Микола Сунгуровський не поділяє сподівань,начебто режим Путіна пославить тиск на Україну. «Агресор розуміє мову з позиції сили,а не умовлянь»,- резюмує він. Але,наголошує аналітик,Захід не готовий «до доведення такої конфронтації на рівень прямого військового зіткнення з ядерною державою».
 
Водночас,констатує він,те,що «НАТО починає нарощувати свій потенціал і перетворюється в реальну силу,Путін знає і без саміту у Варшаві.
 
Варшавський саміт підтвердив наявність солідарності всередині Альянсу,що для пана Путіна насправді могло стати сюрпризом. Перенести цього він не зможе і буде шукати «віддушину»,на кому б зірвати злість. Дуже боюся,що в ролі цієї «віддушини» Україна опиниться».
 
Вірогідність повернення України до кордонів 2013 року Сунгуровський називає «провокаційним питанням». Зокрема він наголошує,що,зокрема,повернення Криму в склад України – це питання,яке в основному залежить від Росії.
 
«В України сьогодні немає ні військового,ні політичного,ні економічного потенціалу,який можна порівняти з Росією,- підкреслює він. – Тому в таких умовах повернення Криму можливе не раніше,ніж наступного 1954 року – тобто добровільна передача Криму до складу України,що можливо при зміні режиму в Росії. Але за цей час в Криму буде виховане нове покоління людей,на нових підручниках,на промиванні мізків через телескриньку,через роботу силових структур. Тому виникає питання – що і кого повертати? Якщо таку мету насправді ставити,то основний акцент повинен ставитися на підтримку культурних зв’язків і правової підтримки кримчан,лояльних до України».
 
Роздумуючи про ситуацію на Донбасі,Сунгуровський пояснює,що насправді «текст Мінського угоди писався в Кремлі,а не на Банковій. Оскільки в другому випадку це можна було б вважати здачею національних інтересів.
 
При тому,що комплекс передбачених заходів взагалі то відповідає міжнародній практиці вирішення конфліктів,технологія їх імплементації веде до поглиблення конфлікту і внутрішньої дестабілізації країни-жертви,в даному випадку – України. Як правило,алгоритм вирішення конфліктів,напрацьований в процесі безлічі миротворчих місій,полягає в 1) припинення вогню і розведенні воюючих сторін,2) роззброєння,демобілізації і реінтеграції колишніх комбатантів,3) забезпечення безпеки на пост конфліктній території,4) запровадження зовнішнього управління над нею ,5) підготовці виборів і їх проведення і 6) власне,в переході до мирного співіснування.
 
Залишається незрозумілим,чому лідери західних країн,які билися над тим,щоб цей алгоритм дотримувався практично у всіх конфліктах по всьому світу,так легко вирішили від нього відмовитися в умовах українського конфлікту».
 
На переконання експерта,«реалізація закладеного в Мінському протоколі алгоритму може привести до істотної дестабілізації внутрішньої ситуації в Україні,аж до силових протестних акцій (зміна Конституції,особливий статус ОРДЛО,амністія бойовиків). Небезпека для України криється не тільки в кінцевих результатах реалізації Мінського протоколу,але і в самій технології його реалізації. Оскільки на проміжних етапах – тобто після передбачуваного проведення виборів,відмови від амністії,переслідування терористів – формально визнані «ЛНР» і «ДНР» можуть звернутися за військовою допомогою до Росії. У цьому випадку Росія отримує в руки важелі не тільки політичного,а й,власне,військового тиску,з більш широким використанням всіх можливостей своїх збройних сил».
 
Він уточнює,що «особливо актуально це напередодні призначених на вересень цього року виборів до Держдуми. Причому небезпека застосування Росією військової сили може бути використана як шантаж,як спосіб примусу України,так і Заходу,піти на поступки з боязні розширення конфлікту».
 
Сунгуровський також наголошує,що «цілі Путіна з моменту приходу його до влади не змінювалися і полягають у зміцненні позицій Росії на світовій арені як супердержави,зміцненні домінуючої ролі в Європі,а також в тому,щоб залишити на орбіті свого впливу пострадянські держави». Прогнозуючи подальший розвиток ситуації,він зазначає: «Тому хоча б маленька,але обов’язково переможна війна потрібна російському режиму,як повітря. За нею не видно тих внутрішніх труднощів і тієї непроглядній брехні,в яку занурив Росію кремлівський режим… Не хочу засмучувати наших читачів,але в найближчі півроку-рік,якщо навіть не буде загострення конфлікту на Донбасі,тим більше,масштабної агресії,то серйозного поліпшення ситуації навряд чи можна очікувати».