Як може скластися доля політика, на якого покладає надії Кремль? Над цією проблемою, у контексті сучасних  українських передвиборчих реалій, розмірковує аналітик і  журналіст Сергій Рахманін. Свою політологічну статтю «План «Шатун» він опублікував у виданні «Дзеркало тижня».

Роздумуючи про постать Медведчука, Рахманін зазначає: «Віктор Володимирович мені нагадує ведмедя-шатуна. Блукає лісом звір-одинак, сильний, досвідчений, нещадний. Не спиться йому, не вкладається хижак на заслужений відпочинок. Чому? Наука називає різні причини. Чи то голодний — не наївся досхочу за відведений для цього час. Чи то нарвався на мисливців-невдах — з місця клишоногого зігнали, але здобути звіра не змогли, пішов неквапно, а наздоганяти побоялись. Чи то сам відчув небезпеку, полишив ненадійний барліг, а нового не знайшов». А відтак дивується, «чого, здавалося б, Медведчукові не вистачає? Гарний будинок у Криму, красуня-дружина в офшорах до п’ят, – чого ще треба, аби зустріти політичну старість?»  І відразу ж висловлює свою версію пояснення: «Але досвідчений хижак зголоднів за живою політикою. І мисливців чує, – пальці не на курках, але й стволи не в чохлах. Ну, а затишний барліг у Сімеїзі нікуди не подінеться».

Тим не менше, констатує аналітик, навряд чи згадувана людина мотивується тим, щоб  «самолюбство полоскотати». За його припущенням, «занурення головного інтригана країни в публічне політичне життя, найімовірніше, – частина плану. Кремлівського проекту «Шатун». Точніше, «Ведмідь-шатун». Автор публікації  поснює логіку Кремля: «Орієнтовані на Москву політичні еліти (на думку ясновельможних панів з Білокам’яної) ніяк зі сплячки не вийдуть – час ікла оголювати, а вони все лапу смокчуть. Ліниво сваряться між собою, мляво покусують владу. Так владу не беруть. Щоб розворушити цей сонний барліг, і знадобився звір, сильний, досвідчений, нещадний. І він у нього хутенько вліз, оголивши у вітальному вишкірі міцні ікла».

За версією Сергія Рахманіна,  у Кремлі вважають, що   «потенційний електорат соціально близьких Кремлю сил становить не менш як третину від загальної кількості виборців України». За логікою ворога, «цього недостатньо, щоб провести повністю лояльного Москві президента. Але за правильно продуманої гри достатньо, щоб вивести  «свого» кандидата у другий тур. А це, у свою чергу, гарний доробок, щоб спробувати сформувати  «свою» більшість у Раді. Парламентські вибори в Україні, наскільки можна зрозуміти, турбують Путіна більше, ніж президентські». Тому, підкреслює аналітик, « Кремль, треба думати, зробить акцент на парламентській кампанії. А президентську схильний розглядати, насамперед, як прелюдію. Потрапить кандидат від умовного «Опоблоку» у другий тур виборів голови держави, отримає там вагомий результат – півсправи зроблено. Друга половина — використати здобутий плацдарм для рішучого наступу на виборах до ВР».  А щоб  процес реваншу  став успішним, резюмує  він,  «потрібна людина, яка б цей процес очолила…Стадо має перетворитися на зграю. І їй призначили ватажка. Ведмедя-шатуна… І Медведчук офіційно увійшов в «ЗЖ» саме для цього».

На думку Рахманіна, цій обставині,  коли сили реваншу висунуть одного кандидата, «завдяки своїм можливостям, перешкоджає чинний Президент. Порошенко вважає (інформація про це отримана з джерел, які заслуговують на довіру), що для потрапляння в другий тур йому потрібна максимальна роз’єднаність у таборі суперників. Він не зацікавлений в об’єднанні Опоблоку й Рабіновича так само, як і в об’єднанні, наприклад, Гриценка й Садового».

При цьому, підкреслює аналітик, «появу Віктора Володимировича в  «ОБ» сприйняли без особливого захвату. Щоправда, Віктор Володимирович нібито привіз ультиматум Москви – незговірливі «біло-блакитні» політики-бізнесмени потраплять до санкційного списку і заробляти в Росії і з Росією не зможуть. А це боляче».

Тим не менше, Рахманін висловлює сумнів у тому, що Медведчуку вдасться виконати завдання Путіна. Адже «країна вже не та, що чотири роки тому. І не всякий справедливо незадоволений цієї владою або давній аматор російської літератури, або щирий прихильник миру в Донбасі проголосує за силу, де привселюдно присутній він. Той, хто не те що не соромиться своєї близькості з Кремлем, а хизується нею. Немов не було анексії Криму. Російського телебачення, «що розпинає хлопчиків». Замордованого Рибака. Гіркіна й «заблукалих» десантників. Знущань над полоненими в Іловайську й ДАПі бійцями. «Параду» в Донецьку. Сенцова й Балуха, які голодують. Похоронок». А відтак він резюмує,  вдавшись до езопівської мови: «Мисливці кажуть, рідкісний шатун доживає до весни. Але ж політика – лише почасти зоологія».