Правду про агресію Росії в Україні,про диктаторський режим Путіна і про імперський шовінізм російської влади. А чи задумувалися ви над тим,що у цій фразі популярного співака закладено глибокий філософський зміст? Адже справжні герої є такими незалежно від часу і політичної кон’юнктури. Недаремно в історії чимало прикладів,коли ворог віддавав шану загиблому супротивнику,який до кінця виконав свій обов’язок перед товаришами і вітчизною. Та наша розповідь не про таких героїв. А про тих,хто носить звання «Герой України»,хоча насправді далекий від того,щоб називатися справжнім українцем.
«Я не хочу бути героєм України – не цінує героїв моя країна!» – це вже наш земляк-волинянин Сашко Положинський. Слова цієї відомої пісні,яка часто звучала в часи Помаранчевої революції,він написав у 2004 році. Поет,співак і композитор ніби натякає: «Не ті люди в нас визнані героями,негайно треба виправляти ситуацію». Президентом тоді,як відомо,став Віктор Ющенко. А тільки Президент має право присвоювати звання «Герой України».
Ось Віктор Андрійович і розпорядився своїм правом. Першому він дав звання Героя (3 березня 2005 року) лауреату ще Сталінської премії вченому-біохіміку Максиму Гулому – до його 100-річчя з дня народження (прожив 102 роки). Далі – почав пошанування антирадянщиків. Хоча,незважаючи на його проукраїнську позицію,за час президентства Ющенка борців із радянською системою,нагороджених найвищим званням держави,виявилось не так уже й багато – 11 зі 114 осіб: Левко Лук`яненко,Василь Стус,Cтепан Хмара,Юрій Шухевич (син Романа Шухевича),Євген Пронюк (діяч українського національного руху,автор самвидаву,нині голова Всеукраїнського Товариства політичних в`язнів і репресованих),Олекса Гірник (колишній політв`язень,здійснив політичну акцію самоспалення біля могили Тараса Шевченка біля Канева у 1978 році),Головнокомандувач УПА Роман Шухевич,Василь Івчук (директор Дударківської школи в 1932-1938 роках,який рятував учнів від голодної смерті в 1932-33 роках) і Головний провідник ОУН Степан Бандера. Останніх чотирьох нагороджено посмертно.
Крім борців за волю України,Віктор Андрійович вшановував митців (21 особа: серед них – націонал-комуніст Борис Олійник,актриса Ада Роговцева,співаки Ніна Матвієнко,Василь Зінкевич,письменники Роман Іваничук і Юрій Мушкетик,посмертно – Володимир Івасюк й Анатолій Солов`яненко) і управлінців (половина з усіх ним нагороджених – 56). Були серед останніх і керівники багатьох вишів (ректор Львівського національного університету Іван Вакарчук,президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» В’ячеслав Брюховецький,ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Леонід Губерський,ректор Національного університету «Острозька академія» Ігор Пасічник,а також ректор Донецького національного медичного університету імені М. Горького Валерій Казаков,ректор Донецького національного університету Володимир Шевченко,ректор Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського Микола Багров,перший проректор Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Володимир Сташис,ректор Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Анатолій Павленко),і управлінці-науковці,але найбільша когорта – управлінці-виробничники.
І тут ми зустрічаємо доволі одіозні прізвища:
народний депутат ІІ,ІV-VІ скликань,президент акціонерного товариства «Норд» Валентин Ландик – у 2004-му – довірена особа кандидата у Президенти України Віктора Януковича в ТВО №44; один із 148 депутатів VІ скликання,які підписали звернення до Сейму Республіки Польща з проханням визнати геноцидом поляків події національно-визвольної війни України 1942-1944 років (цей крок перший Президент України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду); наприкінці вересня 2014 року Валентин Ландик відмовився платити «владі» «ДНР» 20% від прибутку і зупинив завод «Норд»;
голова Харківської обласної державної адміністрації у 1995–1996 роках Олександр Масельський – нагороджений посмертно тесть Олександра Ярославського,екс-власника ФК «Металіст» і «Укрсиббанку»,у 2014 році одного з десяти найбагатших,за версією «Forbes»,людей країни,
голова Національного банку України Володимир Стельмах – саме за його головування у 2008–2009 роках гривня знецінилася ледь не вдвічі. Стельмах і Ко також не зуміли приборкати високу інфляцію; крім того,його Нацбанк звинувачують у зловживаннях під час рефінансування банків і валютних спекуляціях;
генеральний директор акціонерного товариства «Алчевський металургійний комбінат» (Луганська область) Тарас (до речі,Григорович) Шевченко – 24 грудня 2014 року сприяв проведенню «еленерівського» мітингу,надавши автобуси для перевезення на захід бюджетників і робітників промислових підприємств; нині пан Шевченко (за даними Луганської облдержадміністрації) перебрався до… Києва,звідки продовжує керувати комбінатом в Алчевську;
директор будівельного комплексу товариства «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» (Донецька область) Іван Палій – йому,як і Шевченку,звання «Герой України» присвоєно указом від 21 листопада 2007 року – «За значний внесок у розвиток металургійної промисловості,спорудження і введення в дію киснево-конверторного цеху Алчевського металургійного комбінату,високий професіоналізм» (хіба за таке дають Героїв?),
голова правління акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт» (Київська область) Юрій Косюк – мільярдер,який в Адміністрації Президента Порошенка був першим заступником голови і відповідав за силовий блок,хоча злі язики стверджують,що він в основному займався збереженням і примноженням своїх активів,що йому успішно вдалося – його компанія вдало скористалась скасуванням імпортних мит на м’ясо птиці в країни ЄС,також Косюку вдалося зберегти свій кримський бізнес: «Кримську фруктову компанію» і птахофабрику «Дружба народів Нова» оперативно перереєстрували як російські фірми,і тепер вони є одними з найбільших агропідприємств на півострові;генеральний директор акціонерного товариства «Укрпромінвест» (м. Київ) Олексій Порошенко – батько чинного нині Президента України,кума Віктора Ющенка,отримав звання 23 червня 2009-го – «За визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку агропромислового комплексу,запровадження сучасних технологій вирощування сільськогосподарських культур»;
генеральний директор Національного виробничо-аграрного об`єднання «Масандра» (м. Ялта,Автономна Республіка Крим) Микола Бойко – у травні 2014-го,після псевдореферендуму в Криму,він в інтерв`ю виданню «Республіка» заявив: «По духу ми росіяни,і,звичайно,є ейфорія. Ми щасливі,що повернулися на батьківщину». Проте і це його не вберегло: у лютому 2015-го окупаційна влада відсторонила його від займаної посади у зв`язку з порушенням проти нього кримінальної справи – «за укладання невигідного для підприємства договору купівлі-продажу виноматеріалу»,що призвело до завдання підприємству понад 7 млн рублів збитків;
а також
екс-міністр аграрної політики України Юрій Мельник – отримав звання під завісу президентства Ющенка (23 листопада 2009 року),на 23 дні раніше від свого тестя – нині покійного (помер 7 січня 2014 року) Героя України,президента Національної академії аграрних наук,нардепа трьох скликань (у VІ – від Партії регіонів) Михайла Зубця. За твердженням журналіста «Української правди» Сергія Лещенка,на посаду міністра Юрія Мельника лобіював Ігор Тарасюк,власник «Нашої Ряби»,керівник Державного управління справами і начальник виборчого штабу Ющенка у 2009-2010 роках. До речі,Юрій Мельник із червня 2010-го – перший заступник голови правління акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт»;
екс-віце-прем’єр-міністр,академік,президент НААН,народний депутат України IV,V і VI скликань,один із найактивніших перебіжчиків в історії українського парламентаризму Михайло Зубець. Впродовж 2002-2006 років побував у фракціях «Єдина Україна»,«Аграрники України»,«Демократичні ініціативи»,«Народовладдя»,«Союз»,фракції БЮТ. Будучи депутатом від БЮТ,Михайло Зубець приєднався до антикризової коаліції ПР,Соцпартії та комуністів. Після розпуску парламенту та дострокових парламентських виборів повернувся до Верховної Ради вже з Партією регіонів;
голова Рахункової палати Валентин Симоненко – товариш екс-голови Секретаріату Президента Ющенка Віри Улянченко. Нагороджений 3 грудня 2009 року «За визначний особистий внесок у державне будівництво України,становлення та утвердження Рахункової палати як конституційного органу незалежного фінансового контролю»;
генеральний директор Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення («Укрспецекспорт») Сергій Бондарчук – останній,нагороджений Ющенком Герой – 18 лютого 2010 року; у 2002 році обирався депутатом від Блоку Ющенка «Наша Україна» в Горохівському мажоритарному окрузі №20; після приходу до влади Януковича деякий час очолював партію «Наша Україна»,посперечався з Ющенком і оголосив про розпуск цієї політсили; нині – у розшуку,Генпрокуратура за часів Віталія Яреми 21 січня 2015 року оголосила йому про підозру у розкраданні майже 7,5 млн дол США,29 січня слідчий суддя Печерського райсуду Києва надав дозвіл на його затримання,а за ним і слід прохолов. Саме на період його керування компанією «Укрспецекспорт» припала історія скандального продажу озброєнь до Грузії під час її воєнного конфлікту з Росією. Бондарчук пояснював,що звинувачення України у контрабандних поставках зброї обумовлені конкурентною боротьбою на світовому ринку озброєння,а також свідчать про успішне закріплення України на цьому ринку. 5 листопада 2013 року «за величезний внесок у справу підвищення обороноздатності та захист незалежності і суверенітету Грузії» Президент Грузії Михаїл Саакашвілі нагородив Сергія Бондарчука орденом «Вахтанґ Ґорґасалі» I ступеня,а Росія оголосила його персоною нон грата. На думку журналіста і громадського активіста Алішера Рустамова,це свідчить лише про те,що Генеральна прокуратура почала переслідування людини,яка не мала жодного стосунку до злочинів минулої влади. Тим часом до екс-громадянина РФ Саламатіна,який очолював «Укрспецекспорт» після Бондарчука,питань щодо експорту озброєнь нема.
Як зазначає журнал «Тиждень»,поміж чиновників та політиків,яких важко запідозрити у геройстві,є негласна черга на Героя України. «Отримав посаду – одержуєш відповідну державну нагороду. Протримався на посаді певну кількість років – одержуєш нагороду ступенем вище. На ювілей – ще вищу,а то й на Героя можна потягти»,- пише видання.
За законом про державні нагороди та відповідно до статуту нагороди,звання «Герой України» присвоюють за геройський вчинок або трудовий подвиг. Однак статут не тлумачить термінів «геройський вчинок» та «трудовий подвиг»,що дає Президентові змогу самостійно вирішувати,хто є героєм нашого часу.
Звісно,і в Ющенка,і в Кучми були люди,удостоєні звання за подвиг. Проте ми згадуємо тут тільки нагородження,які викликають щонайменше подив. Так,Леонід Кучма,який,власне,і запровадив у 1988 році присвоєння звання «Герой України»,роздав його,наприклад,таким особам:
народному депутату (нині – «Опозиційний блок»),генеральному директору орендного підприємства «Шахта імені О. Ф. Засядька» Юхиму Звягільському. У 1990-х роках перебував під слідством (зловживання службовим становищем тощо),у 1994–1997 роках переховувався в Ізраїлі. На шахті,яку очолює Звягільський,часто трапляються великі аварії з численними людськими жертвами,нині вона на території «ДНР». екс-мерові Києва Олександру Омельченку,який запам’ятався киянам хаотичною забудовою центру столиці,руйнуванням історичних пам’яток,зведенням безглуздої скульптурної композиції на Майдані Незалежності. Нагороджений 21 серпня 2001 року;
екс-голові Верховної Ради Володимиру Литвину. Політична сила цього «народника» завжди була золотою акцією в парламенті й голосувала не згідно з переконаннями,а відповідно до кулуарних домовленостей і ситуативної користі. Протягував у парламенті Харківські угоди. Обирається у себе на окрузі на Житомирщині,куди вкинув на соціальний розвиток мільйони державних гривень. Нагороджений під завісу президентства Кучми – 9 грудня 2004 року. Один із фігурантів справи Георгія Гонгадзе (звання Героя України журналісту посмертно присвоїв Віктор Ющенко),однак йому поки що вдавалося уникати доведення причетності до зникнення засновника «Української правди»;
екс-начальнику Укравтодору Іванові Вужинському. Працював разом із покійним міністром транспорту ¬Георгієм Кирпою. Нагороджений за спорудження автобану Київ – Одеса,хоча правоохоронні органи стверджували: під час його будівництва посадові особи Державтодору розкрали близько 200 млн грн. Крім того,Іван Вужинський поєднував державну службу з бізнесом – очолював фірму «Гарант»,яка,за повідомленнями ЗМІ,отримувала багатомільйонні замовлення від Мінтрансу та інших державних органів. Звання присвоєно 21 жовтня 2004 року;
колишньому голові НБУ (1991–1992) Володимиру Матвієнку. Був головою правління Промінвестбанку,який своєю необачною кредитною політикою фактично спровокував депозитну кризу в Україні в 2008-му. Змушений був віддати збанкрутілий Промінвестбанк,що свого часу був одним із найбільших в Україні,росіянам. Нагороджений 20 жовтня 2004 року;
екс-міністру палива та енергетики,екс-президенту Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом»,народному депутату кількох скликань,«регіоналу» Сергію Тулубу. Звання присвоєно 6 серпня 2004 року. За часів президентства Януковича був головою Черкаської облдержадміністрації,де «відзначився» нескінченними ротаціями на ключових посадах соціально-економічної та гуманітарної сфер області. Національна Спілка журналістів України у 2013 році включила його до переліку посадовців країни,які перешкоджають роботі журналістів. Сергій Тулуб також запам’ятався численними фотосесіями. У книзі-фотоальбомі «Рік поступу. Черкащина крокує вперед» на 188 сторінках розміщено понад 500 його фото. Так любить себе хіба що екс-голова Волинської ОДА Анатолій Француз (12 червня 2002-го – 3 лютого 2005 року),якого за вимоги називати його в пресі не інакше,як «Герой України Француз Анатолій Йосипович»,прозвали ГУФАЙ (за першими буквами цієї конструкції). Француз,до речі,на відміну від Тулуба,своє звання отримав за геройський вчинок – затримання міжнародної терористичної групи і звільнення заручниці (змусив горе-терористів,вихідців з Росії громадян Німеччини,здатися,розпивши з ними пляшку коньяку). А Тулуба,який 23 лютого 2014 року вилетів із Донецька до Стамбула,через підозру в привласненні державних коштів на загальну суму понад 135 млн грн оголосили в розшук і навіть заочно арештували;
колишньому першому заступнику міністра палива та енергетики України — голові правління Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» Юрію Бойку,який безпосередньо доклав руку до появи монополіста – компанії «RosUkrEnergo»,що свого часу контролювала вітчизняний ринок природного газу. Разом із новим головою Адміністрації Президента Януковича Сергієм Льовочкіним входив до так званої групи Дмитра Фірташа в Партії регіонів. Нині – голова фракції «Опозиційний блок» у ВР. Як зазначалось у ЗМІ,Юрій Бойко причетний до так званого скандалу з «вишками Бойка»,який виник в той час,коли Юрій Анатолійович працював в Міненерго України,і підконтрольний міністерству «Чорноморнафтогаз» придбав у 2011 році бурову платформу сінгапурського виробника через посередника за 400 млн доларів,пізніше придбав і другу вишку не у виробника за завищеною ціною. «Вишками Бойка» зацікавилась прокуратура Великої Британії та Латвії. У липні 2012 року були опубліковані документи,які свідчили про порушення кримінальної справи за ст. 193 Карного кодексу Латвії щодо відмивання коштів злочинним шляхом у великих розмірах (200 мільйонів доларів). 81 мільйон доларів із цієї суми був заблокований. У 2014 році досудове слідство у справі «вишок Бойка» було розпочато Генеральною Прокуратурою України.
Прийшовши до влади у 2010-му,Віктор Янукович спочатку відзначив званням Героя двох киян (ректора вишу й артистку),а далі – нагороджував тільки «донецьких»,ну,хіба що за незначними винятками. До втечі з країни у 2014-му він встиг зробити Героями 40 чоловік. І дарма,що серед них чимало робітників-шахтарів. Герой України мав би бути не тільки ударником праці,але й патріотом держави,чи не так?
А от голова Антрацитівського територіального комітету профспілок вугільників Володимир Воліков (звання Героя України отримав 21 серпня 2010 року як прохідник відокремленого підрозділу «Шахта Комсомольська» ДП «Антрацит») у липні 2014 року закликав шахтарів переказати одноденний заробіток місцевій організації Донського козацтва,а також організовувати загони для захисту міста Слов’янська від «бандерівців». Не може не обурювати й той факт,що наприкінці минулого року,коли українські теплоелектростанції відчували гостру нестачу палива,Інформаційна агенція «Новороссия» повідомляла про готовність «ДТЕК Ровенькиантрацит» відправити до Росії 200 вагонів з вугіллям. Принаймні таку заяву зробив генеральний директор цієї компанії,ще зовсім «свіжий» Герой України Олександр Богданов,який отримав це звання 22 серпня 2013 року.
За інформацією Луганської облдержадміністрації,жоден із «геройських» шахтарів краю (нагороджених і Януковичем,і Ющенком) — Сергій Генієвський,Володимир Мурзенко,Михайло Дорошко,Віктор Бондарєв,Сергій Бистров,Володимир Макаров,Ігор Юрченко,Борис Рибалко,Віктор Кошельник,Юрій Шикула та Сергій Обухов,які працюють на підприємствах «ДТЕК Ровенькиантрацит»,ДП «Свердловантрацит»,АТ «Краснодонвугілля»,— не переїхав на підконтрольну українській владі територію. Можна допустити,що на це в них були «вагомі» причини. Але якщо вже Герой України залишився на окупованій території,то чи має він право,працюючи на загарбника,носити на грудях найвищий орден держави? Ще й закликати людей організовувати загони самооборони для боротьби не з ворогом,а із співвітчизниками? Це все одно,що під час Другої світової війни Герой Радянського Союзу (а «еленерівці» заявляють,що для них усе радянське — святе) воював би проти Радянського Союзу!
Серед нагороджених Януковичем – його улюблений поет Борис Білаш,який у своїх опусах порівнював Віктора Федоровича із Ярославом Мудрим,обіцяв:
Если стану я нардепом,Обеспечу свой народСалом,яйцами и хлебом.Пусть потешит свой живот.Пусть он ложкой ест сметану,Напихается икрой,Возражать ему не стану.Я — такой!Завалю печеньем,кексом,Хочешь торт,трюфели — на!Если надо,то и сексомУгощу его сполна.
Нардепом Білаш таки став (в березні 2012-го,коли підсунувся список Партії регіонів – один із депутатів позбувся мандата через роботу у виконавчій владі),але своїх дурних обіцянок не виконав.
Натомість він у квітні 2013-го увічнив у віршах скандальну градоначальницю Слов`янська Нелі Штепу,яка заявила,що вона «б`є лише раз – по кришці труни». Виступаючи на апаратній нараді,Нелі Штепа дорікнула головному архітекторові за поганий стан білбордів: «У мене таке відчуття,що у нас Кияшко або глухонімий,або прикидається дурником,по-іншому я назвати не можу! Ще одна догана і … шукаємо іншого головного архітектора. І я втомилася від вас,я від вас вже втомилася! Ваше гуляще життя сьогодні абсолютно ніяким чином не підходить до життя нашого міста. Місто пахає,трудиться,всі люди працюють,а ви тільки у нас святкуєте! Досить,насвяткувався! Якби ви мені сьогодні потрапили під руку,коли я вранці місто об?їжджала,то сьогодні б вас вже ховали! Я не б’ю два рази: один раз по морді,інший раз по кришці труни. Я відразу – по кришці труни!» – заявила підвищеним тоном Штепа. Що надихнуло Бориса Білаша на такі рядки:
ЗагробноеСлавянск «славится» недаром:В нем живет гроза-царица.Сам Кличко своим ударомЕй в подметки не годится.Бойтесь белокурой тети:Если в ней взыграет злоба –То не бьет она по морде,Тетя бьет по крышке гроба.
Де тепер Борис Білаш – у Росії чи в «ДНР» – ми не знаємо. А ось Нелі Штепа за те,що підтримала прихід у місто російського терориста Стрєлкова,потрапила згодом у Київське СІЗО,де під слідством перебуває й досі.
Янукович до 22-го Дня Незалежності присвоїв Героя України і засновнику Донецького державного університету управління Станіславу Поважному (помер 3 серпня 2014 року),який допоміг Віктору Федоровичу стати «доцентом». Як писав 26 серпня 2013 року журналіст Олексій Братущак,у біографії Януковича йшлося,що майбутній президент у Донецькій державній академії управління отримав вчене звання доцента. У 2011-му Янукович договорився до того,що назвав себе навіть завідувачем кафедри академії.
Але от халепа,знайти підтвердження перебуванню Януковича у цій академії журналісти не змогли. У матеріалі «Української правди» «Шлях проФФесора» йдеться про «доцента (НЕ)існуючої кафедри»: «У 1999 році за рішенням атестаційної колегії Віктору Федоровичу Януковичу присвоєно вчене звання доцента кафедри автомобільного транспорту Донецької державної академії управління… На сайті Донецького державного університету управління інформація про таку кафедру відсутня». Єдиним,хто підтвердив існування цієї кафедри у згаданих роках,виявився син новоспеченого «Героя» Олександр Станіславович Поважний,який на той час уже був ректором згаданого вишу.
Одним із останніх,хто отримав із рук Януковича найвищу державну нагороду,став народний депутат від фракції Партії регіонів,екс-голова Верховної Ради Криму Борис Дейч,який у березні 2014-го,після рейкового референдуму в Криму,заявив,що складає із себе повноваження народного депутата України. Власник всього і вся в Судаку за це не позбувся своєї нерухомості,як це сталося з багатьма місцевими «приватизаторами». От тільки від звання «Герой України» він відмовитися забув,і ніхто в Україні його не позбавив.
Станом на 31 березня 2015 року загальне число нагороджених найвищим званням держави сягнуло 411. 152 із них нагороджені орденом «Золота Зірка»,259 — орденом Держави. Цікаво,що орденом «Золота Зірка» мали би нагороджувати за бойовий подвиг,а орденом Держави – за трудовий. За Кучми так і було. Ющенко давав усім здебільшого орден Держави (у тому числі і Роману Шухевичу). Йому більше подобався золотий тризуб,ніж золота зірка. «Зірку» він давав (здебільшого посмертно) героям Другої світової,ліквідаторам аварії на ЧАЕС. Янукович дав «Зірку» трьом Героям-шахтарям і одному льотчику-випробувачу. А от Петро Порошенко нагороджував усіх лише орденом «Золота Зірка». Серед них (посмертно) – 99 Героїв Небесної сотні. А першим ним нагородженим став генерал-майор Сергій Кульчицький,який загинув на борту збитого сепаратистами під Слов’янськом гелікоптера. Усі інші,нагороджені Петром Олексійовичем – теж справжні Герої,бійці АТО,живі і загиблі.
Схоже на те,що Петро Порошенко повертає званню «Герой України» справжній зміст.