В Україні – вже традиційний екстремальний період,який екзаменує всіх загалом і кожного зокрема. До того ж навряд чи суттєво помиляються ті «касандри»,які народне «або пан – або пропав» у випадку поразки пояснюють фрагментом цитати з Володимира Сосюри : «Пощади не буде нікому». А відтак пригадують як рятівний «рецепт» його,уродженця Донбасу,промовисту відповідь у назві іншого вірша – «Любіть Україну».

Зараз більш ніж часто зусібіч відлунюють фаталізмом констатації у стилі Європа втомилася від України,Україна – від сподівань,що не залишиться самотньою у протистоянні з «Русским миром». Тему втоми можна продовжувати подальшим переліком. У цьому ракурсі – й утома народу від влади,а владців – від усвідомлення тимчасовості статусу та необхідності встигнути прискореними темпами взяти своє. А ще – нерідко спільна нездатність,на фоні пафосної риторики,побачити світло наприкінці тунелю. Своєрідний рух по колу. Чи дежа в’ю – адже подібні ситуації були вже (і в ХХ,і в ХVІІ століттях,й,зрештою,ще в княжу добу),а їхнім наслідком ставала руїна та ліквідація державності. Тож,зважаючи на багатократні попередження історії,залишається сподіватися,що своїми наслідками вони не повторяться зараз,коли вже набрало «розбігу» ХХІ сторіччя.

Однак,схоже,традиція «здавання» України її союзниками залишається живучою. Декому з аналітиків вже починає здаватися,що,судячи з візитів американських високопосадовців до Путіна,в значній мірі у США починають сприймати політичний курс «собирателя русских земель». Як і ЄС,якщо взяти до уваги резолюцію Ризького саміту «Східне партнерство»,в якій забули про російську агресію. Тож час від часу й зринає відчайдушне: невже на рівні головних геополітичних гравців досягнуто домовленостей щодо української жертви для імперського «Русского мира»? Чи тільки обійдеться окупацією Криму та «обустройства Донбасса по-путински»?

Таких та подібних запитань не меншає. При цьому – й стосовно курсу країн,які донедавна однозначно підтримували намагання України вистояти. Хай,можливо,ця підтримка зумовлена не стільки якоюсь приязню (про любов не йдеться),скільки елементарним розумінням залізної логіки: після знищення України імперська Росія розпочне знищення тих держав,які були сусідами України. Скажімо,дехто з експертів вважає не випадковою відмову (у зв’язку з зайнятістю) новообраного Президента Польщі на кілька хвилин зустрітися з Президентом України,який збирався відвідати Варшаву. Зрештою,про певне коригування стосунків з Україною висловився для УНІАНу майже не завуальовано Кшиштоф Щерський,представник штабу Анджея Дуди: «Розмови будемо організовувати за певним порядком,а не випадково». Очевидно,ще рано говорити про новий варшавський «табель про пріоритети»,але білякрелівська свита такий крок вже оцінила «як сі налєже».

А самому нашому Президентові,який рік тому здобув перемогу (серед 23 кандидатів!) на виборах,набравши уже в першому турі 10 мільйонів голосів виборців (54,70%) при явці 59,48%,все-таки вдалося втримати,образно кажучи, корабель «Україна» на плаву. І які б не були закиди в адресу чинного Глави нашої держави,поза сумнівом,зараз він – найоптимальніша постать,вияв того,що українська політична багатоетнічна,поліконфесійна нація має суттєвий запас мудрості та живучості. «Уявіть в цей тяжкий рік на місці Порошенка будь-кого з його конкурентів (чи,тим більше,попередніх президентів),і ви зрозумієте,що це означає – цінувати те,що є»,- нагадує кожному з нас експерт-політолог Олександр Палій (про це він написав на своїй сторінці у Facebook).

Тож і Президенту України,коли деякі з союзників виявляють не просто втому,а фактично вмивають руки,доводиться вдаватися до безпрецедентних підходів. У цьому ракурсі – й призначення головою Одеської ОДА Михайла Саашвілі,екс-президента Грузії. Він замінив на цій посаді лучанина (якщо брати до уваги місце народження) Ігоря Палицю,представника бізнесового угруповання Ігоря Коломойського. Після цього навіть починають не без жарту озвучувати версії,на які ю посади варто призначить інших друзів України – екс-президента Польші Квасневського,екс-міністра закордонних справ Швеції Більдта і т.д.

Зрозуміло,що Президенту України доведеться зважуватися й на інші нестандартні кроки. Адже надто велика ціна викликів,які постають перед нашою державою. Про це відверто заявив на «5-му» телеканалі Джо Байден,віце-президент США підкреслив: «Корупція – нова зброя міжнародної політики… Наче отрута для демократії. Вона знищує ресурси та довіру уряду,виснажує війська і принижує людей. Росія та інші використовують корупцію та олігархів».

Тож спробуймо подумки перегорнути кілька сторінок тижня,що вже став надбання історії. Аби,з одного боку,не обмінюватися ілюзіями,а з другого – не втрачати віри в спільну нашу перемогу.

«Російська загроза,що має довгостроковий характер»

У Загальних положеннях «Стратегії національної безпеки України»,яку ввів у дію своїм Указом № 287/2015 Президент України, констатується,що «прагнучи перешкодити волі Українського народу до європейського майбутнього,Росія окупувала частину території України – Автономну Республіку Крим і місто Севастополь,розв’язала воєнну агресію на Сході України та намагається зруйнувати єдність демократичного світу,ревізувати світовий порядок,що сформувався після закінчення Другої світової війни,підірвати основи міжнародної безпеки та міжнародного права,уможливити безкарне застосування сили на міжнародній арені. Російська загроза,що має довгостроковий характер,інші докорінні зміни у зовнішньому та внутрішньому безпековому середовищі України обумовлюють необхідність створення нової системи забезпечення національної безпеки України,що передбачає ця Стратегія» ( посилаємося на офіційне інтернет-представництво Глави держави). Основними цілями нової стратегії нацбезпеки є «мінімізація загроз державному суверенітету та створення умов для відновлення територіальної цілісності України у межах міжнародно-визнаного державного кордону України,гарантування мирного майбутнього України як суверенної і незалежної,демократичної,соціальної,правової держави; утвердження прав і свобод людини і громадянина,забезпечення нової якості економічного,соціального і гуманітарного розвитку,забезпечення інтеграції України до Європейського Союзу та формування умов для вступу в НАТО».

Серед актуальних загроз національній безпеці України,як зазначається в стратегії,- передовсім «агресивні дії Росії,що здійснюються для виснаження української економіки і підриву суспільно-політичної стабільності з метою знищення держави Україна і захоплення її території». Складові цих дій – безпосередня військова агресія; розвідувально-підривна і диверсійна діяльність,дії,спрямовані на розпалювання міжетнічної,міжконфесійної,соціальної ворожнечі і ненависті,сепаратизму і тероризму,створення і всебічна підтримка,зокрема військова,маріонеткових квазідержавних утворень на тимчасово окупованій території частини Донецької та Луганської областей; тимчасова окупація території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та дальші дії щодо дестабілізації обстановки у Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні; нарощування військових угруповань біля кордонів України та на тимчасово окупованій території України,у тому числі розміщення на півострові Крим тактичної ядерної зброї; торговельно-економічна війна; інформаційно-психологічна війна,приниження української мови і культури,фальшування української історії,формування російськими засобами масової комунікації альтернативної до дійсності викривленої інформаційної картини світу.

У документі зазначається,що «відновлення територіальної цілісності України та цілісності демократичних інститутів на всій її території,реінтеграція тимчасово окупованих територій після їх звільнення є стратегічним завданням політики національної безпеки».

«Єдиний народ – непереможний»

Президент Петро Порошенко привітав учасників та переможців XV Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика. «Саме мова стала тим об`єднавчим фактором,який сприяв мудрому вибору народу. Незважаючи на те,що громадяни України розмовляли різними мовами,мали різне етнічне походження,вони вирішили,що їх діти вчитимуть українську мову»,– зазначив Глава держави,звертаючись до присутніх у Національному академічному театрі імені Івана Франка юних знавців української мови (посилаємось на прес-службу Президента України). Він переконаний,що «ні невдалим рішенням,ні політичним спекуляціям не вдалося і не вдасться розколоти наше суспільство. Адже наші мир і єдність були результатом глибокого суспільного консенсусу. Молодь зробила свій вибір і відкрито демонструвала його. В тому числі,мовою вашого конкурсу. Від Львова до Луганська,від Чернігова до Криму,десь – на повний голос,десь – тихіше,але все впевненіше,зазвучала українська мова,мова незалежної суверенної європейської держави». А відтак Глава нашої держави він наголосив: «Що важливо у цьому процесі – він спрямований не проти можливостей тих,хто розмовляє іншими мовами. Він доповнює їх можливості,бо відкриває простір єдності. А єдиний народ – непереможний».

Президент відзначив,що у всі часи українці палко захищали рідне слово. На його захист ставали найкращі – Тарас Шевченко,Іван Франко,Леся Українка. Їх вчення сучасні українці пам`ятають і захищають нині. «Цей рік показав – українці є гідними нащадками тих,хто боровся проти різних циркулярів і указів,якими різні імперії хотіли позбавити наш народ мови,а значить душі. І ми знаємо все,чому вони нас вчили,– бо ми говоримо з ними однією українською мовою»,– підкреслив Петро Порошенко.

«В Україні була,є і завжди буде лише одна державна мова – українська. Революція Гідності і боротьба проти агресії показали ціну словоблуддя,яким Українську державу і націю відводили від цього рішення. Я говорю про це з усією впевненістю,бо суспільна злагода у мовному питанні завжди була на диво стійкою»,– сказав Президент. Саме усвідомлення та розуміння цього незаперечного зв’язку додає сьогодні українцям сил у подоланні викликів і загроз,відстоюванні незалежності,суверенітету,честі і гідності. Петро Порошенко підкреслив: «Упевнений,що саме молоде покоління,яке досконало знатиме десятки мов і глибоко любитиме свою українську мову,впевнено прийде в європейський дім як його невід’ємна і потужна частина».

«Але зараз головний виклик…»

Політолог Володимир Фесенко називає серед суттєвих досягнень чинного Глави держави стабілізацію та зміцнення влади,зокрема. При цьому він звертає увагу на зменшення за рік ризиків великої війни з Росією,а також на звільнення значної території Донбасу та відновлення боєздатності армії. Водночас він зауважує,що у перший рік президентства Петра Порошенка головною проблемою була війна,у другий рік це буде економічна проблема,а третьою проблемою буде «людина зі зброєю,яка повертається з фронту» (тут і далі посилаємося на УНІАН). Фесенко наголошує,що виклики для Глави держави на наступний рік будуть не менш серйозними,ніж зараз. «Йому вдалося стабілізувати свою владу,зміцнити її. Але зараз головний виклик для нього – соціально-економічна криза. Якщо вдасться відновити економічне зростання,навести певний лад і збільшити ефективність виконавчої влади,тоді у нього буде шанс на успішне президентство. Якщо переможе криза,програє не тільки Порошенко»,- переконаний експерт.

Своєю чергою керівник центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов висловив думку,що Порошенко як політик цей рік провів достатньо успішно. Зокрема,експерт відзначив,що президент уникнув «моменту конкуренції з прем`єр-міністром»,а також «зумів вийти переможцем із першого акту боротьби з олігархами».

«Це тільки початок…»

Анджей Дуда,обраний Президентом Польщі,своєю перемогою зобов`язаний Путіну. Таку думку висловлює доктор історичних наук Юрій Фельштинський (див.«Обозреватель»). Він також наголошує,що перемога на президентських виборах у Польщі представника консервативної партії «Право і справедливість» стала закономірною відповіддю електорату цією країни на агресивну політику,яку з березня 2014 року проводить в Європі Росія. «В особі Коморовського Росія і Польща мали максимально проросійського президента,який тільки можливий в Польщі,- зазначає експерт. – Якби не сталося захоплення Криму і російського вторгнення в Україну,якби військові літаки Росії регулярно не порушували повітряний простір держав НАТО,а російські підводні човна не запливали б в територіальні води скандинавських країн,на бік консервативного кандидата в президенти Анджея Дуди,думаю,не перейшли б ті голоси,яких не вистачило щодо проросійськи налаштованому Коморовському». На його думку,«це тільки початок,попереду багато виборів. Тільки що пройшли вибори у Великобританії,де теж перемогли консерватори. Мають відбутися вибори в США,і хто б не переміг на цих виборах – демократи чи республіканці,нова адміністрація займе щодо Росії більш жорстку позицію,ніж нинішня». Тому,вважає експерт,«Путін у цейтноті. Для розпалювання світової війни у нього залишилося часу,що дорівнює перебуванню президента Обами в Білому домі. Це немало,але це і не багато. Завдяки України,а тепер ще й Польщі з`явилася можливість відтягнути початок Третьої світової і навіть уникнути її,якщо режим Путіна завалиться під тягарем імперських завдань,звалених на свої плечі Росією». Загалом же,підкреслює Фельштинський,«увійшовши до Криму в березні 2014 року,Путін підписав смертний вирок державі,створеній у 1991 році на руїнах Радянського Союзу,тій державі,яку він завжди ненавидів і ніколи не сприймав,- Російської Федерації».

«Це буде значний внутрішній удар»

На переконання Олександра Солонька (див. «Війна,де всі проти нас» у виданні «Українська правда»),«українська влада втратила величезний вагон дорогоцінного часу,в умовах,коли озброєний до зубів сусід,який у військово-стратегічному значенні затиснув країну майже з усіх сторін,поставив під сумнів саме існування України як держави». Він наголошує,що «одним з ключів до перемоги Росії над Україною є деморалізація суспільства та придушення волі до боротьби. Улюблений спосіб Москви в цьому плані – дискредитація самого сенсу боротьби,насадження комплексу штучності та меншовартості народу та державно-територіального утворення,в якому він проживає». А відтак констатує,що «на жаль,тут Кремлю активно підіграють місцеві еліти. Одні їх представники – свідомо,інші – ні».

Експерт підкреслює: «Замість заклику до консолідації та напруження зусиль заради перемоги і повернення до мирного життя,насаджується байдужість,а цілком необхідне та логічне відчуття небезпеки намагаються приспати або через розважальний контент,або через постійне замирення.При цьому,українців не просто схиляють до пацифізму,їх змушують відмовитися оборонятися перед обличчям реальної загрози,яка вже забрала тисячі життів». На його думку,така «гра»,яку затіяли деякі представники українського політикуму,така небезпечна для держави. Це створює ідеальний ґрунт для ворожої пропаганди та успішної політики реваншу непокараних за убивства і сепаратизм представників попередньої влади та різноманітних колабораціоністів. Солонько робить висновок: «Таким чином,формуються сприятливі умови для комплексного удару по українській державності і по зовнішньому і по внутрішньому напрямку». За його прогнозом,після місцевих виборів зміняться реалії,на місця будуть передані додаткові повноваження,то підконтрольні колабораціоністам місцеві ради стануть значним головним болем для Києва. «Це буде значний внутрішній удар,а колишні регіонали,котрі півтора роки тому звозили до Києва «тітушок» стануть авангардом – передовим загоном російських військ,які просуватимуться вглиб країни «на Киев» та «на Львов»,- підкреслює політолог. – Тому маємо виграти бій в реваншу. У війні,де проти нас потужний зовнішній ворог і забезпечені всім потрібним колабораціоністи».

Солонько зазначає,що вже зараз ми отримали більше,ніж потрібно сигналів для того,аби зрозуміти суть загрози,силу якої складно переоцінити. «Благо,що народ продовжує лишатися фактором політики. І нашою стратегічною перевагою є те,що цього не зрозуміли ані в Кремлі,ані місцевий олігархат,- резюмує він. – Це наш козир… в бою за Україну. У війні,де всі проти нас».

«…може розпочатися в найближчий час»

Як вважає французький політолог,викладач в паризькому Інституті політичних досліджень,колишній викладач політології в Московському університеті Сіріль Бре (Cyrille Bret),«крім суто військових ознак,існує ряд інших факторів,які дозволяють припустити,що влітку готується черговий військовий наступ. Для Росії,яку в 2015 році чекає найважчий рік санкцій,розрахунок може бути вельми простий: раз все одно доводиться терпіти фінансові санкції та платити високу дипломатичну ціну,чому б не відхопити частину території за допомогою військового втручання. Починаючи з середини 2014 Росія,по факту,виявляється переможцем на місці,але зазнає поразки на міжнародній арені» (див. сайт 20 khvylyn.ua). При цьому,зазначає він,ймовірний «новий наступ влітку може оживити Українську державу і її західних прихильників,а також деяких членів американського Конгресу і привести до несприятливої для російських інтересів ситуації: зміцненню України та її військового аппарату». Експерт сподівається,що Москва вдасться до вже напрацьованої методики окупації: «Підрозділи спецназу,піхоти і бронетехніки вже продемонстрували високий професіоналізм і зіграли важливу роль в українських кампаніях,але застосування авіації та інших більш помітних коштів вже не дозволить підтримувати міф про гуманітарну підтримці сепаратистів». Бре переконаний,що «в разі нападу,єдиною можливою тактичною метою буде створення більш великого територіальної єдності,яка ліквідовує існуючі кишені,що розділяють «ДНР»,«ЛНР» і Крим». У той же час,вважає він,«Троянська війна» може розпочатися в найближчий час. Але точно також вона може бути відкладена до кінця 2015-го – до констатації провалу Мінських домовленостей – або на ще більш тривалий термін».

«ЄС нічого не робить для України»

Саміт Східного партнерства,який тривав впродовж 21-22 травня у Ризі,став катастрофою для України. Про це у своїй статті для «Atlantic Council» написав німецький політолог,професор Андреас Умланд. «Для друзів демократії,верховенства права і України було б краще,якби цей саміт ЄС ніколи не відбувся,а його спільна декларація ніколи не була написаною»,- переконаний автор (див. «Український тиждень»). «Тринадцять сторінок спільної декларації двадцяти восьми глав держав ЄС та представників шести країн Східного партнерства (Вірменії,Азербайджану,Білорусі,Грузії,Молдови та України) можна вважати успішною спецоперацією Федеральної служби безпеки (ФСБ). Двадцять із тридцяти пунктів не мають жодної ваги і краще б їх виключили,а інші є не менш як катастрофічними»,- додає Умланд. За його словами,в документі не згадали про вільні й демократичні вибори,які вдалося провести Україні,і які можна вважати її важливим досягненням.

«Судячи з усього,учасників саміту ЄС не хвилює демократія і свобода»,- наголошує автор публікації. Разом з тим професор зауважив,що у тексті немає згадки про російську військову агресію проти України. «Декларація ЄС не згадує про Росію,крім одного разу,підкреслюючи,«важливість продовження ролі ЄС у сприянні газовим переговорам між Росією і Україною»,- зазначає Умланд,додавши,що пункт про «незаконну анексію Криму і Севастополя» в документі існує,однак сторони її не засуджують. «Саміт ЄС відступив і далі: «Учасники саміту з нетерпінням чекають попереднього впровадження Угоди про глибоку і всеосяжну вільну торгівлю (DCFTA) з Україною,починаючи з 1 січня 2016 року». Як може стати впровадження «попередньою»?»,- запитує автор статті,додавши,що в цьому пункті йдеться ц про «тристоронні консультації» між Україною та ЄС. За його словами,третьою стороною,вочевидь,є РФ,про яку в документі вирішили відкрито не згадувати.

«Справжньою торгівельною проблемою є не DCFTA,а суворі санкції Росії проти України. У 2014 році ці санкції скоротити експорт України до Росії удвічі,на 12% скоротивши український експорт. Основною причиною різкого падіння ВВП України в 2014 році була війна на Сході. Зайве говорити,що декларація не згадує цієї проблеми. ЄС зважає на значною мірою уявні торговельні проблеми Росії,одночасно ігноруючи реальну торговельну війну Росії проти України»,- пише Умланд. Він додає,що текст не містить жодної згадки щодо реформ,які Україна здійснює,незважаючи на економічні труднощі та війну. Єдине,що відзначили учасники саміту – досягнення «в енергетичному секторі». Умланд вважає,що в документі бракує і словесної підтримки ЄС щодо майбутньої реструктуризації зовнішнього боргу. «Лицемірство декларації ЄС досягає свого піку в пункті про безпеку та оборону… Україна справедливо похвалили за її внесок у «військово-морську операцію,очолювану ЄС» та «Бойову групу ЄС в 2014 році». Але підтримувану Росією війну на сході України не згадують,як і про будь-яку військову підтримку України.. Таким чином,Україна пропонує ЄС незначну військову підтримку,в той час як ЄС нічого не робить для України»,- стверджує автор публікації. «Цього катастрофічного саміту не було б,якби його проводили засновники Східного партнерства – колишній міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт та спікер польського Сейму Радек Сікорский»,- резюмує Умланд.

«Путін зберіг «програму максимум» для підкорення України»

«Факт агресії Росії проти України все ще доводиться констатувати. Росія не припинила військові дії на сході нашої країни. Та й загроза повномасштабної війни зберігається. Якщо подивитися на кількість російських військових,які стоять недалеко від українського кордону,то стає зрозуміло,що Москва готова до всього»,– констатує Борис Базилевський,надзвичайний і Повноважний посол України,експерт з питань безпеки та геополітики Центру дослідження Росії (див.«Главное»). За його словами,в Криму накопичують вже не тільки ударну живу силу,але й техніку. «Росіяни готуються і в Ростовській області. Там є загроза атаки на Харків»,– додав він.

«Нам намагаються нав’язати легітимізацію самопроголошених республік. Це спроба Путіна м’яко примусити нас до гри на його умовах. Але готові до війни російські військові говорять про те,що Путін зберіг «програму максимум» для підкорення України. Він хоче якщо не ліквідації державності (а російські дипломати працюють у цьому напрямку),то хоча б підпорядкування Києва. Путінський режим відступить тільки тоді,коли побачить,що їхні економічні та військові втрати більші,ніж виграш. Так що не варто плекати ілюзії»,– констатує експерт.

«Тому він і далі буде маневрувати»

На переконання російського політолога Станіслава Бєлковського,Путін «перейшов якусь межу,яку не можна було переходити. Про це його попереджали багато,в тому числі і я,ще рік тому. Мова йде про захоплення Криму й інспірованої Росією війни в Донбасі» (див. «Новое время»). Він вважає,що «проект «Новоросія» ніколи і не відкривали. Завдання Кремля полягало не в державотворенні «Новоросія»,а у створенні механізму з примусу Заходу до переговорів про долю світу. Цього не вийшло,і Путін вирішив плюнути на «Новоросію». Але примушувати до переговорів про долю світу він буде продовжувати і далі в міру своїх скромних сил».

Російський політолог і публіцист наголошує,що «єдине,в чому він (Путін. – «ВП») міг переконатися за останні 15 місяців – це те,що його стратегія не працює. Але,будучи людиною вкрай упертою,Володимир Володимирович не готовий визнавати свої помилки. Тому він і далі буде якось маневрувати на цю тему. І явна безперспективність цього маневрування очевидна для всіх,крім нього самого і невеликої групи наближених,яким все одно,аби Путін продовжував їх любити».

Відтак Бєлковський пропонує історичний екскурс. «При цьому слід зазначити,що будь-яка ідіологема реалізується в особистостях. Так,Жовтневу революцію робили Володимир Ленін і Лев Троцький,які були вельми харизматичними і привабливими лідерами,які знали по кілька мов,- підкреслює він. – Однак держави з особою Плотницького та Захарченко бути не може,хіба що десь в Судані або глибоко в Центральній Африці,де панують культи Вуду і канібалізму». Як зазначає експерт,«Володимир Путін втратив свій авторитет. Щоб запобігти негативним наслідкам параду (в Москві,9 травня. – Ред.),Керрі поїхав у Сочі. А оскільки з Путіним вже давно поводяться,як з клієнтом психіатричної клініки,то неприємні йому запитання на зустрічах просто не піднімають – щоб він не почав кидатися посудом в співрозмовника».

«Всупереч втомі від проблемної ситуації в країні»

Перехід українсько-російського військового конфлікту в затяжну фазу привів до появи ризику втоми міжнародного співтовариства і самої України від Криму,Донбасу,агресивних дій Росії та їх наслідків на регіональну і глобальну обстановку. Європа також на тлі власної політичної безпорадності втомилася від неадекватних дій путінського режиму в Росії. На цьому наголошує (див. УНІАН) політичний експерт Роман Рукомеда. Він зазначає,що більшість країн ЄС,особливо Німеччина,приймають ситуацію в Україні як одну з вкрай важливих для майбутнього самої Європи. При цьому вони відкрито говорять,що йти на жорстку військову конфронтацію з Кремлем не готові. У той же час,і зняття санкцій ЄС стосовно Росії,швидше за все,цього року не відбудеться,так само як і розморожування ділових відносин із Москвою.

Політолог вважає,що й «Кремль на чолі з Володимиром Путіним також втомився від ситуації в Україні,яка стала для них пасткою без видимих перспектив виходу. Спроби зафіксувати існуючий стан «без миру й без відкритої війни» відзначаються з середньою інтенсивністю останнім часом». На його думку,«Москва погодилася поки не загострювати ситуацію у військовому відношенні в обмін на невведення Сполученими Штатами і їх союзниками нових санкцій. Путін найближчим часом зробить ставку на розширення політичного впливу в Україні на тлі різкого падіння рейтингів та довіри нинішньої влади. Проте ініціативою Росія не володіє,а лише реагує в тактичному плані на дії США та Європи,а також спроби контргри з боку України».

Відтак Рукомеда зазначає,що «найбільше від «зависання» нинішньої ситуації втомилася сама Україна і її народ. Зростає рівень соціального невдоволення. Але у нашого народу немає,на жаль,іншого вибору як самостійного будівництва нової держави,нехай і з допомогою ЄС і США. За нас вони це не зроблять. Невеликі шанси на успіх проведення реформ і в нинішніх чиновників і політиків при владі,велика частина з яких була сформована корумпованою та інтелектуально стерилізованої середовищем останніх 10-15 років функціонування системи державної влади в Україні». Тому,вважає аналітик,багато залежатиме від тих,кого називають пересічними,але хто мусить контролювати «владу всіма можливими способами»,розвиваючи громадянське суспільство,ходячи на вибори і свідомо обираючи тих політиків,які не мають багажу безуспішних походів у владу. «При цьому,робити все це треба буде всупереч втомі від проблемної ситуації в країні,яка буде тільки рости»,- наголошує він.

Звичайно,сьогодення і прийдешнє можуть внести суттєві корективи у найвивіреніші плани. Як щодо України за її межами (у Москві,Вашингтоні,Брюсселі),так і всередині самої нашої держави. Одна версія у випадку замороження конфлікту на Донбасі,інша – коли Росія вдасться до прямої та масштабної агресії,ще інша – коли Кремлю вдасться максимально хаотизувати ситуацію.

Схоже,Україна намагається бути готовою до більшості з викликів. Як наголовив Президент на відкритті 8-го Київського форуму з безпеки,«ми проводитимемо процес децентралізації країни,зокрема шляхом конституційних змін. Ми будемо проводити ефективні реформи,які забезпечуватимуть економічне зростання,будемо рішуче боротися з корупцією. Ми розбудовуватимемо незалежну судову гілку влади,де кожен зможе знайти захист своїх порушених прав. Ми будемо робити програму деолігархізації,рішуче будемо проводити демонополізацію країни».

У цьому ж контексті – й доля,якщо вже не анексованого Криму,то принаймні наразі в значній мірі окупованого Донбасу. Президент України Петро Порошенко зазначив,що «ми проводитимемо діалог із Донбасом,але з іншим Донбасом – українським Донбасом після проведення чесних виборів».

Однак попереду – надзвичайно складний період. Про це,аналізуючи сьогодення,намагалися в міру своїх можливостей висловитися і ЗМІ: «Танкам візи не потрібні»,- віце-прем`єр РФ відповів Заходу» («Газета по-українськи»),«Росія копає рови на кордоні з Україною,щоб бойовики не поверталися на танках – Лисенко» (УНІАН),«Київ уже згоден на особливий статус Донбасу» («Экономические известия»),«МЗС Литви: терористи на Донбасі екіпіровані краще європейських армій» («Обозреватель»),«Від «блокади» до капітуляції – один крок» («День»),«Швеція готується до агресії з боку Росії» («Апостроф»),«В умовах війни перекриття інформаційного кисню – це державна зрада» («УП»),«Помічники Путіна особисто керують сепаратистами і терористами в Україні – СБУ» (УНІАН),«Росія скупчує війська і техніку біля кордону з Україною,- Reuters» (ipress.ua),«Від України можна відмахуватися: польські ЗМІ засудили Дуду за відмову зустрітися з Порошенком» («Обозреватель»),«Росія здатна окупувати Прибалтику за два дні – генерал НАТО» («ЄП»),«Вийти із замкненого кола» («УТ»)…

Гіперскладність ситаціє полягає в тому,що Україні доводиться не тільки проводити болісні реформи,але й у буквальному розумінні відстоювати свою державність. «Звичайно ж,ми переможемо. Про це не потрібно навіть замислюватися. Але щоб перемогти,потрібно консолідуватися усередині країни»,- не сумнівається в «Аналітичній службі новин» достатньо епатажний нардеп Борис Філатов,якого іноді називають правою рукою Коломойського. Але це станеться тільки тоді,коли на перший план будуть поставлені національні,а не інші (скажімо,бізнесові) інтереси.

Засвідчити успіх загальноукраїнського поступу можуть і місцеві вибори,«дихання» яких уже відчувається навіть у Луцьку,де раптом у поштових скриньках ні сіло ні впало,як манна небесна,почали з’являтися барвисті газети зі потоками славослів’їв і розвінчувань.

Та питання в тому,за якими правилами відбудуться ця кампанія. Як зазначав Голова ВР Володимир Гройсман у «Голосі України»,уже завершено підготовку нової редакції закону про місцеві вибори «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим,місцевих рад та сільських,селищних,міських голів». Однак наразі не відомо,чи буде узгоджений законопроект,який винесуть на розгляд парламенту,чи він забезпечить проведення місцевих виборів за відкритими партійними списками. Чи все-таки,ці вибори відбудуться за мажоритарною системою – оптимальною на сьогодні на місцевому рівні. Тим паче,що сучасні українські партії – це радше структури не ідеологічні,а угруповання довкола тих чи інших фінансових кланів,олігархів.

Однак чи не найістотнішим «каменем зіткнення» може стати «переформатування» громад. А часу для завершення цього процесу залишилося небагато – до середини липня 2015 року,оскільки місцеві вибори заплановано в Україні на 25 жовтня.

Поза сумнівом,це далеко не всі виклики,з якими не розминутися майже кожному,хто в Україні сущий. Пам’ятаючи про уроки минулого,ще маємо шанс не вбити власними руками майбутнього,аби принаймні прийдешні покоління жили в єдиній демократичній,європейській Україні. Будьмо!