Доки Європа після референдуму у Великобританії починає усвідомлювати ймовірність подібних кроків з боку Франції,Нідерландів,Словаччини,Італії,Швеції,інших держав,Кремль отримує нові шанси на продовження та поглиблення процесу гібридизації. У цьому сенсі несподівано знову актуальне парадоксальне питання: Варшава починає працювати на Москву? На перший погляд,це здається абсурдом (насправді воно так і є). Але де-факто – інакше. Хай поки що на берегах Вісли ще не виконують поради-настанови Жириновського і його господаря «повертати свої території». Та Сейм РП,якими б мотивами не керувався,вільно чи невільно,виконує кремлівські забаганки під приводом «круглої» дати – 73-річчя Волинської трагедії. Раніше,пригадаємо,вдавалося це робити за рахунок «закінчених» негідників у ВР та українському політикумі,які приймали відредаговані в Москві звернення до польського парламенту,світової спільноти,аби затаврувати українців терміном «геноцид» з усіма наслідками.
 
На фоні європейської кризи,коли на референдумі у Великобританії зроблено не тільки крок до виходу з ЄС,а й дано старт початку кінця проекту «Сполучених штатів Європи»,Кремль не може не радіти,відповідно діючи. У цьому ракурсі – й розміщення ракетних систем (з ядерними боєголовками!) на території Калінінградської області. Таким чином,від ЄС «відрізано» країни Балтії та прикрито російським ядерним щитом Польщу. Про потуги ж кількох батальйонів НАТО на фоні такої армади навряд чи варто всерйоз говорити. Тому перспектива поглиблення процесу гібридизації – не така вже й фантазія. Цілком вірогідно,коли вдасться остаточно посварити Польщу з Україною,неодмінно буде здійснено спробу за цим же сценарієм вплинути на взаємовідносини Варшави та Вільнюса і т.д.
 
Як підкреслив колишній посол США в Росії Майк Макфол ( версія ТСН),результати референдуму щодо виходу Великобританії з ЄС – «це велика перемога для зовнішньої політики Путіна. Віддайте йому належне». До того ж у Вашингтоні,здається,починають усвідомлювати: для США,Європейського союзу і всіх країн-членів НАТО Росія є більшою загрозою,ніж «Ісламська держава». Про це під час слухань у Комітеті Сенату з міжнародних відносин заявив старший науковий співробітник Атлантичної Ради Ян Бжезінський («Голос Америки»). Але за таких реалій Білий дім демонструє унікальний підхід – спробу умиротворення Кремля за рахунок виконання його забаганок щодо України (зокрема – конфлікту на Донбасі). Політолог Володимир Манько,пояснюючи мету неофіційного візиту до Києва та Москви Вікторії Нуланд,уповноваженої Держдепартаменту США у справах Європи та Євразії резюмує в «УП»: «Очевидно,що пані офіційний уповноважений схиляє українську владу до проведення виборів на непідконтрольних територіях якомога швидше… Чинний американський президент просто не хоче передавати у спадок своєму наступнику – ким би він не був,демократом чи республіканцем,–український конфлікт… Тому він дуже хоче закрити українське питання до осені».
 
Чим «відрикошетять» для України наслідки вірогідних виборів,під контролем російських бойовиків вибори на Донбасі,не так і важко зрозуміти. Навіть,якщо офіційний Київ «зламають» Вашингтон і Москва,то навряд чи всередині України це сприйметься безболісно. За такої перспективи вже доведеться дбати не стільки про порятунок чинної влади,скільки держави як такої (принаймні її частини). Але,схоже,загроз вітчизняні «олімпійці» воліють не помічати. Зокрема очільник Кабміну Володимир Гройсман побачив наразі,як він зізнався під час свого візиту до США,тільки трьох ворогів України – популізм,корупція та Росію. А як з цими «ворогами» справляється влада,добре відомо.
 
Тож минулий тиждень (спробуймо подумки перегорнути кілька його сторінок) став ще однією точкою відліку незворотних процесів як в Європі загалом,так і в Україні зокрема.
 
«Мілітарна частина є тільки однією зі складових війни»
 
Звернення до Патріарха Варфоломія щодо автокефалії Української Церкви є питанням не тільки релігійного характеру,але й питанням національної безпеки,заявив А.Парубій в інтерв’ю телеканалу «РАДА». За його словами (посилаємося на прес-службу Апарату Верховної Ради України) «у новітній війні,яку веде Путін проти України,і яку ми звикли називати гібридною,- використовуються усі фронти,і мілітарна частина є тільки однією з складових війни». «Є економічна агресія,яку ми бачили багато років,але є і намагання втрутитись в духовне життя України,намагання втрутитись у мовний простір українців,і Україна як держава повинна робити все можливе,щоб не дозволити зовнішнім силам провокувати розкол в українському суспільстві на будь-якому ґрунті,в тому числі і на релігійному»,- наголосив він.
 
Опитування показують,повідомив Голова Парламенту,що більшість українців є прихильниками того,щоб в Україні була єдина православна церква,і «ми лише повторили молитви мільйонів українців,звертаючись до Патріарха Варфоломія».
 
Він підкреслив,що «дуже розраховуємо і сподіваємося,що Патріарх Варфоломій почує наше звернення,що він почує молитви українців і прийме своє рішення з цього приводу».
 
А.Парубій зазначив,що «Звернення об’єднало зал,за нього проголосувала велика кількість депутатів,крім Опозиційного блоку». «Я не хотів би оцінювати політичні фракції,які є в Парламенті. Але мені видається – коли йдеться про питання національної безпеки,коли йдеться про питання розбудови держави,зміцнення Української Держави – ці питання не мали б розділяти,вони мали б об’єднувати весь зал. Це питання,в якому не може бути політичних позицій політичних фракцій,а всі українці повинні в них об’єднуватись. І мені прикро,що не всі політичні сили,які представлені в українському парламенті,об’єднуються навколо фундаментальних питань буття і розвитку української держави»,- сказав А.Парубій. Він наголосив,що «Верховна Рада не прийняла постанову чи закон,який би регламентував релігійне життя – Верховна Ради ухвалила Звернення до Патріарха Варфоломія,і в тому Зверненні ми повторили те,про що моляться десятки мільйонів українців – посприяти створенню Української помісної православної церкви,адже це виключне право Патріарха Варфоломія,це виключно Його компетенція».
 
«Це священний обов’язок»
 
Президент Петро Порошенко у своєму зверненні до співвітчизників наголошує,що «трагедія Другої світової війни,розв’язаної гітлерівським та сталінським режимами,опалила українців ще у вересні 1939-го,але з 22 червня 1941 року Україні судилося надовго стати великим полем бою,землею,що фактично спливала людською кров’ю» (тут і далі посилаємося на офіційне інтернет-представництво Глави держави). Він зазначає,що «75 років тому на нашу землю прийшла війна,що не оминула жодної родини,спричинила незліченні жертви,руїни та спустошення». А відтак констатує: «Тільки у лавах Червоної армії воювали близько 9 мільйонів вихідців з України,майже половина з них віддала своє життя за Вітчизну та свободу народів Європи. Невід’ємною складовою цієї справедливої боротьби був український визвольний рух,учасники якого самовіддано боронили свою землю від нацистської навали,реалізовуючи споконвічне прагнення до державної незалежності».
 
Висловлюючи вічну і світлу пам’ять усім,хто поліг у битвах із загарбниками,хто загинув від терору окупантів,хто передчасно помер від ран,хвороб і голоду,хто зі зброєю в руках здолав нацизм,Президент України підкреслює: «Ваш ратний подвиг,дорогі ветерани,надихає українських військових та добровольців,які сьогодні,наражаючись на постійну небезпеку,боронять суверенітет України від агресії Російської Федерації. Щиро дякую захисникам України усіх поколінь за незбориму силу духу,мужність і патріотизм».
 
Він також висловив переконання,що «спільними зусиллями ми неодмінно відновимо цілісність держави,встановимо мир на нашій землі. Це священний обов’язок кожного перед жертвами Другої світової війни та героями,які полягли за волю і європейський вибір Українського народу».
 
«Питання можна вирішити»
 
Генерал армії Євген Марчук,який під час Мінського процесу представляє Україну в безпековій підгрупі,вважає на лінії розмежування не повинно бути і з боку України жодного «незаконного збройного формування. Очевидно,що бойовики ставлять питання,що ви теж не виконуєте,у вас там є люди…Тому тут Україні доведеться вийти на таку лінію,що тільки Збройні сили і Національна гвардія» (тут і далі посилаємося на «Громадське»). А відтак категорично спростовує вірогідність українського наступу. Він нагадує: «Передова лінія замінована трьома ярусами і з нашої,і з тієї сторони,і проти танків,і проти піхоти,і водні рубежі – Азовського моря кусок. На окупованій території сьогодні близько 700 танків різних калібрів. Ясна річ,з нашої сторони приблизно так само. Артилерійських систем тисячі,систем ППО – за сто кілометрів будуть збивати. Це ж російські війська,російські структури. Там задіяні такі найновітніші системи радіоелектронної боротьби,що вони,окрім того,що виводять з ладу безпілотники СММ ОБСЄ,вони примусово саджають їх на своїй території. Ясна річ,що біля кордону з російської сторони стоїть досить серйозне угруповання. 36 тисяч цих двох армійських корпусів – це вже не шахтарі,не трактористи,структуровані,навчені військові».
 
Євген Марчук вважає,«щоб організувати такий наступ,його не проведеш приховано,крім того мобілізацію загальну треба робити,крім того,всі підготовчі засоби для наступально-військової операції,вся військова наука знає,для наступальної операції наступаючі мають бити як мінімум в три рази,а то і більш сильнішими,ніж ті,хто обороняється». Він пояснює,що «втрати в наступаючих в три рази більші,ніж в тих,хто обороняється. Якщо почати бойову операцію,кордон же ми не контролюємо. Ото все,що стоїть на російській стороні,прийде сюди. Якщо ми починаємо бойові дії,всім Мінським домовленостям хрест. Це значить,що всі важкі озброєння,«Точки-У»,«Гіацинти»,найбільші калібри в масових масштабах повертаються на передову і починається «місиво». Вже інші величини сьогодні задіяні у військовому сенсі… Порівняйте бойовий потенціал України і Росії у військовому сенсі,зайдіть подивіться в Інтернеті. Я не кажу про ядерний компонент,не кажу про авіацію,а Росія в такому випадку задіє авіацію стовідсотково. Задіє не тільки на цьому регіоні,задіє і в інших місцях: Чернігів,Харківський напрямок».
 
На переконання генерала армії Євгена Марчука,зараз «немає дипломатичного рішення,немає воєнного рішення,є комплексне вирішення. І намагання вирішити дипломатичним шляхом,але є і дійсно могутня армія. Кажуть,Росія буде пробивати коридор на Крим. Вже не проб`є. Ми вже зробили стільки і такого,що вже не проб`є,або покладе там півмільйона солдатів». Він наголошує: «Якщо ми будемо вести себе грамотно і по відношенню до наших партнерів міжнародної коаліції,і в себе вдома наведемо порядок,і Збройні сили будемо накачувати тим,що їм потрібно,дипломатія буде могутня,питання можна вирішити. Не місяць і не рік,це швидко не вирішиться,але,я переконаний,що Україна стовідсотково вийде на вирішення проблеми. Можливо,якийсь компроміс не дуже приємний. Всі конфлікти,їх в світі було 220,ми вивчали за допомогою Ради безпеки ООН,з жодного не вийшли із стовідсотковим задоволенням всіх сторін. Хтось в чомусь мав іти на компроміс. Є речі,в яких ми не можемо іти на компроміс: територія,суверенітет,статус – тут компромісу не може бути,але можуть бути компроміси тактичного характеру. А це вже нудна нервова рутина з руганню,хитрощами. Це робота».
 
«Зараз починається найважливіший тур боротьби»
 
Віталій Портников наголошує (див. rus.newsru. ua),що «2017 рік – критичний з точки зору виживання режиму Путіна. Постійні представники країн – членів Європейського Союзу домовилися про продовження санкцій проти Росії на наступні півроку. Рішення було прийнято одноголосно – немає ніяких сумнівів,що його затвердить Рада ЄС. Таким чином,до січня 2017 року,економіка країни-агресора може не розраховувати на повернення в нормальне русло». Тому,робить висновок експерт,«наступні місяці не пройдуть дарма з точки зору логіки ослаблення і демонтажу російського режиму». У той же час,аналітик зазначає,що «заспокоюватися рано. Зараз починається найважливіший тур боротьби за збереження санкцій проти агресора. 2017 рік є критичним з точки зору виживання режиму Володимира Путіна. Якщо санкції вдасться зберегти,держкомпанії Росії можуть загинути,а разом з ними накриється кришкою кремлівського труни і вся російська економіка з соціальною сферою. Це може стати ударом,від якого Путін вже не оговтається».
 
Саме тому,прогнозує Портников,«Москва зараз буде пробивати варіант «поступового» зняття санкцій в обмін на часткові поступки на Донбасі. Про це в Євросоюзі говорять вголос багато високопоставлених чиновників і політиків. Але чи будуть ці вчинки справжніми кроками,що обіцяють відмову Кремля від підтримки бандитських «народних республік» в окупованих районах Донецької та Луганської областей – або ж ми зіткнемося з черговою «імітацією»,в яку захоче повірити Захід? В цьому і полягає головне питання: щоб не повірили». На його думку,продовження санкцій проти Росії допоможе «скоріше позбутися від Путіна і його зграї».
 
«Фактично це ультиматум»
 
Російський політолог Андрій Піонтковський,висловлюючись про загальне враження після виступу господаря Кремля на економічному форумі в Санкт-Петербурзі,підкреслює (див. Online.ua): «Путін повторив свій стандартний короткий курс історії української революції: США організували в Києві військовий переворот,і Росія змушена була втрутитися для захисту російського населення». На його думку,«також цікаві слова Лаврова і Путіна про перестрілки на лінії розмежування на Донбасі. Обидва вони заявили,що зупинити перестрілки неможливо. Вони триватимуть до тих пір,поки не буде політичного врегулювання. Фактично це ультиматум. Не хочете погоджуватися на наші умови – будемо обстрілювати. А на форумі Путін взагалі дійшов до повного абсурду,коли сказав,що Україна сама себе обстрілює».
 
Аналітик спрогнозував,які держави незабаром можуть стати жертвами російської агресії. «Концепція «русского мира»,яка була проголошена Путіним,передбачає,що будь-який простір,де є російськомовне населення,потрапляє в зону інтересів РФ. Сюди і Брайтон-Біч у Нью-Йорку входить,разом з Прибалтикою,Україною,Казахстаном і Білоруссю,тому що і політика Лукашенка не зовсім влаштовує Путіна. Недарма третя особа РФ,широко відоме як Валька-стакан (Валентина Матвієнко,голова Ради Федерації РФ,- ONLINE.UA),сказала,що Росія не буде довше терпіти знущання над російськомовним населенням»,- наголосив він. А відтак уточнив,що провал української авантюри змусив Путіна змінити телевізійну порядку денного і вторгнутися в Сирію. Цілком вірогідно,зазначає експерт,господар Кремля продовжить окупацію України та захопить Маріуполь. «Другий можливий напрямок – Казахстан,- вважає Піонтковський. – Третій напрям: Прибалтика. А там війська НАТО і повномасштабна війна». Можливе також загострення і на Кавказі. «На початку жовтня в Грузії будуть вибори. Партія-фейк путінського агента,мільярдера Іванішвілі може програти,- зазначає експерт. – Більшість голосів перейде партії «Єдиний національний рух» Михайла Саакашвілі,який в цьому випадку повернеться в грузинську політику. Це абсолютно неприйнятний для Росії варіант. Путін піде на все,щоб цей сценарій зірвати. З цим пов`язано і загострення в Нагірному Карабасі. У Москви є агентура і в Баку,і в Єревані. Підняти градус насильства там для Кремля не проблема. Путіна цікавить не врегулювання карабахського конфлікту,а управління ним,щоб впливати і на Баку,і на Єреван. Зараз Москва проштовхує ідею миротворчих сил в Нагірному Карабасі. Вони хочуть легально ввести в Карабах на лінію розмежування свої війська. Це до того,що вже існує база у вірменському Гюмрі. Цілком логічно,що буде поставлено питання про доступ до військової бази у Вірменії. А коридор до неї можливий тільки через територію Грузії. Якщо Москва і піде на військове загострення,то,швидше за все,на Кавказі через небажаного для неї політичного сценарію в Грузії».
 
«І надто близько підпустити війну сучасну…»
 
Володимир В’ятрович,роздумуючи про «Волинську трагедію» (див. «Радіо Свобода» та «ВП»),зазначає,що «в сучасній Польщі державними пільгами ветеранів війни користуються учасники комуністичних військових формувань,які організовували знищення та виселення українців вже після Другої світової війни: вояки «істрєбітєльних батальйонів» НКВД,Корпусу внутрішньої безпеки,Войск охрони пограніча та інші. Частина з поляків вступала до цих формувань для захисту,інші – для зведення порахунків і помсти за загиблих родичів,ще хтось – для реалізації своїх уявлень про «Польщу для поляків»,хтось заради наживи». Відповідаючи на запитання,чи повинні українці піднімати тривогу щодо неприпустимості шани таким людям в Польщі,він підкреслює: «Можливо,адже мова часто йде про їхніх вбитих родичів та близьких. Але ми врешті повинні зрозуміти: будуть люди,які для нас,українців,будуть героями,але трактуватимуться як злочинці у Польщі,і навпаки. Місцем для дискусії мають стати наукові кафедри,а не політичні трибуни».
 
В’ятрович наголошує: «У нас була дуже важка історія,тож не варто застосовувати дуже простих підходів до її осмислення. Залишаться події і люди,щодо яких у нас не буде згоди. І заради нормальних стосунків у майбутньому ми повинні погодитися не погоджуватися щодо деяких моментів минулого». Погоджуючись,що треба вшанувати пам’ять жертв і встановити хрести,запитує: «Але чому ж тоді досі – від 2009 року – залишається невідкритим пам’ятник сотням українців,вбитих вояками АК у Сагрині весною 1944 року? Чому немає жодної реакції з боку польської влади на системне плюндрування українських могил у Польщі,яке триває вже близько року і гарно висвітлюється російськими та проросійськими медіа?» На його переконання,використання терміну «геноцид» найчіткіше «підкреслює нещирість у запевненнях,що завданням польських політиків є вшанування усіх загиблих і засудження злочинців. Тому що геноцид поляків означає перекладення вини виключно на українців. Такий підхід робить неможливим розуміння реальної ситуації,коли і українці,і поляки були водночас і серед жертв,і серед катів. Більш того,«геноцидом» прикривають і виправдовують злочини польського підпілля супроти українського населення,адже не може бути злочинців серед жертв,того що називають «злочином понад злочини». Дискусія довкола українсько-польського конфлікту в минулому повинна тривати. Але місцем для неї мають стати наукові кафедри,а не політичні трибуни». А наостанок Володимир В’ятрович,голова Українського інституту національної пам’яті,резюмує: «Взаємні гучні звинувачення в гріхах минулої війни можуть завадити почути інше: наростання шуму гармат на східному кордоні України. І надто близько підпустити війну сучасну вже до східних кордонів Польщі».
 
«…тільки того й чекає ворог»
 
Юрій Макаров у публікації «Пекло – це ти сам» (див. «Український тиждень») констатує,що зараз «Сейм готується визнати геноцидом події,які наші історики називають Волинською трагедією,а їхні — Волинською різаниною. Не знаю,чи варто нагадувати,що йдеться про знищення кількох десятків тисяч мирних поляків підрозділами ОУН(б) навесні — влітку 1943 року,що є безумовно військовим злочином навіть з урахуванням того,що партизанська війна – справа від початку не вегетаріанська. Питання не нове: тільки позаторік Президент Порошенко в стінах Сейму знову просив у поляків пробачення за Волинь». Водночас,підкреслює він,«наші історики нагадують про ширший контекст: і про «пацифікацію» разом із «осадництвом» (колонізацією) на етнічних українських землях між 1921 і 1939 роками,і про не менш криваві (хоча значно гірше задокументовані) акції Армії Крайової проти волинян-українців,і про післявоєнну операцію «Вісла». У кожного народу свій рахунок образ».
 
Макаров зазначає: «Нині офіційна Варшава готова відмовитися від чарівної формули — взірця польської шляхетності й гідності,коли 1965 року,ще на руїнах Другої світової,єпископи країни звернулися до своїх німецьких колег із пронизливим «Вибачаємо і просимо вибачення». Тепер нам кажуть: «Уже не працює,не той випадок,ситуація асиметрична». Що ж,міряймося мерцями. Чом би не почати відразу з козацьких повстань XVII століття?» А відтак уточнює,що і «ми,своєю чергою,не готові йти на поступки сусідам,і це зрозуміло по-людськи й по-всякому. Одна річ — назвати конкретних винуватців,інша,чого від нас вимагають,— засудити УПА цілком. Саме зараз відмовитися від гасла «Героям слава!» означало б утрату українцями частки набутої останнім часом колективної ідентичності. Це більше,ніж політика,особливо коли з протилежного боку тільки того й чекає ворог. До речі,наш спільний,від якого й тих-таки поляків нині захищають нащадки та спадкоємці «грішників».
 
«Обидва народи стали жертвами»
 
На думку історика Володимира Бойка (див. «День»),«іноді складається враження,що ми роками ходимо по колу тих самих питань. Зрозуміло,що психологічно важко сприймати речі,котрі становлять «чорні плями» в історії власного народу: і українцям,і полякам. Але є деякі цілком очевидні речі. Українська держава не мала жодного відношення до Волинської трагедії. Навпаки,вона її завжди засуджувала. Тому й не може підписуватися під такого роду відповідальністю. Власне,трагедія сталася саме тому,що української державності тоді не існувало. Вона відбувалася на міжнаціональному рівні». Він зазначає: «На особистому рівні ми всі співчуваємо загиблим польським та українським родинам. Їм – вічна пам’ять і фактографічне дослідження минулого. Зрозуміло,що вбивству невинних людей нема виправдань,хоч хто б і чому їх робив. Нова українська державність повинна засуджувати персоналії за конкретні дії,хай де б вони сталися,- на Волині,Донбасі чи в Таращанському лісі. Це – моральний фундамент правової держави й необхідна складова відмови від радянського минулого».
 
Та народи як такі,вважає аналітик,«не винні – коли вже дійшло до крові,то зупинитися важко. Вони стали заручниками геополітичної гри великих світових потуг,що відбувалися,зокрема,на їхніх теренах». На переконання Бойка,«так само ясно,що тоді (як і тепер) на теренах як Польщі,так і України діяли ворожі обом народам сили,які намагалися використати ситуацію у своїх цілях,роздмухуючи давні образи. Зрештою,їм вдалося зіткнути нації,що мали спільні інтереси. В цьому основний сенс Волинської трагедії». Він резюмує: «Обидва народи стали жертвами,чого не повинно повторитися,адже вони є природними союзниками в центрі європейського континенту. Переконаний – коли хтось на політичному рівні порушує тему Волинської трагедії,прикриваючись історією та любов’ю до свого народу,то варто пошукати замовників такого підходу за межами наших країн». А відтак зазначає,що слід керуватися універсальним принципом «Пробачаємо і просимо пробачення». Однак,підкреслює Бойко,«нині точиться боротьба між тими,хто його захищає,та тими,хто прагне до руйнації такого підходу. Серед останніх найзацікавленіші сидять у Кремлі».
 
«Це абсолютно божевільна політика»
 
Захід перемкнув свій тиск з Кремля на Київ. Так вважає (див.«Гордон») російський опозиціонер Гаррі Каспаров. Він констатує,що країнам Заходу простіше чинити тиск на українську владу,ніж на президента Росії Володимира Путіна. На думку політика,візит до Києва заступника державного секретаря США у справах Європи і Євразії Вікторії Нуланд кардинально нічого не змінить. «Поки в Білому домі Обама,я б нічого доброго не чекав. Однак не факт,що потім,коли буде обраний новий президент,стане краще. На Заході все шукають варіант,як,не втративши обличчя,нормалізувати ситуацію. Причому очевидно,що Путін ні на які поступки їм йти не збирається. Ще півроку до виборів США,потім – вибори в Німеччині. Потрібно зрозуміти,хто буде керувати вільним світом і який буде порядок денний. Д о того ж кожен день ми дізнаємося нові імена путінського лобі,що працює в Європі і США»,- заявив опозиціонер.
 
Каспаров зазначив,що лобі Росії в Європі істотно активізувався останнім часом. «Взагалі чекати якогось прогресу важко. Наприклад,не випадково ж місце керівника виборчої кампанії Трампа зайняла людина Януковича. Такого ж збігу бути не може. Думаю,найближчі півроку – це час невизначеностей. Будемо сподіватися,що хоча б питання зняття санкцій за цей період не вдасться пробити. Хоча видно,що у Франції,Італії і ряді інших країн активність путінського лобі з цього приводу зараз просто неймовірна»,- підкреслив він. Опозиціонер наголосив,що Заходу легше тиснути на Київ,ніж на Кремль. «Коли при владі на Заході знаходяться нерішучі лідери,вони починають тиснути не на того,хто повинен йти на поступки,а на того,від кого цих поступок можна домогтися. Заходу простіше тиснути на українську владу,ніж на Путіна. Їм потрібно зберегти обличчя. Для цього вони постараються змусити Київ прийняти якісь рішення,які дозволили б їм почати нормалізацію відносин з Росією. Це абсолютно божевільна політика,вона самогубна,тому що вона буде продовжувати перебування диктатора при владі»,- зазначив Каспаров.
 
Він вважає,що Путін користується ситуацією,що склалася,поки країни Заходу зайняті своїми питаннями. На переконання Каспарова «проблема в тому,що Обама через півроку йде і йому наплювати,що буде потім». До того ж у Європі,після референдуму у Великобританії,«невизначеність велика. Немає лідера,тому ініціативу бере той,хто нахабніший. Відповідно,Путін продовжує грати в свої божевільні гри».
 
За таких реалій Україна,як і 75 років тому,знову – величезне поле геополітичної битви. А водночас – об’єкт торгу між Вашингтоном,у значній мірі проросійськими Берліном і Парижем та російською імперією,що,реанімовуючись,побрязкує ядерною зброєю та «облаштовує» за «русскомировским» алгоритмом не тільки пострадянський простір.
 
Чи здатна протистояти ймовірним новітнім Мюнхенам Україна? Чи є шанс не тільки на капітуляцію? Відповідати на такі та подібні запитання можна за умови,коли держава є монолітом,коли еліти й суспільство – в одній упряжці,а не чинять так,як езопівські,перефразовані байкарями,Лебідь,Рак і Щука.
 
На перспективі «скочування» Європи в стан невизначеності,вірогідності подальшого загострення ситуації в Україні акцентували увагу і ЗМІ: «Млявий гібридний світ» («ЛБ»),«Бойовики не припиняють обстріли позицій ЗСУ: у хід пішла важка артилерія» (УНІАН),«Якщо Росія вдасться до повномасштабного наступу,її втрати будуть неспівмірні з цілями – Жданов» («Радіо Свобода»),«Євросоюз продовжив на півроку санкції проти Росії – AFP» («Тиждень»),«Пастка для Гройсмана. Які проблеми очікують нинішнього прем’єра» («УП»),«Імунітет Бойку і Льовочкіну забезпечений?» («Радіо Свобода»),«Яценюк,Коломойський та Коболєв провели таємну зустріч з Аваковим» («24»),«Росія розуміє лише мову санкцій,- Огризко» («Еспресо»),«Безсмертний радить українцям готуватися до гіршого» («Газета по-українськи»),«Доленосна година Європи» («DW»)…
 
Навряд чи треба бути політичним оракулом,аби розуміти,якими для України будуть наслідки британського референдуму,де більшість жителів підтримала Brexit. Перший заступник голови Верховної Ради України Ірина Геращенко з цього приводу написала у Facebook: «Серйозні внутрішні проблеми вбивають рейтинги всіх нинішніх лідерів ЄС,змушують зосередитися на ситуації всередині Євросоюзу,закривши очі на все,що відбувається за межами. Ослаблена і розділена Європа,розколота на скептиків і оптимістів,Європа ,що боїться свого завтрашнього дня,- золота мрія Кремля». А старший науковий співробітник Інституту євроатлантичного співробітництва в Києві Андреас Умланд нагадав у виданні «ГОРДОН»,що в Європі,зокрема – у Німеччині «пацифістськи налаштовані політики хочуть встановлення хороших відносин з РФ,навіть якщо це станеться за рахунок українського суверенітету,цілісності Молдови або Грузії. Така тенденція».
 
Тим часом,у самій Україні продовжується процес «бродіння»,розхитування ситуації. Ці тенденції отримують стимул унікальною соціальною політикою,яку деякі з аналітиків називають тарифно-ціновою війною з власним народом. За умов,коли підвищується градус тотальної ненависті на фоні хорів нарікальників-плакальників,коли спрацьовує інстинкт самознищення,наяву унікальна духовна сліпота вершителів доль. Тож наближаємося до дев’ятого валу вакханалії (з оксиморонічною єдністю безкарності та беззахисності). А вихід – зрозумілий. Є класика суспільного жанру. Але свого часу чилійським досвідом не захотів скористатися генерал армії Євген Марчук. Може,він,навіть контролюючи ВСІ силові структуру,розумів,що зразок Піночета – це,попри нині найуспішнішу державу у Південній Америці,- навряд чи підходить для держави,прокляттям якої стали багаті землі та розташування на геополітичні межі між Сходом і Заходом.
 
До речі,нардеп від БПП Сергій Лещенко (хоч вірити йому – і грішно,й смішно),в ефірі «112 каналу» назвав у сучасного претендента в «господаря» України. «Аваков – людина з дуже сильними політичними амбіціями. Я не виключаю,що він свої ресурси з часом буде використовувати для побудови політичної сили і приходу до влади. Притому приходу до влади як через вибори,так і через квазіканали приходу до влади,- сказав Лещенко. – Коли міністр внутрішніх справ має під собою не тільки офіційну вертикаль,але ще й неофіційний вплив на силові підрозділи,які озброєні,обладнані,і при цьому мотивовані,і він при цьому ще може бути політичним лідером – це завжди ризик. Завжди ризик,що у вас є квазівоєнізовані формування,які можуть прийти до влади через квазіінструменти». Доволі прозоро. Утім,сам Арсен Борисович непогано знає історію,в тому числі – як завершилися плани стати «хазяїном» у Лаврентія Павловича. Недарма ж у своєму Twitterі Аваков нагадав Лещенку про «параноїдальний потік» та зробив висновок словами російського байкаря Крилова: «Ай,Моська! Знать,она сильна,раз лает на слона».
 
Тож за умов,коли набирає розмаху процес геополітичного розподілу,коли де-факто Європа перестає бути потугою,а китайський тигр з посмішкою дивиться на забавки московського ведмедя,очікуючи на слушний час для стрибка,можна згадати про програму майбуття. Зокрема – й ту,що вже запропонували,зазираючи у прийдешнє,француз Мішель Уельбек («Покора») та українець Юрій Щербак («Час смертехристів»)… Та передовсім – Книга книг,яка попереджала про наближення до межі,коли живі заздритимуть мертвим. Але чому бути – того не минути. Будьмо!
 
Автор публікації – Віктор ВЕРБИЧ