Якось я вже у своїх блогах порівнював футбол і політику. Адже погодьтеся, спільного між цими двома заняттями досить багато. І там і там є різні рівні – від місцевого до світового. І там і там гравці переходять з команди в команду у пошуках кращих умов. І там і там існують певні правила, фейр-плей, втім, через корупцію і там і там матчі не завжди проходять чесно.

Якщо у площині справжнього футболу збірна України вже гарантувала собі прохід у фінальну стадію Чемпіонату Європи і нашим вболівальникам вже нема за що хвилюватися, то у площині футболу політичного пристрасті на полі тільки-но починають набирати обороти.

ЗБІРНА ВОЛИНІ НА ВСЕУКРАЇНСЬКОМУ ТУРНІРІ

Новий сезон політичного футболу у нас розпочався у 2019 році після президентських і парламентських виборів. Ігор Палиця, який минулий сезон не дограв через довготривалу «дискваліфікацію», на цей раз зібрав потужну команду і вивів її з регіонального рівня Волині на «чемпіонат» всеукраїнського масштабу. Сам «плеймейкер» збірної Волині істотно виріс за цей час і почав створювати власну «дрім-тім» із зірок політичного футболу Волині. Ігор Палиця знаходиться  у прекрасній формі, на піці своєї політичної кар’єри.

«Волинь.Правда» перед парламентськими виборами робила власний прогноз на цей матч, відверто кажучи, «договорняк». Якщо б на прохід тих чи інших мажоритарників до Ради приймали ставки, то ми б могли ще й непогано заробити, адже пройшов «експрес» 5 з 5.

До команди переможців під назвою «За майбутнє» від Волині увійшли такі досвідчені гравці, як Ігор Гузь, який за десять років кар’єри на державному рівні напрацював власну техніку та стиль гри, разом з тим має ще чималий потенціал для саморозвитку. Досвідчена Ірина Констанкевич також істотно підсилює гру цієї команди. В’ячеслав Рубльов, пройшовши щаблі регіонального гравця, успішно дебютував на всеукраїнському рівні. Щоправда, команда Ігоря Петровича вирішила відправити Рубльова «в оренду» команді «Слуга народу». Разом з тим поповнилася команда «За майбутнє» вічним «легіонером» Степаном Івахівим.

Нагадаємо, цей «футболіст» розпочинав свою кар’єру у команді Віктора Януковича. Потім перейшов у табір його принципового суперника – Петра Порошенка. Та й там не заграв у основі. Нині прибився до команди переможців. Це ніби як із «Шахтаря» переходити до «Динамо», знаючи про багаторічні напружені стосунки між цими двома клубами і принципову різницю у їхній філософії футболу. Та філософія Степана Івахіва проста – хто вище б’є, той краще грає.

Допоки інші гравці подовгу «відшліфовували свою техніку на тренуваннях», довгий час «сиділи на лаві запасних», допоки не проявили себе, завоювавши довіру «тренера», Степан Івахів гнався за вигідними контрактами, смикаючись у бік то одного то іншого «клубу». В результаті його політично-«футбольний» потенціал так і не розкрився, догравати цей сезон «легіонер» буде на лаві запасних у команді Ігоря Палиці. Йому дозволять дивитися як забиваються голи у цій команді справжніми професіоналами, але чи довірить «тренер» Івахіву місце у стартовому складі – то ще питання. Питання й у тому, чи буде потрібен такий гравець, який лише «протирає штанами лаву запасних», будь-якому «клубу» у наступному політичному сезоні, який за планом має настати через 4 з половиною роки, втім, може розпочатися і достроково. Ймовірно, що ні. Відтак, як багато колись легендарних футболістів, Степан Івахів буде догравати свою кар’єру у нікому невідомому напівлюбительскому «клубі» якого-небудь місцевого рівня України чи зарубіжжя.

Тим часом «капітан» Ігор Палиця із команди зірок створює команду зірку, яка, не зважаючи на свій потенціал, поки що не здобула залікових очок у турнірній таблиці всеукраїнського чемпіонату.

ПРОВАЛ У ФІНАЛІ «КУБКУ ГУБЕРНАТОРА»

Принциповим суперником у «Кубку губернатора» для команди Ігоря Палиці стала команда президента Володимира Зеленського. Не дивлячись на приятельські стосунки між цими двома «клубами», цей турнір, який тривав все літо і цілу осінь, проходив досить напружено. Не дивлячись на всі тактичні дії волинської команди, поразки уникнути не вдалося. «На воротах» стояла голова Волинської обласної ради Ірина Вахович, завдання якої було організувати голосування ради проти призначення Юрія Погуляйка губернатором Волинської області. Юрій Погуляйко – це «легіонер» з Луганщини у команді Володимира Зеленського. Саме цього «нападника» команда президента виставила на «вістрі атаки» у «матчах» проти команди Ігоря Палиці. Як не намагалася волинська команда тримати ворота на замку, уникнути гола так і не вдалося.

Фінальний матч відбувся вчора, 3 грудня, на «домашньому стадіоні» Ігоря Палиці – у приміщенні Волинської облдержадміністрації. Не дивлячись на бурхливу «підтримку трибун» (близько сотні атовців та «нацдружини» протестували проти призначення Юрія Погуляйка) та «резервний склад» команди із Києва (приїхав лише заступник голови Офісу президента Сергій Трофімов), з мінімальним рахунком перемогла все ж команда Володимира Зеленського.

Після «матчу» колеги з одного із місцевих телеканалів, наздоганяючи Юрія Погуляйка, намагалися підловити його на провокативному питанні: а як Ви, луганчанин, плануєте працювати на Волині, якщо проти Вас проголосувала обласна рада? На що той відповів: ваш волинянин Ігор Палиця працював же ж якось у Одесі, і нічого.

Звісно,  є когорта прихильників консерватизму у футболі, які виступають категорично проти трансферів і залучення легіонерів до команд, встановлення лімітів на цих легіонерів. Втім, тенденції невблаганні і перехід футболістів із клуба в клуб в кінці кожного сезону це вже давно нормальне явище. Так само як і в політиці – волинянин Ігор Палиця грав «на полях» Одещини, а луганчанин Юрій Погуляйко тепер зіграє на волинських «стадіонах», подобається це комусь, чи ні.

«ЮНІОРИ» ІГОРЯ ПАЛИЦІ У ФІНАЛІ МОЖУТЬ ЗІЙТИСЯ ЗІ ЗБІРНОЮ «ЛУЦЬК ЮНАЙТЕД»

Безумовно, команда Ігоря Палиці показує «якісний футбол», втім, грати на рівних з лідером українського чемпіонату «клубом Зе» волинським гравцям ще важкувато. Та й, власне, на обласному рівні перемоги Ігорю Петровичу даються не просто. Ось, зокрема, скажімо так, «юніори» Ігоря Палиці – збірна депутатів Луцької міської ради має два сильні суперники, впевнену перемогу над якими ніяк не вдається здобути.

Мова йде про торговців – Волинську облспоживспілку з підприємцями «Центрального» ринку, та виробничників – Гнідавський цукровий завод та ТОВ «Біо-ПЕК». У першому випадку «команда юніорів» у якої, впевнений, є охочі зіграти в «основному складі» у наступному політичному сезоні, спершу намагалися грати у «технічний футбол» – суто юридично відібрати у Спілки землю під «Центральним» ринком і змусити підприємців забрати свої павільйони та переїхати на новий ринок. Втім, коли це не вдалося, гра прийняла грубу форму і хтось із команди міської ради ось-ось ризикує награти на «червону» картку.

Такий «футбол» нам не треба. Адже за відверто грубу гру і систематичні порушення правил вся команда Ігоря Палиці, як основна так і «юніори», що мріють про велику кар’єру, можуть отримати «дискваліфікацію» від волинян на увесь наступний політичний сезон. Адже лише «на полі» у «матчах» з «базарниками» проти команди Ігоря Палиці «грає» десь півтори тисячі «гравців», а вболівальницький корпус торговців з урахуванням сімей, родичів і друзів може мірятися вже кількома тисячами голосів.

Ще одні принципові суперники, гол у ворота яких також ніяк не вдається забити «юніорам» Ігоря Палиці, це заводи, виробництво яких пов’язують із поширенням смороду у місті. Вірніше, «голи» у ворота цих команд міськрада забивала вже й не раз, але «взяття воріт» не зараховувалося через «фол в атаці». Востаннє міській раді навіть варто було б вибачатися перед Гнідавським цукровим заводом через поширення недостовірної інформації про те, що ніби то саме його виробництво є основною причиною смороду у місті, адже доказів тому так і не надали громадськості.

Враховуючи те, що Гнідавський та «Біо-ПЕК» знаходяться фактично на одній матеріальній базі, так би мовити, на «спільному домашньому стадіоні», то цілком ймовірно, що об’єднаються у спільну команду  для остаточного відбиття усіх атак команди Ігоря Палиці. А якщо до їхніх оборонних дій доєднаються ще й невдоволені підприємці з «Центрального» ринку – отримаємо справжню збірну «Луцьк Юнайтед», гравці якої завдяки фізичним даним та на морально-вольових зусиллях зможуть обійти на полі зіркову команду Ігоря Палиці, не дивлячись на відшліфовану техніку його «бомбардирів» та явну перевагу у класі.

В українській політиці, як і у справжньому футболі, дуже важко робити якісь точні прогнози.

«Не шукайте у футболі логіку», – відомий вислів легендарного футболіста і вже досить успішного тренера Андрія Шевченка.

Схоже, не варто шукати логіки і в українській політиці. Адже дуже часто «зіркові команди», які за всіма показниками статистики мали б на «ізі» розправитися зі слабеньким суперником, несподівано зазнають руйнівних поразок. Наприклад, хто б на початку 2013 року міг подумати, що монолітна команда Віктора Януковича, у руках якої була вся повнота влади і практично необмежені фінансові можливості, рухне за кілька місяців під натиском народних мас з Майдану? Часто політики забувають, що «грати у футбол» можуть тільки з іншими політиками. А грати з народом, з власними глядачами-виборцями, – це не найкраща ідея. Між іншим, новий гравець на Волині Юрій Погуляйко вже оголосив про створення власної команди для гри на обласному рівні, і до неї можуть увійти вчорашні глядачі і пристрасні фанати політичного «футболу». Тож як «турнірна таблиця» обласного «футбольно-політичного чемпіонату» буде виглядати в кінці сезону – прогнозувати ще дуже зарано.

Василь Онищук