У ці дні шість років тому почалося різке загострення протистояння на Майдані. Воно закінчилося бійнею на вулиці Інститутській 20 лютого, де загинули десятки людей. Після чого на наступний день президент Віктор Янукович підписав угоду з опозицією. У ній були виписані параметри врегулювання: перехід на конституцію 2004 року, формування нової коаліції і Кабміну, дострокові президентські вибори. Про це пише “Страна”.

Очевидно, що на рішення президента вплинуло кровопролиття, влаштоване напередодні. Воно ж дозволило Майдану не дотримуватися домовленостей і оголосити про позбавлення влади Януковича рішенням парламенту 22 лютого. Це, в свою чергу, призвело до відомих подій в Криму, на Донбасі та в інших регіонах південного сходу України.

Але спусковий гачок усіх цих процесів був натиснутий саме 20 лютого – в момент масової бійні на Майдані.

Офіційне трактування цієї події просте: злочинний режим Януковича влаштував розстріли мирних протестуючих, щоб посіяти серед них страх і зламати волю до протестів.

Ця теорія живе і в юридичній площині: єдині обвинувачені в убивствах зараз є “беркутівці”. Правда, вину їх не можуть довести вже кілька років. Як і спростувати факти, які говорять про те, що перші постріли пролунали з боку протестуючих. Від них український політичний мейнстрім просто відмахується.

Однак останнім часом таких фактів стало все більше. Причому зібрало їх українське слідство. У розпорядженні “Страни” опинилися документи, зібрані ще в 2017 році групою глави департаменту спецрозслідування Генпрокуратури Сергія Горбатюка. Яким, втім, сам Горбатюк так і не дав ходу.

Вперше публікують всі прізвища організованої групи майданівців, які, виходячи з матеріалів слідства, є причетними до розстрілів 20 лютого 2014 року в центрі Києва – так званої “групи Парасюка”.

А також викладати фабулу слідства – в чому була їхня мета.

Хто почав бійню на Майдані. Історія питання

Для початку – кілька слів про “активістів”, тих, хто стріляв в міліцію на Майдані. Що про них стало відомо за роки після “революції гідності”.

Першим з них зробив камінг-аут львів’янин Іван Бубенчик. У 2016 році він дав інтерв’ю, в якому зізнався, що стріляв по “Беркут” з будівлі консерваторії.

Через два роки бубонцями за це спробували заарештувати – однак після збурень майданівців, йому перекваліфікували статтю і підвели під амністію.

Тоді ж, у 2018 році стало відомо про другого підозрюваного у цій справі – Дмитра Липового. Але на той час він уже перебував за кордоном. Як з’ясувалося пізніше, слідство допитало його і відпустило за кордон. А потім оголосило в розшук.

Відео самого допиту в 2019 році опублікував блогер Анатолій Шарій. Липовий на тому допиті розповів, що володів карабіном “Сайга”, який передав Бубенчику і батькові майбутнього нардепа Зіновію Парасюку. І обидва стріляли з нього по міліціонерах. Бубенчик, наприклад, вистріляв усі 60 патронів, які передав йому Липовий.

Про те, що з консерваторії стріляв батько Парасюка стало відомо ще влітку 2018 року – до публікації допиту Липового. Тоді головний редактор “Цензора” Юрій Бутусов розповів, що всього під проводом Парасюка-Бубенчика перебувала група з майже 30 осіб.

“Була група з 28 героїв, які перебували на третьому поверсі консерваторії 20 лютого 2014 року – у них було шість мисливських рушниць і кілька малокаліберних. Разом з Зіновієм Парасюком і Володимиром Парасюком, Іваном Бубенчиком. Ця група мала мужність відкрити у відповідь вогонь по” Беркуту ” 20 лютого на Майдані. В результаті перестрілки “Беркут” почав тікати. Історія України пішла по новому маршруту “, – писав Бутусов.

При цьому ніяких фактів про те, що це був саме “у відповідь вогонь” не було.

Навпаки, в тих же показаннях Липовий чітко сказав, що ніякої стрілянини з боку співробітників правоохоронних органів тоді не велося. Тобто, це був аж ніяк не вогонь у відповідь. А навпаки – провокує.

На цій же позиції стояло і слідство.

Так, в 2018 році адвокат “Небесної сотні” Віталій Титич цитував уривок з підозри Бубенчику, яку йому висунули після затримання. У ньому йшлося про те, що підозрюваний перший почав стрілянину, щоб зірвати досягнуте напередодні перемир’я між владою і опозицією.

“Бубенчик, встановивши, що правоохоронці і мітингувальники активних дій не роблять у зв’язку з перемир’ям між чинною владою і лідерами опозиції, маючи наміри здійснити застосування вогнепальної зброї на ураження, здійснив навмисні, протиправні діяння, діючи за попередньою змовою з іншими особами з метою дестабілізації ситуації тимчасового перемир’я, за відсутності обставин вчинення необхідної оборони або дій в стані крайньої необхідності “, – написав адвокат.

Але повернемося до “стрілків”. Крім Бубенчика, Парасюків (сина і батька) і Липового (який невідомо, чи стріляв персонально в кого-небудь), в тому ж 2018 році спливло ім’я Андрія Іванова з позивним “Святослав”. Про нього згадали в зв’язку зі смертю від інфаркту, який з ним трапився на 53-му році життя.

“Інфаркт, 53 роки … Він стріляв по” Беркуту “на Майдані, він стріляв по російським окупантам на фронті”, – повідомляв про нього той же Бутусов.

І, нарешті, шостий встановлений член групи – це Назар Юськевич. Його прізвище назвала в минулому грудні на допиті в суді у справі беркутівців адвокат Олена Лукаш.

За її словами, Юськевич ще в березні 2015 року дали термін за іншою справою – сім років за розбій. Причому стріляв він під час цього розбою з того ж карабіна, який вбивали “беркутівців” на Майдані.

Фабула його стала відома “Страні” з копії судового рішення.

У березні 2014 року Юськевич і його подільники під виглядом торговців горіхами призначили зустріч потерпілим у старій водонапірній вежі в селищі Журавно Львівської області.

Витягнувши жертв з автомобіля, злочинці повалили їх на землю і пограбували, забравши гроші – 120 тисяч гривень – і мобільні телефони. Через рік Юськевич отримав сім років з конфіскацією майна.

За неофіційною інформацією, в даний час Юськевич вже звільнився і покинув територію України.

Але найголовніше інше: в жовтні 2017 року Генпрокуратура ж підготувала Юськевич проект підозри в убивствах правоохоронців на Майдані. Цей документ виявився в розпорядженні “Країни” з джерел в Генпрокуратурі.

Спровокував вбивства на Майдані. У чому підозрювали шостого стрілка

У проекті “підозри” говориться, що Назар Юськевич 1985 року народження “підозрюється в скоєнні 20 лютого 2014 року на Майдані Незалежності в Києві закінчених замахів на вбивство двох і більше співробітників правоохоронних органів, способом, небезпечним для життя багатьох осіб і за попередньою змовою групою осіб “.

Йому ставили дві статті – замах на життя представника правоохоронного органу (348 ст) і умисне вбивство (115 ст).

Вкрай цікава частина підозри. У ній стверджується те ж, що і в підозрі Бубенчика: група стрільців навмисно атакувала “Беркут”, щоб зірвати перемир’я і привести до ескалації насильства на Майдані.

“Приблизно в середині лютого 2014 року, коли між чинною на той час владою і лідерами тодішньої опозиції, які представляли в тому числі інтереси більшої частини мітингувальників, велися активні переговори про припинення протистояння, в центральній частині міста Києва, група осіб – жителів Львівської області, неправильно розуміючи мети акцій протесту, які були спрямовані не на повалення конституційного ладу, а на його захист, вирішила перешкодити цим переговорам і досягнутими домовленостями шляхом вчинення посягання із застосуванням вогнепальної зброї на життя співробітників право-охоронних органів, які були задіяні в охороні громадського порядку в місті Києві, що неминуче призвело б до ескалації протистояння “, – йдеться в тексті підозри.

Тобто, виходячи з тексту проекту підозри, група була створена ще до початку загострення на Майдані 18 лютого. Вона була створена напередодні – якраз в ті дні, коли між Янковичем і лідерами опозиції дійсно намітилася певні домовленості (в ході яких, наприклад, 16 лютого було звільнено будівля Київської міськадміністрації і розблокована вулиця Грушевського).

Вцілому, що цікаво, лідери Майдану повалення Януковича і протистояння не хотіли. А “неправильно зрозуміли” львів’яни і самі вирішили розстріляти міліцію. Не отримуючи ніяких наказів від тодішніх вождів опозиції (тобто від Кличка, Яценюка, Тягнибока, Порошенка і Луценка). Так це було чи ні насправді – питання окреме. Просто зафіксуємо цей момент.

Але повернемося до проекту підозри Юськевич. Далі в документі вказується, як саме він стріляв по міліції.

За версією слідства, злочинна група організувалася ще в середині лютого – тобто якраз в розпал перемир’я. Вони роздобули мисливські рушниці і приїхали в центр Києва. У Юськевич при цьому було власне рушницю CIFSAN 555, на яке він мав дозвіл.

Юськевич і інші стрілки “мали на меті спровокувати їх (” Беркут “і внутрішні війська – Ред.) На застосування у відповідь вогнепальної зброї проти учасників акцій мирного масового протесту, що призвело б до ескалації протистояння в центральній частині міста Києва”. Тобто, в проекті підозри прямо говориться, що метою даної групи “майданівців” було провокування кровопролиття в Києві. Що, як бачимо, і сталося 20 лютого.

Група виїхала до Києва увечері 18 лютого. І вранці 19-го вона вже базувалася в будівлі консерваторії. Провівши спостереження, “гості зі Львова” зрозуміли, що протистояння немає – правоохоронці і майданівці знаходяться на зайнятих раніше позиціях і не ведуть ніяких агресивних дій.

Тут важливо пояснити загальний контекст подій на ранок 19 лютого. Напередодні – 18 лютого після спроби прихильників Майдану прорватися до Ради, почалися зіткнення в ході яких “Беркут” і Внутрішніх військ очистили від протестуючих урядовий квартал. Далі силовими структури була зроблена спроба зачистити сам Майдан, але вона вже до раннього ранку 19 лютого захлинулася.

Тому з ранку 19 лютого почалося позиційне протистояння на Майдані. Без активних дій. А вже до вечора того ж дня, було офіційно оголошено, що між владою і опозицією досягнуто домовленостей про перемир’я. 20 лютого очікувався приїзд міністрів закордонних справ Франції, Німеччини і Польщі для обговорення мирного плану.

Здавалося, що справа йде не до протистояння, а до переговорів. Хоча вже тоді, увечері 19 лютого, частина протестувальників заявила, що не має наміру дотримуватися ніякого перемир’я з Януковичем.

Така була загальна картина до ранку 20 лютого. І вона приблизно збігається з тим, що зафіксовано в матеріалах слідства.

Так, в тексті проекту “підозри” Юськевич зазначено, що на ранок 20 лютого – в день бійні – міліція була збудована в шеренги від Майдану до Інститутської і вогнепальної зброї не мала. У той же час “на відстані близько 30 метрів від правоохоронців, розташовувалася барикада агресивно налаштованих мітингувальників, з якої останні кидали в бік правоохоронців запальні суміші і каміння і намагалися іншими протиправними, забороненими законодавством способами, витіснити останніх з Майдану Незалежності”.

Причому правоохоронці на провокації не відповідали, йдеться в документі.

Приблизно о 8 годині ранку Назар Юськевич з карабіном зайняв позицію на узвишші барикади мітингувальників з боку пам’ятника засновникам Києва. Звідти він зробив не менше десяти пострілів по шерензі службовців внутрішніх військ.

Одночасно відкрили вогонь і інші члени групи, імена яких в підозрі називалися – стверджувалося, що вони не встановлені. Внаслідок чого двоє ВВ-шників загинули, і ще 28 отримали поранення. Після цієї атаки міліція почала відступати вгору по вулиці Інститутській.

Слідство вважає, що тільки після цього правоохоронці відкрили вогонь у відповідь і застрелили 48 протестуючих.

Дії Юськевич і решти групи “привели до незаконного застосування в період часу з 9 до 10:00 20 лютого 2014 на вулиці Інститутській в Києві вогнепальної зброї співробітниками правоохоронних органів щодо беззбройних учасників протестних акцій, наслідком чого стали вбивства 48 мітингувальників”, – йдеться в проекті “підозри”.

Цими словами слідчий Генпрокуратури Олександр Юрчук, який підписав проект підозра, спростовує всю міфологію останніх років – про те, що правоохоронці за вказівкою Януковича накинулися на беззбройних людей.

Виходячи з проекту “підозри” самих правоохоронців спочатку провокували агресивними діями, а потім почали просто вбивати львівські стрілки. Після чого вже міліція, яка втратила двох товаришів, як стверджує Генпрокуратура відкрила у відповідь вогонь (відзначимо, що самі “беркутівці” заперечують, що стріляли по мітингувальникам).

Втім, проект підозри Юськевич так і залишився проектом. За даними “Страни”, пред’явлення “підозри” було заблоковано на рівні Горбатюка. За своєю він ініціативою це зробив або ж отримавши наказ згори – нашими джерелами в ГПУ достовірно невідомо. Поки ж можемо констатувати факт – незважаючи на зібрані матеріали і докази, підозра Юськевич пред’явлено не було.

“Невстановлені особи”. Список прізвищ майданних стрільців

Поза підозрою у справах Майдану гуляють і інші члени “львівської” групи, чиї імена доходили до нас лише уривками.

Однак за фактом слідство давно встановило всіх причетних до розстрілів правоохоронців. І тільки міркування політичного порядку заважають пустить в хід матеріали НСРД, які публікує “Країна”.

У нашому розпорядженні опинився повний список “групи Парасюка” – тієї самої, в якій перебував і Назар Юськевич. У ній 34 людини. Жирним відзначені ті, про кого вже “Країна” розповідала, як про ймовірних членів групи Парасюка.

1. Назар Юськевич (в списку проходить як “Комарно” – це рідне місто Назара на Львівщині)

2. Михайло Іванович Ковалів із Самбора (Львівська область)

3. Ігор Ярославський. Теж з Комарно. Співучасник Юськевич в розбої, за який він сів в 2015 році і рідня Парасюка.

4. Борис Зай зі Львова

5. Андрій Фріджевіч ( “Фрідл”) з Борислава (Львівська обл.)

6. Ігор Федін

7. Петро Сидоренко

8. Володимир Депа

9. Юрій Панів, Львів

10. Григорій Кобив, Самбір

11. Богдан Вільховий, Комарно

12. Петро Радович, Комарно

13. Андрій Іванов, Донецьк

14. Назар Марценюк (Дейл), Комарно

15. Стефан Бичковяк, Бучали (Львівська обл)

16. Андріан Гарилюк, Львів

17. Віталій Крюков, Київ

18. Андрій Патрайко, Львів

19. Олександр Нечипорук, Львів

20. Роман Франчишин, Львів

21. Володимир Ковалів, Міжгайці (Волинська обл)

22. Олександр Кремса, Комарно

23. Богдан Дзюб, Жовква (Львівська обл)

24. Дмитро Дутко ( “Кирчей”), Стебник, Львівщина

25. Микола Зубрицький, Борислав

26. Дмитро Липовий, Харків

27. Гриша, Одеса

28. Ярослав Голуб (Славко), Самбір

29. Зіновій Парасюк, Львів

30. Володимир Парасюк, Львів

31. Іван Бубенчик, Львів

32. Василь Прийма, Жовква

33. Богдан Висоцький ( “Кукура”), Жовква

34. Микола Котляр, Київ, район Оболонь

Відзначимо, що матеріали справи повністю перевертають всю картину подій на Майдані 20 лютого – в день масової бійні.

Можна констатувати, що виходячи з матеріалів слідства вбивства людей були спровоковані стріляниною по правоохоронцям, яку розпочала з будівлі Консерваторії “група Парасюка”. Тобто саме її учасники несуть основну відповідальність за все, що сталося потім.

Але залишається відкритим питання: чи діяли вони за власною ініціативою або ж виконуючи наказ деяких сил – лідерів тодішньої опозиції або ж ще кого-небудь.

Як вони опинилися в консерваторії? За яких обставин Парасюк на наступний день, 21 лютого, з’явився на трибуні і сказав, що Майдан не буде виконувати досягнуті з Януковичем домовленості?

Чи була це самодіяльність “групи Парасюка” чи ні?

Найважливіше питання, відповідь на яке дасть розуміння, хто запустив криваві процеси в Україні шість років тому.

Сподіваємося, що відповідь рано чи пізно ми отримаємо. Але для цього потрібно чесне слідство під контролем суспільства. Щоб, врешті-решт, дізнатися правду.