Одним із тих,для кого питання вибору не існувало,став звичайнісінький 20-річний студент із Сімферополя. Від народження кримчанин Олександр Лучина завжди знав,що українець,тож і серце і доля його беззаперечно лишилися пов`язані із ненькою Україною. Саме тому і подався він у таку ненависну сепаратистам Західну Україну,у наш рідний Луцьк. А тут

своєю історією хлопчина вирішив поділитися із журналістами «Волинської правди».

– Сашо,ти від народження кримчанин? Розкажи,чим ти займався у себе на батьківщині,де навчався?

– Так,я народився у Криму. 11 років прожив у дитячому будинку,активно займався футболом. Після закінчення школи я вступив до Кримського інженерно-педагогічного університету на історичний факультет. Там я провчився лише два роки.

– Ти пам`ятаєш той момент,коли вирішив поїхати з Криму? Що саме тебе до цього спонукало?

– Перше,що мене спонукало поїхати з дому,це те,що я не хотів жити у російському Криму. До того ж,мої родичі із Москви поставили мені ультиматум: якщо виїду до України – я їм не родич. Тож,від цього моменту я остаточно вирішив їхати.

– Як до такого вибору поставилися твої рідні? Розкажи про свою сім`ю.

– Зараз моя сім`я – це два старших брата Олег та Сергій. Про переїзд я їм сказав,коли уже був в дорозі,у Запоріжжі Сашко ріс без батьків: вони загинули,коли він ще був дитиною. Виховувала хлопчину із старшими братами їхня бабуся,проте скоро не стало і її. Тож,діти фактично лишилися на самоті. – Ред.).

– Твої залишилися на півострові? Ти не переконував братів їхати разом з тобою?

– Я пропонував їм приїхати,подивитися,як тут,але вони лишалися при своїй думці,що Крим завжди був російським…

– Коли ти обирав,куди тобі їхати,чому вирішив,що це має бути Луцьк?

– Спочатку я шукав міста в Інтернеті,куди можна перевестися на навчання,обрав Полтаву і Луцьк. Тоді ж мої родичі з Москви казали,що на Західній Україні живуть фашисти і бандерівці,які колись убили в Криму нашого діда. Я ж відповів їм,що,значить,я теж бандерівець і впевнено поїхав в Луцьк.

– Виправдалися твої очікування чи навпаки розчарувався?

– Ні,зовсім не розчарувався!Тут мені дуже подобається,і патріотична атмосфера,і український дух. Луцьк дуже гарне місто,люди привітні. Я дуже радий,що приїхав саме сюди.

– Зараз ти навчаєшся?

– Так. Навчаюся на історичному факультеті СНУ. Університет мені дуже сподобався і зустріли мене тут усі добре. А в навчанні і справді інколи робили поблажки.

– Коли тільки приїхав у Луцьк ти розмовляв російською,якою мовою зараз спілкуєшся і навчаєшся?

– Намагаюся розмовляти українською. А от на парах все розумію,що кажуть,але поки не можу правильно висловитися. Тож певні труднощі є,але я стараюся їх долати.

– Даруй,а де зараз мешкаєш,- винаймаєш квартиру?

– Живу в університетському гуртожитку №4. У мене тут діють пільги та є соцвиплати як переселенцю й сироті.

– Знайшов уже нових друзів?

– Звичайно знайшов. У Луцьку я маю дуже багато друзів,навіть більше ніж в Криму.

– А ті знайомі,що лишилися на півострові,з ними ти контактуєш?

– З деякими друзями я спілкуюся у соцмережах,по телефону,але є і такі,що вважають мене зрадником Криму.

– Від своїх знайомих ти дізнаєшся,які зараз переважають настрої у кримчан,вони тішаться своїм вибором,чи навпаки жалкують? Змінилася їхня думка?

– У деяких моїх знайомих думка і справді змінювалася,але чимало інших радіють своїм змінам,проте я їх зрозуміти не можу.

– Не жалкуєш про свій переїзд і чи не задумувався про повернення в Крим?

– Ні.А от повернутися у Крим хотів би тільки для того,аби подивитися в очі брату,який твердив,що Крим – це Росія.

– Пам`ятаю,коли ми зустрілися з тобою вперше і гуляли Луцьком,тебе вразили жовто-блакитні стрічки на деревах,правосекторівці у центрі міста та навіть вулиця Степана Бандери…чи відчуваєш ти себе тут на своєму місці,як удома,в безпеці,чи все ж єдиною домівкою для тебе лишився рідний Крим?

– Так,тоді це все мене дуже здивувало у місті і водночас радувало. На той час в Криму повсюди були російські прапори і георгіївські стрічки,це дуже дратувало,адже Крим для мене є українським. У Луцьку все ж навпаки. Тут мені дуже сподобалася така українська атмосфера,люди тут справді щирі та добрі,дуже гарне місто. І так,Луцьк став моєю другою домівкою і саме тут я почуваю себе у безпеці.