Свято Соборності,яке Україна відзначила під завісу минулого тижня,нагадало як про гіркі уроки історії,так і про нездоланну силу національного духу. Однак,як і 98 років тому,нині знову над нашою країною зависла смертельна загроза. Споконвічний стратегічний ворог не змінив своєї сутності. Радше став ще зухвалішим,володіючи ядерною зброєю та за потурання світової спільноти безкарно втілюючи в життя «русский мир». Тим паче,що Москва не приховує своїх сподівань на принаймні не втручання в «миротворчество» з боку Вашингтона,де з 20 січня – інша владна команда.
 
Твердження,що після минулотижневої інавгурації 45-го президента США світ вступив в епоху Трампа – явне перебільшення та переоцінка суб’єктивного фактору. Адже ніякий очільник наддержави досі не був спроможний переламати не те,що стратегічний курс,але порушити традиції американського політикуму. Пригадаймо,як,розкаявшись,Ніксон (після Вотергейтського скандалу та поцілунків «у засос» із лідером Радянського Союзу Брежнєвим) змушений був передати владу віце-президенту. Цілком вірогідно,і силове усунення президента Кеннеді – це наслідки діяльності не спецслужб інших країн,а внутріамериканський крок. Чи знає про ці та інші уроки попередників чинний господар Білого дому? Безсумнівно. Принаймні про це своєчасно йому нагадає оточення.
 
Та,з іншого боку,можна не сумніватися,що яким би антимосковським не був новопризначений міністр оборони США,світ стане свідком «медового» періоду (місяця,року) між Трампом та Путіним. Не важко усвідомити,як це може вплинути на Україну. Питання і в тому,чи дозволить Вашингтон Москві втілити в життя,вирішуючи українське питання,сирійські напрацювання. Адже вже оприлюднювалися припущення експертів,що російська авіація,наводячи «порядок» знищенням житлових кварталів і лікарень у Сирії,набували досвіду для подібних дій щодо своїх європейських сусідів.
 
Але ситуація знову ж може «подарувати» (принаймні на певний період) низку не цілком прогнозованих «зиґзагів». Дональд Трамп знову дав привід для бурхливих обговорень,висловивши в інтерв`ю кільком виданням свою позицію щодо майбутнього НАТО. Трамп назвав Альянс застарілою організацією і дорікнув більшості країн-членів в несправедливості стосовно США,оскільки ті нібито «не платять те,що повинні». Тези нового американського президента миттєво підхопили європейські ліві сили. Так,голова парламентської фракції Лівої партії Сара Вагенкнехт заявила про необхідність створити в Європі новий оборонний альянс,а головне – за участю Росії.
 
Звісно,такі та подібні інформаційні викиди – це лише пробні камені. Тим паче,що в США,як повідомила «Deutsche Welle»,вже стартувала кампанія,організована американськими позапартійними некомерційними організаціями Free Speech for People і Roots Action,за відсторонення Трампа від влади. Організатори начебто стверджують,що через конфлікт інтересів президента США є небезпека того,що у Вашингтоні прийматимуться рішення,не вигідні для країни.
 
Однак,якою б не складалася геополітична кон’юнктура,Україна направду вже не має права на поразку. На цьому суттєвому моменті наголошували аналітики впродовж минулого тижня.
 
«Не маємо права бути безвідповідальними»
 
Вітаючи українців із Днем Соборності,Президент Петро Порошенко нагадав: «22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві було урочисто проголошено об`єднання у єдину соборну Україну двох державних утворень. Тих утворень,що постали на уламках різних імперій… Соборне возз’єднання,- або як тоді його назвали,злука – проросло з національно-визвольної боротьби українського народу,історично тривалого руху українців до творення власної держави. З мрій,прагнень та зусиль багатьох поколінь борців за незалежність і соборність». Та,на жаль,це свято,нагадав Глава Української держави,тривало недовго. «Тоді ж,у дев’ятнадцятому соборна Україна не стала реальністю. Та й незалежність держави на довгий тоді час було втрачено,- констатував він. – Та й нині,дорогі браття й сестри українці,ми зобов’язані замислитися,а чому ж так трапилося… Чому ми і Україна втратили 75 літ і зим?». На його переконання,відповідь на це питання можна дуже легко знайти у спогадах Павла Скоропадського. А відтак зазначив,що «останніми роками у дні державних свят ми не лише згадуємо видатних історичних діячів,але й вклоняємося пам`яті сучасних українських звитяжців – героїв Небесної Сотні та героїв війни за незалежність у боротьбі з російськими агресорами. Наші герої воюють на Сході не за повернення окремих територій,а за всю соборну українську землю». Однак,наголосив Президент,«як не прикро говорити про це в День соборності,але у нас є політичні сили,я на цьому наголошую,які у ретельно завуальованій формі пропонують нам відмовитися від Донбасу…. Хочу передати цим політиками питання: панове,а ви збирали ці території,щоб цими українськими землями розкидатися? Тим більше,що така стратегія,стовідсотково і це вже доведено,до миру не призведе. Мета Росії не є Донецьк та Луганськ. Мета Росії є вся Україна,а не лише Крим та Севастополь». А після цього,додавши,що деякі «політики не приховують російської ставки на організацію в Україні штучних протестів та дострокових парламентських виборів»,резюмував: «Як Президент всіма доступними законними способами протидіятиму спробам дестабілізувати нашу країну і звести нанівець всі ті важкі кроки і перші результати,які забезпечила влада і буквально вистраждав наш український народ». Відтак,наголосивши,що «стільки людей,стільки поколінь горіли серцем заради України,жертвували життям,всім,що мали»,підкреслив: «Отже,ми не маємо права бути безвідповідальними,слабкими,неефективними». За своєрідний дороговказ,на його думку,мають слугувати слова Ліни Василівни Костенко:
 
Не допускай такої мислі,
що Бог покаже нам неласку.
Життя людського строки стислі.
Немає часу на поразку.
 
«У Києва залишаються непогані шанси»
 
Які шанси України вціліти після приходу Трампа? Під такою назвою публікації у виданні «Хвиля» аналітик Ірина Гасанова роздумує над перспективами подальшого розвитку ситуації в нашій країні у контексті зміни влади у США. «В Україні частина політичного класу поспішила забронювати собі місця біля панського столу,за яким президенти Дональд Трамп і Володимир Путін,можливо,займуться переділом світу,і де Україна опиниться серед головних страв,щоб встигнути підхопити залишки»,- констатує вона.
 
А відтак уточнює: «Скільки Дональд Трамп протримається господарем Білого дому,зараз ніхто не береться прогнозувати. У кращому для нього випадку – не довше одного терміну». Вона також посилається на політичного аналітика Колумбійського університету (Нью-Йорк) Лінкольна Міттчелла,який «здивувався імпічменту. Думаю,він (Трамп,- ред.) буде втрачати популярність в перші два роки,і стане зовсім непопулярним в останні два роки». Тому,зважаючи на ці тенденції,переконана Гасанова,«у Києва залишаються непогані шанси на те,що Вашингтон не змінить свою позицію щодо українсько-російського конфлікту,і гідно «пережити» правління Трампа,продовжуючи відстоювати свої інтереси. Але щоб скористатися ними,Київ сам не повинен міняти свою позицію і проводити грамотну дипломатію».
 
Експерт пояснює,що наразі «Путіну вже не вигідно втягуватися в будь-яку масштабну військову операцію з різних причин. По-перше,це викличуть обурення східних країн ЄС і Балтії,що зменшує шанси домогтися скасування санкцій». По-друге,на її думку,військова агресія як інструмент посилення переговорної позиції може не спрацювати,що показала війна в Грузії в серпні 2008 року. Вона посилається на слова одного з його біографів чинного глави Білого дому Майкла Д`Антоно,нібито «сам Трамп глибоко в душі боїться,що все,що з ним відбувається,це не легітимно,і він – не зовсім легітимний президент». І,нарешті,констатує Гасанова,«по-третє,російським військам вже набагато складніше успішно воювати проти української армії».
 
Але сьогодні,наголошує аналітик,в Києві вже майже склалася комбінація,щоб у владі остаточно сформувалася одна бізнес-група. На її думку,«стаття українського олігарха Віктора Пінчука в «Wall Street Journal» – не просто сигнал,що в Україні є впливові люди з точкою зору,відмінною від офіційної позиції Києва і готові до миру на умовах Кремля. Це була заявка на своє місце на той випадок,якщо президент Путін доб`ється за допомогою президента Трампа визнання свого права втручатися у внутрішні справи України. І,судячи з реакції президента Порошенка,- з ним не узгоджена. Тоді Путіну в Києві потрібен буде тільки один васал і для України в нинішньому економічному і політичному становищі,Білорусь здасться куди більш незалежною державою».
 
Однак Гасанова сподівається,що в Україні чинна влада та суспільство не дадуть можливості реалізуватися планам Кремля,які доручаються озвучувати чи то олігарху,чи політику,який має українське громадянство.
 
«…станеться в найближчому майбутньому»
 
На переконання співзасновника проекту Нова Країна Валерія Пекара (див.«Новое время»),«слабкість нинішньої системи державного управління неминуче призведе до її колапсу. Інституціональний колапс – це коли виклики різко зростають,а здатність відповідати на них різко знижується. Прикладом такого колапсу була наша армія зразка весни 2014 року,і коли розрив між викликами і здібностями став надто великим,десятки тисяч людей пішли на фронт і закрили його своїми грудьми,часом у буквальному значенні слова. Сьогодні,незважаючи на пророслі з минулого процедури,правила і генеральські лампаси,це вже нова армія – нові люди,нові цінності,нова сила». Аналітик припускає,що «приблизно такий колапс станеться в найближчому майбутньому з усією державною машиною. Багато міністерств і регіональних адміністрацій вже колапсували,і зовні це добре видно. Інші ще тримаються,витягаючи на собі всю країну. Пострадянська система керівництва все одно завалиться – навіть без народних протестів,ворожих атак і кризового тиску вона руйнується сама по собі досить стрімко». Найголовніше,підкреслює він,«хтось повинен буде підставити руки,щоб країна не розвалилася».
 
«Сильно відхилитися в сторону не вийде»
 
Аналітик Юрій Райхель зазначає,що «віра в «нашого Трампа» залишається несучою конструкцією у надії мешканців Кремля та його околиць на швидке відновлення добрих відносин із США й початку поділу світу за лекалами Путіна(див. «День»). Але вірогідні неприємності Трампа у зв’язку з публікацією «Buzz Feed» доповіді британського розвідника у відставці настільки налякали одіозного російського політолога Сергія Маркова,що він у паніці написав: «The Washington Post відкрито обговорює формат мирного держперевороту,повалення Трампа. Це говорить,що політичне протистояння в США все ще дуже жорстке. США все-таки на порозі можливої революції». І тоді,за його логікою,саме РФ має простягнути руку допомоги чинному господареві Білого дому.
 
Але реалії виявляються інакшими. Райхель наголошує: «І що ж цей так званий друг Росії,її просторів,надр і особисто Путіна заявив у сенатському комітеті. Крим – український,зброю Києву слід було постачати й взагалі співпраця тільки там,де це вигідно США. Навіть якщо все це риторика й потім реальна політика буде дещо іншою,сильно відхилитися в сторону не вийде. Сенатори – люди з хорошою пам’яттю,у них все записано,при нагоді можуть і нагадати. Для того,щоб виконавча влада не надто бавилася з можливими послабленнями санкцій,їх у конгресі передбачають посилити й розширити. І тут «наш хороший хлопець Трамп» не зможе нічого зробити. Закони в Америці не просто поважають,а виконують». Політолог переконаний,що «Трамп не вестиме проросійську політику,а тільки проамериканську. Іншої не буде,навіть якщо захотіти. Проблема в тому,що дуже допекли санкції й очевидний провальний зовнішньополітичний курс. Демократичний світ неохоче і з великим запізненням починає вживати заходів проти російської загрози».
 
«На противагу панічним настроям»
 
Радник Президента,директор Національного інституту стратегічних досліджень,академік НАН України,доктор технічних наук,професор Володимир Горбулін (див. «Дзеркало тижня») зазначає,що «сьогодні ми входимо у період відчутних політичних турбулентностей. І закінчитися це все може дуже погано для світової стабільності та спокою. Якщо ми виявимося погано підготовленими до майбутніх процесів,то шкодувати нам уже не доведеться – цього просто буде нікому робити. Нова адміністрація президента США – непростий і непередбачуваний гравець,який перебуває у процесі формування стратегії діяльності».
 
Однак,наголошує він,усе свідчить про те,що новий президент США,як і Путін,- прихильник швидкої і високодинамічної гри в мінливому світі,що вимагає гнучкості розуму та вправності. Хоча часто така гра ведеться й без розуміння її стратегічної мети. На думку Горбуліна,«цілком може скластися ситуація,коли на противагу панічним настроям про «мир і дружбу» між Трампом і Путіним усе може почати розвиватися в діаметрально протилежному напрямку. І цілком може бути,що саме це – наша надія на те,щоб зупинити Путіна не локально,а стратегічно».
 
«Україні доведеться боротися за своє виживання»
 
Аскольд Крушельницький,британський журналіст,автор книги An Orange Revolution: A Personal Journey Through Ukrainian History,наголошує (див. «Новое время»): «Заяви Трампа вже в статусі новообраного президента лише посилили страх українців,що Путін вирішить,ніби йому дозволено робити все що завгодно з Україною та іншими частинами колишньої Радянської імперії,про розвал якої він публічно жалкував».
 
На думку аналітика,для чинного господаря Кремля незалежне існування України є для нього серйозною,щоденною образою,оскільки «йому потрібна зламана,підпорядкована Україна,щоб він міг досягти своєї мети – створити нову Російську імперію на пострадянському просторі». Він нагадує,що США відмовилися поставити Україні летальну зброю,але Вашингтон проклав шлях для введення американських і європейських економічних санкцій проти Москви,які,поряд з падінням цін на нафту,виснажили російські фінанси і перешкодили Путіну почати повномасштабну війну проти України. За версією Крушельницького,«Трамп може зняти санкції,підвищивши можливості Путіна до розпалювання війни в Україні і дозволивши йому спробувати повністю знищити її незалежність. З точки зору Путіна,його ніяк не покарали за насильство в Сирії,де його збройні сили вбили сотні тисяч мирних жителів,включаючи дітей,а також бомбили школи і шпиталі. Багато українців побоюються,що частково метою російської операції в Сирії було привчити російських пілотів до думки про те,щоб бомбити цивільних вже ближче до дому – в Україні».
 
Він зазначає: «Якщо Москва відкрито вторгнеться – з використанням авіації та ракетних військ – Україні доведеться боротися за своє виживання. Але це не буде бій в сотнях кілометрів від кордонів ЄС,як зараз на Донбасі. Бій буде йти біля самих кордонів – і,ймовірно,навіть за ними». Аналітик констатує,що ризик конфлікту в Україні,який вийде з-під контролю,значно зросте. «Можливо,вже занадто пізно. У сучасній європейській історії ще не було такого,щоб диктатор,який прагнув перебудувати світ під себе,добровільно відмовився від своєї мети»,- резюмує він.
 
Та якими б не були апетити того чи іншого диктатора,який силою зброї «перебудовував» світ,зазвичай ця трагічна авантюра завершувалася у його ж столиці. Інше питання,що за такий фінал народи платили мільйонами життів. І для торжества історичної справедливості зазвичай потрібен час. Хоча нині процеси і геополітичного плану відбуваються з прискоренням (згадаємо термін першого та останнього президента радянської імперії).
 
Однак зараз нема жодних підстав стверджувати,що у Кремлі засвоїли уроки історії. Україні в цьому сенсі давно пора позбутися ілюзій на спроможність ворога стати другом. Як зазначав Генпрокурор Юрій Луценко в інтерв’ю «ТСН»,«механізм введення військ РФ на територію України було запущено Кремлем іще в грудні,коли Майдан стояв у центрі Києва. Під час візиту Суркова (радник президента РФ,— ред.) у грудні (2013 року) вже говорилося про ймовірне військове вторгнення».
 
Однак добре відомо,що у Москві чи Санкт-Петербурзі,завше (і в період царату,і в час радянської більшовицько-комуністичної держави) ДЕ-ФАКТО намагалися не допускали вірогідності навіть існування Української держави. Черговий апогей практичної російської імперської українофобії стартував під час загарбання Криму та кривавої вакханалії на Донбасі. І нема підстав,ще раз наголосимо,що Кремль зупиниться,відмовиться від своєї споконвічної стратегії щодо України. На цьому,у контексті інших тенденцій,акцентували увагу й ЗМІ:«Разом до перемоги…» («Без Табу»),«Український інтерес…» (УНІАН),«Шлях американського Януковича: інавгурації нового президента США присвячується» («УП»),«У Німеччині готуються до «турбулентності» протягом правління Трампа» («Главком»),«Жахи Давосу» («День»),«У Туреччині прийнято реформу,яка дозволить Ердогану залишитися при владі до 2029 року» («ЛБ»),«Польська хвиля: як українці поїхали на заробітки» (ВВС Україна),«Наступний голова Євросоюзу обіцяє Україні підтримку» («Знай»),«Росія хоче нової війни на Балканах,і вона організує цю війну,- Портников» («ГОРДОН»),«Депутати Держдуми повідомили ГПУ,що РФ збиралася вводити війська в Україну в 2013 році» («Ракурс»)…
 
Чи спроможна зараз та або інша «п’ята колона» підіграти Кремлю в питанні ліквідації української державності або зведення її до імітаційної видимості? У кожному разі,зараз чинна влада діє рішуче,але без істеричного нагнітання ситуації. Відмова Петра Порошенка від участі в «українському ланчі» в Давосі,організованому Віктором Пінчуком,це – також промовиста демонстрація того,що Глава держави не погоджується з позицією українського мільярдера та іже з ним щодо Донбасу та Криму (як і української перспективи).
 
До речі,і майбутнє ( у квітні 2017 року) закриття структур «Рошен» у Липецьку – це ще один крок щодо того,аби не потрапити на ще один путінський гачок. «Порошенко,наскільки мені відомо,наполегливо старався виконати обіцяне і продати цю фабрику. Путін блокував ці зусилля – від прямої заборони потенційним покупцям купувати до арешту фабрики,що унеможливило продаж взагалі. Для чого він це робив? Та для того,щоби використовувати цю історію для підриву внутрішньополітичних позицій Порошенка. Опоненти Президента,вони ж не пальцем роблені,прекрасно розуміли суть питання і логіку дій Путіна,але не гребували приймати від нього пас. У нас з Путіним бореться лише Порошенко,решта політиків – борються з Порошенком,- написав у Фейсбуці політолог Олег Медведєв. – Рішення трасту закрити фабрику – доволі сильний хід. Мінус його в тому,що,як я розумію,майновий комплекс задарма дістанеться Путіну. Ну і хай ним удавиться!».
 
Тож попереду – надзвичайно непростий період. Залишається сподіватися,що ми,навчені багатостолітнім досвідом української трагідрами,не станемо бранцями фатальних помилок і розбрату. Зрештою,про це,як уже зазначалося вище,принципово висловився під час відзначення Дня Соборності Президент України Петро Порошенко. До речі,серед тих співвітчизників,кого відзначено державними нагородами,- і шеф-редактор «Волинської правди». Щиро радіємо за свого керівника,який став Заслуженим журналістом України. Бажаємо йому усіх гараздів,нових успіхів,підтверджених і морально,й матеріально. А водночас,вітаючи свого шефа та побратима,розуміємо,що висока оцінка діяльності Олексія Шумика – це й свідчення правильності принципового українського державницького курсу «Волинської правди»,яку він очолює.
 
Але свята,така закономірна логіка часу,переходять у будні. Вони – по-своєму суворі та доленосні. Будьмо!
 
Автор публікації – Віктор ВЕРБИЧ