У медицині порядку не буде доти,доки лікарі й чиновники від медицини будуть не перестануть їсти з двох різних корит. Таку думку висловив нещодавно у розмові зі мною один з відомих на Волині лікарів,який не захотів оприлюднити її публічно,щоб не викликати гнів колег і начальства: «З чого годується головний лікар медзакладу сьогодні? Із відкатів на закупівлі дороговартісної медичної апаратури. На кожній закупівлі менше як 18 відсотків відкату не буває. Так було,так і залишилося. Ще можна посаду якусь продати чи перепрофілювати. Скільки років говоримо про зміни і реформ медицини,а лікарня й далі фінансується за кількістю ліжко-місць. Ви пройдіться ввечері по відділеннях,скільки там буде пацієнтів насправді. Отож бо. Людям мають чітко і чесно сказати: за державні гроші держава вам може гарантувати один шприц,вату,зеленку чи ще щось. Решту ви сплачуєте з власної кишені,але в касу і за такими то розцінками». Про це саме сказав й Президент України Петро Порошенко на прес-конференції 14 січня,закликавши більше не одурманювати українців казками про безкоштовну медицину.
У зв’язку з дефіцитом коштів у міській казні дуже цікаво аналізувати список прохачів,які просять гроші з цьогорічного луцького бюджету. На що і скільки просять? 2 мільйони гривень — на ремонт огорожі й технічних приміщень тролейбусного управління. Щоб транспортникам було комфортно працювати. На встановлення двох нових ліфтів у міській лікарні треба аж… 800 тисяч. Ліфти купили ще торік,а встановлювати будуть цього року. У декого з депутатів на засіданні комісії ця сума викликала багато питань. Саме стільки грошей треба,виявляється,щоб поліпшити технічний стан шахт і ввести в експлуатацію нові ліфти. Депутати навіть попросили медичних чиновників надати детальний кошторис витрат на такий ремонт. Ще одна цікава стаття видатків,яку піддали сумніву луцькі обранці: на розчищення Сапалаївки від вул. Теремнівської до вул. Ніла Хасевича просять 2 мільйони гривень,з них один мільйон — цього року,і ще стільки ж— наступного. Русло річечки вже почистили,тепер черга дійшла до розчистки заплав,щоб власники приватних будинків у прибережній зоні не мали проблем з підтопленням. Що не кажіть,а витрачати мільйони з дефіцитного міського бюджету на розчистку 1 кілометра річки — як на мене,то розкіш. А може й власники будинків долучаться до цієї справи? Як викидати сміття на берег чи зливати каналізаційні стоки — так це господарі й недбайливі підприємці,а як розчищати — так місто. Несправедливо. Від того,що вкотре мільйони будуть втоплені у мутних водах цієї річечки,чистішою вона вже навряд чи стане. Поки екологічну культуру у мешканців прибережжя не стануть виховувати солідними штрафами,а не смішними сумами. Луцькі старожили мені розповідали,як після війни на березі Сапалаївки в районі вулиці Чехова стояла бочка з пивом і продавчиня мила бокали у воді з річки,такою чистою вона була. А які щуки там водилися! Тепер притока Стиру,яка протікає через все місто,перетворилася у стічну калюжу,в яку місто час від часу вбухує немалі суми. Ідемо далі: на ремонт фасаду будинку з годинником планують використати 780 тисяч гривень,ще 200 тисяч — на багатостраждальний пам’ятник Степану Бандері. А на підсилення конструкції аварійного будинку за адресою Соборності,33 планують витратити лише 110 тисяч гривень. У Луцьку два таких будинки,стіни яких тріщать.
Ще одна новинка,яка викликала у соцмережах бурхливі суперечки — запропонований проект реконструкції проспекту Волі. В інтернеті розмістили навіть комп’ютерні картинки,щоб лучани мали уяву,як планують змінити обличчя центральної транспортної артерії Луцька. На красивих картинках все виглядає чудово,просто Європа! Ошатні клумби й дерева,чудові тротуари,ідеальні полоси для авто. Хоча зовсім недавно,якраз напередодні місцевих виборів,на проспекті Волі активно ремонтувалося асфальтне покриття,а ремонт тротуарів влада пообіцяла зробити в наступному році. Проте замахнулися вже на капітальну реконструкцію проспекту,яка за попередніми підрахунками має обійтися міській казні 37 мільйонів. Тепер пропонують розширити проїжджу частину дороги. За рахунок чого,вулиця ж не гумова? За рахунок тротуарів і зрізаних дерев,бо будинки не посунеш. Я не інженер і не архітектор,щоб оцінювати технічну й дизайнерську ідею такої реконструкції. Мене непокоїть лише одне: заради кого плануються всі ці зміни? Якщо заради зручності й комфорту людей — одна справа. А якщо заради автомобілів,щоб збільшити їм кількість смуг — це зовсім інше. Нас заспокоюють,що старі дерева не зрізатимуть,тільки аварійні,і нові насадять. Але в проекті чітко написано: «видалення 215 дерев та висадження дерев зі сформованою кореневою системою (ялина,дуб,каштан,липа). Ви уявляєте собі дуби на вузеньких тротуарах проспекту? Пам’ятаєте,скільки і як важко приживалися нові клени,насаджені після першої реконструкції проспекту Волі за часів Кривицького? А скільки зрубала «зелені» київська влада,коли на Хрещатику нові дерева висаджувала? Якби у планах реконструкції проспекту було збільшення зелених зон,а не їх зменшення,я б двома руками була за такі зміни. У Луцьку,на жаль,як і в більшості міст,жертвують екологією,вибираючи між бізнесовими інтересами й інтересами громади. Замість того,щоб підвищувати інтенсивність руху проспектом Волі,цю вулицю треба навпаки,розвантажувати від транспорту,дозволивши проїзд по ній лише громадському транспорту,тобто тролейбусам і маршруткам. Багато років лучани кажуть про це. Зробити це можливо за рахунок вулиці Глушець. Може варто міській владі спитати думку з цього приводу лучан? Звичайно будуть певні труднощі для тих,хто звик їздити на роботу автомобілем і під’їжджати під самі двері офісу. Бо треба буде підніматися пішки з вулиці Глушець до проспекту і машину десь припаркувати. Через суцільну автомобілізацію владі треба було давно думати над тим,як і де організувати автопарковки,щоб власники авто не влаштовували стоянки вздовж узбіч центральних вулиць,призводячи до транспортних корків і заторів. Це ж очевидно,що наші вулиці не розраховані на таку кількість машин. У планах реконструкції проспекту ніби мова про це йде,але нам знову пропонують не повноцінні стоянки,а «стоянки для легкових автомобілів з частковим паркуванням на тротуарі». Та ми й так маємо це часткове паркування,куди не глянь! Коли йду вниз до Центрального ринку вулицею сенаторки Левчанівської,де на всіх тротуарах стоять авто,а пішоходи змушені чимчикувати проїжджою частиною — слів не вистачає. Якщо й після реконструкції проспекту Волі авто й далі паркуватимуть на тротуарах — для чого такі кошти витрачати? Перемостіть тротуари,зробіть клумб побільше,поміняйте ліхтарі — та й по всьому. Але чим більша сума крутиться в роботі,тим більше можливостей для фінансових «маневрів». Відкатів теж ще ніхто не відміняв.
Коли дивлюся на новозбудовані багатоповерхівки,втулені де тільки можна,без нормальних дворів,дитячих майданчиків,без зони зелених насаджень,без місця для паркування — плакати хочеться. Наше місто перетворюється на шанхай. Бо очі тим,від кого залежить його обличчя,застилає тільки долар,а не бажання зробити його справді неповторним і комфортним. Віддаючи земельні ділянки забудовникам,жодна міська влада не піднімала питання про їхню дольову участь у будівництві нового дитячого садочка чи школи у новому мікрорайоні. А для чого? Звів 9-поверховий будинок на кілька під’їздів,продав голі стіни за мільйони,поклав прибутки до кишені,з владою поділився — що ще треба? Знову взяв ділянку,бажано вже з готовими комунікаціями,всунувся у чийсь двір,за рік будинок зляпав — і знову мільйони потекли. Не дивно,що за 25 років незалежності у Луцьку спромоглися збудувати (і то за державні гроші) один садочок у новому 55 мікрорайоні і,як не дивно,сталося це за часів Януковича. Навіть табличка з інформацією про те,що збудовано садочок за сприяння президента В. Януковича,при вході висіла. Після революції табличку прибрали,а садочок залишився. А бажаючих потрапити до нього — у кілька разів більше,ніж місць у ньому. Мали ще й школу поруч збудувати,не встигли. Тепер будується вона потроху,хоча дітлахи нового мікрорайону мали б уже в ній навчатися. Зате провідні волинські будівельники поруч з цією школою встигли збудувати по кілька нових багатоповерхівок. І вікна цих новобудов упритул дивитимуться у шкільні класи. Мені довелося бачити початковий план забудови цього мікрорайону,де мав бути спорткомплекс,басейн,у дворах — спортивні майданчики. І все це кудись зникло,щезло,залишилися тільки будинок на будинкові,захаращені двори,де під колесами автомобілів ціле літо граються дітлахи,бо більше немає де. Бо дворів нормальних людям не треба,вони ж бидло. А в дворах,за висловом провідного волинського архітектора,тільки наркомани й повії ростуть,а нормальні діти мають сидіти у квартирах…
Лучан вже попередили,що доведеться цього року затягнути паски тугіше й освіті. Хоча куди б,здавалося,тугіше? Сьогодні легше назвати те,чого не робить школа за батьківський рахунок. За чотири роки навчання доньки у молодших класах престижної луцької школи ми в класі за свій рахунок змінили старі вікна на пластикові,купили штори,вставили нові двері,обладнали клас новими шафами (виготовили так звану стінку),придбали нову дошку,не рахуючи поточні ремонти із заміною шпалер,фарбуванням стелі. Єдине,чого не змінили — це парти й підлога. Вже у старших класах продовжуємо щомісячно здавати у фонд школи по 40 гривень,плюс у фонд класу на туалетний папір,мило,серветки. Що куплено чи зроблено у школі за гроші зі шкільного фонду — про це не чула ні разу. Чи закуплені бодай для одного класу сучасні парти,за якими не гнуться у три погибелі підлітки,чи вставили нові вікна у холодних коридорах? Коли дивлюся,як моя дитина сидить вдома за підручниками — плакати хочеться. Виявляється,вона звикла так сидіти за партою,з якої давно виросла. Старша донька навчалася теж у цій же школі,але наприкінці важких 90-их,коли безгрошів’я,невиплачені зарплати допікали всім. Повірте,тоді все одно було легше. З батьків нічого не вимагали,бо розуміли,що всім важко. Хіба що косметичний ремонт у класі робили.
Тепер у новому навчальному році,починаючи з вересня,учні молодших класів харчуватимуться за власні кошти,бо місто на дитяче харчування коштів не має. Ліквідувати безкоштовні шкільні сніданки Кабмін намагався ще в минулому році,але не відважився,продовживши ще нарік цей шкільний «комунізм». Пані міністр фінансів Наталя Яресько торік пропонувала харчувати безкоштовно в школі тільки тих,хто справді не може сплачувати вартість обідів,а не всіх підряд. Нині ніхто про це не говорить. Платитимусь усі. Зрозуміло,що про пільги у тому вигляді,які існували,нам треба потроху забувати. Той самий безкоштовний обід чи стипендія у виші мають стати різновидом соціальної допомоги,як це практикується у багатьох країнах. За рахунок скорочення кількості пільговиків можна піднімати розмір таких виплат соціально вразливим категоріям. Бо справді смішно,коли студент приїздить на заняття в університет на дорогій іномарці й отримує при цьому державну стипендію. «А якщо дитина справді розумна і гарно вчиться? Їй що,коли батьки багаті,вже не жити?» — заперечить хтось. Тих,хто має великі успіхи у навчанні,можна стимулювати й заохочувати,але не обов’язково стипендіями. Тут не треба винаходити велосипед,досвід інших країн до наших послуг.
Окрема тема — дитячі садочки. Там витрати батьків залежать здебільшого від фантазії вихователів і завідуючих ДНЗ. Обов’язкові «добровільні» благодійні внески — це тільки початок. Потім будете купувати нові килими,щорічно нові іграшки,фарбуватимете самі й за свій рахунок дитячі майданчики,а двірник,посада якого є у штатному розписі дитсадка,ходитиме в цей час по території з мітлою і робитиме вигляд бурхливої діяльності. Самі садитимете квіти на клумбах,дерева,кущі,привозитимете пісок у пісочниці,платитимете немалі гроші за послуги газонокосилки,а траву треба стригти за літо не один раз. Потім будуть новорічні ранки,свята осені,весни,мам і хитромудрі сценарії із не менш хитромудрими героями,аби батьки брали на прокат костюми по 100 — 150 гривень за день. Їй же Богу,у мене закрадається думка,що автори цих сценаріїв теж мають відкати від власників колекції цих костюмів! А ще дяді-фотографи й відеооператори і то лише ті,яким можна знімати з дозволу завідуючої. Диски,флешки й фотографії — окремий вид бізнесу у садочках. Хочете,щоб ваша дитина малювала,танцювала чи вивчала англійську мову — теж за окрему плату. Подарунки вихователям і нянечкам до професійних свят і днів народження — ну як без цього? У них же такі маленькі зарплати. Перелік витрат можна продовжувати. Не стверджую,що у всіх дитсадках усе назване є,але в цілому дошкільнятко батькам влітає ще у більшу копієчку,ніж школярик. Про безкоштовну медицину ми вже майже забули,тепер і про освіту будемо забувати?