Вкотре вітаючись «Христос Воскрес!»,тим самим розвіюємо й сумніви з приводу неминучості торжества Вищої Справедливості. Великдень-2015,незважаючи на те,що Україна зустріла свято в стані війни,дав більш ніж достатньо підстав,аби переконатися: сила істинної віри нездоланна. Однак для перемоги добра потрібно заплатити сувору ціну,усвідомлюючи,що тотальні випробування триватимуть не один рік.

Передовсім ці доленосні іспити,з якими не розминутися жодному із нині сущих,зумовлені не стільки позицією нашої держави та внутріукраїнськими процесами,скільки геополітичними факторами. Адже навіть найнаївнішому політичному сліпцеві вже чітко видно: розпочався черговий світовий перерозподіл. Якщо російські соціологи одноголосно дійшли висновку,що найбільшим улюбленцем громадян РФ є Сталін,то нинішньому кремлівському режиму нічого не залишалося,як,накачавши воєнні м’язи,спростувати зіграти на цих загальнонародних настроях. І коли тільки-но з’явився привід для «возвращения русских земель»,там не стали чекати. Тож і масштабний процес «собирания»,після репетицій у Придністров’ї та Грузії,розпочався з України. Хоча зрозуміло,що у випадку здійснення «русскомировских» планів Кремль не обмежиться ні Україною,ні пострадянським простором. Але протистояти московському імперіалізму Захід не збирається. При це минулого тижня відверто сказав посол Євросоюзу в Росії Вігаудас Ущацкас в інтерв`ю діловій газеті «Verslo zinios» (цитуємо за версією «Delfi»: «Треба визнати,що ми не підемо воювати і вмирати за Україну,і ми не підемо міняти Росію,тому що ми цього не зможемо зробити».

Тож світ,залишаючи Україну наодинці з московським шовіністичними месіанським імперіалізмом,вдає,ніби не усвідомлює,що відбувається. Очевидно,у Заходу ще жевріє надія,наче від «русскомировского монстра» можна відкупитися Україною,відтак – Балтією,державами Північого Кавказу… Тим паче,що Москва фактично «грає» свою страшну гру в тандемі з Пекіном.

У якій мірі після 13 квітня,берлінської зустрічі у «нормандському форматі»,вдасться побачити світло в кінці тунелю? Які можуть бути сподівання,коли Україна залишається наодинці з окупантом,що погрожує світові ядерною зброєю? Відповіді очевидні. «Дива не очікуємо»,- попередньо зазначав заступник міністра закордонних справ Вадим Пристайко.

Тому якщо питання продовження Росією своєї стратегії,використовуючи плацдарми Донбасу та Криму принаймні для розширення зони воєнного конфлікту,- аксіома,то стан внутріукраїнської монолітності – теорема з багатьма невідомими. У цьому контексті,- і вірогідність загострення соціально-політичної (на фоні тарифної політики) «війни» Банкової з олігархами,звинувачень на адресу ряду урядовців у корупції. А також – процесів декомунізації та дерадянізації,започаткованих ухваленими Верховною Радо України Законами «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки» і «Про правовий статус та вшанування пам`яті учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті». Мінливими настроями суспільства,яке також входить у передвиборчу кампанію,не можуть не скористатися «повпреди» реваншу: від зациклених на комуністичних ідеологемах – до фанатів із числа «русского воіства» в рясах,від речників радикалізації ситуації – до соціальних «тихої води й болота»,від фракції «ОП» – до замаскованих слуг Мамони (нерідко – й Кремля) навіть у парламентській коаліції…

Однак не факт,що реалії можуть виявитися набагато драматичнішими,ніж навіть песимістичні прогнози. Однак,усвідомлюючи ,хто є хто,знаючи правду,маємо шанс принаймні спробувати адекватно відповісти на виклики. Тому й перегорнімо подумки кільки сторінок,означених тенденціями та подіями тижня,що вже став надбанням історії.

«Ситуація може нагадати 2005 рік»

У розвідці «Місцеві вибори: чи можливий реванш колишніх соратників Януковича» констатується,що під час майбутніх виборів до місцевих органів влади «очевидна ставка Кремля – «Опозиційний блок» і нові псевдополітичні рухи,які агітуватимуть за припинення опору і «нормалізацію відносин» з агресором,який влаштував бійню в Донбасі,погубивши тисячі українців» (тут і далі посилаємося на «Ліга. Новости»). На переконання аналітиків,які апелюють до такого сценарію,«подальший розвиток подій,ситуація може нагадати 2005 рік. Якщо місцеві вибори на сході і,частково,півдні,виграє Опозиційний блок,то почнеться повзуча федералізація України в явочному порядку за підтримки Кремля. Дуже скоро під впливом поразки на місцевих виборах в ряді південних і східних областей,а також у зв`язку з економічними труднощами,коаліція почне тріщати по швах. Що може призвести до дострокових виборів у парламент і формування помірно проросійської коаліції».

Політолог Михайло Мінаков на прохання «ЛІГАБізнесІнформ» представив три можливих сценарії місцевих виборів. Перший – війна в Донбасі триває. У цьому випадку,вважає політолог,Опозиційний блок не зможе стати значною силою на місцевих виборах. Основними переможцями будуть «Самопоміч»,«Блок Порошенка» і нові партійні проекти з регіональним ухилом.

Сценарій другий – заморожування війни і тривале перемир`я. При такому розвитку ситуації,говорить Мінаков,«Опозиційний блок» зможе перемогти в частині областей України,«але БПП і Самопоміч і тут будуть лідирувати».

Сценарій третій – мирне вирішення та реінтеграція Донбасу. У цьому випадку,каже політолог,частка «Опозиційного блоку» і проектів-спадкоємців Партії регіонів зросте. «Швидше за все,вони стануть лідерами в певних регіонах,де будуть конкурувати з проектами Коломойського або іншими місцевими партіями,а також партією «Самопоміч»,- переконаний він. Однак у кожному разі,вважає Мінаков,якщо місцеві вибори відбудуться цього року,єдиного безперечного переможця не буде. «Місцеві ради не будуть контролюватися однією силою,а громади будуть більше впливати на місцеві ради»,- сказав політолог.

«…мовчання ягнят,у яке добровільно занурився весь світ»

Дмитро Шушарін («День»),роздумуючи про унікальність сьогодення,звертає увагу на фактор «продажності». При цьому він апелює до порівняно недалекого минулого. «Після захоплення Криму світові лідери подумали й вирішили шоку не переживати. Потім вони прийняли таке ж рішення після катастрофи над Донбасом. На ситуацію з малазійським Боїнгом проектують те,що було за Андропова з Боїнгом південнокорейським. Тоді все зрозуміло: імперія зла. Тепер дуже не хочеться визнавати друга Володимира продовжувачем справи Юрія Володимировича. Навіщо його засмучувати? Але якщо навіть засмутять,такого резонансу,як тоді,не буде – в усьому світі ціна людського життя знизилася. Та й дивно якось: друг Володимир Крим загарбав без особливих наслідків,а тут… ну,непорозуміння,трагічна випадковість»,- пояснює Шушарін алогічну логіку сильних світу цього,які фактично підіграють Кремлю.

Тож,зважаючи на реалії,«це і є тріумф Путіна – мовчання ягнят,у яке добровільно занурився весь світ,що стає найвірнішим його союзником,як і населення Росії,що формує союз принижених і обдурених. При цьому і весь світ,і російські статусні інтелігенти у своїх логічних побудовах припускаються однієї помилки. Вона впадає в очі,коли читаєш міркування успішних людей про те,як далі жити в Росії,як пристосовуватися до нових умов. Для всіх мислителів аксіомою,безперечною істиною,вихідним пунктом їхніх побудов є збереження власного статусу,їхня недоторканність,незалученість до побудови нового політичного устрою й нового світу».

«…тісні зв’язки з певними кремлівськими структурами»

Серед наших найістотніших проблем,на переконання народного депутата Юрія Шухевича,- й та,що «нема волі до перемоги,а через її відсутність відбуваються і ці перемир`я на Донбасі,і особисті наради в Мінську з Путіним,з Меркель і Олландом,та іншими,хто схиляє нас до капітуляції» (див. «Обозреватель»). На його думку,«можна було б запровадити військовий стан у двох областях,а можна і в суміжних. Варто було б і промисловість перевести на рейки війни і обмежити дипломатичні відносини з Росією. Хоча б відкликати посла,нехай – не розірвати відносини взагалі,але обмежити,відправити туди повіреного в справах. Але навіть і на це у керівників країни немає волі. Вимагаємо санкцій від Заходу,а самі що робимо? Торгуємо як ні в чому не бувало. Можу і «Моторсіч» назвати,і Львівський завод радіоелектронної апаратури. Триває цей контакт,адже ми не воюємо – у нас антитерористична операція. А що ж ми тоді кричимо,що у нас є агресор Росія?! Треба порвати з цим і сказати людству,собі і людям правду. Як Шевченко сказав: дурите людей,дурите себе,то хоч не дуріть Бога». З-поміж найсуттєвіших ознак «наступання на ті самі граблі»,як вважає нардеп,- і той факт,що «зараз кожен злочинець може відкупитися. Кожен може купувати посади». На його думку,«не можна призначати кумів,сватів,братів. Це все є корупція. І тому боротьба з корупцією – це перше… Без цього нічого не буде». Шухевич переконаний: «Не буде в нас змін,як сказав один депутат,поки не закінчаться бізнес-партнери Президента,університетські товариші Прем`єра,і грузинська діаспора в Україні. І воно десь так і є. Не можна це брати за критерій для підбору кадрів. Професійність,чесність і відданість Україні – ось критерії,по яких треба підбирати кадри».

Шухевич також висловився з приводу критики чинної влади,коли за це можна отримати не тільки «ярлик». Він зізнається: «Я вже до цього звик. Нехай ще агентом Кремля назвуть. Колись українсько-німецьким націоналістом був,агентом міжнародного імперіалізму,і ще кимсь… І то продовжуєтьсяі. Йдуть по цій протоптаній доріжці. Вони б на себе подивились – багато хто з тих,хто зараз при владі,бо такі є тісні зв`язки з певними кремлівськими структурами».

«Насправді там існує кілька центрів влади»

Як зазначає Микола Митрохін,один з найвизначніших сучасних дослідників РПЦ,співробітник програми «Росія в глобальному діалозі» в «Інституті наук про людину» у Відні. «РПЦ слугує для ФСБ джерелом знання про релігійну ситуацію,небезпечні з погляду держави релігійні організації. Також офіційно існують православні храми в центральному управлінні ФСБ у Москві й нещодавно відкритій академії ФСБ. Є офіційна угода між церквою і ФСБ»(посилаємося на «Дзеркало тижня»). У той же час,він переконаний: це не означає,що кожен священик РПЦ і тим більше УПЦ «стукає» ФСБ. Однак,зауважує він,«окрема тема – це впровадження своїх агентів під виглядом духівництва РПЦ…Свіжа історія з «колишнім» співробітником ФСБ,що курирував Україну у ВЗЦЗ і був заарештований ФСБ за обвинуваченням у держраді,а також більш ніж підозріла поведінка київського протоієрея Андрія Ткачова,московського «суворовця»,котрий нібито недовчився на факультеті спецпропаганди військового вишу й вирушив 1992 року транзитом через Київ священиком до Львова,- хороший приклад цього. За дивним збігом Ткачов покинув Київ,де в нього була успішна парафія,за три дні до арешту Петрина й відразу отримав дуже хороший храм на урядовій трасі,який він перетворив на центр московського «Антимайдану». Тож,як підреслює аналітик,«агентів ФСБ усередині УПЦ,гадаю,у найгіршому разі – десятки. Але в УПЦ тисяч п`ятнадцять священиків. Тож статистична ймовірність напоротися в ній на агента ФСБ рівно така сама,як і в будь-якій іншій групі,що становить для ФСБ професійний інтерес,— наприклад,таких,як військові,співробітники СБУ,журналісти або навіть радикальні українські політичні активісти». Митрохін також торкнувся теми «тітушок»,які,можливо,знаходили прихисток за лаврськими стінами. «Наскільки я собі уявляю,в Антимайдані брали участь до 2 – 3 тисяч людей,скільки з них було «тітушок» і скільки жило в лаврі – питання відкрите. Що таке Києво-Печерська лавра? Насправді там існує кілька центрів влади: є настоятель митрополит Павло (Лебідь) і монастирська братія,і є Священний синод УПЦ,Блаженніший митрополит і його оточення»,- підкреслює він.

«Митрополит Павло (Лебідь),з яким я зустрічався у вересні,своєї позиції не приховував і не приховує: він противник української державності. Тепер він,щоправда,каже,що фрустрований обома сторонами,«зрадою Росії» тих людей,які повірили Путіну,тому він,мовляв,незалежний гравець»,- зазначає Митрохін. А відтак констатує: «Він (митрополит Павєл,в миру Петро Лебідь,народився 19 квітня 1961 року у Млинівському районі на Рівненщині,навчався в Луцькому технікумі радянської торгівлі,висвячений на священика у Свято-Троїцькому соборі в Луцьку,з березня 1994 року – намісник Києво-Печерської лаври. – «ВП») — велика владна постать усередині церкви. Зі своїх позицій він,зрозуміло,міг давати притулок оцій самій команді або з власної волі,або,наприклад,на наполегливе прохання команди Януковича,яка,гадаю,дуже добре інвестувала й у лавру,і в Павла». При цьому Митрохін нагадує,що й «з гуртожитків МВС теж виходили великі загони». А відтак ставить ряд запитань: «Що зробили українська влада й суспільство,які питання поставили,кого в апараті МВС за це покарано? Яку ідеологію сповідували університети МВС у Східному регіоні України? Чи всі викладачі,які обстоювали ідеї «русского мира»,переглянули свою позицію чи були піддані якимось санкціям?»

«Тренд соціальної справедливості в його найрадикальніших формах»

Філософ і політолог,видатний інтелектуал Ігор Лосєв звертає увагу ( див. «Український тиждень») на історичне прокляття лівих в Україні 90-х років ХХ століття і нульових ХХІ століття – «це хвороблива проросійськість,віч¬на «зачарованість на Схід»,зневажливе ставлення до українських цінностей. Проблеми української культури,мови,історії,ідентичності їх не цікавлять. Вони все те вважають вигадкою купки національно стурбованих інтелігентів. Їхня позиція нагадує позицію ґорбачовського шахтаря з Донбасу,який писав Міхаілу Сєрґєєвічу,що охоче перейшов би на українську мову,якби від того стало більше ковбаси. Ґорбачов ті «перли» публічно цитував як прояв «мудрості» простого люду». Але насправді,констатує аналітик,широкий загал не є таким індиферентним до національної проблематики,як вважають ліві України. «Крім того,ці ліві бачать майбутнє України лише в союзі з Росією,а криваві події 2014–2015 років показали мільйонам українців,що то за «союзник»,- підкреслює Лосєв. Тому,на його думку,«сьогодні лівий фланг українського політикуму порожній. В умовах псевдоліберальної та псевдореформаторської політики Порошенка – Яценюка – Яресько лівий поворот громадських настроїв майже неминучий. Питання лише в тому,яка політична сила ним скористається». Лосєв стверджує: «Чинна влада України поки що встигла продемонструвати сприяння олігархам та банкірській сваволі з її штучними банкрутствами,фактичним ареш¬том депозитів громадян і навіть зарплат у фінустановах,виведенням грошей за кордон,зі спекуляціями ресурсами державного рефінансування на чорному ринку. Українці побачили владне потурання системній корупції (на тлі дешевих театральних вистав на кшталт публічного арешту на засіданні Кабміну двох «найбільших» корупціонерів країни – маловідомих полковників з Державної служби надзвичайних ситуацій) і толерантне ставлення до п’ятої колони Кремля. Все це створює об’єктивну ситуацію для лівого ухилу». Звісно ж,не варто сприймати за остаточну істину візії-«діагнози» пана Лосєва. Тим паче,його прізвище нагадує,що Медведєви не стануть Медведюками,Волкови – Вовками,Путіни – Задорожними (як і Люсєви – Лосенками чи Лосюками). Тож пан аналітик Лосєв попереджає,що «російські політтехнологи напевно підуть назустріч українському суспільству,створивши ще один політичний проект тепер вже нібито проукраїнської (вербально-риторичної) лівої партії. Зрозуміло,що вона буде позбавлена дрімучості КПУ Симоненка,там вистачатиме молодих,сучасних,гнучких демагогів,які вправно розмовлятимуть українською і цитуватимуть національних класиків,вміло оплакуючи народні страждання й закликаючи до ліквідації олігархату. Інша річ,що на керівних посадах у ній може опинитися достатня кількість «консервів»,себто діячів,які були завербовані ще в радянську добу й чекали на свій час. Сьогодні він настає,а перспективи такої партії покращуються тим,що обурення широкого загалу діями влади (як і її «бездіяльністю») активізує в українському суспільстві тренд соціальної справедливості в його найрадикальніших формах». Однак,на думку Лосєва,«нація потребує справді проукраїнського й масового лівого руху,який зрештою знівелював би шлях дикого капіталізму й поставив би крапку в історії олігархату України». При цьому він,схоже,не переймається,чи не стане вона й крапкою в історії української державності.

«…процес очищення і відновлення конституційного порядку»

«Війна закінчиться. Вона триватиме від 2 до 5 років. Але вона закінчиться,не сумнівайтеся. І імперських амбіцій у росіян не залишиться. Росія увійде до 20-річчя зовсім іншого життя. Вони ще скажуть нам: «Ви перебільшуєте,такого не було». Також,як вони зараз заявляють,що немає їх солдатів в Донбасі. Під впливом нових політиків,а значить і нової інформації в ЗМІ,вони заявлять,що конфлікт був випадковим і його причиною були донецькі»,- вважає директор Соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко ( тут і далі посилаємояс на портал «Главное»). На його думку,після закінчення війни росіяни перекладуть провину за конфлікт на «особливу психологічну породу донецьких». «Інше питання,що ціле молоде покоління українців і росіян посварилися назавжди. Ті,хто воював,може ще на старості років і абияк примиряться,розуміючи,що пройшли через схожі обставини. Буде такий же процес,як іде зараз між солдатами УПА і Червоної Армії. А молодь буде ненавидіти один одного до кінця»,- прогнозує експерт.

При цьому він упевнений,що Крим через міжнародні інстанції повернуть до складу України після демілітаризації. Тобто,там не залишиться ні російських військових,ні ЧФ РФ,ні українських військових баз.

«Після того,як Україна відновить контроль над україно-російським кордоном,на колишніх окупованих територіях буде процес очищення і відновлення конституційного порядку. Це величезна робота поряд з відновленням Донбасу»,- додав Небоженко. «У росіян не буде ілюзій щодо «повернення Криму»,тому що політичний цикл Росії 20 років. У Москві повалять Путіна,з`явиться інший уряд,який пояснить,що це була невдача,помилка. І росіяни швидко забудуть це. Українці будуть пам`ятати довше. Злочини забуваються швидше,ніж біль від них»,- констатує експерт.

Так,за його словами,закінчувалися війни в усьому світі,але в історії України це перший подібний досвід. «Ми зіткнемося з російським дивом,коли вони будуть говорити:« Ой,про що ви говорите? Це ж 10 років тому було? Це ж був Донецьк». Росія в черговий раз зрадить російськомовне населення,орієнтоване на Москву. Перше зрада вже є: Москва підняла бунт в Донбасі,але в неї не вистачило сил забрати його собі. Друга зрада буде після закінчення війни,коли вони відповзуть і скажуть донецьким: «Та ви самі в усьому винні». Це буде дуже образливе зрада для трьох поколінь донеччан. А в Москві заява: «Я з Донецька» буде сприйматися,як провокація »,- прогнозує Небоженко.

Навряд чи варто ігнорувати попередження аналітиків,що путіно-гундяєвський «Русский мир» продовжить свій подальших наступ. Не слід,очевидно,й ігнорувати версії з приводу початку нової масштабної воєнної операції у часовому проміжку від Великодня до 70-річчя Перемоги. Та,з іншого боку,оскільки «умом Россию не понять»,ймовірні абсолютно не прогнозовані кроки нинішнього господаря Кремля,котрий не приховує своєї ідеї-фікс щодо статусу «собирателя».

Однак на нинішньому історичному етапі для поставлення хреста над нашою державою Москва може спробувати скористатися мільйоннократно перевіреною,напрацьованою впродовж століть найефективнішою формою знищення Україною. Її формула цинічно проста: українці знищать самих себе,завдяки закинутому вірусу україно-української війни.

Так чи інакше,попереду – значно суворіші випробування,ніж ті,що залишилися позаду. Про це в міру свої можливостей намагалися висловитися й ЗМІ: «Глава МЗС Латвії: Росія може закінчити,як Третій Рейх» («ЄП»),«ЄС жертвує Україною,рятуючи Грецію – Сорос» («Голос Америки»),«Путін може довести Росію до банкрутства вже за два роки – польські ЗМІ» («ТСН»),«Геращенко обізвав Тимошенко і «Свободу» агентами Кремля» («УП»),«Донбас може виявитися не потрібним ні Росії,ні Україні – S?ddeutsche Zeitung» («ДТ»),«Депутати «замінили» Велику вітчизняну війну Другою світовою» (УНІАН),«Кремль й «Ісламська держава» почали інформаційну війну,в якій Захід програє – The Times» ( «ДТ»),«Нагнітання істерії» («День»),«Росію очікує разчленування та дві нові війни – прогноз» («Ліга»),«Порушення режиму припинення вогню на Донбасі стають дедалі частішими – Штайнмаєр»(«5 канал»),«Як жити,коли по сусідству з тобою валиться Імперія» («УП»)…

Тим часом,міністри оборони Данії,Ісландії,Норвегії,Фінляндії та Швеції у спільній заяві уже фактично волають до свідомості лідерів Заходу,нагадуючи,що державам Балтії загрожує воєнне вторгнення РФ. «Російські лідери продемонстрували,що готові піти на застосування військових методів для досягнення своїх політичних цілей»,- наголошується у спільній заяві міністрів оборони країн Північної Європи,яку цитує інформагентство Reuters. Про хронологічні рамки,коли Росія спробує «возвратить» Балтію,там наразі не йдеться. Натомість для світової спільноти достеменний факт,що для того,аби зупинити окупантів,озброєних до зубів (у тому числі – й за допомогою Заходу),Європа не допоможе Україні. Як стало відомо минулого тижня,і в бюджеті Пентагону- 2016 не буде й цента на підтримку України та країн Балтії.

Тож Україні залишається сподіватися суто на себе. І під час безпосередньої війни,яку веде імперія,і під час «війни грошей». Адже,як емоційно попередив у «Газеті по-українськи» Віктор Галич,голова асоціації фермерів та приватних землевласників Полтавської області,Путін може купити Україну за 25 мільярдів доларів внаслідок очікуваних процесів із продажем землі.

Однак ніякими мільярдами не можна купити,ніякими «Градами» не вдасться вбити душі. Адже,як пророчо,глибинно по-християнськи та по-українськи сказав наш Геній,- «не вмирає душа наша,не вмирає воля». Як промовисто зазначив у своєму вітальному слові з нагоди Великодня Президент України Петро Порошенко: «Своїм воскресінням Христос довів: найбільші труднощі,найважчі біди,які випадають на нашу долю,можуть і будуть переможені! Це особливо важливо пам`ятати в часи важких випробувань». А відтак Глава нашої держави нагадав,що «головне сьогодні – наша єдність та взаємна підтримка. Сьогодні ми всі маємо бути як одна велика родина».

Будьмо!