Свято Стрітення Господнього стало водночас і прощанням з останніми ілюзіями щодо здатності московської імперської потвори,комплекси якої наразі успішно реалізовує російський послідовник Адольфа Алойзовича,стати на шлях власного ж порятунку. Показово де-факто зневажаючи домовленості про припинення вогню від 15 лютого з 00.00,Кремль дав чітко зрозуміти,як він ставиться і до Заходу. Причому не тільки до Європи,яку під час мінських переговорів із Путіним репрезентували канцлер Німеччини та президент Франції. А й до США – найпотужнішої світової потуги,оскільки Ангела Меркель під час попереднього візиту до Вашингтона узгодила позиції з Бараком Обамою.

Тож Москва,продовжуючи нарощувати свою військову присутність на Донбасі,творячи вогненне пекло,зробила не тільки крок до переростання війни проти України у полум’я світової бійні. Вона ще раз дала зрозуміти,що не дотримуватиметься жодних своїх зобов’язань,зневажаючи цілий світ. Москва більш ніж показово кинула виклик світовому співтовариству,ставши на шлях (хай і під егідою «Русского мира») війни.

За таких умов путінська імперія фактично вбила ще один цвях у власну труну. Адже ядерний монстр,як би він не блефував,насправді є карликом,якщо проти нього спрямує свої зусилля (у тому числі – збройні) цивілізований світ. І коли нині брехливий,цинічний Кремль втілює в життя сататаниську стратегію (під аплодисменти,прости Господи,свого патріарха),він уже запрограмовує не тільки долю ліліпутіна,а й,на жаль,великого народу,що,підтримуючи курс нелюда,фактично сам став колективним путіним.

Роздумуючи про сутність переговорів у «нормандському форматі»,Франсуа Олланд,лідер Франції,констатував: «Це – останній шанс». Схоже,такий шанс уже втрачено. Цілком вірогідно,що нашій країні,як і попереджав Президент Петро Порошенко,доведеться перевести життя в режим воєнного стану. Адже окупанти,схоже,так і не почули Глави Української держави,який вимагав від зупинити вогонь і вивести свої іноземні війська».

За таких реалій і тенденцій,коли,за оцінками експертів,Росія забезпечила бойовиків на Донбасі такою кількістю найсучаснішої зброї,якої не має навіть низка країн НАТО,сподівання на мир не мають жодних підстав. У близькій перспективі. Однак врешті-решт,очевидною,неймовірною ціною,над імперією зла неодмінно буде здобута перемога. І це торжество Вищої Справедливості започаткується саме на теренах нашої Богом береженої держави. Як зауважує,пригадуючи Господню істину щодо блаженних миротворців,протоієрей Георгій Коваленко,«Україна цю настанову виконує,шукаючи миру,а не війни. І нехай нам всім в цьому допоможе Господь! Боже Великий Єдиний,нам Україну храни!».

З цим усвідомленням спробуймо перегорнути кілька сторінок тижня,що вже став надбанням історії,аби вийти з полону ілюзій та зрозуміти,що майбутні реалії будуть набагато складнішими,ніж уже пережиті.

«Ми не пішли на жодні ультиматуми»

На переговорах у Мінську були досягнуті домовленості про виведення всіх іноземних військ із України. Про це заявив Президент України за підсумками переговорів у «нормандському форматі». Глава Української держави зазначив,що « є чітке зобов`язання про виведення всіх іноземних військ з території України. Всі найманці з території України повинні бути виведені найближчим часом» (тут і далі посилаємося на «Українську правду»). Крім того,за його словами,українські прикордонники до кінця 2015 року повинні повністю відновити контроль над кордоном з Росією. «Чітко підкреслено,що після завершення політичного врегулювання з першого ж дня після місцевих виборів повинен бути переданий контроль (над держкордоном. – Ред.) під спільний захист представників ОБСЄ та українських прикордонників і на другому етапі до кінця поточного року українські прикордонники в повному обсязі повинні відновити український суверенітет,український контроль над державним кордоном»,– сказав Петро Порошенко. Він додав,що ні про яку автономії на сході України чи федералізацію рішення не приймалися. За його словами,Україні на переговорах були висунуті неприйнятні умови і ультиматуми,але вона на них не піддалася.

«Це було непросто,і фактично нам виставляли всякі неприйнятні умови,відходи,здачі. Ми не пішли на жодні ультиматуми і чітко проявили позицію,що припинення вогню має відбутися без попередніх умов»,– заявив Президент. З 15 лютого повинен бути припинений вогонь,а протягом 19 днів мають бути звільнені всі заручники,додав Петро Порошенко. «Головне,що вдалося досягти,це те,що в 00.00 15-го числа в ніч з суботи на неділю має бути оголошено безумовне і всеохопне припинення вогню. … Досягнута домовленість про звільнення всіх заручників. Вони звільняються протягом 19 днів. Повинні бути звільнені всі заручники. 14 днів відводиться на виведення важкої артилерії і 5 днів – для остаточного виведення всіх заручників»,– сказав він.

«…гідно витримує свій іспит»

«Ніхто з нас не знає,як обирає Господь людей для реалізації Свого плану для світу. Це тайна,яка не має раціональних земних пояснень. Проте схоже,що вступним тестом для такого обранця є готовність витримати великі страждання,- зазначає Мирослав Маринович,віце-ректор Українського Католицького Університету,колишній політв’язень. – Причому не просто витримати,а надати їм високого сенсу – так,щоб від них почали вібрувати серця мільйонів. Надія Савченко є такою обраницею,і вона гідно витримує свій іспит. Менш упевнено можна стверджувати це щодо тих «мільйонів»,серця яких мали б уже вібрувати у чіткому ритмі солідарності з нею» (тут і далі посилаємося на «Українську правду»). Він зазначає,що «Надія послана нам для того,щоб на тлі її героїзму соромно було уникати військової служби чи в інший спосіб ховатися за мамині спідниці. На тлі її незламності гидкими мають виглядати наші в’юнкі компроміси зі злом». На переконання Мариновича «сенс щоденної жертви Надії полягає в тому,що настає мить – і в її постаті,ніби у дзеркалі,той самий покруч бачить свою ницість. І щасливий той,у кому завібрує спасенне сумління». Маринович також зазначає: « Я знаю,що серце одного надутого карлика не стрепенеться ніколи,а тому вирвати Надію з його пазурів буде непросто. Йому видається,що чим більше страждатиме ця героїчна жінка,тим готовнішими будуть люди схилитися перед його «царственною» силою.І певна сила в нього справді є: аж диву даєшся,як може він психологічно витримувати стільки людських прокльонів! Але пам’ятайте,що диктатори бояться більше,ніж ми: це пізнали всі політв’язні часів Руху опору. І сила нинішнього карлика не царственна,а сатанинська». Натомість,підкреслює він,«Царственною є сила Надії Савченко,тому її ім’я і є на знаменах нашої боротьби. Молімся за неї,і Бог почує нашу молитву». Відтак Мирослав Маринович закликає: «Стукаймо в усі можливі двері,і якщо нас будуть мільйони – жодні двері не витримають. Гартуймо свою волю і стійкість: саме цього передусім очікує від нас нескорена кремлівська бранка Надія».

«Це оптимістичний для України сценарій»

Російський історик Борис Соколов у виданні «День» зазначає,що «ще одна спроба досягти сталого припинення вогню на південному сході України,зроблена канцлером ФРН і президентом Франції,може закінчитися або невдачею,або капітуляцією Києва. Бліц-візит Ангели Меркель і Франсуа Олланда до Москви,здається,спрямований на підготовку нової Мюнхенської змови,і може йтися про те,як Євросоюзу пристойніше капітулювати перед Володимиром Путіним,зберігши при цьому обличчя».

Утім він також висловлює й надію на те,що «західні партнери російського президента справді настільки наївні,що сподіваються змінити поведінку російського президента й змусити його відвести свої війська та найманців з Донбасу. І в разі,якщо вони переконаються,що слова й справи Путіна мають мало спільного між собою,то,нарешті,перейдуть до посилення антиросійських санкцій. Це оптимістичний для України сценарій. Але є чимало ознак того,що поки що готується капітуляція».

Намагаючись зрозуміти суть план Меркель і Олланда щодо створення демілітаризованої зони на Донбасі 70 км завширшки,Борис Соколов підкреслює: « Не треба бути мудрагелем,аби здогадатися,що якщо українські війська підуть зі своєї половини демілітаризованої зони,то російські війська й сепаратисти зі своєї половини не лише не підуть,а й займуть території,залишені українськими силами,і просунуться до кордонів Луганської та Донецької областей…Водночас,кордон між окупованим Донбасом та Україною,як і російсько-український кордон,залишиться досить проникним,що дозволить Росії та сепаратистам і надалі дестабілізувати Україну,поки там не з’явиться проросійський маріонетковий уряд. Не кажучи вже про те,що реальний контроль над кордоном між Донбасом і Росією Україні ніхто не передаватиме». За умови такого розвитку ситуації,наголошує історик,«якщо Франція та Німеччина,а вслід за ними й Україна погодяться на російський варіант урегулювання,це й означатиме капітуляцію. А водночас Євросоюз матиме привід для зняття санкцій. Єдиний вихід для України як це не важко,продовжувати війну й погоджуватися лише на таке врегулювання,яке гарантує виведення всіх російських військ і озброєнь з території Донбасу і повернення всього регіону під український контроль. Боротися,імовірно,доведеться не менше двох років – до зміни президентської адміністрації в США (хоча рішення про постачання зброї до України,можливо,ухвалить і Барак Обама). Кремль,певно,робить ставку на виснаження України. З тією інтенсивністю,з якою війна ведеться зараз,Україна без додаткової воєнної підтримки із Заходу,хоча б озброєннями,протримається не більше року».

«…оголосив про де-факто початку війни в Україні»

Російський політик та економіст Андрій Ілларіонов спростовує версії,начебто Володимир Путін розпочав фактичну війну проти України у 2014 році. Свою аргументацію він висловлює в статті «Коли була розпочата і коли буде закінчена ця війна?». Андрій Ілларіонов зазначає (посилаючись на aillarionov.livejornal.com),що «в кожної війни є дата її початку та дата її завершення. Початком війни зазвичай вважають або день оголошення війни,або день початку безпосередніх військових дій,або те й інше,якщо обидві події відбулися в один і той же день». Відтак нагадує,що «Перша світова війна була розпочата 28 липня 1914,в день,коли Австро-Угорщина оголосила війну Сербії і почала бомбардування Белграда. Друга світова війна була розпочата 1 вересня 1939,в день,коли німецькі і словацькі війська вторглися в Польщу,а А.Гітлер у промові в рейхстазі пред`явив їй претензії і оголосив про бомбардування польських міст. Початком Холодної (вар.: Третьої світової) війни стало 12 березня 1947,коли Г. Трумен виголосив у Конгресі США промову,названу потім Доктриною Трумена».

Намагаючись відповісти на запитання,коли ж розпочата Росією війна,що зараз триває,аналітик заперечує начебто беззаперечні твердження : «Ця війна була розпочата не 24 серпня 2014,коли батальйонно-тактичні групи регулярних російських військ перетнули міжнародно визнаний російсько-український кордон і вторглися на територію України. Вона була розпочата не в ніч з 6 на 7 квітня 2014,коли диверсійні групи спецназу ГРУ почали захвати адміністративних будівель в містах Східного Донбасу. Вона була розпочата не в ніч з 26 на 27 лютого 2014,коли група російського спецназу захопила будівлю Верховної Ради в Сімферополі. Вона була розпочата і не 20 лютого 2014,в дату,викарбувану міністерством оборони Росії в якості початку військової операції по захопленню півострова на медалі «За повернення Криму». На його думку,«путінську війна проти України,що з кожним днем ризикує перетворитися в набагато більш масштабну війну в Європі та світі,було розпочато 27 липня 2013 року».

Ілларіонов пояснює,що «у цей день Володимир Путін оголосив про де-факто початку війни проти України,виступивши в Києві на конференції «Православно-слов`янські цінності – основа цивілізаційного вибору України». У цій промові він вперше публічно назвав російський,український і білоруський народи єдиним народом і оприлюднив мету того,що він скромно назвав майбутньою роботою,- об`єднання Росії та України в рамках однієї держави: «… Як значиться у вашій порядку денному і в основних тезах,- значення цивілізаційного вибору України. Повинен відразу обмовитися,що це не просто цивілізаційний вибір України. Адже на тому місці,де ми знаходимося,як я вже сьогодні говорив,на дніпровській купелі,на київській купелі був зроблений вибір для всієї Святої Русі. Тут був зроблений вибір для всіх нас. Наші з вами предки,які жили на цих територіях,зробили цей вибір для всього нашого народу. Для всього нашого народу…».

Ілларіонов нагадує,що в в тому ж виступі «поряд з формулюванням стратегічної мети війни Путін зробив прямий,що виключає будь-яку двозначність,випад проти суверенної України,де-факто відмовивши їй в наявності у неї державності. Путін застосував по відношенню до назви сусідньої країни (Україна) не прийменник «в»,традиційно використовуваний в російській мові по відношенню до незалежних держав,а прийменник «на»,звичайно застосовуваний по відношенню до територій,які не мають ознак державності…На перший погляд,така заміна у використанні прийменників – з «в» на «на» – може здатися незначною деталлю,не заслуговує спеціальної уваги. Однак це не так. В.Путін виключно серйозно ставиться до такого роду «деталей». Протягом усього часу свого знаходження на вищих державних постах в Росії (до 27 липня 2013) Путін у своїй офіційній промові використовував виключно правильну граматичну форму російської мови – «в Україні». Експерт вважає,що «своїм оголошенням про цілі війни проти України і переходом до лінгвістичної агресії В.Путін 27 липня 2013 почав антиукраїнську війну… Головний елемент гібридної війни проти України з самого її початку – антиукраїнська інформаційна війна,в тому числі антиукраїнська лінгвістична війна,- був запущений в хід 27 липня 2013 в Києві».

«Війна – це правда»

На переконання академіка,директора Інституту філософії АН України Мирослава Поповича,«наша функція,людей старшого покоління,– не запропонувати якусь окрему політичну лінію,а лише не допустити важкого конфлікту. Сьогодні ми бачимо,як це все переросло у війну. І я думаю,шансів,що ця війна закінчиться миром,переговорами,не так багато» (посилаємося на «Українську правду»). Відтак він робить висновок: «Поки не буде позиції сили в України як держави,доти нас ніхто не буде брати всерйоз. Це не значить,що немає мирного шляху. Війна – це не вихід,це правда,але якщо буде сильна державна рука,то тоді можна розраховувати на таких людей,які б намагалися помирити,які простягнули свою руку».

Попович наголошує на помилковості висновків аналітиків. «Незадовго до Майдану ми сиділи з соціологами і дивилися на результати опитувань: вони показували досить низьку активність. Соціологічна картина не відповідала тому,що було насправді,адже люди самі не розуміли,що вони будуть робити завтра,- зазначає він. – Особисто на мене найбільше враження справив сам факт Майдану. Я прикидав,скільки може прийти: ну,10 тисяч,ну 15. А щоб були мільйонні мітинги! Я не повірив би,хто б не говорив».

Академік зауважує: «Якби не було Майдану,в тому числі і Помаранчевого,була б брежнєвська епоха,тільки з кров’ю. Ми підійшли до червоної риски і переступили через неї. Майдан – це був той факт переступання,який назавжди буде робити нашу психіку здатною подолати мертвотну атмосферу,яку створює безмежна влада». Він не сумнівається,що «історія залишила українцям прагнення до свободи».

«…відправить своїх «сепаратистів» маршем на Київ»

Європейська преса (посилаючись на версії сайту dw.de),роздумуючи про доцільність постачання зброї Україні,попереджає: якщо Захід не підтримає у такий спосіб Україну, Путін спробує захопити Київ. Провідна німецька газета «Frankfurter Allgemeine Zeitung» вказує на те,що «навіть якщо Росію відріжуть від міжнародних платіжних систем,у короткостроковій перспективі це не зупинить його танки. Східна Україна Києвом фактично втрачена. Цього не змінило би й постачання зброї… Поки Обама розмірковує над ситуацією,російський маршал просуває свої підрозділи вперед під прикриттям масивної пропаганди. Якщо Захід залишатиметься на своїй позиції,що «конфлікт не вирішити військовими засобами»,Кремль у найгіршому випадку відправить своїх «сепаратистів» маршем на Київ». Це видання також звертає увагу,що «НАТО доведеться замислитися над своєю стратегію відлякування потенційного агресора,адже з огляду на тріумф в Україні Захід здається дуже слабким».

Інше німецьке видання «Th?ringer Zeitung» попереджає: «Рано чи пізно і місіонерам миру з Франції та Німеччини доведеться визнати,що без зброї вплинути на Путіна неможливо. Навіть якщо економічні санкції буде розширено,вони в короткостроковій перспективі не змусять його змінити свою політику. Тому питання полягає не в тому,чи варто захищати Україну,а в тому,як її захищати».

Французьке видання «Figaro» вважає,що «посередницькі зусилля Франції та Німеччини мають вже принаймні одне досягнення: вони зірвали маску з російського президента Путіна. Рішення ухвалюються в Москві і більше ніде… Дотепер господар Кремля міг дозволити собі розкіш вести «асиметричну війну». Він міг говорити красиві слова про мир і,не дуже ховаючись при цьому,здійснювати військові маневри. Але час подвійної гри минув. Якщо ці мирні переговори зазнають поразки,США і деякі європейські країни розпочнуть поставки зброї. Це кине Україну у затяжний конфлікт,перемогти в якому шансів у країни майже немає. Росія ж надалі заглиблюватиметься в економічну рецесію та авторитаризм».

«Якщо Росії не дати рішучу відсіч в Україні…»

Зухвала поведінка,заперечення агресії,замасковане військове вторгнення і залякування стали відмінними рисами зовнішньої політики Путіна. Про це пише Василь Джаяні у своїй статті,яка називається «Куди вдарить Росія наступного разу?»,опублікованій на сайті Forbes.com (посилаємося на версію belaruspartisan.org). Він констатує,що,незважаючи на засудження з боку США і Європейського Союзу та економічний спад,викликаний західними санкціями і падінням цін на нафту,Росія не припиняє свою замасковану військову агресію в східній Україні. Причому,наголошує він,демонструє силу Росія не тільки тут,а й у віддалених частинах Австралії і в Мексиканській затоці. « Хоча те,що Росія відправляє свій застарілий військово-морський флот в Австралію або стратегічні бомбардувальники в Мексиканську затоку,це,швидше,символічно,але не являє собою реальну загрозу і говорить про те,що її зовнішня політика стала більш войовничою»,- резюмує Василь Джаяні. А відтак пояснює: « Якщо не зупинити Росію в Україні,причому так,щоб це було надійно,російська влада може почати ще одну військову авантюру,і під прицілом Москви можуть виявитися кілька інших країн». На думку експерта,в числі потенційних жертв російського імперіалізму – Латвія,Естонія,Грузія,Молдова. «Це не єдині країни,яким загрожує російська військова агресія. Інші країни Східної Європи,такі як Польща чи Румунія,можуть стати об`єктом войовничого відносини Москви. Путін нібито сказав Президенту України Порошенко: «Якби я захотів,протягом двох днів російські війська могли б бути не тільки в Києві,а й в Ризі,Вільнюсі,Таллінні,Варшаві та Бухаресті». До цієї заяви не варто ставитися легковажно. Навіть традиційний союзник Росії Білорусь відчуває небезпеку»,- нагадує аналітик. А відтак наголошує,що така ситуація стала можливою і тому,що «США і ЄС не захотіли псувати відносини з Росією,заплативши відчутну політичну ціну. Пасивна реакція Заходу на вторгнення Росії в Грузію проклала шлях до української кризи. Якщо Росії не дати рішучу відсіч в Україні,в майбутньому можна очікувати і інші кризи».

«Немає апокаліптичних прогнозів»

Політолог Станіслав Бєлковський ефірі ТСН наголосив,що домовленості,досягнуті напередодні у Мінську,ніяк не відрізняється від Мінських домовленостей-І,які було досягнуто 19 вересня минулого року. «Різниця лише в тому,на мій погляд,що зараз це вже було скріплено чотирма лідерами,а не лише представниками тих чи інших сторін без повноважень,тому що Ангела Меркель та Франсуа Олланд виконували свої зобов`язання перед Європою щодо досягнення миру будь-якою ціною»,- вважає він. «Щодо Володимира Путіна,на мій погляд,за підсумками Мінських зустрічей-ІІ,він вважає,що переграв своїх опонентів. Він створив Придністров`я-ІІ на території Донецької та Луганської областей і в нього немає суворих зобов`язань щодо інших сторін»,- продовжує експерт. Водночас,Станіслав Бєлковський зазначив,що кінцева мета Путіна – повернення до Ялтинсько-Постдамського світу,який зник більше 25 років тому: «Путіним керує образа на Захід. Він хоче довести,що він є лідером,з яким треба спілкуватися,з яким треба домовлятися щодо принципових питань долі сучасного світу попри поразку СРСР у Холодній війні. Захід на це погодитися не може». На його думку,«Україна є лише приводом,простором для маневрів Путіна…Я вважаю,що Путін грає проти історії. Він хоче повернутися до Ялтинсько-Постадамського світу,що неможливо. Але в тактичному сенсі,це може бути дуже шкідливо і небезпечно не лише для України і Європи,а й для всього світу. Бо з точки зору політичних амбіцій Путін може піти дуже далеко».

Політолог також наголосив,що в тактичному сенсі,треба готуватися до тривалої кризи,яка може тривати два чи три роки.«Але я вважаю,що навіть в середньостроковій перспективі Путін програє. У мене немає апокаліптичних прогнозів. Тому що Путін розуміє,що він програв головну гру – гру за любов Заходу»,- зазначив Бєлковський. «Але якою буде помста Путіна – дізнаємося у найближчі два роки. Це може бути болісним і для України,і для Росії,і для Європи в цілому»,- резюмував він.

«Третій Майдан» – це загроза самому існуванню держави»

Серед найбільших загроз,які постали перед Україною,- не лише безпосередня російська агресія на Донбасі,а й сценарій створення «третього Майдану»,спрямованого на скинення чинної влади та занурення України в стан хаосу. Так вважає аналітик Сергій Грабовський. Він акцентує увагу на попередженні політичних аналітиків,що «плани Путіна щодо України не зводяться до самого лише продовження (попри всі домовленості) «гібридної війни» на сході. Стратегічною метою «національного лідера» Росії є створення у Києві маріонеткового уряду і повне підпорядкування українських теренів Кремлю – за формального збереження самостійності» (тут і далі посилаємося на «День»). тДля цього,як вважає політолог,путінська команда застосовує цілу низку методів і прийомів. «По-перше,йдеться про створення за допомогою пропаганди атмосфери недовіри до Президента Порошенка та його команди,- пояснює він. – По-друге,московська пропаганда намагається створити уявлення про розкол в керівництві Української держави. Мовляв,з одного боку там Порошенко – Ложкін – Гройсман,а з іншого – Яценюк- Турчинов-Аваков. Перші — це «партія миру»,«прагматики»,з якими Росія готова домовлятися,другі — «американські посіпаки»,«яструби»,«партія війни». По-третє,за допомогою як російських,так і певних «українських» (за місцем реєстрації) мас-медіа всіляко «накручуються» пересічні громадяни – мовляв,в економіці розвиваються вкрай негативні тенденції,ситуація майже безнадійна,Україна приречена на тривалі роки злиднів,управління державою втрачене,скоро почнуться масштабні протести,«третій Майдан».

Грабовський зауважує,що не слід діяти так,як це вже розписали українцям Кремль і Луб’янка. Він підкреслює : «Третій Майдан» – це загроза самому існуванню держави,оскільки – крім усього іншого — там неодмінно діятиме чимало провокаторів,які зроблять усе для повної дестабілізації ситуації і приходу до влади в Україні щонайменше лояльних до Москви політиків,а то й відвертих її сателітів». Грабовський наголошує на небезпеці того,що «настрої щодо необхідності проведення «третього Майдану» стають (якщо вже не стали) масовими,і в цьому несамовита пропаганда,яку ведуть Москва та її пахолки в Україні,відіграє далеко не провідну роль».

Знаючи про виклики реалій,зважаючи на необхідність засвоєння уроків історії,наша країна спроможна гідно пройти крізь горнило нових суворих випробувань. Звісно ж,це буде можливе не тільки,коли нас не залишать на одинці з лютим ворогом,але й тоді,коли всередині держави вдасться уникнути україно-української війни. Адже нас зазвичай перемагали завдяки нам самим,вдало зігравши на суперечностях.

Та,з іншого боку,війна,яку веде Росія на території України,не обмежується регіональними параметрами. Вона засвідчує нові геополітичні реалії,коли принципи середньовіччя намагаються зробити неписаним законом ХХІ століття. При цьому,в стилі найдрімучіших дикунів,потрясаючи мйже палаючою головешкою. Тільки цього разу – ядерною.

Про ситуацію,що склалася,про перспективи її подальших метаморфоз намагалися висловитися й ЗМІ: «Світ про Україну: Закликаючи Росію до миру,Захід ризикує спровокувати чергову Світову війну» («Тиждень»),«Обама недооцінює загрози від війни в Україні,- Washington Post» («Цензор. НЕТ»),«Українці опинилися за крок від апатії» («Коментарі»),«Апетити російського реваншизму» («Тиждень»),«Бойовики у Мінську хочуть припинення АТО,автономію і вибори» («УП»),«У Росії почалися масштабні навчання ракетних військ» (УНІАН),«В ніч переговорів Росія перекинула в Україну 50 танків і 40 «Градів» – Лисенко» («УТ»),«Бойовикам наказали взяти Дебальцеве за будь-яку ціну – штаб АТО» («Тиждень»),«Зустріч у «нормандському форматі» – це майже остання надія,- МЗС України» («Коментарі»),«США оприлюднили супутникові знімки російської артилерії під Дебальцеве» («Дзеркало тижня»)…

За таких реалій нема підстав сподіватися на те,що диво перемоги над злом та утвердження миру відбудеться само собою. До того ж,очевидно,розхитуючи ситуацію всередині нашої країни,Путін навіть спробує скористатися й українцями-заробітчанами,щоб,поставивши їм за спини «загранотряды»,кинути їх як вояків «Новоросії» проти України. А вже за умови завершення «освобождения»,вимушені посібники окупанта,які ще залишаться живими,повторять долі Примакова,Коцюбинського і т.д. Однак,схоже,українці вже надто навчені історичним досвідом.

Інше питання,що,як наголошує аналітик Олександр Крамар ( «Український тиждень»),«як і напередодні Другої світової війни,на Заході прихильники «умиротворення» агресора марно сподіваються,що Владімір Путін задовільниться Кримом,Донбасом,«Новоросією» чи й поглинанням або перетворенням на буферну територію усієї України». Хоча,схоже,таких сподівань із кожним днем стає усе менше. Та й Україна вже зробила свій остаточний історичний вибір,повертаючись у Європу. За цей вибір своїми життями заплатили Героїв Небесної Сотні ( 20 лютого,згідно з Указом Президента України,щороку відзначатиметься День їхнього подвигу),тисячі українських воїнів,які полягли в боях з російськими окупантами під час Вітчизняної війни 2014 – 2015 років.

«Україну «покоряли» багнетом,гарматою,підкупом,обманом. Тим же міфом про «старшого брата»,в який багато українців вірили,- зазначає Юрій Мушкетик,лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка,Герой України. – І ось тепер «старший брат» показав свої справжні ікла. І міф розвіявся в порох,безповоротно. І наші хлопці на Донбасі підривають себе гранатами,щоби не попасти в полон до «старшого брата». І це свідчить,що ми вистоїмо від нового «покорєнія» у трудній борні і збудуємо справжню вільну Україну». Тож хай віра в перемогу додасть нам усім сил для її неминучості. Будьмо!