— До наших фахівців звернулося 384 особи,– розповіла директор обласного центру зайнятості Раїса Кучмук. – Це переважно жінки віком 30–34 роки,які орієнтуються на заробітну плату 2,5 тисячі гривень і 5–денний робочий тиждень,погоджуються працювати навіть тимчасово. Наразі 127 вимушених переселенців отримали статус безробітних. Усіх їх залучаємо до навчання,перенавчання,участі у громадських та тимчасових роботах. Працевлаштувати вдалося 95 людей.

Олену Шарандіну та Юлію Оксюту війна вигнала з рідних домівок. Обидві із сім’ями опинилися у Володимирі–Волинському. З роботою їм пощастило: за направленням міськрайонного центру зайнятості влаштувалися листоношами.

— У нашому жіночому колективі всі співчувають новим колегам,які розповідали про свою біду,– каже начальник відділення зв’язку «Укрпошти» Людмила Туруцька. – Вдома залишатися вже не могли,бо через обстріли в будинках вибито всі вікна. Ходити вулицями стало небезпечно.

Керівник спершу побоювалася,як справлятимуться новачки зі своїми обов’язками. Хоча Олена Шарандіна й працювала у себе в Лисичанську поштаркою,але тут,у Володимирі–Волинському,доводилося вивчати місто,розташування вулиць і будинків. Бар’єри,зокрема й мовний,якого спершу побоювалися жінки,насправді швидко вдалося подолати.

Освоїлися у педагогічному колективі Володимир–Волинської школи–інтернату Юлія Семко,яка працює тренером із боксу,та Наталія Хомюк,котра погодилася на вакансію вихователя. Обидві винаймають житло.

— Людям,які пережили страх за своє життя і своїх рідних,залишилися без роботи і даху над головою,які не мають впевненості у завтрашньому дні,потрібна особлива підтримка,– переконана директор Володимир–Волинського міськрайонного центру зайнятості Наталія Уколова. – Тому запросили психологів,щоб проводили тренінги не тільки для вимушених переселенців,учасників Революції гідності,мобілізованих вояків,їхніх рідних,а й для працедавців.

На думку тренера ГО «Територія бізнесу» доцента кафедри загальної і соціальної психології Оксани Соловей,саме керівники підприємств мають підтримати тих,хто пережив емоційні потрясіння,зазнав душевних і фізичних травм,аби вони відчули себе людьми,гідними поваги,повернути їм упевненість у своїх силах. Щоб навчитися допомагати їм адаптуватися у колективах,на тренінг у міськрайонному центрі зайнятості зібралося майже два десятки представників володимир–волинських працедавців.

Розраховують на допомогу соціальних партнерів – громадських організацій «Територія бізнесу» та «Волинські перспективи» — і в Нововолинському міському центрі зайнятості. Понад те,щоб ознайомити прибулих із шахтарським містом,тут організовували для них екскурсії,показували,де розташовані підприємства,які пропонують роботу.

— Колись із Донбасу до нас приїхало багато людей будувати шахти,– уточнив керівник міської служби зайнятості Ігор Кантор. – Тепер у них шукають притулку родичі,які досі жили на Сході. На початку переселенців влаштовує будь–яка зарплата. Вони погоджуються як на вакансії,що відповідають їхньому фахові,так і на робітничі. Приміром,у відділенні «Ощадбанку» це касир,у готелі «SIS» – бармени,у лікарні – бухгалтер,у ТзОВ «Кроноспан УА» – менеджер та інженер,на підприємстві з іноземними інвестиціями «Хан–Електробау» та Нововолинській швейній фабриці – робітники.

— Людям треба допомагати у скруті,– не сумнівається директор швейної фабрики Галина Максимець. – Наш колектив сердечно прийняв Альону Супрун та Ірину Ростенко. Гуртом уболіваємо за них,підтримуємо,як тільки можемо.

Альоні лише вісімнадцять. На Волинь вона потрапила завдяки доброчинній релігійній організації. Живе у сиротинці. Дівчина старається не відставати від досвідчених швачок,але в майбутньому хоче здобути іншу професію — збирається навчатися на перукаря саме в Нововолинську. Тим часом інша молода донеччанка хоч і змогла адаптуватися на новому місці,попри небезпеку,все-таки повернулася додому.

— Ольга Арсеньєва успішно простажувалася в нашому ресторані,– пояснила директор готельно–розважального комплексу «SIS» Олена Мудрик. – Її прийняли на роботу офіціанткою. Однак дівчина вирішила поїхати назад,щоб закінчити навчання у виші.

Навіть якщо вдається знайти роботу,підшукати житло,влаштувати дітей у школу чи дитсадок,тривога не полишає тих,хто залишив обжиті квартири і майже все майно у зоні збройного конфлікту. Люди мають надію повернутися,але коли там стихнуть «Гради» і запанує спокій,сьогодні ніхто не береться прогнозувати.

На фото: Альону Супрун доброзичливо прийняли у колективі Нововолинської швейної фабрики.