Про те,що Капранови будуть презентувати луцькій аудиторії своє нове творіння – книгу «Щоденник моєї секретарки»,– було відомо наперед з афіші при вході до бібліотеки. Однак несподіванкою стало те,що книгу представлятимуть не дуетом,а тріо. Та ще й із різноманітною кількістю інструментів,яку винуватці події привезли із собою.

Самі Капранови пояснили присутність у залі книгозбірні Журавля. Мовляв,ця «скромна людина і друг» намалювала для книги Капранових ілюстрації. У відповідь Капранови вирішили «помститись» – допомагати музиканту співати на бек-вокалі пісні. Більше того – гості анонсували: такий перфоменс буде демонструватися для публіки вперше.

Представлене тріо було названо «троїсті мужики».

«Я зіпсував книжку»,– жартома мовив Журавель. На що від Капранових пролунала репліка: «А ми псуємо тобі виступи».

Свій музичний виступ Капранови розпочали з української поезії,яка,на їх думку,є найсильнішою у світі. Тому під акорди і клавішні звуки лучанам було виконано поезію письменника Сергія Татчина – «Вихідні».

Опісля лучанам презентували саму книгу «Щоденник моєї секретарки». Автори кажуть,що історія появи книги,як і історія самої назви,відсилає читача до 2002-2003 років. Щодо назви,то Капранови пояснюють,що у кожній організації є секретарка. Проте,на відміну від більшості організацій,це не людина,«яка носить каву шефу». Це людина,яка вирішили вести свій особистий щоденник в журналі для запису справ. І одного разу офіс-менеджер її спіймала,вихопила ці записи і принесла Капрановим,показуючи це «неподобство». Читати чужі щоденники – це,звісно,гріх за однієї умови – якщо вони не записані у журналі для робочих записів,– пояснюють Капранови.

Автори розповіли і яка фраза з цих записів секретарки їх особливо вразила: «Сьогодні Віталій Віталійович запропонував мені яблуко. Я не взяла. Я вважаю,що ми ще не в тих стосунках,коли я можу взяти у нього яблуко» (сміх у залі). «Це правда,– продовжили письменники,– Так було написано».

«Потім раптом ми замислились. У нас бабуся навчалась у інституті шляхетних дівча в Одеському. І ми подумали: «Як би ця фраза прозвучала від неї? А якби ми цю фразу прочитали у романі про 19-е століття. Ба навіть 20-е. Оцю фразу прочитайте у Кибилянської чи Лесі Українки – це нормальна фраза. Що сталося за 100 років? Чому ми цю фразу сприймаємо сьогодні з таким відвертим сміхом. Як ми так змінилися,що теперішня уява не дозволяє нам припустити,що дівчина не повинна брати у незнайомих людей будь-які сувеніри,навіть яблука,якщо вони не достатньо знайомі»,– продовжили київські гості.

Автори додають,що їм цікаво подивитися на загальне життя – політику,бізнес,все,що оточує з різних боків,–очима людини,«не закаламученої пропагандою аморальності,яка сьогодні нас посіла».

Спочатку Капранови подумали написати книгу від імені секретарки. Однак виникло застереження – 45-літні «дяді» написати від імені 18-річної дівчинки не зможуть. Бо люди відразу «впіймають на брехні». «Вирішили написати від 45-річного дяді»,– зауважили письменники.

За прототип головного героя книги письменники взяли «боса» секретарки,якого вирішили написати «із себе»,жертвуючи йому всю свої біографію і походження.

Разом з Журавлем Капранови заспівали пісню про Чумацькі шляхи,які ведуть в Очаків – місце,де вони народилися.

Під час зустрічі з луцькими читачами автори зачитували уривки зі своєї книги,які стосувалися життєвої біографії.

Варто зауважити,що цитування книги постійно супроводжувалося музичними ілюстраціями.

Наприклад,коли мова дійшла до теми кохання,Юрко Журавель нагадав лучанам,що він «людина з Полісся». «Моя мама з Каменя-Каширська,тато – з-під Ковеля. Тому ми – волиняки»,– сказав музикант та присвятив пісню волинським дівчатам і жінкам.