Іронічна,з натяком на фаталізм,аксіома «історія вчить тому,що нічому не вчить»,зазвичай універсальна. На жаль,не стали винятком і нинішні реалії та тенденції розвитку ситуації. І навряд чи зараз уже можна однозначно відповісти,що безпроблемно вдасться потамувати «канібалістські» прагнення до крові,помсти,зведення рахунків,переключити на конструктив тих,хто не може не воювати проти всіх. Тим паче,надто багато гравців (як за межами нашої держави,так і всередині) послідовно і наполегливо працюють,аби перевести фактично всю Україну в стан некерованості та тотальної безперервної війни.

Якщо комусь мукачівський синдром нагадав про Врадіївку,то водночас він допоміг і частково забути про алмази та долари у високопоставлених (і відпущених від заставу) борців за торжество Закону в Генпрокуратурі. Але,зважаючи,що «процес пішов» (скористуємося цитатою з афоризмів першого й останнього президента СРСР),господарю Кремля можна вже не тільки збавити оберти щодо перекваліфікації російських злочинців у найманців для «принуждения Украины к русскому миру». Для втілення частини його заповітних мрій і перетворення України на територію безпроглядного хаосу,зважаючи на алгоритми принаймні частини олігархату та політикуму,може у значній мірі вистачити й суто злочинних елементів у самій Україні (причому – з якого завгодного середовища).

До того ж навряд чи надто помилялися й експерти,які стверджували,що одна для найнебезпечніших загроз для України – від тих,хто її захищає. Звісно,нині однозначно стверджувати подібне не тільки аморально,але й нечесно. Однак стара система,яка робить кожного,хто до неї причетний,своєю складовою,продовжує тягнути Україну у таку безодню безвиході,про яку навіть найвідчайдушнішим песимістам не снилося.

Проте рішучі та оперативні дії Президента Петра Порошенка на прикладі Закарпаття дали достатньо й підстав для оптимізму. Запевнення Глави держави під час його виступу у Мукачевому про те,що нова потужна влада «має сформувати кулак законності,правопорядку та вдарити ним бандитів,які сьогодні грабують народ України»,стосується кожного без винятку регіону. І важливо,що йдеться не лише про настанову,а й конкретику діянь. Очевидно,у цьому ракурсі, має цілковиту рацію перший заступник Голови ВР Андрій Парубій,що подолання корупції в усіх сферах,включно з виборчою,має стати не тільки національним пріоритетом,«навіть більше – національною ідеєю…Це – питання виживання держави… Боротьба з корупцією – це наш Другий фронт».

Україна,відзначивши 16 липня чверть століття від часу проголошення Декларації про державний суверенітет України,зуміла зробити рішучі кроки до поступального руху вперед. Ухвалений закон про місцеві вибори,підтримка парламентом курсу Президента на внесення змін до Конституції в плані децентралізації – це віхи на цьому шляху. Хоча,безумовно,він буде дуже й дуже нелегким. Та,як засвідчує народна мудрість,дорогу здолає той,хто йде.

З усвідомленням суворості реалій та власної відповідальності за торжество спільної української перемоги (хай у максималістському вияві – це перспектива не років,а десятиліть),спробуймо подумки зробити екскурс у події та тенденції тижня,що вже встиг стати надбанням історії.

«Зробити це заради України»

Президент України,виступаючи 16 липня на пленарному засіданні Верховної Ради України у зв`язку з розглядом законопроекту про внесення змін до Конституції України в частині децентралізації влади,передовсім привітав із 25-ю річницею ухвалення Декларації про державний суверенітет України. За той історичний чин він висловив вдячність усім 355 тодішнім народним обранцям,які «тоді здійснили мужній і історичний крок» (тут і далі посилаємося на офіційне інтернет-представництво Президента). Президент вважає,що «без цієї Декларації не було би й Акту проголошення незалежності України,і вона ніби стала його предтечею. Свій історичний вибір Український народ підтвердив як на референдумі 1 грудня 1991 року,так і у ще не завершеній Вітчизняній війні за незалежність,суверенітет,за територіальну цілісність і право на існування як великої європейської нації».

Петро Порошенко,торкаючись нинішніх реалій,зазначив: «Ми не просто вистояли в цей важкий рік в цій нерівній боротьбі. Ми зміцнилися настільки,що для супротивника стала надто очевидною дуже висока ціна,якою може обернутися пряме подальше вторгнення. Ніж атакувати нас з фронту,дешевше підірвати з глибокого тилу». Тому,перконаний він,наше завдання не лише збудувати непробивні фортифікації,але й «вжити подальших заходів із недопущення будь-якої внутрішньої дестабілізації,яка б зробила Україну легкою здобиччю хижого ворога. Ворога,який не бачить нашого з вами місця на політичній карті Європи». А відтак він ще раз повторив недавно мовлене в Ужгороді та в Мукачевому: «Анархії в Україні я не допущу. Почитаймо підручники історії. Хіба у нас не було періоду отаманщини,яскравого,але короткого і трагічного? Хіба не завершився він повною перемогою Росії і втратою незалежності України майже на 70 років? Вороги України,запам’ятайте: так більше не буде! Жодна партія не матиме ані збройних підрозділів,ані озброєних кримінальних утворень».

Глава держави також лаконічно пояснив,чим же настільки важливі й доленосні для країни зміни до Основного закону в частині децентралізації. При цьому він підкреслив: « Жодного натяку на федералізацію. Україна була,є й буде унітарною державою». А відтак зазначив,що проект змін до Конституції не передбачає і не може передбачати ніякого,як сьогодні написали деякі ЗМІ,особливого статусу Донбасу. Наголосивши на значимості Мінських домовленостей,Президент висловився за вирішення кризи на Донбасі політико-дипломатичним шляхом. «Я не сумніваюся,що ми просто не маємо права власними руками створювати такої ситуації,яка залишить Україну сам-на-сам з агресором. Тому зараз сьогодні і в майбутньому,коли ми будемо голосувати за прийняття Конституції в цілому,нам треба надзвичайно відповідально підійти до цього голосування,- сказав він. – Розумію,як важко за таку норму голосувати. Повірте,і підписувати її не просто. Але ми з вами як політики,- ні,як державні діячі,- повинні зробити це заради України… Ми,звичайно,можемо встати в красиву позу. Але вона надто дорого обійдеться країні». Президент закликав політиків не збурювати суспільство пустими балачками,а вчитися демократії,засвоювати мистецтво пошуку компромісу. «Нам це зараз дуже потрібно – продемонструвати Україні і світові міцність нашої єдності. Це – саме те,чого чекає від нас український народ і світова спільнота»,- підкреслив він. Петро Порошенко також висловив сподівання,що зміни до Конституції стануть виявом безпрецедентно широкого політичного консенсусу,оскільки «лише в такому випадку ми продемонструємо Українському народові та світові нашу єдність і непорушність нашого суверенітету,територіальної цілісності,нашої незалежності».

«Рахувати голоси буде достатньо нелегко»

Роздумуючи з приводу Закону про місцеві вибори,який ухвалений парламентом 14 липня,Віктор Чумак пояснює (див. «Гордон»): «Ситуація така,що виборці голосуватимуть за конкретну людину,одночасно віддаючи голос партії. Так що цей закон буде змушувати партії шукати знакових людей на округах для того,щоб за них голосували. Вони будуть візитною карткою партії. Можна піти по старому перевіреному шляху – шукати людей багатих,щоб засівали гречкою,але тоді партія отримає імідж «гречкосія». А на сьогоднішній день такий імідж не дуже гарний». На його думку,«вибори мерів міст з населенням понад 90 тисяч у два тури дають можливість вибрати найбільш гідну людину,яка буде користуватися підтримкою більшості населення міста. Це серйозний плюс цього закону».

Водночас політик висловив занепокоєння складною системою підрахунку. «Рахувати голоси буде достатньо нелегко,і часом може виникнути несправедливість,- зазначає Чумак. – Якщо партія не набирає 5% голосів,її кандидат,який користується високою довірою,взагалі не пройде,тому що партія не пройшла. Хоча він може зайняти на окрузі перше місце».

Однак,наголошує він,«це дає можливість створити політичну структуризацію в суспільстві. Що б ми не говорили,а політика – справа командна. Люди повинні делегувати повноваження партіям з певною ідеологією і програмою розвитку суспільства і країни. Це теж плюс,який дає ця структуризація».

Нардеп також зауважує,що до цього закону ще будуть деякі додаткові закони,які «повинні більш-менш вдосконалювати нашу законодавчо-виборчу систему. Там ще будуть закони про обмеження політичної реклами,в тому числі на ТБ,радіо,бордах. І про фінансування політичних партій. Це все в комплексі має дати певні плоди».

«Який може бути безвізовий режим…»

Політолог Андрій Золотарьов у міру своєї компетентності та у відповідності з політичними симпатіями висловлюється про резонансну конфліктну ситуацію в Закарпатті. Він зазначає: «Коломойський стояв за лаштунками Правого сектору і його фінансової підтримки. Тому можна припустити,що події в Мукачевому були доброю можливістю нагадати президенту про хибкість його позицій. Нагадати про Одесу,Укртранснафту,Укрнафту та інші образи Коломойського» ( тут і далі посилаємося на «Газету по-українськи»). Другим варіантом розвитку подій експерт назвав перерозподіл сфер впливу на Закарпатті. «Мова йде про контроль над десятками,сотнями мільйонів євро. Кожна фура,яка виходить із зеленки десь у Виноградівському районі і йде до Німеччини та Італії дає чистий прибуток приблизно півмільйона євро. А їх щотижня із Закарпаття виходять десятки. Політичну франшизу ПС в Закарпатті отримав пан Балога,який у лихі 90-ті працював разом з Ланьо. Не виключено,що зараз він вирішив змінити розподіл сфер впливу у цьому регіоні»,- зауважив політолог. А відтак додав,що цим може скористатися Росія для подальшої дестабілізації в країні.

За словами Андрія Золотарьова,щоб вирішити ситуацію,Петро Порошенко має діяти згідно із законом. «Якщо зараз Петро Олексійович буде намагатися спустити справу на гальмах,то за кілька місяців з Банкової винесуть його. Він має діяти по закону. У будь-якій правовій країні людей із важкою армійською зброєю поза зоною АТО просто знищили б»,- наголосив він. Експерт переконаний,що конфлікт у Мукачевому робить неможливою найближчу перспективу інтеграції України до ЄС. «Який може бути безвізовий режим з країною,де гасають люди на пікапах з кулеметами? Хто дасть безвізовий режим Сомалі? Це просто нісенітниця. На кордоні з такою країною навпаки – збудують мур»,- вважає Золотарьов.

«…це б відбулося на бурштинових копальнях Житомирської або Рівненської областей»

На переконання соціального психолога Олега Покальчука,«Мукачево показало,що величезний кредит довіри,виданий новій владі Майданом,закінчується… Але Мукачево також показало,що цей же кредит закінчується і у радикалів» (див. «Лівий берег»). Він також вважає,що «якби не було Мукачево,ймовірно,це б відбулося на бурштинових копальнях Житомирської або Рівненській області,і не гарантія,що ще не відбудеться. Або в іншому схожому місці».

На думку Покальчука,який «світився» як один із натхненників створення партії «Укроп» (відповідно,не підлягає сумніву і його нинішня політична зорієнтованість),«Мукачево – це не тільки нова Врадіївка. Це приклад того,як інформація про те,що відбувається,все одно потрапляє до людей,які роблять на її підставі свої,не обов`язково правильні,але свої висновки». Він попереджає,вдаючись до алегорії: «Мукачево – це всього лише чеховська рушниця на стіні в першому акті п`єси. І те,що сталося там днями,на жаль,зовсім не можна вважати справжньою стріляниною. Закони жанру припускають,що це має відбутися в третьому акті. Але може статися,що наша п`єса – одноактна».

«Питань наразі більше,ніж відповідей»

Аналітик Роман Малко у своєму есеї «Мукачівський надрив» (див. «Тиждень») попереджає,що «наразі чітко проглядається ланцюжок,у якому Мукачеве – лише одна з ланок глобальної дестабілізації країни: Одеса,Харків,Закарпаття,Львів… На російський слід наштовхує багато аргументів,тим паче,якщо розглядати їх на тлі активізації терористів,що збіглася з дивною ротацією на фронті,коли боєздатні частини замінюють новачками,а від лінії зіткнення на деяких ділянках відводять навіть міномети».

Як зауважує експерт,«можна говорити і про дискредитацію добровольців та бажання їх позбутися… Але вся ця комбінація може бути і прелюдією до реваншу,тож сліди комбінаторів варто пошукати ще й поміж ображених та люстрованих спеціалістів широкого профілю з темним емведешним чи есбеушним минулим. Хто-хто,а ці хлопці завжди раді «прислужитися Батьківщині»,особливо коли трапляється добра нагода. Вони завжди готові знову повернутися до виконання обов’язків,паралельно повернувши все на круги своя. А нагода ж нині просто чудова».

Загалом же,резюмує Малко,«питань наразі більше,ніж відповідей,і на багато з них навряд чи прозвучать найближчим часом. Проблема,що відкрилася з мукачівською стріляниною,набагато глибша,аніж того хотілося б,і на її тлі люди з АК,кулеметами чи «мухами» в мирних містах – це дурничка: ні для кого не секрет,що зброя в країні вже давно у вільному обігу». Він також акцентує увагу на відповідальності влади за розвиток суспільно-політичної ситуації в країні. Експерт переконаний, що «ховати голову в пісок і звично переводити стрілки більше не можна. Бо наступного разу схожа історія може виявитися фатальною».

«…нависли дві серйозні загрози»

Вольфґанґ (Фрідріх) Ішинґер,колишній держсекретар МЗС Німеччини,у своїй статті «Порятунок України» зазначає,що «над Україною нависли дві серйозні загрози. З одного боку,існує ризик затягування конфлікту і розколу території країни,з іншого – є небезпека банкрутства і економічної кризи». І над цим всім нависає привид відносин з Росією» (див. «Обозреватель»). На його думку,«щоб справитися з цими викликами,керівні люди в країні і за кордоном повинні працювати разом для стабілізації економіки,захисту території України,створення простору для реформ і покращення співпраці з могутнім сусідом на сході». Вольфґанґ (Фрідріх) Ішинґер наголошує,що НАТО мусить продемонструвати солідарність зі східними союзниками. На його переконання,потрібно також надати Україні військову допомогу та створити енергетичний союз,щоб диверсифікувати імпорт нафти і газу і знизити залежність від Росії.

«Такий невтішний підсумок…»

На процесі об’єднання Українських Церков наразі можна поставити хрест. Як і прогнозували аналітики,після вірогідного втручання з зовні (у тому числі – й,можливо,«грошових мішків»,які працюють на Москву). У прес-центру Київської Патріархії навіть висловили здивування з приводу «наполегливого бажання архієреїв УАПЦ пов’язати об’єднавчий процес двох Церков з позицією Церкви Московського Патріархату в Україні,яка,очевидно,налаштована до цього процесу негативно». Як зазначається в заяві згадуваної структури,«на початку зустрічі з боку УАПЦ було надано протокол засідання Архієрейського Собору УАПЦ,у якому відкидалася попередня пропозиція щодо принципу рівності представництва для обрання делегатів на Об’єднавчий Собор (всі єпископи та по одному делегату від кожних 15 зареєстрованих релігійних організацій). Натомість пропонувався принцип «50/50»,де одна половина делегатів представляла би УПЦ КП (4877 релігійних організацій,підтримка,згідно опитувань,44% населення України),інша половина – УАПЦ (1225 релігійних організацій,підтримка,згідно опитувань,1,5% населення України)». Зважаючи на відсутність порозуміння,вже не може бути мови про об’єднавчий Собор,що планувався на вересень 2015 року. У заяві прес-центру Київської Патріархії також констатується,що «представники Вселенського Патріарха висловили глибоке розчарування неконструктивною позицією УАПЦ». А відтак констатується,що «такий невтішний підсумок зустрічі підтвердив побоювання щодо серйозного впливу з боку промосковських сил на керівників УАПЦ,зокрема на її Предстоятеля». Тож п’ята за 20 років спроба вести об’єднання двох українських Церков завершилася невдачею. В УПЦ КП вважають,що «навряд чи після такого демаршу в осяжному майбутньому владикам УАПЦ можна буде сподіватися на бажання Вселенського Патріарха мати з ними будь-яку справу».

«Кінець Української держави?»

На своїй сторінці у Facebook Оксана Сироїд,заступник голови Верховної Ради,запитуючи,чому ж світ так хоче нав’язати нам зараз «особливий статус» для «ДНР» і «ЛНР»,дає відповідь: «Лише для того,щоб це перестало бути «війною»,за яку повинні нести відповідальність також і ті країни,які гарантували Україні територіальну цілісність за Будапештським меморандумом. Світ хоче,щоб це стало «внутрішнім конфліктом»,тому що він втомився і хоче позбутися цієї вкрай незручної теми».

На її переконання,«Кремль мріє,щоб для всього світу це стало «українською кризою»,бо від початку нав’язує світу історію про те,що немає російських військ на сході,немає найманців,немає чеченців,немає градів,буків. Є лише купка «шахтарів» та «трактористів»,яких «Київ не чує». А ще Кремль хоче,аби саме ці «відсутні» російські війська та найманці через свій «особливий статус» отримали перепустку до політичного процесу України,можливість впливати на зовнішню політику та фінансування з державного бюджету коштом українського народу». Оскана Сироїд вважає,що тиск на Україну стосовно внесення змін до Конституції – це заперечення права Українського народу на самовизначення. А відтак риторує: «Хіба не очевидно,що будь-який особливий статус для Донбасу у Конституції – це ЛЕГІТИМАЦІЯ російських військ та найманців на території України? А їхня інтеграція в українську політику – це кінець не те що європейських перспектив для України,це успіх плану Кремля і кінець Української держави?» Оксана Сироїд висловлюється і з приводу того,чи «визнання особливого статусу «ДНР» та «ЛНР» – це державна зрада і зрада Українського народу». А наостанок нагадує слова з присяги народного депутата,які завтра можуть набути нового звучання: «Присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України,дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу».

«Нас цей сценарій не влаштовує»

Голова Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко наголошує (див. портал «Главное»),що «всередині Європи є багато різних гравців. І їхні інтереси відрізняються. Не варто ідеалізувати ЄС,думаючи,що вони знають,що робити з Україною і Росією в наступному році. Подивіться по Греції,у Брюсселя не було ніякого плану щодо референдуму та рішення Афін». А відтак експерт зазначає,що європейці мають свій інтерес в питанні Донбасу,«вони хочуть якомога швидше завершити цей конфлікт. І я не впевнений,що будь-якою ціною. Далеко не всі європейські лідери готові припинити цей конфлікт за всяку ціну і на шкоду Україні. Але те,що у ЄС не було запасного плану з Грецією – це точно. Думаю,що немає у них «плану Б» і щодо України. Вони вперлися у виконання Мінських угод. Але це політика,а в ній бувають різні парадоксальні суперечливі ситуації. А Росія хоче нав`язати свій сценарій Мінська – утримання двох сепаратистських утворень,які формально будуть у складі України,підриваючи її зсередини. Нас цей сценарій не влаштовує. Це ми повинні сказати не тільки Москві,але і Брюсселю,Берліну,Парижу».

Фесенко радить не драматизувати ситуацію з відсутністю планів Європи з питання України на наступний рік. «Це звичайна ситуація для міжнародної політики. Бувало й гірше. Нам не варто впадати в паніку,а потрібно робити висновки. Наприклад,політика США щодо Києва двоїста. Але через півтора року там зміниться президент. Конгрес виступає за більш послідовну підтримку України. Не все так погано »,- переконаний він.

При цьому експерт вважає,що зміна формату переговорів змінить ситуацію. «Якщо США стануть учасниками переговорів,це не означає блискавичного рішення на користь України. Це ілюзія. Скажу більше – Штати вже беруть участь в переговорах по Донбасу. Обговорення ведеться у форматі 4 + 1,тобто Україна,Росія,Німеччина,Франція плюс Америка. Вашингтон веде переговори окремо з ЄС,Росією та Україною. Вони присутні в переговорах по Донбасу,але непрямо »,- додав політолог.

«Третя світова. Битва за Україну»

Російсько-американський історик Юрій Фельштинський (автор книг «ФСБ підриває Росію» і «Корпорація. Росія і КДБ за часів президента Путіна»,в інтерв`ю польському виданню Newsweek зазначає,що «Росія сьогодні є головним і єдиним джерелом агресії в Європі і представляє глобальну загрозу для всіх європейських країн» (посилаємося на версію порталу «Гордон»). А відтак нагадує,що ще «в березні 2014 написав статтю,що стала першою статтею цілого циклу робіт і лягла в основу книги «Третя світова. Битва за Україну». Суть статті була в тому,що всі великі війни,в тому числі Перша і Друга,починалися без розуміння того,що з часом вони стануть називатися «світовими». Навіть Гітлер,нападаючи на Польщу,не вважав,що починає Другу світову війну. Він не вірив,що за наявності радянсько-німецького пакту про ненапад Великобританія і Франція оголосить Німеччині війну через Польщу. У цьому й полягала головна небезпека: якби Гітлер знав,що напад на Польщу призведе до світової війни,він,можливо,десять разів подумав би про те,чи готовий він до великої війни,і чи варто нападати на Польщу».

При цьому Фельштинський не вважає,що чинний господар Кремля засвоїв уроки Гітлера. «Побіжний погляд на карту дозволяє зробити висновок,що наступ на країни Балтії може початися з Естонії. Але я не думаю,що Естонія знаходиться в більшій зоні ризику,ніж Латвія і Литва. Атака на Естонію може бути розпочата з боку континентальної Росії; на Латвію – з боку континентальної Росії та Калінінградській області; на Литву – з боку Калінінградської області»,- попереджає він. А після цього радить не забувати,що на даний момент Білорусь є буфером і її територія може бути використана Росією як плацдарм для атаки на країни Балтії.

«Завдання Путіна – захопити сусідні країни,що раніше входили до СРСР,за «української схемою»,а саме – розв`язати війну з метою захоплення територій,але стверджувати,що Росія у цій війні не бере. Саме так сьогодні Росією ведеться війна в Україні; одночасно Росія починає активізацію військових дій в Молдавії,де спочатку був захоплений і утриманий важливий плацдарм – Придністров`я»,- зазначає Фельштинський.

Водночас історик радить не перебільшувати готовність і бажання російського балтійського населення вмирати за імперські амбіції Путіна. «На прикладі України ми бачимо,як проросійська п`ята колона,що активно вимагала референдумів про статус тих чи інших регіонів України у березні-травні 2014 року,стихла після того,як російські війська увійшли до Луганська і Донецька і розорили населення російськими землі,- підкреслює він. – Ціна війни виявилася занадто високою навіть для цих проросійськи налаштованих жителів України». Тим не менше,РФ уже фактично запущено маховик війни.

Якщо твердження про те,що зараз доля Європи вирішується в Україні,ще може піддаватися сумнівам,то навряд чи хтось заперечить: після російської агресії та окупації Криму й частини Донбачу світ став інакшим. Якими б не були наміри геополітичних гравців щодо умиротворення реалізаторів курсу «Русский мир» (ціною вірогідного «обміну» у контексті «Україна замість Ірану»),не вдяться уникнути подальшого загострення ситуації. Так чи інакше,але полум’я війни навряд чи вдасться найближчим часом погасити. Не для цього Москва перекидає нові й нові збройні формування і до кордону,й на окупований Донбас.

Зрештою,про перспективу розвитку ситуації відверто заявив у інтерв`ю для CNN Президент Укпаїни. «У мене є інформація з джерел розвідки,що вторгнення буде»,- сказав Петро Порошенко.

На переконання московського аналітика Бориса Соколова,«на жаль,нинішній конфлікт на Донбасі не вдасться розв’язати компромісом. Він триватиме до перемоги однієї зі сторін,на що можуть знадобитися роки. Україна ж зможе перемогти лише за відмови нинішніх західних лідерів від проведення мюнхенської політики заспокоєння агрессора» ( «День»).

Про найістотніші виклики,які постали і ще постануть перед Україною,намагалися в міру своїх можливостей висловитися і ЗМІ: «Мукачівський трикутник. Контрабанда,Правий сектор та закляті друзі» («УП»),«Бойовики нарощують інтенсивність обстрілів» («ЛігаБізнесІнформ»),«Годинник смерті» («ЛБ»),«Оптимістичний для України варіант – зведення рахунків» («Главное»),«Під чиїм черевиком автокефалам солодше?» («Газета по-українськи»),«НАТО: треба бути готовим до найгіршого сценарію на сході України» («ЕС-плюс»),«В опозиції побачили довкола збору підписів за відставку Шокіна «черговий піар» («Главком»),«Яресько: можливість технічного дефолту залишається» («ЛігаБінесІнформ»),«Юрій Луценко: «Коли люди кажуть: вся влада – суки,сволочі,нічого не роблять,- то я їх розумію» («ЛБ»),«ЗМІ: особливий статус Донбасу буде закріплений в Конституції» (УНІАН), «Суб’єктивний фактор» («Тиждень»),«Порошенко: Знищення «Боїнга» не могло відбутися без наказу Кремля» («Главком»),«Пекінський формат» примирить Україну з російськими окупантами?» («ВП»)…

Так чи інакше,попри народну аксіому «По Петрі – по теплі»,в Україні «політичне літо»,поза сумнівом,буде не просто гарячим. Тим паче,що до атаки з фронту додається й атака з тилу. А ще – в контексті парадоксальних реалій,коли направду важко відрізнити,хто «друг» і хто ворог. Коли ще так багато масок й вірогідності удару в спину.

«Сьогодні Україна знову переживає вирішальні часи,- констатує Президент України Петро Порошенко. – Щоб пройти крізь складні випробування зовнішньою агресією,подолати негативні наслідки втручання деструктивних сил у внутрішнє життя нашої країни,необхідне єднання і політичних еліт,й усього суспільства. Справа захисту територіальної цілісності держави та водночас розбудови мирних сфер її життєдіяльності потребує максимальної самовіддачі кожного з нас».

Звісно ж,ці слова Глави держави адресовані не тільки тим,кого називають пересічними співвітчизниками,а й політичній,духовній,бізнесовій,військовій еліті. Зрештою – всім,хто живе в Україні та живе Україною.

До зустрічі (у форматі «Відлуння»),зважаючи на тимчасову відсутність автора цих рядків,вже на початку серпня доленосного 2015-го. Будьмо!