І так часто,спостерігаючи осторонь,можна помітити,наскільки нещасні у них очі,які потребують лише допомоги та підтримки! Нещодавно довелося побачити типову ситуацію,яка не змогла залишити мене байдужою. В одному супермаркеті бабуся попросила на всі свої накопичення дати їй хліб та ще дещо із солодощів. Продавець відповіла,що цього навіть не вистачить на хліб. Замість того,щоб допомогти бідолашній бабусі,яка тихо промовляла,що це все,що у неї залишилося до пенсії,жінка років тридцяти лише нервово голосила:

Жіночко,якщо ви не маєте грошей,чому ж ви сюди прийшли?

Ситуація здавалася жалюгідною,і ніхто із тих молодих людей,що був там,навіть не намагався допомогти їй. Мою допомогу вона сприйняла із сльозами на очах,а всі присутні сприйняли це із нерозумінням.

Ніхто із них не подумав про те,що через років 50 ,можливо,вони потраплять у таку ж ситуацію.

Самотні,нікому не потрібні,наодинці із своїми спогадами і неможливістю із кимось поговорити,вони потребують нашої допомоги та розуміння. Ми – цвіт нашої нації? А вони – коріння! Не буде коріння,про який цвіт може бути мова?