Виборча кампанія 2020 у самому розпалі, до «Дня Х» вже можна відраховувати години, останні години, які ставлять крапку на каденції місцевих рад попереднього скликання і перегортають чергову сторінку історії Волині. В одних містах і селах депутати і голови зійдуть з політичного олімпу і  там «засвітяться» нові політичні зірки, ми побачимо нові обличчя і часткову зміну поколінь, в інших – виборці вирішать продовжити політичне життя своїх лідерів ще на п’ять років. «Волинь.Правда» проаналізувала хід виборчої кампанії в ключових містах Волинської області – Володимирі-Волинському, Нововолинську, Ковелі і, звісно ж, у Луцьку, та робить свій прогноз щодо результатів, які ми дізнаємося вже в понеділок, 26 жовтня.   

Розпочнемо зі вступу – короткого огляду політичної обстановки на всеукраїнському рівні. Після провальної кампанії Петра Порошенка на президентських виборах минулого року і феєричної перемоги Володимира Зеленського більшість виборців висловили свою довіру президентському політичному проекту «Слуга народу», за який, чи не вперше в історії, голосували майже з однаковим рівнем підтримки як на Сході так і на Заході нашої країни. «СН» здобула історичний максимум голосів і фактично стала першою в історії українського парламентаризму «монокоаліцією» – більшістю, сформованою тільки із представників однієї політичної сили. Хоча, це тільки формально. Фактично ж «Слуга народу» у парламенті нараховує декілька груп впливу: людей президента умовно називають «кварталівцями», група впливу Ігоря Коломойського – «приват», є група, наближена до структур мільярдерів Джорджа Сороса і Віктора Пінчука – «соросята», є й депутати, тісно пов’язані із колишніми «регіоналами», й інші.

«ПОЛІТИЧНА ПІРАМІДА» ІГОРЯ КОЛОМОЙСЬКОГО

Така різношерстність свідчила про одне – «монокоаліція» повторить долю «Народного фронту» і розпадеться найближчим часом. Фактично відразу після виборів так і сталося, і одним із основних драйверів цього процесу став волинянин Ігор Палиця, навколо якого об’єдналися наближені до фінансово-промислової групи «Приват» депутати, і утворили спочатку групу у парламенті, а згодом і повноцінну політичну партію – «За майбутнє». Сам Ігор Палиця в численних інтерв’ю та пресконференціях наголошував на тому, що не перебуває у опозиції до Президента України, має з ним позитивні стосунки, однак, і має свою чітку позицію з приводу ряду важливих питань, в яких не дозволить Володимиру Зеленському виходити за «червоні лінії» – зокрема, це мир на умовах «Формули Штайнмаєра», відкриття ринку землі та приватизація державних підприємств. І хоч лідер «За майбутнє» відверто не заявляє про свою опозиційність, фактично, ми спостерігаємо жорстку конфронтацію між його політичною силою, яку активно підтримує олігарх Ігор Коломойський, та президентською вертикаллю.

Володимир Зеленський намагається бути «президентом для всіх», а Ігорю Коломойському, враховуючи його проблеми, необхідний «президент для себе». Нагадаємо, олігарх вимагає від України повернення «Приватбанку», якого попередня адміністрація ледь не довела до банкрутства. Окрім того, відкритим залишається питання боргів «Укрнафти», і на останок – в США розглядається позов проти Коломойського, пов’язаний із відмиванням активів, виведених з України. В Америці українському олігарху загрожує, щонайменше, конфіскація нерухомості вартістю у кілька сотень мільйонів доларів, а якщо американське правосуддя побачить у діях мільярдера ознаки злочину – то Ігор Валерійович опиниться ще й під кримінальним переслідуванням у штатах, які можуть зажадати від України його видачі. Одним словом, справи у нього кепські, і велика політика – чудовий інструмент для покращення ситуації.

Вочевидь, Володимир Зеленський розчарував основного бенефіціара своєї перемоги, тому Ігор Коломойський тепер робить ставку на свого хорошого приятеля і давнього бізнес-партнера Ігоря Палицю, який, до того ж, є досвідченим політиком і сильним оратором, на відміну від Володимира Зеленського, який все життя пропрацював у шоу-бізнесі і до вступу на найвищий державний пост не мав жодного уявлення про політику. Відтак, потрібно розуміти, що «За майбутнє» – це, в першу чергу, за майбутнє Ігоря Коломойського. Просте і старе, як світ, правило: хто платить, той замовляє музику. З урахуванням розміру затрат «За майбутнє» на передвиборчу агітацію, можна сміливо судити, що платить фінансово-промислова група «Приват» на місцевих виборах пристойно, з чого можна зробити висновок, що перемога на цих виборах для цієї політичної команди вкрай важлива, і її підвалини закладалися ще під час парламентської кампанії.

В минулому році «Волинь.Правда» писала про «Волинський договірняк», ми передбачили результати виборів у кожному з мажоритарних округів області. Безапеляційно всі округи виграли люди з команди Ігоря Палиці – сам він переміг у Луцьку, Ігор Гузь – у Володимирі-Волинському, Степан Івахів – у Ковелі, Ірина Констанкевич – у Маневичах та В’ячеслав Рубльов – у Горохові. Хоч останній із них формально балотувався від «Слуги нарду», фактично був, є і лишається людиною з орбіти Ігоря Палиці.

Конфлікт між президентською вертикаллю та парламентською горизонталлю, яку на Волині цілком і повністю представляють люди з команди «За майбутнє», помітний неозброєним оком, і найбільш яскравим його проявом був демарш у Волинській обласній та Луцькій міській радах – голосування проти призначення Юрія Погуляйка головою Волинської облдержадміністрації, зустрічали його також з мітингами і криками: «Ану-ка, давай-ка, отсюда погуляй-ка!». Присланому із Луганщини губернатору доводилося згладжувати гострі кути і, ніби-то, йому це вдалося, принаймні, останнім часом і в облраді і в ОДА заявляють про взаємні приятельські і конструктивні стосунки. Щоправда, ходять чутки, що надовго Юрій Погуляйко на Волині не затримається. Між іншим, опосередковану оцінку його роботі можна буде скласти за результатами місцевих виборів, адже якщо президентська партія продемонструє низькі результати на Волині – це свідчитиме про негативну оцінку політики Президента України волинянами. У цьому контексті місцеві вибори взагалі стають маркером, за яким можна визначити поточні політичні настрої електорату, можливо, із 73% Володимира Зеленського не залишилося вже нічого, а, можливо, навпаки, партія «За майбутнє», яка капітально потратилася на вибори і однозначно робить приціл на тотальну перемогу, зробить холостий постріл. Принаймні, аналіз подій у ключових містах області свідчить про те, що 25 жовтня нас може очікувати не один сюрприз.

ІГОР ГУЗЬ – КОЛОС НА ГЛИНЯНИХ НОГАХ

Міста Володимир-Волинський та Нововолинськ – ключові міста мажоритарного округу Ігоря Гузя, від позиції яких в підсумку залежить, хто потрапить до парламенту від цього округу. Чинні мери цих міст свого часу доклали максимальних зусиль, аби допомогти молодому політику Ігореві Гузеві перемогти і вдруге потрапити до Верховної Ради. Однак, опинившись у команді Ігоря Палиці, Ігор Гузь вирішив (а, можливо, його попросили це зробити) замінити багаторічних міських голів. Петра Саганюка та Віктора Сапожнікова вирішили «по-тихому відправити на пенсію», однак, обидва демонструють, що мають ще порох у порохівницях, а головне – підтримку значної частини виборців, і цілком реально можуть позмагатися за перемогу, змушуючи Ігоря Гузя серйозно нервувати, адже у разі їхньої перемоги нардеп буде як Колос на глиняних ногах, і його подальше переобрання до парламенту, лишиться під великим знаком питання, якщо вибори відбуватимуться за старим законодавством. як і корисність у політичній команді «За майбутнє».

У Володимирі-Волинському президентська команда вирішила зробити ставку та Миколу Юнака, який вже двічі, у 2014 та 2019 роках, пробував свої сили у виборах до Верховної Ради, однак, так і не здобув значної підтримки виборців. Ігор Гузь вирішив просувати кандидатуру Ігоря Пальонки, який у політиці, поки що, має досвід управління лише сільською радою. І допоки ці двоє (Микола Юнак та Ігор Пальонка) будуть тягатися між собою, відбираючи голоси один в одного, чинний міський голова Петро Саганюк, як то кажуть, на досвіді та завдяки своєму сталому електорату здатен взяти достатню кількість голосів для своєї перемоги. Ще двох кандидатів – Олексія Панасюка від «Самопомочі» та самовисуванця Максима Клим’юка навряд можна розглядати як реальних претендентів на перемогу.

У складному промисловому місті Нововолинську президентська команда взагалі не виставила власного кандидата. А «За майбутнє» в особі Ігоря Гузя вирішила зробити ставку на фермера Бориса Карпуса, який до того не мав жодного досвіду роботи в органах місцевого самоврядування. І якщо майбутні народні депутати від «Слуги народу» свого часу вчилися управляти державою на кількаденних курсах у Трускавці, то кандидат на міського голову Нововолинська від «За майбутнє» пішов куди далі і цілий рік проходив курси стратегічного планування у Польщі.

Лозунги і гасла «За майбутнє» зводяться до відомого хіта Віктора Цоя: «Перемен». Ця команда вирішила у Нововолинську все змінити, щоправда, що саме, окрім мера, вирішили міняти в місті – толком так і не зрозуміло, передвиборча програма віддає популізмом: залучення інвестицій та створення нових робочих місць, підвищення рівня безпеки, контроль над екологією тощо. Дуже загальні фрази і обіцянки, а жителям промислового міста, мабуть, хотілося б бачити більш-менш конкретний план управління і розвитку цього населеного пункту.

Наприклад, той же Віктор Сапожніков, чинний міський голова, більш конкретний у своїй риториці, та й «Волинь.Правда» публікувала матеріал про стрімкий злет міста Нововолинськ, яке з 1998 року очолював Віктор Борисович. Він вже увійшов в історію шахтарського міста і має що сказати про свою роботу на посаді міського голови, зокрема, пункт про залучення інвестицій для нього – це вже виконана обіцянка, а не пафосне гасло. Адже  у 2019 році на одного мешканця міста припадало 2646,4 долара США інвестицій. Ця сума найбільша в області, Нововолинськ за цим показником суттєво обігнав Луцьк, Ковель і Володимир-Волинський. Завдяки активності міської ради у Нововолинськ вдалося залучити колосальні кошти. Зокрема, лише на реконструкцію водопроводу отримали 6 мільйонів доларів США від Світового банку. Ще 1,3 мільйона євро вдалося залучити для втілення проекту «Перший крок у переході на використання відновлювальних джерел енергії у місті Нововолинську». У місті створили індустріальний парк, поділений на дві зони – логістично-складську та виробничу, загальною площею 20 гектарів, вартість облаштування якої склала понад 86 мільйонів гривень.

Все це свідчить про те, що Віктор Сапожніков – на своєму місці і повинен підготувати свого наступника, аби місто могло планомірно розвиватися далі. Втім, нардеп від округу думає по-іншому і нав’язує іншу кандидатуру замість того, аби налагодити співпрацю із чинним міським головою. Разом з тим у списку кандидатів у мери з’являється самовисуванець Сапожник Леонід Григорович, який раніше ніколи нікуди не балотувався. Співзвучність його прізвища із прізвищем чинного мера Нововолинська може свідчити лише про одне – застосування так званої «технології клонів», спрямованої на «крадіжку» голосів у реального претендента на посаду міського голови тільки через те, що якась кількість виборців переплутає схожі прізвища у бюлетені. Тож цілком ймовірно, що Віктор Сапожніков переможе у Нововолинську, адже його електоральне поле, за останніми соціологічними опитуваннями, нараховує понад 30% голосів.

БИТВА ЗА КОВЕЛЬ: РЕКОРДНА КІЛЬКІСТЬ КАНДИДАТІВ У МЕРИ МІСТА ЗАЛІЗНИЧНИКІВ

Очолити місто Ковель зібралася рекордна кількість кандидатів – аж 15. Промислове серце Волині – ключове місто нардепа Степана Івахіва, який поміняв вже не одну політичну команду, і після розгрому Петра Порошенка долучився до колишнього свого запеклого опонента Ігоря Палиці. Як й Ігор Гузь на своєму окрузі, Степан Івахів також взявся за «кадрові перестановки», і вирішив посунути міського голову Ковеля Олега Кіндера, який минулого року допоміг Степану Івахіву виграти вибори. Волинський олігарх вирішив виставити на виборчі перегони журналіста із тридцятилітнім стажем Ігоря Чайку. Сам Ігор Чайка ніколи раніше не був у політиці, тож в жодні скандали не потрапляв, однак, в мережі гуляє інформація, що, нібито, не все в порядку із законом було у дружини пана Ігоря під час її роботи на митному посту «Устилуг».

Президентська сила «Слуга народу» виставила у Ковелі тридцятирічного Олега Унігу, який позиціонує себе як громадський діяч, магістр з оподаткування, доктор філософії в галузі економіки. На перший погляд  – сильна кандидатура. Однак, не з кришталевою репутацією. З 2013 по 2019 рік Олег Уніга був помічником народного депутата Юрія Савчука, а у 2017 році інший помічник цього нардепа, Петро Яремчук, погорів на хабарі розміром 140 тисяч гривень. Окрім того, Олег Уніга з 2012 по 2014 рік працював у Міністерстві соціальної політики України, яке на той час очолювала Наталія Королевська відома своєю активною проросійською позицією.

Важко повірити у те, що Сергій Кошарук з далеко не ідеальною біографією та у складі «Європейської Солідарності», яка вже не має такої потужної фінансової підтримки, як була за часів президентства Петра Порошенка, дійсно має шанси перемогти. Навряд здатен тягатися із важковаговиками і тридцятилітній Олег Уніга. Тож реальна боротьба, швидше всього, точитиметься між ставлеником Степана Івахіва Ігорем Чайкою («За майбутнє») та чинним міським головою Олегом Кіндером, який висувається від «Батьківщини». Між іншим, центр прийняття рішення як однієї так і другої партії зводиться до Дніпра, адже лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко – теж представниця так званого «Дніпропетровського клану» у політиці, і з Ігорем Валерійовичем вона «на ти», тож якщо питання стане руба – не виключено, що по Ковелю хтось комусь зможе піти на поступки. У будь-якому разі найвищі шанси очолити місто має чинний мер Олег Кіндер.

У ЛУЦЬКУ НАЗРІВАЄ СЕНСАЦІЯ: БОГДАН ШИБА НАЗДОГАНЯЄ ІГОРЯ ПОЛІЩУКА

Та найцікавіше нас очікує у Луцьку. Беззаперечно, лідером перегонів увесь час тримається молодий політик, радник міського голови Ігор Поліщук, який, фактично, після смерті Миколи Романюка став «першою скрипкою» у Луцькій міській раді. Сьогодні наявні опитування прогнозують кандидату від «За майбутнє» перше місце у першому турі. Однак, хто там йому складе конкуренцію – не відомо. Високі шанси могли б бути у Юлії Вусенко, яка у складі фракції «Самопоміч» у міській раді не раз активно відстоювала свою позицію, демонструючи непогані лідерські якості і ораторське мистецтво. Нині пані Юлія у складі «Європейської Солідарності», яка, чомусь, вирішила виставити на виборчі перегони Юрія Моклицю, який, на мою суб’єктивну думку, має меншу впізнаваність, ніж Юлія Вусенко, а відтак – і менше шансів вклинитися у боротьбу за вихід у другий тур. Тож у Луцьку «ЄС» втратила свої шанси остаточно. Скласти конкуренцію Ігорю Поліщуку міг би відомий бізнесмен та політик Андрій Покровський, однак, він вирішив балотуватися тільки у депутати, а його команда «Свідомі» виставила на мерські перегони чинну депутатку міськради Аллу Надточій, яку важко назвати слабким політиком, однак, на разі вона не демонструє той результат, на який, вочевидь, розраховує її команда, принаймні, нині її вихід у другий тур під великим знаком питання.

Сильного кандидата у обласному центрі виставила президентська партія – автобуси із зображенням Романа Бондарука можна побачити у місті щодня по декілька разів. Це забезпечило політику впізнаваність, однак, видається, контакту з виборцями, прямої взаємодії, так би мовити, «гарячих» методів комунікації пану Роману не вистачає. Виборці прагнуть спілкуватися зі своїм мером, тому борди і брендовані автобуси – дієвий інструмент на президентських виборах, але не на місцевих. На місцевих – інші технології. І їх чудово розуміє самовисуванець Богдан Шиба.

Ще три тижні тому Богдана Павловича мало хто сприймав серйозно. Однак, його команда зуміла організувати правильну роботу із електоратом, налагодити сталий контакт, а сам Богдан Шиба зранку до ночі проводить зустрічі з виборцями по всьому Луцьку. І, маємо звернути увагу, це зустрічі саме з цільовою аудиторією, з явними антипатиками Ігоря Поліщука і команди «За майбутнє». Наприклад, Богдан Шиба тісно працює із підприємцями «Центрального» ринку, які активно борються проти його перенесення, він вступився за пологовий будинок, у якому розмістять «коронавірусну» лікарню, тощо. Правильно організована виборча кампанія принесла свої плоди, і сьогодні про Богдана Шибу говорять, як про одного з фаворитів, який може вийти в другий тур виборчих перегонів. І це – чи не найважчий опонент для Ігоря Поліщука з усіх можливих. Богдан Шиба чітко заявив, що виступає особисто проти Ігоря Палиці, і це сигнал, на який купиться увесь протестний електорат Луцька, а такого чимало. У другому турі, за умови, що там зійдуться Ігор Поліщук та Богдан Шиба, багато виборців голосуватиме не за Шибу, а «проти Поліщука». Така постановка питання може перевернути все з ніг на голову, і перемога кандидата від «За майбутнє» може стати не такою вже і явною.

Таким чином за день до завершення агітації можна констатувати, що для команди фаворитів – партії «За майбутнє», ці вибори у ключових містах Волині цілком можуть стати поперек горла, адже їх результат може бути вкрай непередбачуваним. Взагалі 2020 рік став непередбачуваним, і під своє завершення може принести ще й не один сюрприз. Прогнозувати хто виграє за таких умов – вкрай важко. Однак, одне можна сказати точно – «договірняка» на місцевих виборах не було, тож боротьба буде справжньою, відтак, наважимося припустити, що сенсація таки станеться.

Роман Колюхов