– Мені від народження лікарі пророкували смерть,– каже?– 45-річна Валентина Міньковська з міста Нововолинська на Волині. – З такою ламкістю кісток,як у мене,люди не живуть. Я могла отримати перелом навіть сидячи у кріслі. Він ставався від скорочення м’язів. Місяцями лежала в гіпсі і дивилась у вікно.

Має генетичну хворобу кісток,– йдеться на сайті Gazeta.ua.

– Із роддому лікарі радили мамі мене не забирати,бо скоро помру.?— Потім педіатри казали,що доживу до 16 років,а далі ставили межу — до 30 і не більше. А я досі живу. Біль навчилася переборювати.

Валентина трохи вище метра,згорблена,дуже жвава і балакуча. Пересувається за допомогою милиць,але й без них може зробити кілька кроків.

В 11 років сама попросилася до інтернату,– розказує жінка. – Хотіла вчитися,а вчителі до нас не хотіли ходити,та й матері було важко. Вона весь час працювала,доглядала за мною,сестрою і братом. Коли привезла мене в інтернат міста Дунаєвці на Хмельниччині,була шокована. У кімнаті 17 дівчат з різними вадами. У тої рук нема,у тої – ніг,ті взагалі на культях повзають. Одні говорять,інші – ні. Душ був лише на першому поверсі. Ліфтів не мали. Дівчат клали в простиню і зносили донизу.

Моє життя змінило заміжжя. З майбутнім чоловіком познайомилася в інтернаті. Йшла по коридору,не втримала костиль. Іван подав. Мала тоді 12 років,він — 13. Залишився без ноги через гангрену. Зустрічатися почали,як закінчили інтернат і з`їхалися на зустріч випускників. Я не збиралася заміж через хворобу,але Іван запропонував.

Із чоловіком поїхала до Запоріжжя. Працювала на заводі бухгалтером. Іван — налагоджувальником обладнання. Мати не сприймала мого шлюбу. Просила не народжувати. Відправила до гінеколога. Лікар мене оглянув і дав 90 відсотків,що дитину народжу здорову.

Міньковська має доньку 23-річну Катерину і сина Василя,20 років.

Спочатку з чоловіком домовилися взяти дівчинку з інтернату. Складно було,бо сама погано пересуваюсь,а треба зварити,нагодувати,попрати. Але я так хотіла бути мамою,що робила все.

Через рік завагітніла. Переживала,що син народиться з такою ж хворобою. На останньому місяці живіт був більший за мене.

Після пологів переїхали у Нововолинськ. Не хотіли,щоб люди говорили,що в нас є всиновлена дитина. Від дітей теж приховували. Хтось із знайомих таки розказав Каті. Вдома був скандал. Вона зібрала речі і втекла. Але за кілька місяців заспокоїлась. Зрозуміла,що мати – не та,яка народила,а яка виховала.