Вже який місяць поспіль Волинська область перебувала без очільника. Всі прогнози та «інсайди» з приводу кандидатури на посаду голови Волинської обласної державної адміністрації виявилися хибними. Ним призначили Юрія Погуляйка – претендента, чийого прізвища не було у списку фаворитів. Погодили кандидатуру на виїзному засіданні Уряду в Маріуполі. Подейкують, приїде на Волинь зі своєю командою, і, ніби-то, представляти його волинянам прибуде сам президент України. А що волиняни? А волиняни в особі Волинської обласної та Луцької міської ради вже встигли «виставити гарбуза» призначеному, але ще навіть не представленому губернатору. Волинь себе веде як гонорова дівка на виданні. То ж чи можна бути «милим насильно»?

«СИЛОВИК» З ДОНБАСУ: ДИСКРИМІНАЦІЙНІ ПРИЧИНИ ГОЛОСУВАТИ ПРОТИ

За наявною інформацією Володимир Зеленський представлятиме Юрія Погуляйка на Волині особисто, візит, ймовірно, відбудеться цього тижня. Володимир Зеленський демонструє власну стійкість, незалежність  та рішучість, призначаючи кадри, які вважає за потрібне. Він формує президентську вертикаль влади – це призначувані ним особи. Це, з одного боку, його очі, вуха та руки в області, з іншого боку – це його віддзеркалення перед волинянами.

Обласна та міська ради – це органи місцевого самоврядування, які обираються волинянами та лучанами і покликані вирішувати проблеми регіонального та місцевого масштабу. Втім, чомусь останнім часом органи місцевого самоврядування почали диктувати свою волю президенту – розповідати, як діяти на міжнародній арені, які закони приймати, а які ветувати, кого призначати на посади, а кого звільняти. Демократія – це, звісно, добре, але демократія без порядку – це анархія. Відтак, кожен орган повинен діяти в рамках своїх повноважень, а не займатися політиканством.

Між іншим, навіть народні депутати Волині висловили свій протест проти призначення. Навіть В’ячеслав Рубльов, обраний від президентської партії «Слуга народу», висловився проти. «Волинська правда» вже неодноразово звертала увагу на очевидні речі – монобільшості в парламенті вже не існує, частина «слуг народу» голосує не так, як всі. Останнє показове голосування, до речі, було за арешт депутата Дубневича, на якому «ЗеКоманда» дала всього 208 голосів, рішення б не пройшло без підтримки дружніх фракцій.

Що для Волині важливіше – часто голосує не так, як всі, команда Ігоря Палиці «За майбутнє», хоча сам нардеп каже, що не перебуває в опозиції до влади. Здавалось би, все просто – є позиція (голос «за»), а є опозиція (голос «проти») і третього не дано. Але, схоже, для конкретно цієї ситуації, яка нині складається у парламенті, політологи вигадають новий термін – якась така собі «внутрішня опозиція». Як не називай – а конфлікт всередині великої «ЗеКоманди» вже помітний неозброєним оком.

На Волині поки, дякувати Богу, ситуація мирна, але вже досить тривожна риторика. Проти «формули Штайнмаєра», проти ринку землі, проти губернатора Юрія Погуляйка – всі ці рішення рад, якщо не опозиція до президента, то що це? Минулий губернатор Олександр Савченко оголошував свого часу війну «УКРОПу», і замість того, аби займатися розвитком області і вирішенням нагальних проблем, яких накопичилося чимало, займався незрозумілими і непотрібними політичними «розборками», в результаті чого з ганьбою покинув пост і вимушений був вибачатися.

Зараз ситуація точно протилежна. Замість того, аби підставити плече підтримки новопризначеному голові ОДА, Волиньрада і міськрада, рубаючи з плеча, оголошують йому війну, навіть, чесно кажучи, не зрозуміло за що, адже він ще нічого не зробив, навіть не встиг нічого заявити.

Які були аргументи проти Юрія Погуляйка? Він «силовик» і він з Луганщини. Дійсно, можна погодитися з тими доводами, що колишні «силовики»-гастролери увійшли не з найкращої сторони в історію Волині і бажано було б, аби голова адміністрації був все ж волинянином, жив тут, тутешніми проблемами, щиро вболівав за долю рідного краю. Мати губернатора Волині волинянина – це хороше і зрозуміле бажання депутатів. Але хіба ці аргументи проти Юрія Погуляйка не дискримінаційні? Це ж пряма дискримінація за професійною і територіальною ознакою. В Україні є приклади, коли люди з інших областей показували високі результати на посаді ОДА в чужому для них регіоні. Та далеко за прикладом ходити не треба – хіба наш волинянин Ігор Палиця мало зробив для Одещини? Тому виступати проти призначення людини на посаду тільки через його колишнє місце роботи і місце народження – це, м’яко кажучи, не дуже переконливі аргументи.

ЗДАТИ НАЗАД: У ПРЕЗИДЕНТА ВИБІР БЕЗ ВИБОРУ

Корінний волинянин вже був на посаді голови Волинської ОДА. Володимир Гунчик очолював область з липня 2014 по березень 2018, він прийшов на посаду в один із найскладніших періодів в сучасній історії України, в розпал війни з Росією. І втримав ситуацію, показав далеко не найгірші результати. Але чомусь тоді проти місцевого волинянина, який чудово розумівся у проблемах області, активно виступали ті ж депутати, які нині виступають й проти «луганського легіонера». То в чому логіка?

Тоді обізнаного волинянина Володимира Гунчика змінили на заїжджого силовика Олександра Савченка, а сьогодні ситуація повторюється з точністю до навпаки. Важко побачити в діях місцевих депутатів інші причини, окрім особистих, а підхід до призначення на ключові посади – виключно кон’юктурним. Між іншим, Петро Порошенко, який призначав Володимира Гунчика на посаду, піддався тиску, і аби сподобатися волинянам і переобратися на другий термін навіть звільнив вірного йому губернатора з посади. Втім, це йому не допомогло. Володимир Зеленський зараз теж відчуває тиск, а Юрія Погуляйка тут очікує далеко не режим «теплої ванни», а швидше котел з киплячою смолою. І це протистояння рад та адміністрації може стати принциповим моментом, здатним проявити характер президента – вистоїть, чи піддасться тиску і змінить своє рішення.

В першому випадку це буде дуже потужний сигнал як для українського виборця так і для міжнародної спільноти – наш президент не маріонетка, він самостійна політична фігура, здатна приймати власні рішення і нести за них відповідальність. Щоправда, в такому разі Волинь ризикує перетворитися на політичне поле бою, на якому дуже багато «больових точок» – від бурштину до аграріїв, від екологічних проблем до контрабанди на митниці.

В другому випадку волинянам можна буде розслабитися – політичних «розборок» в області не буде. Ігор Петрович Палиця, який має чимало бізнесових інтересів на Волині, знову вирівняє ситуацію і політичне життя в області повернеться у спокійне мирне русло. Але президент подасть негативний сигнал про те, що на нього можна впливати. І в це слабке місце будуть постійно бити не тільки внутрішні опоненти, але й серйозніші вороги, з якими ось-ось має відбутися зустріч у «нормандському форматі».

Хоч останнім часом стосунки між двома групами в «ЗеКоманді» – «кварталівцями» і «приватівцями» – важко назвати дружніми, Володимиру Зеленському досі закидають залежність від Ігоря Коломойського і компанії. Наприклад, депутат Луцької міської ради Павло Данильчук під час голосування за звернення проти призначення Юрія Погуляйка запропонував внести поправку – при призначенні на посаду голови Волинської ОДА Володимиру Зеленському слід врахувати побажання Ігоря Коломойського та Ігоря Палиці. Така пропозиція нічого, окрім сміху, в сесійній залі не викликала, але «по приколу» за неї проголосували 4 депутати.

Наш прогноз – призначення відбудеться, а конфлікт олігарха з президентом буде лише посилюватися. Та це проблеми великих і сильних світу цього. Пересічних громадян більше цікавить, як ця «війна» відіб’ється на житті кожного з нас. Спробуємо спрогнозувати ситуацію. По-перше, Юрій Погуляйко везе із собою власну команду, яка абсолютно не залежна від групи «Приват», «Континіуму» чи будь-яких інших олігархічних кланів. Таким чином, на Волині може з’явитися потужна «третя сила», а відтак переділу сфер впливу і великих політичних «розборок» навряд вдасться уникнути. За нашою інформацією, колишні волинські силовики із «контори» вже пообіцяли будь-яку підтримку новому губернатору. Обласна рада та Волинська ОДА почнуть ставити один одному палки в колеса. Де будуть найбільш «гарячі точки» – прогнозувати важко, але є всі ризики того, що замість розвитку області, залучення інвестицій, наповнення бюджетів, будівництва інфраструктури та втілення важливих програм, ОДА та ради знову займуться політиканством і демагогією. Відтак, цілком ймовірно, що вкотре вийде як у старій українській народній приказці: «Пани чубляться – у мужиків лоби тріщать».

Роман Колюхов