Можливо,це витівки долі,яка багато разів давала про себе знати,адже всі навколо кажуть,що Микола Щербина народився у сорочці,- повідомляє Місто вечірнє.

Кімната Миколи Кириловича розташована окремо від студентських помешкань. Тут багато сушених трав,але обжитою її не назвеш. Чоловік хвилюється,що скоро йому доведеться поїхати і звідси. Помічаю,що він виглядає досить моложаво для свого віку.

Народився Микола Щербина у Краматорську,у три роки переїхали разом з сім’єю на Харківщину. Облаштувалися у козацькому селі,про що чоловік згадує з гордістю. Він закінчив тільки 7 класів,але пообіцяв мамі,що здобуде вищу освіту. І свою обіцянку навіть перевиконав: отримав дві вищі освіти.

Військову службу молодий Щербина проходив у Володимирі-Волинському. Це був 1961 рік,коли зводилася Берлінська стіна. Тоді радянська армія перебувала у стані готовності. Микола Кирилович каже,що підготовка до ймовірної війни СРСР з НАТО велася наполегливо. «Мене послали на воєнний склад готуватися до озброєння,бо ми мали виїжджати до Берліна. Коли я прийшов на склад,нас зустрів старшина. Він пояснив завдання на тренуванні і попередив,що діяти треба обережно: снаряд може вибухнути. Мені сказали,що тут під Володимиром є атомні бомби. І ось якщо трапиться вибух,то внаслідок ланцюгової реакції Володимира-Волинського не стане. Старшина відкрутив пробку. Минуло кілька годин,і він повідомив страшну новину – шматок пробки обвалився всередину. Я не знаю,що відбулося далі. Пам’ятаю,що викрутка у руках старшини,якою він намагався дістати уламок,була короткою і вислизнула з рук. Це була доля. Диво,як діяли мої руки,але я взяв снаряд і витряс звідти злощасний шматок. Тоді старшина сказав мені слова,які я багато разів чув за своє життя: «Ти народився у сорочці».

Микола Кирилович зазначає,що ніякої героїки у його діях немає,оскільки ним управляла таємна сила. Якщо під Володимиром справді був склад з атомними бомбами,то важко уявити,що було б зараз,каже пан Щербина.

Надзвичайна інтуїція допомагала не раз чоловікові. У студентські роки підказки йому надходили з невідомого джерела. «Якби люди володіли інтуїцією,то їхні знання зросли б у декілька разів. Тоді могло б ітися про соціальну революцію»,– каже Микола Кирилович. На іспиті з французької мови свої знання він оцінював вкрай низько. Але прийшовши на екзамен,ошелешив викладача: почав одразу перекладати французький текст російською. Викладач зупинив,дав інший фрагмент. Микола подужав і його. І так вісім разів. Ситуація виявилася майже магічною,оскільки перекладений текст не містив жодної помилки. Тоді викладача збентежило таке диво,і він поставив студентові четвірку.

Чоловік має власну схему успішного складання іспиту – готуватися не більше 4 годин,не вистоювати чергу під дверима,слухаючи страшилки,і добре виспатися перед важливим днем. Такими правилами користувався Микола Кирилович перед іспитом з історії. А,окрім цього,з самого ранку пішов не на екзамен,а в кінотеатр. Тоді саме показували знаменитий «Фанфан-тюльпан». Близько 11 години студент прийшов під аудиторію. Відповідати взявся без підготовки. Викладач не міг повірити своїм очам і вухам – юнака було неможливо завантажити.

Надзвичайне чуття допомагало й зі здоров’ям. Завдяки інтуїтивному пізнанню свого тіла,Микола Щербина нормалізував артеріальний тиск. Одного разу чоловік,який вживав таблетки для пониження тиску,відчув себе погано. Якось сам добрався до медпункту. Там виміряли: 40 на 10. Медсестра позеленіла від страху: «Везіть його звідсіля,мені трупи не потрібні». У лікарні чоловік знепритомнів на три години. За його словами,медперсонал уже чекав на смерть,але знову-таки трапилося диво: не минуло і доби,як тиск нормалізувався – чоловік мав жити далі.

«Я багато разів бував на тому світі»,– загадково каже переселенець з Донбасу. Одного разу йому довелося тягти на собі товариша сибірською тайгою. Не маючи орієнтирів,Микола віддав себе на поруки долі і… вийшов просто у населений пункт,яких не так багато у глибинці. Іншого разу чоловік випав з кузова вантажівки і потрапив під колеса. Коли залишилось буквально кілька сантиметрів до тіла,машина враз загальмувала. Виявилося,водій сам не зрозумів,чому зупинився. Неначе якась невідома сила змусила його це зробити. А коли на Донбасі чоловік потрапив під поїзд і вижив,міліціонер сказав: «Та ви у сорочці народилися».

Микола Щербина жив у різних містах України. Обравши учительський шлях,кинув усі сили на професійний ріст. Працювати доводилось на Київщині,Черкащині,однак врешті доля знову закинула чоловіка на батьківщину – Донеччину. Він оселився в місті Українську. Тут пан Микола пішов із вчительської стезі і ще сім років працював на заводі.

Більше року тому розпочалася війна. Від зони бойових дій чоловіка відділяло кілька кілометрів. Життя у зоні АТО Микола Кирилович згадує як період мародерства,морального занепаду і нещадних побутових незручностей. Розповідає,що на велосипеді їздив до блокпоста допомогти бійцям ліками власного виробництва. З часом життя в Українську стало не тільки нестерпним,але й небезпечним.

На Волинь його скоординували в Києві. Дали місце в Іваничах,але наближалася зима,і там передбачалися проблеми з обігріванням. Тому чоловік вирушив шукати кращої долі. Жив у селі Бегета,однак через конфліктні ситуації з такими ж переселенцями знову подався у пошуки. Так опинився в Овадному і дуже вдячний людям,які йому допомагають. «Вони тут порядні»,– усміхається переселенець.

Його життя – суцільне єднання з природою. Спочатку пан Микола варив їжу в лісі,а одяг досі часто пере у ставку,бо незручно просити про це жінок з гуртожитку,хоча працівники постійно пропонують свою допомогу.

Зараз головного болю чоловікові завдає мала пенсія. Важко прийняти той факт,що за 37 років і 10 місяців трудового стажу він мусить задовольнятися 1180 гривнями на місяць. Коефіцієнт розраховано нечесно,вважає чоловік і вимагає справедливості. П’ятнадцять років Микола Щербина отримує пенсію,але ніколи ще її розмір настільки не відповідав реаліям життя. Справа дійшла навіть до Генпрокуратури. Наразі у Володимирі-Волинському пан Микола шукає юристів,які б допомогли йому. Поки результати невтішні,але надія є.

Своє життя одинокий Микола Щербина присвятив праці та саморозвитку. І ось тепер мешкає на Володимирщині,де в минулому столітті йому вперше повідомили,що він народжений у сорочці.