Український морпіх поділився спогадами про події в Криму навесні 2014-го року. Про це йдеться на сторінці штабу ООС.

Морпіх Володимир став одним з тих, хто залишився вірним присязі, даній українському народу. Разом з багатьма іншими він, за наказом керівництва, покинув Крим після того, як відбулася анексія півострова російськими військами навесні 2014 року, та зараз боронить країну від ворога на сході країни. Спогад
В 2013-му чоловік підписав контракт із Збройними Силами України та прибув для продовження служби до одного з батальйонів на той момент морської оборони в Керчі. Проходив службу на посаді механіка-водія БТР.

– В березні я почав свою службу в частині, а вже в квітні розпочалась підготовка до спільного параду з військами Чорноморського Флоту РФ в Севастополі, присвяченого перемозі в Другій світовій війні. Примітно було те, що проходила вона на території військового містечка росіян. Тоді наші керівники, багато з яких в подальшому зрадили нас, вважали, що ми, українські війська, на своїй же території повинні копіювати все у «старшого брата», адже у них було все краще та вірніше, – пригадує Володимир.

На початку березня 2014 року чоловік ніс службу в автомобільному парку частини. Саме тоді відбулася перша спроба «зелених чоловічків» захопити частину. Українські військові за допомогою військової техніки заблокувати виходи з містечка та організували оборону, яка тривала понад два тижні.

– У росіян, які нас заблокували, постійно відбувалася ротація – спочатку приїхали одні, потім інші, наступні були ті, у кого зовнішність зовсім не слов’янська. Більше були схожі на бурятів, – пригадує морпіх.

Оборона військової частини тривала два тижні. Жили тоді, не покидаючи своїх постів, їли те, що було в запасах на складах. Згодом, за наказом керівництва, зброя, отримана в перший день блокування, була здана під охорону.

– Але ми не розгубилися. Готові були захищати наше майно навіть палицями, – усміхається Володимир.

Аби підняти бойовий дух побратимів, на території оточеного містечка морпіхи своїми силами влаштували концерт. Військові просто неба співали пісні відомих українських виконавців, а також власні твори.

– Таким чином ми, показали загарбникам, що українська армія не здається, а наш бойовий дух – незламний, – пригадує Володимир.

9 березня 2014-го став днем, коли росіяни разом із зрадником підполковником Олександром Саєнко, який на той момент був командиром батальйону, де проходив службу Володимир, під час шикування висунули українським військовим ультиматум щодо прийняття рішення про проходження подальшої служби в лавах російської армії або повернення на материкову частину України.

– Тоді велику роль зіграв перехід Саєнко на бік окупанта. Він став таким собі прикладом для інших. На материк повернулося лише 64 особи, – пригадує морпіх.

Автобусами, якими виїжджали з півострова, забезпечили волонтери зі Львівщини. Їх чекали кілька тижнів, щодня приходячи на КПП містечка, яке вже на той момент було захоплено російськими окупантами.

– Очікуючи транспорт, ми у формі української армії на початку робочого дня збиралися під воротами. Вперта у нас нація! – посміхається Володимир.

З півострова прибули до Миколаївської області. Отримали техніку, яку вдалося вивезти ешелонами з півострова. На жаль, майже вся вона була зіпсована або недоукомплектована.

Згодом до Володимира приєдналася наречена – корінна жителька Керчі. Дівчина поїхала за коханим, залишивши в Криму батьків.

Вже влітку того кривавого 2014-го морпіх поїхав на фронт, аби не допустити російської навали далі в Україну…