Олена Мілашина стверджує,що «контракт з Кадировим вичерпаний». А відтак нагадує: «У контракту,головна мета якого – повна лояльність Чечні,було два основні завдання:
1.Боротьба з чеченським сепаратистським / терористичним підпіллям;
2.Відновлення зруйнованих двома війнами інфраструктури та економіки республіки».
При цьому вона зазначає,що «для ліквідації бойовиків чеченським владі були делеговані безпрецедентні повноваження. Для відновлення – мільярдні вливання в республіканський бюджет. Результативність виконання контракту Кремль оцінював до останнього часу досить високо». Однак,зазначає Мілашина,«на тлі процесів,які йдуть у всіх регіонах Північного Кавказу,заслуги Кадирова як «ефективного менеджера» варто інвентаризувати. Правовий імунітет,яким центр 10 років назад наділив чеченського васала,виявився бомбою уповільненої дії. Тому що від правового імунітету до суверенітету – один крок. І ми спостерігаємо всі ознаки того,що цей крок вже зроблений». Аналітик пояснює: «Звучить як анекдот,але під приводом боротьби з сепаратизмом (!) в Чечні відбудувався абсолютистський режим,який претендує як на світську,так і на релігійну (духовну) владу».
 
На думку Мілашиної,«саме ця парадигма,до речі,зумовлює (і пояснює) гостру реакцію Кадирова на будь-який відступ від проголошених ним правил,що регламентують всі сторони життя чеченців,і на найменшу критику на свою адресу. Насправді ситуація досить абсурдна… Інтереси Москви враховуються,поки вони збігаються з його власними. Розбіжність цих інтересів виливається в конфлікти,які поки якось вдається лікувати. Але ризики виникнення гострого клінчу,здатного привести до дестабілізації в регіоні,великі». При цьому,підкреслює вона,«поки Кремль вважає за краще сидіти на бомбі з годинниковим механізмом,населення Чечні змушене «ходити по мінному полю». Номінальні громадяни Росії,у яких немає ніякого захисту,ніякої альтернативи,і ніякої віддушини для випускання пари … Тиск в «чеченському котлі» зростає».
Експерт наголошує: «За 10 років масштабні будівництва по всій республіці,відмінні дороги,хмарочоси,мечеті,стадіони та інша стали не просто візитною карткою,а й головним козирем Рамзана… З 2006 року чеченська влада стали робити спроби мінімізувати відтік людей,а також встановити контроль за європейською діаспорою,яка на цей момент налічує близько 100 000 чоловік. Були перевербовані і присягнули Кадирову кілька ключових ічкерійцев. Зокрема,Байа Тевс,колишній муфтій Ічкерії,який оголосив джихад Росії. Чимале сприяння надав і Рамзан Ампукаев,представник Всесвітнього конгресу чеченського народу,який мав вплив як у чеченській діаспорі,так і в середовищі європейських правозахисників і політиків.
Саме під їх впливом в 2010 році Кадиров дозволив біженцям безперешкодно приїжджати в республіку на так звані «літні канікули» (звичайна практика,коли чеченці,порушуючи міграційне право Європи,приїжджають і живуть в республіці,потім повертаються назад). Влада Чечні надавали їм землю і можливість будувати будинки на накопичені в Європі кошти. У 2011-2012 роках в Чечню поїхали вже діти біженців,які виросли і сформувалися в Європі. Війна за незалежність Чечні була для них хоч і недавньою,але все-таки історією».
Констатуючи,начебто «чеченці ніколи не визнавали диктаторський стиль правління»,Мілашина резюмує: «10-річний жорстокий експеримент над національним менталітетом став можливим і тримається тільки за рахунок зовнішньої сили. Як довго це триватиме,вирішує не Кадиров. Але високу ціну заплатить в першу чергу саме він. Глава Чечні,незважаючи на свій брутальний імідж,вразливий,як жоден інший російський політик. Ні у кого немає таких загроз,таких викликів і таких ворогів. Його час дійсно пройшов… Старий контракт себе вичерпав. Необхідність нового,головна мета якого – утримання Чечні в правовому полі Росії,Москва,судячи з усього,усвідомлює. Але Кадирову він не під силу. Десять років він боровся з чеченським сепаратизмом,в результаті – відбудував власний».