Відлуння тижня (01.01 – 08.01).

Незважаючи на те, що Україна перебуває у «полоні» різдвяних свят, коли доблесні парламентарі своїми статками «піднімають» туристичну інфраструктуру за рубежем, політичне життя в державі нагадує не так про перерву, як про затишшя перед бурею. При цьому на внутрівітчизняні процеси все відчутніше впливає так званий зовнішній фактор. У тому числі – й наближення сусідньої шовіністично зазомбованої імперської країни до березневого переможного президентського феномену улюбленця-«царя». Путін як бранець настроїв переважної більшості населення РФ мусить йому подарувати не тільки нові кровопролиття та смерті в Україні (у супроводі церковних подячних піснеспівів та осанн), але й інтенсифікувати процеси хаосу та «зачисток» в нашій країні. Аби у Києві якщо не весною, то принаймні восени наступного року привести до влади керований Москвою режим.

Чи вдасться кремлівському імперіалізму створити передумови, плацдарм для реалізації програми-максимуму в нашій державі? Зважаючи на низку об’єктивних та суб’єктивних факторів, швидше «ні», аніж «так». І все-таки цієї загрози не варто відкидати. А тим більше, працювати на її реалізацію, нерідко прикриваючись начебто інтересами українців.

Та даймо спокій господарям «чистого» найрізнобарвнішому політикуму, який зазвичай керується (навіть у вигляді набору «брудних» технологій) суто меркантильними, матеріальними інтересами. При цьому часто як запобіжник спрацьовує інстинкт власного самозбереження. Образно кажучи, пити кров із власного народу гріх, але це можна робити до певної міри, аби не вбити його (і державу) – джерело своїх статків. Після цього перспектива буття на рівні Ростова-на- Дону (чи хай навіть Відня) не настільки для цієї компанії оптимістична. Тим паче, що від міжнародного правосуддя (пригадаймо недавні лондонські судові вердикти щодо статків Коломойського) втекти поки ще можна, але все важче.

І все-таки 2018-й у соціальному сенсі має всі шанси стати вибухобезпечним. Одна справа, коли у вигляді пробного каменя чергового «покращення» життя народу закидається не тільки підвищення соціальних стандартів (скажімо, мінімальна платня у розмірі 3723 гривні), яке успішно «з’їсть» інфляція, але й
де-факто тарифна війна. За даними експертів (на основі консенсус-прогнозу Міністерства економічного розвитку і торгівлі) українцям у 2018 році варто очікувати підвищення тарифів на опалення, гарячу воду і електроенергію – на 20%, а на газ – на 19%. І це тільки «квіточки».

Наскільки небезпечна тенденція «опускання» власного народу на соціальне дно, нагадує не зовсім далека історія. Але не відомо, чи захланні апетити не засліплять очей вітчизняним потенційним «месіям». Тим паче, що фактично ліміт помилок уже вичерпано. У цьому намагалися переконати українців (і вершителів доль, і всіх інших 99, 99%) минулого тижня аналітики.

«Глобальний гібридний агресор»

Політик і правник Микола Голомша переконаний (див. «Лівий берег»), що «міжнародна спільнота, попри визнання путінської Росії загрозою для миру (хоча варто її визнати державою-терористом), продовжує спілкування на рівні державних інституцій. Незважаючи при цьому, що такі організації як державна
дума РФ є, по суті, нелегітимними – в її складі псевдодепутати невизнаних світом виборів у тимчасово окупованому Криму. Відтак на всіх міжнародних рівнях путінський режим продовжує практику комунікаційно-контентного і дипломатичного вторгнення та домінування стилістикою глобального
гібридного агресора». Він підкреслює: «Ми зараз спостерігаємо, як потужно путінці займаються демонтажем цінностей і навіть інститутів демократії».

Зважаючи на реалії, Голомша пропонує «ввести в практику міжнародних відносин принцип інститутоігнорування. Це, до речі, може стати відповіддю на питання, поставлене нещодавно в одному з інтерв’ю з радником президента Дональда Трампа з національної безпеки генерал-лейтенантом Гербертом Реймондом Макмастером – він закликав знайти спосіб протистояти удосконаленій стратегії Росії, яка включає використання дезінформації, пропаганди і соціальних мереж з метою внесення розколів у суспільство». Інакше, наголошує він, «ми можемо стати свідками і навіть учасниками процесу по знищенню надбань демократії в планетарному масштабі глобальним гібридним агресором – путінським режимом нинішньої Росії».

«І Донбас, і Крим повернуться до складу України»

На думку Дмитро Гордона («112 Україна»), «переговори з Путіним безперспективні. Поки у Путіна є гроші, поки немає належних санкцій з боку США (в умовах, коли Європа абсолютно імпотентна) – він буде надувати щоки. Поки США не зрозуміють, що справа не у гвинтівках і не у зброї, а в економіці, в переслідуванні російських корупціонерів, олігархів, людей із близького і далекого оточення Путіна і самого Путіна, – доти поїзд не зрушиться ні на сантиметр».

Путін змінить політику, тільки коли економічні санкції «затиснуть його в лещата», наголосив журналіст. «Я абсолютно впевнений, що і Донбас, і Крим повернуться до складу України, коли економічні санкції затиснуть Путіна в лещата. Тоді він одразу стане абсолютно іншою людиною», – вважає Гордон.

Американська зброя потрібна Україні, але існує небезпека, що вона може потрапити в руки росіян, сказав журналіст. «Зброя Україні потрібна. Якщо у нас будуть комплекси, які не дозволять російської авіації літати над територією України, буде інший розклад. Коли сила на нашому боці, росіяни будуть дивитися на нас інакше. Але є небезпека, що цю зброю будуть продавати росіянам. Адже у нас багато зрадників, негідників, які будуть на цьому наживатися. Не секрет, що навіть у СРСР, де про корупцію чули обрані, навіть
під час афганської війни радянські солдати й офіцери продавали зброю душманам, з якої їх же потім убивали. Я не відкидаю, що подібне відбуватиметься й у нас», – зазначив Гордон.

«Росія випередила Захід, не кажучи вже про Україну»

Представник України у підгрупі з питань безпеки Тристоронньої контактної групи Євген Марчук заявив, що не бачить перспектив запровадження найближчим часом миротворчого контингенту ООН на Донбасі. Про це він сказав в інтерв’ю «5 каналу». «Відверто кажучи, у мене невелика надія, що вдасться найближчим часом з миротворчим контингентом щось позитивне вирішити», – наголосив Марчук. А відтак додав: «Хоча це не означає, що це питання не потрібно просувати, і Президент Порошенко правильно зробив, що
підняв його на Генасамблеї ООН».

Представник України у підгрупі з питань безпеки Тристоронньої контактної групи підкреслив, що «для ситуації на Донбасі можуть підходити два види миротворчих операцій: з підтримання миру і примушення до миру, і останнє передбачає застосування зброї самими миротворчими контингентами щодо порушників миру або тих, хто нападає на миротворців». На погляд генерала армії Євгена Марчука, зараз «ніякої загрози великої війни немає. Зрозуміло, що Росія використовувала, і буде використовувати будь-який спосіб». Він зазначає, що «Росія випередила Захід, не кажучи вже про Україну, розірвавши кілька великих важливих світових угод, які забезпечували баланс і стабільність. Вийшла з договору про звичайні збройні сили в Європі, наплювала на Будапештський меморандум».

«…до ще однієї гарячої фази на Донбасі»

Росія прагнутиме посилити свої позиції на сході України до того, як Київ отримає обіцяну військову допомогу західних союзників. Конфлікт між Україною та Російською Федерацією з новою силою може спалахнути вже на початку 2018 року. Про це, за версією «УТ», пише австралійське аналітичне видання «Тhe Australian».

«Російські військові маневри, кібератаки та загострення ситуації в Україні (в тому числі вбивства та викрадення у Києві) свідчать, що конфлікт наближається до ще однієї «гарячої» фази. Наприкінці року Москва відкликала своїх представників з органу моніторингу за припиненням вогню, а спонсоровані Кремлем медіа звинуватили українські сили у підготовці до серйозного наступу в січні-лютому – тактиці, яку Росія раніше використовувала для виправдання власних запланованих нападів (на Україну, – ред.)», – йдеться у публікації. Крім того, автор статті, військовий експерт Девід Кілкуллен вважає, що РФ прагнутиме посилити свої позиції на сході України до того, як Київ отримає обіцяну військову допомогу західних союзників.

«Нещодавнє рішення президента США Дональда Трампа щодо постачання Україні протитанкових ракет Javelin частково стало відповіддю на цю загрозу. Канада також схвалила продаж зброї до України, тоді як кілька країн НАТО висловили підтримку посиленню допомоги. Оборонний бюджет США на 2018 рік, підписаний Трампом в середині грудня, включає в себе 350 мільйонів доларів США на військову допомогу Україні. Все це створює стимул до швидких дій Росії в новому році, перш ніж з’явиться нова зброя, і може набути чинності збільшена військова допомога», – йдеться у матеріалі. Видання також зазначає, що зростання ризику загострення конфліку в Україні посилює ризик прямого протистояння між Росією та НАТО.

«У минулому році Росія розмістила ракетні комплекси «Іскандер»… та сучасні системи протиповітряної оборони С-400 у своєму балтійському анклаві Калінінграді та провела великі військові навчання, спрямовані на залякування України, країн Балтії та скандинавських країн. Зі свого боку, деякі сусіди України з НАТО розмістили бойові та важкі озброєння і направили тренерів та консультантів в Україну. Це більше, ніж раніше, підвищує імовірність потенційного конфлікту в наступному році», – пише «The Australian». Серед інших конфліктів, які можуть загостритися у 2018 році, традиційно називаються північнокорейський, афганський, сирійський, іракський, низка африканських (Ефіопія, Сомалі, Руанда), а також боротьба з терористами-одинаками та потенційна загроза нової Холодної війни.

«Додатковий фактор ризику»

Що принесе 2018 рік у відносини України з Польщею? З цього приводу розмірковує аналітик Юрій Панченко. Свої роздуми під назвою «Три загрози для діалогу з Варшавою» він розмістив на сайті «Європейської правди». Юрій Панченко нагадує, що в Польщі «цього року відбудуться місцеві вибори, а вже
наступного – парламентські. І хоча лідерству ПіС досі нічого не загрожує, за голоси ультраправого електорату їм доведеться поборотися. На них претендує й інша парламентська сила – популісти з Kukiz’15. Зменшення критики у діалозі з Україною опоненти ПіС подаватимуть як зраду національних інтересів. А отже, польська влада, швидше за все, буде змушена поєднувати як дружні, так і не дуже заяви та кроки щодо України».

На його думку, «яскравою ілюстрацією цього стали перші дії новопризначеного прем’єр-міністра Польщі Матеуша Моравецького. У перші ж дні на посаді у розгорнутому телеінтерв’ю він повторив штампи про бандерівців та неможливість ведення діалогу з Україною без досягнення історичної
справедливості».

При цьому, наголошує Панченко, «додатковий фактор ризику: цього року Польща відзначатиме сумний ювілей – 75 років Волинської трагедії. Поза сумнівом, популісти всіх партій не забудуть використати цю дату для підвищення свого рейтингу. Звичайно ж, це стане новим викликом у відносинах між нашими країнами». Він водночас радить не забувати, що «у передвиборчий марафон увійде й Україна. Те, що поступки Києва так і не дозволили приборкати конфлікт, може стати ще одним ударом по рейтингу Петра Порошенка, відповідального за зовнішню політику країни». Панченко припускає, що українофоби на кшталт ПіС, «найімовірніше, залишиться у владі і після 2019 року». Тому, підкреслює він, сподіватися на прихід до влади у Варшаві проукраїнських політиків не доводиться. «2018 рік має дати відповідь, чи проаналізував Київ свої помилки у польській політиці. Це є необхідною умовою для відновлення справді стратегічного партнерства, але, на жаль, недостатньою, – резюмує Панченко. – Друга умова – Варшава також має показати готовність до рівноправного діалогу».

«Піар-акція Медведчука»

Співголова громадської ініціативи «Права справа» Дмитро Снєгирьов переконаний, що «українцям посилають меседж, що Медведчук може домовитися не тільки про звільнення полонених, але і про припинення війни» («ГОРДОН»). Нагадуючи про обмін полоненими 27 грудня між Україною і бойовиками з «ЛДНР», він підкреслює: «Розблокуванням процесу обміну полоненими Кремль демонструє так званий жест доброї волі, натиснувши на підконтрольних йому ватажків бойовиків, а з іншого боку – залишає за собою
право збільшити кількість полонених за рахунок цивільного населення. Водночас Кремль фактично нічого не втрачає, навпаки, демонструє свою начебто здатність домовлятися. Це візантійська практика – Москва готова домовлятися, але залишає за собою останнє слово. Обмін полоненими підносять країнам Заходу як знак наявності доброї волі в Росії». Снєгирьов припускає, що «зі свого боку, Москва вимагатиме від України беззаперечного виконання політичної частини Мінських угод, а саме: ухвалення законів про амністію бойовиків, вибори в ОРДЛО і надання особливого статусу цим територіям». Він переконаний, що «Росія буде постійно тиснути на Україну тим, що в заручниках залишається ще майже 100 полонених, якщо Київ не
погодиться виконати умов Кремля. Окрім того, обміном полоненими Росія підвищує суб’єктність кума Путіна, представника України у тристоронній контактній групі в Мінську Віктора Медведчука незадовго до початку президентської та парламентської кампаній».

Снєгирьов підкреслює: «Медведчук уже заявив про свій новий політичний проект, і не варто відкидати думку про те, що обмін полоненими є початком виборчої кампанії. Така собі піар-акція Медведчука: українцям посилають меседж, що є політик, який може домовитися із країною-окупантом не тільки про звільнення полонених, але і про припинення активної фази війни. Черговий небезпечний і багатоходовий план Москви».

«Країна де-факто в президентській виборчій кампанії»

У першій половині 2018 року в уряді можуть відбутися серйозні кадрові чистки. Таку думку висловив у коментарі УНН політолог Вадим Карасьов. «Коаліцію будуть розхитувати, її будуть трусити, і вона буде перебувати у стані постійної турбулентності, включаючи розбіжності, але, скоріш за все, вона збережеться.
Тому що юридичний розпад коаліції «Народного фронту» і Блоку Петра Порошенка буде означати не що інше,  як: або дострокові парламентські вибори, або абсолютна недієздатність парламенту, що не влаштовує ані БПП, ані «Народний фронт» у 2018 році. Тому що 2018 рік це фактично президентський передвиборчий рік. Країна буде в де-факто у президентській виборчій кампанії», – сказав політолог. Тому завдання чинної коаліційної конструкції влади, за його словами, як у парламенті, так і на рівні ключових
владних груп полягає у тому, щоби, все ж таки, дотягнути коаліцію і цей парламент до президентських виборів, а потім вже вивести парламент на календарні строкові вибори у жовтні 2019 року.

«Чому ця коаліція відчуватиме серйозну внутрішню турбулентність? Тому що буде дуже жорсткий і серйозний торг між БПП і «НФ», між Аваковим, Яценюком, Турчиновим з одного боку і президентською командою з іншого, щодо умов підтримки чинного президента на президентських виборах, і щодо
подальшої, вже після президентських виборів, конфігурації влади за участю ключових гравців і ключових депутатів “Народного фронту”. А цей торг буде достатньо серйозним і достатньо жорстким. Тому що без перемоги діючого Президента, у «Народного фронту» і його очільників дуже складні і дуже неясні
політичні перспективи. А з іншого боку, діючому Президенту без підтримки «Народного фронту», без підтримки ключових політичних гравців, таких як Аваков, Турчинов, Яценюк, переобратися на другий термін майже неможливо», – переконаний експерт.

Відповідаючи на запитання про те, чи можливі у новому році кадрові перестановки в уряді, наприклад, збільшення чисельності міністрів з боку «Народного фронту», В.Карасьов сказав, що уряд чекає на серйозна кадрова чистка. «Тут питання уряду виникає, тому що всі домовленості мають бути скріплені не тільки усними обіцянками, мають бути утверджені в конфігурації уряду, – пояснив він. – До речі, так було і досі, тому що ядро уряду залишається за «Народним фронтом». «Незважаючи на те, що багато було непорозумінь,
сварок між НФ і БПП, але Аваков був і залишається, Петренко був і залишається. Але є питання щодо подальшої долі уряду і тих міністрів, які сьогодні не представляють нікого або представляли дотично президентську команду. І багато сьогодні в уряді, в інших органах центральної влади працюють з представниками «виконуючий обов’язки».Це і деякі міністри, і Фонд держмайна, Антимонопольний комітет, ДФС. Є питання щодо міністра фінансів Данилюка. Зрозуміло, що ці всі торги спроектовані на президентську кампанію і на президентські вибори 2019 року, а це все позначиться на долі тих чи інших міністрів. Так що уряд чекає на серйозну кадрову чистку або навіть, я сказав би струс. Кадровий струс, безумовно, в уряді буде».

Однак, на думку політолога, Прем’єр-міністр Володимир Гройсман поки що не в епіцентрі кадрового струсу, який, скоріш за все, буде у першій половині 2018 року. «Але не перебуваючи в епіцентрі, крісло Прем’єра, тим не менш, буде хитатися. Це не 9 балів за шкалою Ріхтера, але 3-4 бали за політичної
шкалою Ріхтера я б дав. Тому Прем’єр може й втриматися, але гарантії ніхто сьогодні не дасть», – резюмував В.Карасьов.

«Кількість терактів в Україні може збільшитися»

Експерт із питань права Українського інституту майбутнього Денис Монастирський переконаний, що «кількість терактів в Україні може збільшитися (про це йдеться в публікації видання «Газета по-українськи»). Попередньо він нагадує про те, що впродовж 2017 року в Україні сталася низка гучних убивств. Серед жертв  34-річна Аміна Окуєва, командир Головного управління розвідки Міноборони 38-річний Максим Шаповал, полковники Служби безпеки 39-річний Олександр Хараберюш та 41-річний
Юрій Возний, доброволець Чеченського батальйону 39-річний Тимур Махаурі, колишній депутат російської Державної думи 45-річний Денис Вороненков.

«Показові вбивства – це терористичні акти, – зазначає аналітик. – Зловмисники зухвало підривають людей у центрі столиці. При цьому розуміють, що їх можуть спіймати. Та вони мають за мету не лише ліквідацію жертви, а й вплив на інших громадян. Хочуть показати політикам і правоохоронцям, що вони – в постійній небезпеці». Денис Монастирський резюмує: « Росія зараз експортує терор. Звідти прибувають багато підготовлених угруповань. Але серед терористів є чимало й завербованих українських громадян. Їм легше
пересуватися країною. Через війну на Донбасі збільшилася кількість зброї. На чорному ринку ціни починаються від 300 доларів – це небагато».

При цьому він пояснює, що «в жодній країні спецслужби не можуть на 100 відсотків убезпечити від терактів. А в нас тривалий час робилося все для зруйнування цих структур – розвалили систему інформаторів, розформували відділ, що відповідав за Росію. Та попри це торік СБУ попередила майже 30 терактів. Були замахи на перших осіб держави, але про них інформацію не розголошують». Зважаючи на тенденції, експерт припускає, що «кількість терактів в Україні може збільшитися – у зв’язку з виборами 2019 року». Тому, на його думку, «необхідна самоорганізація населення, щоб інформувати поліцію про підозрілих осіб, ситуації тощо. Не маємо іншого виходу, ніж спільне реагування суспільства та спецслужб. Бо покладатися лише на одну частину цієї системи не можна».

«Заради Країни, яка є і буде»

Україна є і буде. На відміну від вічно ниючих і ображених. На цьому наголошує на своїй сторінці у Facebook Ірина Геращенко, перший заступник Голови Верховної Ради України. Попередньо вона зізнається: «З тими, хто волає «Україно, вставай!», пише в стрічці, що в нас «немає держави», розсусолює по ефірах, що «держава не відбулася» , про «геноцид» – в мене різні життєві дороги й цінності».

Геращенко зазначає: «Ви хлоцям на фронті скажіть, що «немає держави». То що ж вони тоді ціною свого життя захищають? Ваше словоблуддя в ефірах? Тим, хто з пекельних тюрем ОРДЛО повернувся, посмійте сказати, що за них, поки ви нили, боролася «держава, яка не відбулася», а хлопці в цей час там ховали
український прапор і чекали Україну».

Вона не сумнівається, що «Україна давно вже встала, випрямилася й гордо тримає голову. Україна відбулася – ми думали, що в 91, але виявилося, в 2014. І це тільки «браття» намагаються й собі, й світові втюхати, що поряд – недодержава». А відтак підкреслює: «Гидко, що цьому деякі політики й політикани підспівують. Це ви не відбулися. Це вам варто встати над партійними й особистими інтересами, дивитися трішечки далі за горизонт, заради Країни , яка є і буде. На відміну від вічно ниючих і ображених».

Та саме чин героїв України має допомогти владі усвідомити не тільки свою приналежність до української політичної нації, але й нагадати про святий обов’язок перед нею. Тим паче, що часу на «розхитування» практично нема. Поразка – синонім смерті.

Якщо кліматичні цьогорічні аномалії (що відчуває на собі Україна) забирають тисячі життів, то геополітичне та політичне безумство спроможне знищити мільйони та поставити на державній перспективі не однієї країни. На жаль, культ сили стає визначальним. Наміри «ублажити» агресора, прогнутися перед Москвою, Варшавою, Будапештом чи Бухарестом відгукнуться тільки зростанням шовіністичних українофобських апетитів.

На таких та інших аксіомах, зважаючи на минулорічні успіхи та поразки України, наголошували минулого тижня і ЗМІ: «Новорічно-корпоративні ігрища. З вогнем» («День»), «Країна віртуальних правил» (УНІАН), «Кількість терактів в Україні може збільшитися» («Газета по-українськи»), «Газ, наркотики та обурення молоді: що стоїть за «початком революції» в Ірані» («ЄП»), «Питання Ірану оголило розкол у Радбезі ООН» («DW»), «Словничок українського популіста-2017» («УП»), «Радник Трампа з нацбезпеки розповів про нову стратегію Росії» (Укрінформ), «Парубій: Питання безпеки, євроінтеграції та інтеграції в НАТО залишатимуться єдиними й об’єднувальними для всієї Ради» («УТ»), «Сергій Куюн: «Подорожчання палива на окремих АЗС – це початок чергового витка зростання цін» («ЛБ»), «Постанова Суду Лондона про арешт
активів Коломойського. Що далі?» («Експрес»)…

Тож викликів для України впродовж 2018 року, безумовно, не поменшає. У цьому контексті – й розширення масштабів і форм російської війни, очікування розгулу українофобії в Польщі у контексті відзначення 75-річчя Волинської трагедії, вірогідність поглиблення процесу дезінтеграції ЄС після березневих парламентських виборів в Італії та ймовірного повернення до влади Берлусконі – друга Путіна…

Та, звісно, найістотніші виклики мають внутріукраїнську прописку. Тому, як наголошує у своєму Різдвяному постанні Патріарх Філарет, «у ці радісні святкові дні подякуймо Господу нашому Ісусу Христу за Його безмежну любов до нас, грішних, щоб Він дарував нам перемогу над видимими і невидимими ворогами, мир, єдність українського народу і благоденство. Будемо керуватися у своєму житті правдою і любов’ю, які можуть привести нас до вічного блаженного життя. Нехай світлосяйне проміння Вифлеємської зірки осяює наші душі і серця світлом миру, любові і правди». Будьмо!

Віктор Вербич