Про це пише Буг.
Здалося,що ці двоє всюдисущі,бо питання,які з ними вирішувалися по раціях і по мобільному телефону були найрізноманітнішого плану. Вони були всюди й з усіма! На моє німе питання: «Хто це?»,отримала дивну відповідь: «А,так це ж 1 рота,брати»,– повідомляє прес-офіцер 14 окремої механізованої бригади Оперативного командування «Захід» лейтенант Надія Замрига.
Часто колеги військові жартують,але цього разу сказали правду: командир 1 роти і його заступник з виховної роботи справді двоюрідні брати 29-річні Олександр і Сергій. На вигляд зовсім не схожі: один чорнявий,другий русявий. Але їхнє спілкування між собою справді родинне: вони розуміють один одного з півслова,з півпогляду. До війни обоє братів були міліціонерами,мабуть,звідти й їхні позивні: Слідопит і Адвокат. Згодом брати звільнилися з органів внутрішніх справ. А вже 2 березня 2014 добровольцями прийшли у військкомат.
-Ми з братом хотіли служити у 51 окремій механізованій бригаді. Але не судилося,нас залишили служити у військкоматі,– розповідає Олександр. – Ми писали рапорти на перевід в інші частини,які перебувають в зоні АТО. Нас переводили,правда в інші військкомати. А коли формувалася 14 окрема механізована бригади,ми поїхали туди у відрядження. Вже на місці дізналися,що в 1 окремий мотопіхотний батальйон потрібні офіцери,і,як кажуть,під шумок,перевелися служити в цей батальйон. І ось з 9 березня 2015 року 1 окремий мотопіхотний батальйон перебуває в зоні проведення АТО.
Якою була мотивація двох братів,аби одними з перших іти до військового комісаріату?
-Це виховання. Ну так нас виховали батьки: кожен чоловік повинен захищати свою землю. Для нас присяга не порожній звук: вірний українському народові військовий має бути тут і відстоювати свою країну! Для цього ми й підписали контракти.
В листопаді 2015 року Сашко одружився,а його брат Сергій – в січні 2016 року. І своє кохання він зустрів тут,на фронті.
-До нас приїжджали волонтери. І серед них була моя майбутня дружина,– з теплотою в голосі говорить Сергій. – Ми півроку зустрічалися,якщо це можна так назвати тут,на передовій,а в січні цього року одружилися з Тетяною.
За кілька хвилин по позиціях,де ми розмовляли,противник почав обстріл. І хлопці з милих,привітних і усміхнених співбесідників в мить перетворилися на бойових командирів,які вміло й рішуче приймають рішення і командують підлеглими. За міцними плечима цих вояків не один бій з противником. Хто зна скільки попереду… Але Чернівецька земля,де народилися хлопці,по праву може пишатися цими вояками: поряд з такими не страшно. За такими хлопцями надійно і впевнено почувається Україна!