Морозного січневого дня  147 років тому у Володимирі-Волинському на Волині народився Агатангел Юхимович Кримський, один із найвидатніших мовознавців світу, зокрема, сходознавців у світовій філології,  український історик, славіст,  письменник та перекладач, один із фундаторів першої української Академії наук… Життя вченого зі світовим ім’ям було сповнене протилежностей  і  трагізму, як і вся тогочасна історія України та найкращих її представників.  XVI сесією Генеральної асамблеї ЮНЕСКО 1970 року його ім’я занесено до переліку найвидатніших діячів світу. І разом з тим у радянському Києві Агатангел Кримський  вів аскетичне, скромне, подекуди навіть злиденне життя. Кохав одну жінку, але одружився на іншій.  До  70-річного ювілею академіка урочисто вшановують орденом Леніна, а через кілька місяців більшовики його арештовують.  

Геній з Володимира-Волинського 

У родині Кримських зберігалась легенда про те, що їх рід по батькові походив з тюрксько-татарського племені, а один з його предків доводився родичем кримському ханові, спадкоємцеві могутнього Батия, і посідав впливове становище – був муллою. 1696 року після якогось гострого конфлікту, рятуючись від помсти розгніваного хана, він змушений був утекти з Бахчисараю і оселитися в Литві. Батько Агатангела Юхим Степанович свою службову кар’єру учителя історії й географії розпочав у Влолодимирі-Волинському. Тут він одружився з Аделаїдою Матвіївною Сидорович з відомого польсько-литовського роду, дочекався поповнення сім’ї. З малим Агатангелом родина переїхала у Звенигородку, повітове містечко на південній околиці Київської губернії.

Не мав і краплини української крові, але почувався українцем

Агатангел Кримський не раз підкреслював своє цілковито неукраїнське походження,  проте казав: «Я родивсь і виріс на Вкраїні та й українізувався». За націоналістю Агатенгел був кримським татарином.

У три роки він умів читати, у п’ять пішов до училища в Звенигородці, куди переїхала сім’я, далі – навчання в Острозькій та Київській гімназіях і вступ до відомої Колегії Ґалаґана. За цей час опановує французьку, німецьку, англійську, польську, грецьку, італійську, турецьку, латину. Тут же він знайомиться і з такими відомими постатями, як Михайло Драгоманов, Павло Житецький, Леся Українка, які дуже вплинули на молодого Агатангела. Закінчив Лазаревський інститут східних мов у Москві… У 30-ті років Кримський — професор східної літератури, автор низки підручників та перекладу Корану російською. Він  знав стільки мов, що навіть в одному з листів писав: «Легше буде сказати, яких мов я не знаю». Дослідники досі  рахують, скількома мовами володів Агатангел Кримський. Цифра коливається від 60 до 100. Він скаржився, що «нічого не може забути». А ще працював  18 годин на добу. Можливо, в цьому теж полягав великий секрет його феноменальної працездатності.

«І от узяв я якось повісті Федьковича з передмовою Драгоманова, узяв, прочитав і мене нове світло осяяло. Я зрозумів, що мушу бути українофілом – це я зрозумів цілком свідомо. І от я жадібно ухопився за українство». Отак на двадцятому році життя студент московського інституту східних мов відкрив у собі Україну. Пізніше основною мовою не лише свого спілкування, а і наукової  та творчої праці Агатангел Кримський свідомо обирає саме українську.

Фанат української мови писав: «Нам одібрано всякі мінімальні, елементарні права. Для нас  і говорити своєю мовою – то вже є злочин,  нашій нації гірше, ніж усім іншим націям». Щоб нація зберегла мову, щоб нести освіту народові,  Кримський написав і видав у Москві «Украинскую граматику для учащихся высших классов Приднепровья» «Практический курс для изучения малорусского языка»,  призначені для самостійного вивчення.

Він принципово вважав, що необхідно спілкуватися українською мовою. У часи Російської імперії це було неприйнятно. Але Агатангел все одно говорив українською і французькою, чим, напевно, дражнив своє оточення, особливо московське.

Від слави до злиднів

А далі – стажування в арабських країнах. У 29-ть – він професор східних мов Лазаревського інституту, поліглот, який мав 68 робочих мов.  Агатангел Кримський – автор першої в світі історії арабської літератури в 5 томах, автор 26 томів зі сходознавства. У тридцять років професор Кримський став широко знаним ученим, за яким буквально полювали провідні наукові центри не тільки Російської імперії. Вчений-енциклопедист, поліглот Агатангел Кримський виступав, як історик, письменник і літературознавець, театрознавець, мовознавець, фольклорист і етнограф.

У 1918 році за гетьманування П.Скоропадського,  Агатангел Кримський повертається з Москви до Києва.  Отримує посаду вченого секретаря у  щойно створеній Українській Академії Наук.

У 1919 році Київ захопили більшовики. Академія ледь животіє.  Професору Кримському, який фактично очолює Академію, неймовірними зусиллями вдалося її зберегти. Радянська влада апріорі не могла вважати його своїм прихильником, адже він категорично відкидав тезу про «спільну колиску трьох братніх народів», відстоюючи  гіпотезу щодо самостійності  української  мови, що вже у ХІ столітті постала «як цілком рельєфна, цілком означена, яскраво-індивідуальна одиниця».  Кримським починає цікавитися ВЧК.

Тим часом професор, викладаючи у Київському університеті, створює потужну школу сходознавства  в українській науці, а 1921р. очолює  Інститут української наукової мови. Крім наукових праць, Кримський уклав три збірки поезій, перший в українській літературі філософський роман «Андрій Лаговський». Він майже зовсім втратив зір, його очима стає секретар Микола Левченко, якого вчений усиновив.

Над Кримським густішають хмари: в нього відбирають аспірантів, забирають посади. 1929р. почалося розкручування «справи СВУ». Арештують одного за одним його колег-академіків. Заарештували Миколу Левченка, який своїми показами врятував від арешту вчителя. Сам Кримський хворіє, бідує, живучи на мізерну пенсію. Увесь свій вік академік вів досить скромне, аскетичне життя. Усе зароблене відправляв родині в Звенигородку, а сам обмежувався однією стравою в академічній їдальні.

Вона для нього – муза, він в її житті – побратим

Єдиним, так і нереалізованим коханням Кримського, за здогадками дослідників, була Леся Українка. Ще юнаком він закохався у геній Лесі, але вона його серйозно не сприйняла. До речі, вона присвятила свою драму «В катакомбах» «шановному побратимові А. Кримському». Розкрилася таємниця почуттів Кримського тільки в день святкування його 60-го дня народження. На заході, який проводився в приміщенні теперішньої президії Академії наук, поет Павло Тичина прочитав вірш, присвячений Агатангелу Кримському. У творі згадувалася «вічно мрійлива Леся Українка», що і розкрило таємницю, яку відомий сходознавець багато років зберігав у своєму серці. Однак життя своє Агатангел Юхимович поєднав із іншою жінкою ─ вагітною дружиною свого заарештованого помічника і названого сина Миколи Левченка, щоб дати прізвище дитині. За однією з версій Левченко своїм засланням, а потім смертю врятував Кримського від більш раннього арешту,  за іншою – він повернувся в 1934 році з таборів психічно хворим, жив разом з дружиною та Агатангелом Юхимовичем, але, не витримавши шантажу чекістів, покінчив життя самогубством.

Подвиг ученого й громадянина

Спочатку з професором Кримським загравали: 1941-го, до його 70-річчя, навіть нагородили орденом Леніна. Та дуже швидко «милість» обернулася «гнівом». Коли розпочалася війна, Агатангел Юхимович із прийомним сином Василем перебували у Криму, тому негайно вирушили до Звенигородки, де опинилися безцінні рукописи ( Академія тоді вже евакуювалася до Уфи). За кілька днів за Кримським прийшли енкаведисти. У постанові про арешт говорилося, що він є «ідеологом українського буржуазного націоналізму, який роками очолював націоналістичне підпілля».

Кримського та інших українських митців і науковців – «буржуазних націоналістів» у холодних «телячих» вагонах везуть до Казахстану. Звідти великий вчений уже не повернувся.  За тодішньою офіційною версією він помер 25 січня 1942р.в кустанайській тюремній лікарні. Однак місце поховання  невідоме, що викликає припущення про його смерть у дорозі.

1957р. А.Ю.Кримський був посмертно реабілітований. Проте більше 50 років після смерті вченого про його долю родичам, друзям і близьким нічого не було відомо. Твори Кримського як “ідеолога націоналістів” на тривалий час потрапили під заборону.

Життя Агатангела Кримського — суцільний трудовий подвиг, гідний подиву і найглибшої пошани.  Ця унікальна людина протягом багатьох десятиліть будувала «мости» між цивілізаціями й культурами — між рідною українською та багатющою культурою народів Сходу. Водночас цей видатний учений ХХ століття зробив неоціненний внесок в українську філологічну науку. І як не парадоксально, але Кримський належить до небагатьох історичних особистостей, життєвий шлях яких, ще геть маловідомий сучасникам.

Ольга КОНОНЕНКО