Відлуння тижня (30.07 – 06.08)

Серпнева спекота  (принаймні на старті завершального місяця літа-2018) із низкою замахів і цинічним убивством «Сармата» нагадує про наближення до періоду, коли градус політичної напругу може зашкалювати. Причому, швидше за все, цей процес прискориться ще до початку осені, коли Україна зануриться в каламутні води  виборчої кампанії.  Якщо Кремль доволі успішно коригує вибір громадян найпотужнішої країни світу і, схоже,  таки домагається обрання ними своєї людини, то, зрозуміло, для нашої держави  він готує набагато переможніші  (у сенсі власних інтересів) сценарії.

Безумовно, найсуттєвіший наразі фактор (хоч  і триває процес  систематичного розхитування  Москвою ситуації в Україні) – безпосередня війна. В нашій країні все частіше оприлюднюються версії про необхідність досягнення миру будь-якою ціною (а якщо цей евфемізм перекласти на зрозумілу мову – шляхом капітуляції). У цьому ракурсі  – і пропозиції представника олігархату Віктора Пінчука віддати РФ Крим в обмін на Донбас, який, правда, російські ЗС не збираються залишати. Та справа в тому, що «ублажити» Путіна можна тільки тоді, коли на Українській державі буде поставлено хрест і не залишиться жодної людини, яка усвідомлює себе українцем. З українського ж  олігархату (йдеться не про етнічний фактор, а про громадянство чи одне  з громадянств) господар Кремля довіряє лише одній людині. І це не відряджений   «смотрящий» за УПЦ (МП)  Вадим Новинський (до речі, ГПУ розпочала процес розслідування законності надання  цій особі українського громадянства. На запитання хто цей «обраний», відповість будь-хто. Так, це його кум Путіна  Віктор Медведчук. Останній, звичайно, має далеко на такі фінансові можливості, як його друг чи господар (нібито капітал  «дорогого Владимира Владимировича» вимірюється 240 мільярдами доларів). Але цілком достатні (начебто, сидить на мало не монопольному «потоці» постачання  скрапленого газу, нафтопродуктів, дозволяє собі мати ліпшу чи  дорожчу яхту, ніж  інші українські магнати і т.д.), щоб, маючи підтримку в Кремлі, перевести ці статки  у політичні дивіденди.

Тим паче, окрім воєнного фактора, є ще й українська політична традиція, коли  чергуються «чорні» та «білі» смуги. Пригадаймо, Кравчука змінив проросійський (принаймні у першій каденції) Кучма.  Відтак на патріотичних гаслах став Президентом Ющенко, після якого прийшов де-факто його антипод Янукович. Чи вдасться цю традицію повторити під час майбутніх президентських виборів? Так чи інакше, Банкова  вже начебто починає напрацьовувати механізми, аби не допустити реваншу, оскільки він перекреслить не тільки особисті долі чинного істеблішменту (втеча в колаборанство  може стати рятівною  для небагатьох).

Ситуація  з вірогідними наслідками виборчої кампанії уже  зараз під знаком великого запитання у зв’язку з тим, що з 1 вересня «зомбоскриньки» (більшість телеканалів у власності  та під контролем олігархів)  припинять маніпуляцію свідомістю пенсіонерів – людей минулого, які сумлінно йдуть до виборчих урн і роблять вибір майбутнього України.  Адже  більшість дідусів та бабусь (аналогове ТБ не працюватиме) не матимуть  фінансової можливості  переключитися на цифрове. Але, незважаючи на  телевізійний  вукуум, ця  категорія неодмінно піде до виборчих дільниць. Як голосувати,  їм розкажуть московські батюшки,  медведчуківські агітатори, які мають напрацьований досвід пропаганди «з уст в уста». А інтернет-спільнота в переважній більшості вдовольнятиметься своєю втечею у віртуальний  простір. Та й ті  5 – 10 мільйонів, які перебувають  за кордоном у статусі заробітчан,  навряд чи приїдуть, аби виконати свій громадянський обов’язок.

Тим не менше, втекти від реалій не вдасться нікому. Та й ворог може вдатися, сторгувавшись із Заходом, до несподіваних, екстраординарних кроків. На цьому протягом минулого тижня акцентували увагу аналітики.

«…ціною нової світової війни»

Аналітик Ілля Федосєєв у виданні «День»  зазначає (див. статтю «Перемога, якої зазнав Путін»), що  «зараз США лідирують на планеті. Отже, ця держава зацікавлена ​​у збереженні принципів, що лежать в основі нинішнього світового порядку. Зокрема, йдеться про принцип непорушності кордонів, на який Росія зазіхнула 2014 року. Навіть якщо президент вирішить діяти всупереч національним інтересам — держава складається не з нього одного, є й інші сили. Президента, як у відомому анекдоті, «тут-то и поправят». Росія має іншу позицію. При всьому своєму багатстві й військовій могутності вона все одно залишається аутсайдером – але з великодержавними амбіціями. Тому вона прагне ревізувати цей порядок, можливо, навіть ціною нової світової війни».

Він припускає, що саме тому виключається «будь-який принциповий компроміс між цими країнами… Звісно, йдеться лише про принциповий компроміс. З якихось окремих питань Вашингтон і Москва домовлятися можуть і будуть. І лише від самої України, від твердості її позиції залежить, чи стане вона проходити за категорією «важливе» чи «дрібниці».

«Втримати  країну керованою»

Народний депутат  Вікторія Сюмар переконана (див. «Українську правду»), що «президентська і парламентська кампанія будуть дуже пов’язані між собою, і часом участь у президентській кампанії буде спрямована саме на отримання балів на парламентській кампанії. Команди зараз готують у штабах базові меседжі, відповіді на ключові питання, базові продукти і подієві плани, яким чином розгортати кампанію, стратегію кампанії, яка фактично стартує з 24 серпня». А відтак уточнює: «День Незалежності України – дуже серйозна дата, і це той момент, коли кожен повинен щось сказати. Вже сам цей старт означатиме досить активну боротьбу. Боротьба в українських варіантах – це провокування конфліктів. Ми вже давно зайшли у формат політики, коли найбільше балів отримує той, хто провокує більше скандалів і конфліктів». Тому, уточнює народний депутат, «провокування конфліктів, пошук винуватих і критика – це ті атаки, які стануть ключовими з початку вересня для головних учасників президентської гонки».

Висловлюючись про настрій суспільства, Сюмар підкреслює, що  «ми чотири роки живемо в середовищі страху війни. І це призводить до серйозної психологічної апатії. Люди втомилися боятися, вони втомилися від війни. І люди не бачать світла в кінці тунелю. Через це виникає величезне незадоволення політичним класом, яке не дає відповіді на базові питання, як же нам жити далі. А від незадоволення популярною стає критика». На її думку,  «суспільству хочеться швидкого, безболісного і позитивного рішення, що прийде месія, який все зробить. Зовсім не хочеться визнання, що вихід з кризи потребуватиме багатьох років праці кожного з нас. Політики ведуться на такі настрої суспільства, політики вже давно відмовилися від конструктиву».

Сюмар підкреслює: « Базова проблема сьогодні – війна… Всі бояться. Всі говорять: «Ми встановимо мир». Ніхто не говорить як і якою може бути ціна: від повернення в сферу впливу Росії через домовленості з Путіним, аж до воєнного звільнення та мільярдів доларів на відродження тих територій».  Вона висловила свій прогноз  щодо результатів голосування під час  президентської кампанії. «Якщо виходять Вакарчук і Зеленський, то передбачити результати виборів надзвичайно складно. Вони можуть отримати дуже серйозно від усіх, хто не визначився з вибором, а це 25%. Якщо люди невизначені щодо старих політиків, значить, вони чекають чогось нового. Я часто чую фрази, що ми дожилися до того, що співак, комік можуть бути кандидатами в президенти. Насправді це голосування не стільки за Вакарчука чи Зеленського. Це голосування з дулею в кишені старим політикам, які дістали», – зазначає Сюмар. А відтак уточнює, що не бачить проблеми, «якщо Порошенко прийме рішення не балотуватися в цій кампанії. Свою історичну роль стабілізації держави в час війни він, очевидно, виконав. Але, безперечно, Порошенко є сильним політиком, і, безперечно, він має амбіцію виграти вдруге й отримати термін Президента». Сюмар резюмує:  «Завдання  Порошенка – втримати країну керованою. У випадку, якщо буде зрозуміло, що Порошенко на вибори не йде, то відбудуться настільки хаотичні рухи переорієнтації на різних кандидатів, що це може загрожувати політичній стабільності держави. Тому я думаю, що він сам буде визначатися вже безпосередньо на старті офіційної кампанії, аж до останнього дня».

«Агресія та окупація тривають»

Роздумуючи щодо розвитку ситуації в Україні,  екс-голова СБУ, а нині політик  Валентин Наливайченко констатує (виданню «ГОРДОН»):  «Що сильнішими ми стаємо у сфері оборони, що більше нас підтримує, то коротшим стає шлях до закінчення війни». Він висловив прогноз і щодо подальших дій  Путіна.  « Він спробує послабити санкції проти російських компаній, передусім паливно-енергетичних. Тому що проекти  «Північній потік – 2» у Німеччині, «Південний потік» у Туреччині – головна геополітична ставка для РФ. Водночас російське керівництво анітрохи не змінило своєї позиції щодо України. Агресія й окупація тривають. Ми повинні саме на цьому акцентувати перед нашими міжнародними партнерами», – пояснив Наливайченко.

Він висловився про ймовірний перебіг майбутньої президентської кампанії. «Люди в нас розумні та працьовиті. Просто не треба їх обманювати, підсовуючи нафталін. Немає сил більше терпіти брехню, несправедливість і грабіж країни…Люди страждають, їм важко виживати, а головне – вони втратили впевненість у завтрашньому дні», – зазначив Наливайченко.  На його думку, «будуть великі сюрпризи на майбутніх виборах Президента».

«…провокатори»

Мирон Маркевич, колишній тренер  «Дніпра»  й  «Металіста»,  у виданні «Газета по-українськи»  на запитання чому допомагає українським військовим, їздить  на Донбас, зазначив: «По-іншому не можу. Для мене очевидно, що треба хоч щось робити. Хлопці воюють там за нас». А відтак він висловився щодо заяв  деяких політичних  і релігійних діячів, що   ця війна нікому не потрібна.  «Так кажуть провокатори. Якби ця війна була нікому не потрібна, то російських військових не було б на Донбасі. Якби наші хлопці не були там, то ми б з вами, може, зараз тут і не сиділи. Там молоді бійці ризикують життям», – підкреслив Маркевич. Водночас він слабо вірить, що  в найближчі роки можна буде повернути Крим і Донбас: «Тамтешні люди не в захваті від України. Треба відкрито про це говорити і не видумувати».

Маркевич також зазначив, що не любить критикувати владу, оскільки «люди прийшли у переломний час. Хоч би як було, але щось робиться. Не можу сказати, що в нас усе так погано – ми зрушили з мертвої точки».

«…для легалізації стосунків  між Тимошенко і Медведчуком і відповідно Путіним» 

В аналітичній розвідці «Чому Медведчук і Рабінович об’єднались?» ,  опублікованій BBC News Україна,  В’ячеслав  Шрамович  висловлює свою версію причин  політичного союзу  «Украиского  выбора» Віктора Медведчука та одного   партії  «За життя» Вадима Рабіновича.  На думку політолога Володимира Фесенка, «Медведчук намагається повернутися у публічну політику й виступити у ролі головного миротворця. Він розуміє, що немає шансів проявити себе самостійно, наприклад, отримати високий рейтинг на президентських виборах. А 1-2% – це була б ганебна поразка. А так може розраховувати на більш гучне повернення».  Оскільки, зазначає він, «Медведчук виступав як тіньовий посередник у зв’язках з Путіним. Це було дуже ефективно – до нього багато хто звертався. Але зараз він, очевидно, вирішив повернутися саме у статусі публічної фігури».

Соціолог та керівник центру «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна каже, що виборці партії Рабіновича – це «проросійський електорат». Вона  підкреслює:  «Його цілком достатньо, щоб потрапити у Верховну Раду, але недостатньо, щоб перемогти на президентських виборах».  А сам Вадим Рабінович, уточнює В’ячеслав Шрамович,  заявив, що після приєднання до його партії Віктора Медведчука вона  «обіграла» найближчих конкурентів на виборчому полі –  «Опозиційний блок».  «Важко сказати, чи перемагають вони «Опозиційний блок», бо Медведчук  «ніякий» публічний політик. Не думаю, що він як особистість зможе відчутно підняти рейтинг», – сумнівається Ірина Бекешкіна. Натомість Володимир Фесенко вважає: «Приєднання Медведчука показує, що «За життя» буде  головним промосковським проектом на виборах».

А політолог Борис Кушнірук припускає, що так Віктор Медведчук може спробувати налагодити співпрацю з Юлією Тимошенко – нинішнім лідером президентських рейтингів. «Не думаю, що партія Рабіновича – це кінцева мета Медведчука на українській політичний шахівниці… Враховуючи існуючі розклади, можна передбачати, що Рабінович почне грати на Тимошенко. Він – лише прокладка для легалізації стосунків між Тимошенко та Медведчуком і відповідно Путіним», – зазначає він.

 «Маємо відкриту колаборацію…»

На думку аналітика  Олексія Чибісова  (див. сайт «24»), «одним з кроків до того, щоб усі вимоги Кремля почали перетворюватись до життя, а Україна опинилися під фактичним контролем окупантів із всіма витікаючими, і є об’єднання сил Вадима Рабіновича із Віктором Медведчуком». За його версією, лідер «За життя» начебто має обіцянку «отримати крісло прем’єра при будь-якому проросійському президенті (наразі у Москві хочуть бачити на цій посаді саме Тимошенко), Рабінович й зголосився співпрацювати із Медведчуком у відкриту». Чибісов зауважує,  що «адекватні громадяни за цю фігню й без того не голосували б, а от латентні ватники із відкритими колаборантами тепер зіллються у великому пориві страсті при згадуванні тільки назви партії».

За версією Чибісова, Медведчук «у нашій країні має більше гарантій недоторканості, аніж сам Ахметов, постійно контактує із Путіним та впроваджує у дію його плани. Саме він, за задумами окупантів, має стати реальним сірим кардиналом в українській політиці. Він має стати смотрящим за Тимошенко, Рабіновичем, Бойком та іншими діячами, зайнявши при цьому посаду губернатора Донеччини». Аналітик прогнозує, що «після потрапляння до ВР за списками партії  «За життя» він (Медведчук, – «ВП»)  поїде до Москви, де нібито домовиться про настання миру у буремному регіоні. Звісно, на умовах Росії». А відтак резюмує: «Тож відтепер ми маємо відкриту колаборацію проросійських політиків та діячів у боротьбі із діючою владою. Вони готуються об’єднатися задля власної перемоги на виборах, щоб остаточно повернути Україну до російського впливу».

«Люди переоцінять ситуацію і проголосують за Петра Порошенка»

Так вважає  народний депутат  Сергій Березенко, один із команди (до неї входять  і Віталій Ковальчук, Ігор Гринів, Ігор Райнін) чинного Глави держави, яка працює над стратегією та тактикою майбутньої президенської  кампанії.  Його завдання – робота з мажоритарниками. Саме вони, за розрахунками Банкової, мають працювати на другу перемогу Порошенка.  Про власне бачення ситуації у зв’язку – майбутньою президентською  кампанією висловився Березенко у інтерв’ю «Главкому». На думку народного депутата, «новий Виборчий кодекс – це найгірше, що можна було б зробити, з точки зору модернізації виборчого законодавства. Поясню: документ складається з п’яти ключових законів (про місцеві вибори, про вибори до Верховної Ради, про вибори президента, про виборчий реєстр і про ЦВК). Якщо одночасно розглядати та синхронізувати ці закони, можна розпочати дуже довгий процес, з якого буде важко вийти».  У цьому контексті він нагадує, що, згідно  з  резолюцією Парламентської асамблеї Ради Європи  неможливі зміни у законодавстві за рік до виборів.

Березенко не приховує, що «не голосував за Виборчий кодекс у першому читанні. Це – принципова позиція. Ба більше, буду й надалі критикувати позицію уряду. Адже не можна, з одного боку, разом із головою Верховної Ради виступати з тезами «підтримуємо відкриті списки, прибираємо рудиментарну мажоритарку», а з другого – співпрацювати з мажоритарниками у частині розподілення коштів Фонду соціально-економічного розвитку. Зрозуміло, що за таких умов ніхто не відмовиться від своїх округів. Отже, поки в Раді понад двісті депутатів-мажоритарників, цей закон не пройде».  А відтак резюмує: «Уряду діватись немає куди, крім як спокушати мажоритарників. Адже потрібні їхні голоси».

Роздумуючи про рейтинги гіпотетичних кандидатів на пост Президента, він  не коментує «спекулятивну соціологію. За нашими власними дослідженнями, Петро Олексійович зараз дійсно не займає перше місце, але різниця між кандидатами знаходиться в межах похибки. Однак треба враховувати той факт, що більшість кандидатів уже розпочала кампанію. Причому розпочала з традиційної критики влади, що є безпрограшним варіантом в усі часи в усіх країнах. Ми тільки-но збираємося починати кампанію, бо наразі сконцентровані на іншому. Насамперед, йдеться про отримання нашою церквою автокефалії. Я вважаю, що це сьогодні є важливішим для всієї нації».

Березенко  порівняв президентські вибори  2014 та 2019 років (тоді Петро Порошенко переміг у першому турі). На його думку, «зараз зовсім інша ситуація. Я не стану вам брехати та займатися відвертим популізмом. Так, визнаю, безумовної перемоги в першому турі не буде. Але буде перемога у другому турі».  Народний депутат  переконаний, що під час виборів «люди переоцінять ситуацію і проголосують за Петра Порошенка, коли спробують глибше розібратися, що саме пропонують інші кандидати. Я кажу про тих політиків, які зараз користуються відверто лівими популістичними гаслами і грають на почуттях людей. Безумовно, не можна ідеалізувати жодного кандидата, але я точно знаю, що за цей час наша команда зробила величезну кількість незворотних змін. Дуже не хотілося б, щоб був «відкат» назад».  А відтак нагадує, «як швидко ми розвернулися в бік Росії від всього того, що декларував Ющенко, коли до влади прийшов Янукович. Все сталося буквально за півроку. Ми не можемо зараз дозволити це в країні, яка воює».

«…ще менше стабільності на політичному олімпі»

Україну готують  до миру  чи капітуляції? На це запитання дає відповідь  у Facebook Роман Цимбалюк, український журналіст, кореспондент агентства УНІАН в Росії.  Він зазначає, що в Україні, на п’ятому році війни, передвиборчі  «емоції загалом ірраціональні, змішані з чутками, дурістю і страхами. Іноді обґрунтованими, але геть не завжди…Завищені очікування, бідність, корупція, напівреформи чи повна їх відсутність на тлі багаторічних нашіптувань із-за поребрика та зсередини призвели до того, що в багатьох людей у питанні війни і миру просто каша в голові».

Цимбалюк підкреслює, що зараз  у нашій країні «є запит на мир за будь-яку ціну. Хочеться простих рішень, а їх немає та не буде. Мир за будь-яку ціну – це капітуляція. На виборах будуть торгувати «миром», і що більше всередині України будуть спекулювати на цій темі, то менше шансів устояти нам усім. Мрію, щоб в Україні стосовно цього питання був консенсус усіх політичних сил».

А  відтак уточнює: «Щоб утопити одне одного у Дніпрі, можна знайти інші приводи: корупція та дороги, дороги та корупція. Але щось мені підказує, що в Петра Олексійовича шансів бути переобраним у другому турі дуже багато. Рік для нашої країни – великий строк. У кожному разі на нас чекає веселий 2019 рік, а після виборів ще менше стабільності на політичному олімпі».

Звісно, роль політичного оракула на сьогодні та в найближчій перспективі невдячна. Тим паче, що, зважаючи на геополітичні процеси (союз Путіна й Трампа,  розгул імперсько-шовіністичних настроїв у західних державах – сусідах України,  економічна  залежність  Берліна від Москви, кроки Парижа назустріч між «білокам’яній», незрозумілий вояж до Німеччини та Франції начальника генштабу  РФ у компанії з міністром  закордонних справ), може йтися про новітній поділ Європи на начебто забуті сфери впливу.

Цілком вірогідно, що  нині Москва повторює досвід Берліна. Якщо перед офіційним початком Другої світової війни націонал-соціалістична Німеччина  заохотила Польщу взяти участь у розшматуванні Чехословаччини, а Угорщину – у знищенні за допомогою зброї Закарпатської України, то зараз  імперський кремлівський режим фактично підштовхує Будапешт і Варшаву до реалізацій територіальних претензій щодо нашої держави. Зокрема Угорщина минулого тижня вдалася до конкретних кроків, реалізовуючи курс та те, щоб взяти під контроль  одну  з українських областей.  У цьому контексті – і призначення Іштвана Грежі так званими міністром по Закарпаттю. У МЗС підкреслили, що дії Угорщини свідчать про пряме втручання у внутрішні справи України.

Як підкреслили в цьому контексті  аналітики «Європейської правди» Сергій Сидоренко та Дмитро Тужанський, те, що Будапешт та Київ стали  «на стежку війни»,  «допоможе такий конфлікт лише одному гравцю – Кремлю. Хоча Орбану до таких наслідків – не звикати». Останній давно працює як де-факто союзник Путіна.

Вистачає реалізаторів кремлівського курсу не тільки серед, прости, Господи, лідерів деяких сусідніх з Україною країн, але й всередині вітчизняного  політикуму.  На цьому акцентували увагу  і ЗМІ:  «Девальвація кумирів» («День»), «Шабунін: Проблема мого покоління в політиці – відсутність прикладів для наслідування» («УП»), «Подалі від Європи: навіщо Туреччині членство у БРІКС» (ЄП»),  «Кримська декларація» США: чи відбудеться розмін Донбасу на Крим» (УНІАН),  «Територія зла» («День»), «Вселенський Патріархат може розглянути  «українське питання» у вересні» («ЛБ»), «Єврокомісія попередила про зовнішнє втручання у європейські вибори» («ЄП»),  «Як вийти з полону війни» («День»),  « Віталій Портников: Росія створює  «донбаський Комінтерн» («Еспресо»),  «ГПУ перевіряє, чи законно Янукович надав громадянство Новинському» («DW»),  «Приблизно з вересня для України настане найнебезпечніший період у нашій історії» («ГОРДОН»)…

До честі вітчизняного керівництва, спецслужб, суспільства,  поки що вдається грати на випередження реалізаторів стратегії війни всіх проти всіх.  Зокрема Генеральний прокурор України Юрій Луценко, роздумуючи про  путінську тактику, зазначив у своїй публікації на сайті «УП»,  що «план Савченко-Рубана був планом  «Б», який, на жаль, часто спрацьовує в українській історії: внутрішній вибух і повалення Української держави руками самих українців».

Зрозуміло, що кремлівський режим не збирається  відмовлятися від свого курсу на знищення України.  Як зазначив з цього приводу  заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб України Георгій Тука (див. «Апостроф»), «приблизно з вересня для України настане найнебезпечніший період у нашій історії. У нас немає жодних сумнівів, що Росія активно діятиме у своїх інтересах, використовуючи наші внутрішні протиріччя і слабкість для того, щоб дестабілізувати ситуацію у країні. І одним з напрямків може бути такий комплекс дій, як напади на активістів».

Наразі ж триває інформаційна підготовка для стимулювання відповідних настоїв. Філософ і політолог  Ігор Лосєв, нагадавши у виданні «День», що  «наше олігархічне телебачення невтомно підкидає масам інформаційну жуйку, отакий замінник повноцінної інформації»,  підкреслює: деякі  телеканали « перетворюються на «цитатник» Мао Цзедуна часів «великої пролетарської культурної революції» в комуністичній КНР, лише замість Мао нас просвіщають цитатами (з будь-якого приводу!) з теоретичної «скарбниці» товариша Медведчука. І у рядку, що біжить, і на екрані висвічуються мудрі думки колишнього шефа адміністрації президента Кучми про кожну, хоч трохи істотну подію. Без цих одкровень ефір нічого б не втратив, але, мабуть, дуже потрібно».

Однак з 1 вересня, коли замовкне більшість «зомбоскриньок» (у зв’язку, як нагадувалося вище,  з відключенням аналогового ТБ та переведення телекомунікацій на цифровий режим),  ситуація може стати ще  менш проукраїнською. Адже відсутність інформації  (навіть брехливої) зазвичай породжує  чутки та ще більшу брехню. Цим фактором ворог не може не скористатися. І під час виборів, і раніше. Але ми, у свою чергу, як наголошувала Ліна Костенко в «Берестечку», «не  маєм права на поразку».  Як  говорив славетний волинянин В’ячеслав Липинський,  «коли наша справа правдива й угодна Богові, ніхто нас не переможе!» Будьмо!

Віктор Вербич