Біда не тільки реанімовує «найпечерніші» інстинкти,але й продовжує об’єднати світ. Про це вкотре думається після землетрусу,що завдав удару по Непалу. Та,з іншого боку,навіть тих,хто найістотніше впливає на вектор майбутнього,об’єднує й страх,зокрема – перед геополітичними монстрами,які зараз брязкають ядерною зброєю.

За таких реалій спрацьовує принцип наступання на подібні історичні граблі. Світ ловиться за ілюзію,що від безкарного ворога вдасться на якийсь час заховатися,відкупитися від нього трагедією тієї чи іншої держави,яка приноситься в жертву. Таке «прокрустове ложе» поки що успішно використовує Кремль,нарощуючи масштаби поглинання України у контексті вдосконалення методики «гібридної війни». При цьому опираючись на соціальний запит значної частини громадян РФ та на багатий імперський досвід,набутий як в епоху царату,так і в період існування СРСР.

Водночас минулий тиждень нагадав і про те,що окрім глобальних трагедій продовжує навіть із відставні майже у три десятиріччя відлунювати «рукотворна» трагедію у вигляді аварії на ЧАЕС ім. Леніна. Як попередили екологи,в Україні можуть пройти радіаційні дощі та вітри через пожежу (хоч і фатальне полум’я неймовірними зусиллями зуміли зупинити в 5 км від сховища старої техніки) на території «Чорнобильської пущі».

Натомість до вгамування «рускомировского» вогнище навряд чи близько. Контрольовані РФ бойовики,маючи на Донбасі,за оцінками ряду експертів,стільки найсучаснішої зброї,скільки ніколи не матиме ряд країн НАТО,виконують кремлівську програму. При цьому Москва,отримуючи показову моральну підтримку Пекіна,фактично «плює» на принципи міжнародної політики. Специфічна позиція Заходу тільки стимулює апетити послідовників Івана Грозного,Петра І та Йосифа Сталіна. Що б не вичворяли імперіалісти (від обстрілу місій ОБСЄ,від польотів бомбардувальників із,ймовірно,ядерною «начинкою»,фактичним початком «гібридної» війни проти країн Балтії та Скандинавії),відповіддю Заходу стає риторика про необхідність мирного виходу із війни,яку веде Росія.

На жаль,і київський (17-й) саміт Україна-ЄС засвідчив,що Захід готовий швидше змиритися з геополітичним курсом путінської РФ,ніж усвідомити необхідність захистити принаймні себе. Підсумковий текст заяви,яка скадається з 20 пунктів,задекларував,що імплементація Угоди про асоціацію між Україною та ЄС «становитиме визначальний крок у процесі поглиблення політичної асоціації та економічної інтеграції України з ЄС на основі поваги до спільних цінностей та їх ефективного поширення». Однак наяву «засвітилися» тенденції до того,що реально наша країна залишиться наодинці з ворогом. Тому й ряд аналітиків категоричні у висновку,начебто саміт Україна-ЄС,що відбувся в Києві,фактично став провальним,а досягнення Україною її цілей,зокрема,безвізового режиму з ЄС,переноситься на наступний рік. Схоже,й справді Європа (як і Захід загалом) «здає назад». Незважаючи на відчайдушні зусилля проукраїнського президент Європейської Ради Дональда Туска. Всупереч обіцянкам,які прозвучали з уст віце-президента Сполучених Штатів Америки Джо Байдена з приводу підтримки «мужнього українського народу в його боротьбі з російською агресією».

Тож після 70-річчя завершення Другої світової війни (промовисто,що за результатами опитування,проведеного «Волинською правдою»,61 відсоток читачів вважає 9 травня не днем поминання загиблих воїнів,а святом Перемоги) Україна мусить,у відповідь на агресію,вести Вітчизняну війну. І не факт,чи урочистості у Москві на стануть поштовхом до продовження «визволення України» від українців та втілення вже набутого окупантами досвіду для «звільнення» інших країн так званого пострадянського простору від їхньої державності. Адже відповіддю на ілюзії щодо вірогідності «умироворення» месіанського шовіністичного імперіалізму може стати зізнання вже згадуваного Байдена: «Росіяни обрали свого лідера – Путіна,а разом із ним – ескалацію та агресію».

Усвідомлюючи неминучість суворих викликів,спробуймо подумки перегорнути кілька сторінок тижня,що вже став надбанням історії.

«ЄС більше боїться Росії,ніж хоче допомогти Україні»

17-й саміт Україна-ЄС,який відбувся у Києві,продемонстрував з одного боку прагнення української влади отримати перспективу членства в ЄС,а також якогомога швидшого отримання безвізового режиму для українців. З іншого боку,українці почули з боку європейського лідерства,що їм треба запастися терпінням і рішучістю на шляху інтеграції в Європейський Союз (тут і далі посилаємося на «День»). Президент України Петро Порошенко на пленарному засідання саміту з участю президента Європейської Ради Дональда Туска та президента Європейської комісії Жана-Клода Юнкера заявив,що стратегічним орієнтиром перетворень у державі є членство в ЄС. «І ми амбітні в своїх планах і вірі,і саме тому декларуємо,що через 5 років ми маємо забезпечити ефективну імплементацію Угоди про асоціацію та досягти умов,необхідних для того,щоб подавати заявку на членство в ЄС»,- сказав Президент. Натомість Президент Європейської комісії Жан-Клод Юнкер зазначив,що «країни Європи підтримують Україну. Ми розуміємо бажання України стати членом ЄС,тому ми тут,в Україні,зараз». А тоді додав: «Треба мати рішучість,щоб йти тим шляхом,який вам так болюче дається,і треба мати терпіння,щоб подолати цей шлях і дійти кінцевої мети. У нас амбіційні цілі та великий шлях перед нами,і ми впевнені,що ми його подолаємо».

На переконання Володимира Горбача,політичного експерта Iнституту Євро-Атлантичного співробітництва,«існує певна двозначність і невідповідність очікувань сторін. Сьогодні Україна бачить ситуацію по-своєму,веде війну,яку вважає не стільки вітчизняною,скільки європейською. А Європейський Союз намагається не помічати цього. Більше того,можна сказати,що склались такі відносини,коли ЄС більше боїться Росії,ніж хоче допомогти Україні. І в цій ситуації,розуміючи,що справжня загроза для нього виходить з Росії,намагається умиротворити російську агресію коштом терпіння України».Він зазначає,що побажання Україні терпіння і рішучості «звучить трохи знущально,бо це наше терпіння потрібно для того,щоб умиротворити агресора і витримати паузу якомога довше. А пауза це – больовий шок для нас,на відміну від ЄС. Адже Євросоюз бачить у цій паузі порятунок для себе,концентрацію ресурсів і кращу підготовку для майбутнього зіткнення з Росією на різних фронтах. Але цю паузу нерішучості і слабкості Європейського Союзу мусить заповнювати собою Україна. Але при тому всьому ми потребуємо і фінансової,і економічної,і військової допомоги ЄС. Військова допомога з боку ЄС фактично не надається,а економічна обумовлюється спеціально сформованими і накиненими українській стороні недоліками. Такими,як корупція,слабкі інститути,не виконані реформи,невиконані кроки по Плану лібералізації візового режиму».

Відтак експерт узагальнює,що все це – суто технічні речі,які,насправді,в новій сучасній ситуації – факту прямої війни України з Російською Федерацією не є аж такими критично важливими ні для України,ні для Європейського Союзу з огляду на можливі наслідки такої пасивної позиції і поведінки європейських лідерів. Тому після Київського саміту «ми мусимо змиритись з пасивністю Європейського Союзу і прийняти таку реальність,яка нам нав’язується зі Сходу… Поки що Європейський Союз не до оцінює,які у нас є і що наші проблеми,насправді,є його проблемами». Горбач висловлює думку,що «зараз наша влада робить правильно,коли починає тиснути на них (єврочиновників. – «ВП») при зустрічах і говорити ті речі публічно. Іншого виходу у нас немає,ми мусимо ставити перед ними питання руба».

«У вас потужні вороги»

Президент Європейської ради Дональд Туск перед початком пленарного засідання саміту Україна-ЄС віддав шану героям Небесної сотні. Промовляючи українською, він назвав вулицю Інститутську «святим місцем для України і важливим для всієї Європи» (посилаємося на «Європейську правду»). Дональд Туск наголосив: «Ваші герої віддали життя за Україну,вільну від корупції,за Україну,в якій править добро та чесність,за суверенну та сучасну Україну,в якій можна гідно жити. Вони зробили найважливіший крок. Тепер все залежить від вашої відваги,але також від терпіння». Він визнав,що виконання цих завдань ускладнене через зовнішню протидію і пообіцяв допомогу,але наголосив,що не варто розраховувати виключно на допомогу Заходу. «У вас потужні вороги,але водночас – багато друзів. Ви можете розраховувати на їхню допомогу,але її недостатньо,якщо ви самі не будете змінювати Україну»,- підкреслив голова керівного органу Євросоюзу.

«Над нами нависає загроза війни»

Глава Української держави під час відкриття Міжнародної конференції на підтримку реформ в Україні наголосив,що Україна продовжує послідовно рухатися шляхом євроінтеграції. Однак вона потребує у цьому ракурсі підтримки Заходу. Підкреслюючи,що Мінські угоди повинні бути реалізовані в повному обсязі,Президент Петро Порошенко зазначив: «І досі над нами нависає загроза війни – це реальність. Війна може розпочатися у будь-який момент,але ми готові зробити все можливе,щоб не було можливості ні сумніватися,ні відступати» (тут і далі посилаємося на прес-службу Президента України). «Ми не дозволимо нікому втомитися від України»,- додав він.

«Породжує у суспільстві розчарування і зневіру»

Філософ і політолог Ігор Лосєв попереджає,що нинішня владна команда «дуже ризикує,повторюючи помилки помаранчевих,яких вони припустилися 10 років тому» (див. «Український тиждень»). На його думку,«2014-й і початок 2015-го справедливо можуть бути названі пропащим часом щодо політичних,економічних,військових реформ». Аналітика у діяльності сучасної державно-полі¬тичної еліти «найбільше вражає очевидний брак політичної волі,простіше кажучи,бажання реально змінювати країну,долати сформований протягом багатьох років коруп¬ційно-мафіозний характер державного апарату й відповідно йти на якісь неминучі особисті жертви в цьому важкому процесі». Лосєв висловлює занепокоєння стрімким падінням рівня довіри найвпливовіших державних діячів і політиків,яке загрозливо «збігається з аналогічною динамікою політичного занепаду Ющенка,який із кумира українського прогресивного суспільства доволі швидко перетворився на жалюгідно-кумедну,нікчемну постать».

Експерт вважає,що «велетенський розрив між їхніми заявами й повсякденним життям породжує в суспільстві розчарування і зневіру,апатію і почуття безнадії. У масах зростає підозра,що нинішні владоможці не знають,що робити,й елементарно не вміють керувати. А вседозволеність корупціонерів,високопосадових злодіїв,спонсорів тероризму і сепаратизму,нездатність чи небажання влади їх покарати запевняють суспільство в безсиллі нинішньої верхівки,її нефункціональності. Влада нібито є,і нібито її немає… Звідси величезна громадська недовіра до неї та існування народу й верхівки наче у двох паралельних світах». Лосєв нагадує,що «Янукович у 2008–2009 роках не докладав якихось політичних надзусиль. Він спокійно чекав,коли Ющенко і Тимошенко політично знищать самі себе,зробивши його перемогу на президентських виборах неминучою. Діяв за китайським прислів’ям: сідай біля річки і чекай,коли повз тебе пропливе труп твого ворога. Він дочекався. Сьогодні ми спостерігаємо процес наступання на знамениті українські граблі: нинішній колективний Янукович – Опозиційний блок поводиться так само». Слабкість,неефективність влади політолог пояснює і тим,що вкотре « ми наражаємося на замкненість українського політикуму,функціонування в ньому протягом десятиліть одних і тих самих персоналій застійного штибу,на брак повноцінної політичної конкуренції,кадрового оновлення». Проте,попереджає Ігор Лосєв,«теперішня влада проходить шлях Ющенка з тією відмінністю,що нині крах політичної верхівки за тих геополітичних обставин,що існують,означатиме і крах державності». Нагадаємо,що судження Ігоря Лосєва не відображають позиції «Волинської правди» і мають ряд сумнівних моментів,вони – не стільки момент істини,скільки предмет для дискусії.

«Обама дав зелене світло Путіну на продовження агресії»

Колишній радник президента РФ,а зараз старший науковий співробітник Центру з глобальної свободи і процвітання Інституту Катона (США) Андрій Ілларіонов вважає,що Путін прийняв остаточне рішення почати гібридну війну з Україною в липні 2013 року (див. aillarijnov.liverJournal.com). «На те,щоб підготувати війну проти Грузії,у Путіна пішло 9 років,щоб підготувати війну проти України – 10 – 11 років – залежно від того,дату якої війни брати за початкову дату: дату гібридної війни або дату конвенційної війни»,- повідомив експерт. За його словами,рішення президента Джорджа Буша 11 серпня 2008 про направлення американських військ в бік театру військових дій російсько-грузинської війни сприяли її припиненню. «На відміну від Джорджа Буша,Барак Обама виключив використання американських збройних сил 27-28 лютого 2014 року,в дні,коли Росія почала захоплення Криму. Тим самим Обама дав зелене світло Путіну на продовженню агресії,здійсненню окупації і анексії Криму»,- сказав Ілларіонов.

За його словами,Путін прагне відновити систему міжнародних відносин,створену укладеними в Ялті і Потсдамі в 1945 році угодами. На думку Ілларіонова,світогляд Путіна характеризує його бажання бути на рівних з США і одночасно ігнорувати суверенітет малих держав. «Якщо США роблять що-небудь,Путін вважає,що у нього тут же виникає право робити те ж саме. Якщо США бомблять Афганістан,то у Росії з`являється право бомбити Грузію. Якщо Захід визнає незалежність Косово,то у Росії виникає право визнати незалежність Абхазії і Південної Осетії»,- підкреслив він.

За версією Ілларіонова,«Путін поділяє західний світ на дві частини: англосаксонські держави,північні країни,так звані прифронтові держави (Балтія,Польща),що є ворогами,яких слід перемогти,з одного боку,і країни континентальної Європи з Німеччиною в якості лідера,з якими можна домогтися компромісу і які можуть навіть стати союзниками Путіна». При цьому,резюмує експерт,«стратегія і тактика Путіна виявилися успішними. Ні про Крим,ні про Абхазії і Південної Осетії Захід більше не говорить». Ілларіонов вважає,що «Путін запропонував Обамі Велику Операцію. І терпляче чекає від нього відповіді. При цьому підвищуючи ставки,готуючи новий великий наступ».

На його думку,«антиросійські санкції – це всього лише гра європейських і російських лідерів: одні роблять вигляд,що вводять санкції,інші роблять вигляд,що страждають».

«…німці та росіяни уклали таємну угоду щодо України»

Паніка і самозаспокоєння – прямі шляхи до поразки. Про те,як їх уникнути,говорили минулого тижня учасники конференції з питань безпеки імені Леннарта Мері,що пройшла у Таллінні. Зокрема – й політолог Едвард Лукас (див. «Тиждень»). Едвард Лукас переконаний,що «паніку породжує відчуття пригніченості та безпорадності. Якщо вірити в переконливість пропаганди Росії і всемогутність її грошей,а також у безповоротний розкол і занепад Заходу,шансів на прийняття раціональних рішень у кризовий період лишається мало». При цьому,зазначає він,«підстав для пригніченості не бракує. Росії зійшло з рук захоплення території сусідньої країни. В Україні назріває чергове загострення бойових дій. Економічна скрута і критика Заходу не стримують Владіміра Путіна».

До того ж,підкреслює політолог,і дипломатія працює не надто успішно. «Україна і Європейський Союз не чують один одного. ЄС не хоче ані запроваджувати безвізовий режим,ані виділяти серйозних грошей; українській владі – треба сказати,найкращій з усіх,що мала країна,– не вдається переконати скептиків»,- констатує він. «Ще одна проблема – Німеччина,що,здається,налаштована обрубувати будь-які згадки про членство України в ЄС,навіть у довгостроковій перспективі. Хтось вважає,що німці та росіяни уклали таємну угоду щодо України,відповідно до якої Росія отримує Крим і східні сепаратистські регіони України,а Німеччина закриває для України двері до членства в ЄС і НАТО,- зазначає Лукас. – Можливо,такої угоди не було,однак поведінка німецьких дипломатів дає підстави для занепокоєння. Міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайер навіть відмовляється відповідати на питання міністрів інших країн-членів ЄС щодо позиції його держави».

Тож,відтак резюмує він,пригнічений настрій – цілком виправданий,однак не повсюдний,і ми не безпорадні. Міністр закордонних справ Естонії Кейт Пентус-Розіманнус торкнулася цієї теми у своїй промові на конференції в Таллінні. За її словами,стверджувати,ніби застосування росіянами сили проти України знищило європейську систему безпеки,було б перебільшенням. Більш доцільно говорити про порушення цієї системи і необхідність її відновлення через сильніші та витриваліші інституції,а також ефективніші інструменти стримування порушників міжнародних норм.

«Саме так і відбувається,- вважає політолог. – Попри кепкування,адміністрація Барака Обами запровадила серйозні санкції проти Росії,посилила військову присутність в регіоні і призначила одного з найбільш ефектних генералів,Фредеріка Годжеса,командувачем американських сил в Європі. Після війни в Грузії 2008 року про подібні речі не йшлося. Американський ізоляціонізм,що кілька років тому викликав суттєве занепокоєння,йде на спад. Усі серйозні кандидати в президенти США (від обох партій),так само як і Конгрес,вірять у лідерство американців і Північноатлантичний альянс.Європейський Союз,завдяки Анґелі Меркель (зрештою саме вона приймає остаточні рішення у сфері зовнішньої політики не лише для Німеччини,а й для Європи),запровадив безпрецедентні санкції проти Росії. А завдяки новому єврокомісарові з питань конкуренції,чарівній Марґарете Вестаґер,створив правовий аналог авіаудару,спрямованого у самісіньке холодне серце кремлівської бізнес-моделі – системи експорту газу в Європу. «Газпрому» доведеться визнати свою поразку і виправитися або ж примиритися із штрафами,втратами і вимушеними змінами у бізнес-моделі компанії». Однак,підкреслює Лукас,попереду ще багато роботи,у подальших дискусіях нам варто виходити з помітного прогресу – принаймні за колишніми стандартами. Це не лише об’єктивно. Такий підхід допоможе укріпити найважливіший мур Заходу – дух прифронтових держав.

«Наступний у списку – це Маріуполь»

Наступним містом України,яке спробують захопити російські окупанти та контрольовані й озброєні ними сепаратисти,- Маріуполь. Так вважає (див. «РБК») сенатор зі США Джон Маккейн. Роздумуючи про те,як буде далі розвиватися ситуація в Україні і пострадянському просторі,Маккейн зазначає: «Путін багато разів говорив,що вважає розпад СРСР найбільшою катастрофою XX століття. Я думаю,що наступний у списку – це Маріуполь». Сенатор також вважає,що «Путін замислюється про Молдову і Придністров`я,де знаходяться 14 тис. російських миротворців. Він чинить величезний тиск на країни Балтії,а значить,він не зупиниться на сході України і в Криму. І ціна,яку він поки заплатив за свої дії,- ніщо в порівнянні з тим,що він отримав». При цьому ,підкреслює Маккейн,«влада США нічого з цим не робить. Згадайте «перезавантаження»,фразу (Барака Обами Дмитру Медведєву. – Ред. )«після переобрання у мене буде більше гнучкості». Такі речі тільки стимулюють Володимира Путіна».

Він також зауважив,що не бачить «яких-небудь значущих досягнень за час президентства Барака Обами. Мені здається очевидним,що,за словами Генрі Кіссінджера,зараз США стоять перед лицем більшого числа глобальних криз,ніж в будь-який інший період після закінчення Другої світової війни».

Навряд чи піддається сумніву,що ні Маріуполь,ні Запоріжжя,Дніпропетровськ чи Одеса – не кінцева мета «собирателя». Як би не намагалися підіграти «миротворцям» Кремля на Заході,там принаймні частина політикуму,який ще не поповнив лави «новітніх шредерів»,наближається до усвідомлення елементарної істини. Вона полягає в тому,що Україна – тільки складова частина великого імперського плану,який,навіть ще до можливої відміни в червні (з ініціативи нинішнього німецького канцлера) економічних санкцій проти РФ,успішно втілюється в життя.

З цього приводу генерал-лейтенант Хайнріх Браусс,помічник генсека НАТО з питань політики та планування,зізнався (цитуємо «Європейську правду»): «Російська агресія проти України фундаментально змінила безпекову ситуацію… Російське керівництво показало,що має намір застосовувати силу проти сусідів. І це – реальна загроза для НАТО». При цьому він нагадує про «готовність РФ застосувати всі військові засоби,включно з ядерними».

Однак дати адекватну відповідь російському імперіалізму поки що світ не хоче. Тому навряд чи варто сподіватися,що Україні вдасться найближчим часом повторити успіх біблійного Давида під час бою з потворним Голіафом. Та,з іншого боку,ситуація не стане «глухим кутом»,якщо ми самі її,на догоду окупанту,під найблаговиднішими приводами не розхитаємо.

Тож спробуймо,аби вкотре переконатися,«хто ми і де ми»,почути сувору,хай і тенденційну,правду від ЗМІ: «Україна і Європейський Союз не чують один одного» («Тиждень»),«За Путіна готові проголосувати вже 82% росіян» («УП»),«Майбутнє України в Європі – ми обрали наш шлях» («ЛБ»),«Порошенко закликає надати Україні перспективу членства в ЄС» («DW»),«Новий меморандум про порозуміння між Україною та ЄС буде підписано наступного місяця» («УНН»),«Україна та Захід взаємно розчаровані,Київ залишиться з бідою наодинці – Die Welt» («Главком»),«Правий сектор» відмовився здавати зброю,але заявив про готовність продовжувати переговори з АП» (УНІАН),«Україні не варто чекати допомоги від Заходу – екс-президент Чехії» («Сегодня»),«Ян Бжезинський: Україна може втратити більшу частину території» («Хартыя’97»),«В Україні тепер можуть заарештувати і президента,і прем`єра – Порошенко» («ДТ»),«Дуже важливо створити ресурс боротьби з російською пропагандою – Северинсен» («Цензор. НЕТ»)…

Тим часом Кремль під виглядом 70-річчя Перемоги спробує продемонструвати свою силу на наміри. Фактичними співучасниками цієї стратегії мають шанс стати і лідери та впливі політики цілого ряду країн,які все-таки приїдуть на Красну площу до Путіна. Промовисто,що до Москви 9 травня готується прибути й Генсек ООН Пак Гі Мун. Якз З цього приводу міністр закордонних справ України Павло Клімкін зазначив (цитуємо «ТСН»): «Як на мене,це відправка абсолютно неправильного послання,якщо генсек збирається вирушити на 9 травня до країни,яка знехтувала всіма правилами ООН,порушила велику кількість ключових принципів,які є наріжним каменем організації».

Закономірно,що після цього Кремль отримає потужний стимул для втілення в життя своєї стратегії. Як зазначив Президент України Петро Порошенко під час наради з головами РДА,вже в другій половині травня незаконні збройні формування на Сході можуть перейти до активних наступальних дій. При цьому він висловив переконання,що «країна здатна себе захистити».

Загалом травень-2015 має шанс внести суттєві корективи в драматичні реалії. До певної міри,вони можуть засвідчити українську «самотність» у протистоянні з агресором,який перейшов чи не всі межі міжнародного права. І День Європи (16 травня),й саміт «Східного партнерства» у Ризі (21-22 травня),на жаль,здатні стати черговою порцією «дьогтю».

Прогнозуючи подальший розвиток ситуації,польський аналітик Земовіт Щерек (див. «Головний козир Москви у війні з Україною» у виданні «Новое время») резюмує: « Росія бачить: що б вона не зробила,Заходу доведеться з нею розмовляти,і,отже,вона може вести себе як безвідповідальна і вперта дитина. У всьому цьому конфлікті даний факт становить найбільшу небезпеку». Утім,не менш небезпечним,як уже вкотре зауважували експерти,може виявитися уже кинуте в українське суспільство зерно розбрату.

Однак чим суворіші виклики,тим більше тих,хто спроможний на звитягу. Хоча й зазвичай шлях до кожної перемоги – через лабіринти поразок. Будьмо!