Свято Купала (Івана Купала, Купайла) — одне з давніх дохристиянських свят східних слов’ян, традиційне свято, що після запровадження християнства відзначали вночі перед днем Івана Хрестителя, тобто, в ніч проти 7 липня. Про це пише ТСН. 

Хоча насправді це свято – ніч літнього сонцестояння, яке через зміщення календар відбулося ще два тижні тому – у червні.

Купала та його аналоги у Європі – одне з чотирьох головних свят сонячного календаря.  Квінтесенцією свята є очищення за допомогою вогню та води — давня форма магічних дій.

Івана Купала: назва свята

Назва “Івана Купала” має народно-християнське походження та є слов’янським варіантом імені Іоанн Хреститель. Власне казати “Івана Купала” не варто, бо там змішуються докупити і язичницькі, і християнські елементи свята.

Як пише відомий український етнограф у книзі “Місяцелік”, традиційним місцем святкування обирали береги річок, левади, луки чи лісові галявини, але з неодмінною умовою — наявністю води.

Обрядова структура свята загальна для всієї території України. Щоправда, в окремих регіонах були свої відмінності.

“Купало” та “Марена”

Напередодні, себто 6 липня, хлопці ходили селом і збирали біля дровітень та на обійстях хмиз, господарські речі, що вийшли з ужитку, полінця. Нерідко господарі й самі виносили для вогню старі дерев’яні відра, кошелі, граблі чи лопати. Навантаживши хмизом солом’яного, спеціально виготовленого для цієї мети козубка, парубки тягли його до левади

Дівчата в цей час йшли до лісу чи на луку. Потайки від хлопців вони плели віночки з живих квітів. Нерідко юнки запасалися двома чи трьома віночками. Крім того, потрібно було зробити “Купайла” чи “Марену” — неодмінно прибрати квітами та стрічками живу березову гілку. Це обов’язковий символ дівочого гурту без якого не могло відбутися свято. Виготовлення атрибутів, як правило, супроводжувалося піснями.

Надвечір сільська левада помітно оживала. Хлопці додивлялись, як складене вогнище, прикидали на око, чи вистачить хмизу, бо ж свято мало тривати до пізньої ночі. На обочинах вигону готували невеличке багаття й підлітки; їм також дозволяли брати участь у цих дійствах.

Вибравши місце неподалік вогнища, дівчата вправляли в землю берізку, а хлопці намагалися розвеселити гурт дотепними діалогами, нерідко й пісенними текстами. Не залишалися в боргу і юнки, вони відповідали не менш влучними кпинами.

Подивитися на святкові врочистості сходилися всі — і діти, і дорослі. Адже цим дійством мало, власне, й завершитися колективне дозвілля, бо невдовзі надходили жнива — найвідповідальніша пора в житті селян.

Івана Купала: вогнище

Коли вогнище трохи згасало, хлопці намагалися перестрибнути його. Кожному хотілося “очиститися” вогнем, бо так велить звичай: прийшов на Купайла — неодмінно мусиш перестрибнути багаття, підтвердивши цим свою спритність і вправність.

Надходив час розбирати “Купайла”. Дівчата, ставши колом, знімали з нього прикраси (кожна юнка при цьому намагалася взяти на згадку якусь дещицю, щоб бути щасливими, а саму галузку несли до води.

Івана Купала: дівочі вінки

Потім дівчата поспішали до берега. Присівши біля води, починали пускати віночки зі свічечками, щоб передбачити долю. Якщо вони сходилися докупи, то, за повір’ям, юнка цього року має вийти заміж, коли ж ні — доведеться почекати ще наступного Купайла. Вважалося: вінок пристав до ближнього берега — доля ощасливить подружнім життям у рідному селі, коли ж відплив на протилежний бік — прийдуть свати з сусіднього, а якщо крутився на місці або течія відносила геть — мусить ще побути “в дівках”.