Сьогодні генерал-лейтенант Олександр Скіпальський відповідає на запитання «Волинської правди».
«Це – «осколки» влади часів Ющенка»
– Шановний Олександре Олександровичу,реалії,схоже,вкотре підтверджують якусь мало не фатальну універсальність Вашої дефініції «Влада виявилася слабкою та нікчемною». Хоч це визначення прозвучало ще тоді,коли Ви очолювали СБУ в Донецькій області. Чи можна нинішню владу оцінити оптимістичніше. Чи,навпаки,українські реалії,підтверджують аксіому: кожна наступна влада ще гірша за попередню?
– На жаль,справді стається так,що кожен раз суспільство із вибором влади помиляється,а якість її суттєво погіршується в цілому. Хоча деякі аспекти,параметри змінюються і в позитивному сенсі. Та часто негатив переважає. Наприклад,фальшивий лозунг «Тільки ми,хто прийшов із Майдану,тільки зараз починаємо розбудовувати Україну» вводить суспільство в оману. Тому що не може існувати густа крона,яка дає плоди,без стовбура і без коріння. Ті,хто переконує у справедливості свого лозунгу,нікчемні в історії. Тому що український народ багато віків боровся за свою державу. За Україну гинули кращі сини і дочки. Називати будівничими України тих,хто її в економічному відношенні поставили її на грань катастрофи,- це цинізм.
– Після другого Майдану – наяву,мабуть,і найсуттєвіші втрати після відновлення чверть століття тому української державності. І не тільки щодо територіальної цілісності,фізичного знищення кращих із кращих. Набирає прискорення процес втрати Україною своєї суб’єктності?
– Цілий ряд процесів взаємопов’язаний. Спробуймо використати аргументи математичного характеру. Хто вони – ті,хто перебуває на верхніх щаблях влади? І Президент,і Прем’єр-міністр?
– Представники бізнесу,які використовують свій політичний статус.
– Я їх називаю інакше. Це – «осколки» влади часів Ющенка,який не тільки не розбудував Україну,а передав її в користування донецьким бандитам. У результаті цього і виник Майдан. А ті хлопці,які успішно маневрували впродовж всього свідомого життя по владних щаблях,керуючись особистими інтересами. Для цього вони мали відповідні кошти. А зараз знову «осідлали» владу. Народ це «проковтнув». І помилився! Тому,я стверджую,проблема влади – це на 90 відсотків проблема народу. Якщо хочете – кожного з нас,оскільки повірили пройдисвітам.
– Чинна влада допомагає в принципі реалізовувати кремлівську стратегію? У цьому сенсі «випадкова» присутність поряд із повпредами українських «вершителів доль» під час так званого Мінського процесу Медведчука – «Надзвичайного і повноважного кума Путіна»?
– Якби ж то тільки він… А Глава Адміністрації Президента – людина,яка протягом десяти років втягувала Україну в ідеологічну базу Кремля,в «Русский мир» через розповсюдження преси,скупку українського медійного ринку. Людина,яка втілювала в життя російські інтереси,отримувала за це винагороду. І навіть у новій своїй книжці («Четверта республіка» Бориса Ложкіна. – Ред.),яку він недавно презентував,турбується не стільки про Україну,про її перспективу,скільки про те,як у майбутньому буде відчувати себе Росія.
На вищих владних щаблях – десятки,сотні людей,які ніколи не любили Україну,не хотіли,щоб вона мала статус незалежної,самостійної держави. Вони ніколи не вважали Україну своєю Батьківщиною,своєю мрією. Тому й вигадували які завгодно союзи (у стилі євразійського).
Все вже було відомо,як тільки Порошенко сформував таку команду. Аналітикам,які більш-менш орієнтуються в ситуації,потенціалі і планах тих,хто опинився «нагорі»,стало зрозуміло,що очікує державу.
– Справді,не так вже важко зрозуміти,що можуть зробити для держави Ложкіни,Кононенки і т.д. Зрештою,Савли стають Павлами хіба в Біблії.
– Але ті,хто опинився на владних вершинах,зрозуміли,що потрібно використовувати національно-патріотичну риторику. При цьому маючи підтримку від декого зі справді авторитетних українців,декого за це нагороджуючи і т.д. Але це – тільки ширма для прикриття. Матеріальні інтереси,зміцнення своїх кланів,гра з російським бізнесом,торгівля – все лобіювалося,бо це їм вигідно. Але це невигідно для держави. Україна повинна поводити себе з агресором достойно,як заведено в усьому світі. Ворог є ворог. Сприяти ворогу в його зусиллях щодо ослаблення України – це називається зрадою. На жаль,цього правоохоронна система,сформована за принципами особистої відданості,не бачить.
Зверніть увагу не те,що робиться на Волині з фактичним переслідуванням вояків колишньої 51-ї бригади. Адвокат Василь Нагорний,один із небагатьох достатньо мужніх юристів,намагається захистити тих хлопців,яких саме командування «заштовхало» в незручну у військовому понятті ситуацію,коли солдатів загнали в тунель під російські «гради». І за це тих,кого загнали в «глухий кут»,фактично на смерть,тепер переслідують. За те,що залишилися живими? А тих,хто створював «котли»,і надалі захищають. Це ж навіть політичним сліпцям видно. І що можна очікувати від такої правоохоронної системи? Хлопця,який взяв,перебуваючи на фронті,до кишені два патрони (юнацька зацікавленість),переслідують,«саджають». А тих,хто розбазарює навіть не мільйони,а мільярди,розкрадає військове майно та озброєння,- не бачать.
«Навіть передбачаючи можливість Третього Майдану,не маємо права агітувати за нього»
– Виходить наче зачароване коло…Чому,на Вашу думку,Україна не скористалася наслідками Помаранчевої революції,а відтак революції Гідності?
– На жаль,поки недостатньо організовані національно-патріотичні сили захищали,відстоювали свою ідеологію,національну історію та символіку,знайшлися сили,інші люди,які в цей час забрали підприємства,банки,ставши мільйонерами,мільярдерами. Останні використовують фактор наявності великих коштів для масштабного підкупу будь-кого: чи то в судовій системі,чи збіднілого,злюмпенізованого електорату. Люди за таких умов фактично відмовляються від підтримки свого гідного майбутнього. Не кожен здатен подивитися на п’ять кроків уперед. За кілограм гречки нерідко віддають (причому й ті,кому залишилося ще яких від сили років десять життя) майбутнє своїх дітей,онуків. Не задумуються над цим. І в підсумку – суспільство знову опиняється на вкрай небезпечній межі,коли вже немає сили терпіти глум з боку так званої влади.
– І тоді – неминучість перспективи чергового соціального вибуху. Що може змінити в нашій ситуації так званий Третій Майдан?
– Справді,образно кажучи,вже відчуваються в повітрі подих Третього Майдану. Але,на жаль,така нинішня ситуація,цей можливий Майдан важко буде утримати в параметрах мирного характеру. Надто багато є факторів (у тому числі – наявність зброї,озлобленість ряду соціальних категорій,повернення з фронту солдатів,які захищали Батьківщину,а дома побачили зовсім не те,на що сподівалися),обставин так званої передреволюційної ситуації. А точніше – передбунтарської. Та,хочу наголосити,навіть передбачаючи можливість Третього Майдану,не маємо права агітувати за нього. Більше поділяю тезу,висловлену моральним авторитетом українців – блаженнішим владикою Любомиром Гузарем: наше головне завдання – втілити в життя ідеали Другого Майдану.
– Не можна не погодитися з кардиналом Любомиром Гузарем,який є духовним,моральним авторитетом. Мені ж наразі хочеться звернутися до констатації відомого інтелектуала Володимира Горбуліна. Він у «Дзеркалі тижня»,роздумуючи не тільки про долю Донбасу,а всієї України,наголосив: «Гібридна війна: все тільки починається…». Ви погоджується з таким алгоритмом сьогодення та прийдешнього? Чи,можливо,ми (кому судиться вижити) станемо свідками чергової «здачі» України – як її політичними елітами,так і внаслідок домовленостей Кремля та Заходу? Це,до певної міри,підтверджують і наслідки недавнього референдуму щодо Угоди про асоціацію України з ЄС у Нідерландах.
– До пана Горбуліна,безумовно,ставлюся з пошаною. Багато років так доводилося разом працювати. Це розумна,обізнана людина. Але я і раніше багато в чому з ним не погоджувався. Та й зараз не погоджуюся,нібито гібридна війна – це тільки початок. Гібридна війна проти України почалася на другий день після ухвалення Декларації про Незалежність. Наш сусід,загрози від якого не бачили (в тому числі,починаючи з 1994 року,- і пан Горбулін),напрацьовував у традиційно імперському дусі плани вирішення «українського питання»,готуючи військову армаду. Але цього українська влада ніби не помічала – і формуючи нову військову доктрину,і дозволяючи російську військову присутність у Криму. Сьогодні,коли вже навіть великі прихильники дружби з російською імперією,побачили хижацьку сутність,дещо змінюється риторика. Інша справа: справді,Росія від нас не відчепиться,бо від України залежить не тільки її геополітичне майбутнє,яке пов’язується з окупацією нашої держави. Вони не можуть обійтися навіть без міфу про спільне історичне минуле,що базується на засадах Київської Русі. Росіяни дивляться на Київ так,як євреї на Єрусалим. Втративши Київ,Росії залишається роль улусу Золотої татаро-монгольської орди зі столицею десь на території Поволжя. Тому й лізуть і будуть лізти в Україну. Ілюзій з цього приводу не можемо мати жодних. А вихід – тільки один: ставати сильнішими,змінювати обороноздатність,входити у будь-яке спільне європейське колективне оборонне об’єднання. Чи з Польщею,чи з Литвою,чи створювати регіональний оборонний союз. Найкраще було б – з НАТО. Адже Росія сьогодні розхитала ситуацію в Євросоюзі так,що самі європейські країни не можуть навіть зрозуміти,що у них відбувається.
«Сьогодні питання диктатора неактуальне»
– Які загрози для України на сьогодні найнебезпечніші – зовнішні чи внутрішні?
– На сьогодні найбільш небезпечні внутрішні загрози. Вони – складова частина тієї війни,яку проти України веде Росія. Пригадуєте,трохи більше трьох десятків років багато говорилося про нейтронну зброю,яка знищує живу силу,та залишає цілою інфраструктуру. За подібним принципом зараз намагається діяти РФ. Вона робить ставку не стільки на використання військової сили (бо це неминучі жертви з її боку). Росія спланувала та зараз найактивнішим чином впроваджує механізми руйнації владних структур,апарату,української державної машини,щоб Україна впала під вагою своїх проблем. Ця загроза зараз виходить на перше місце. Але ми повинні усвідомлювати: все це відбувається у тісному взаємозв’язку з загрозою масштабної військової агресії.
– Ви вірите в те,що українські еліти спроможні дорости до потреб своїх народу,держави,вимог своєї нації? Чи,можливо,нам не оминути досвіду Польщі та Туреччини,державність яких було врятовано завдяки Пілсудському та Аттатюрку?
– Першою чергою,друже Вікторе,так у природі передбачено,є закономірності,що від нас із вами не залежать: сама себе еліта не формує. Якщо вона вже стає частиною суспільства,то вона в своїй еволюції вдосконалюється. Українське суспільство в державотворчому процесі на генетичному рівні хворе. Це зрозуміло й сучасним українським політикам. Про це говорили політологи,мислителі минулого – у тому числі,й такі провідники,як наш земляк В’ячеслав Липинський. Якщо б еліта сформувалася з числа національно свідомих особистостей (тих,хто не продасть національних інтересів),ми б мали інші реалії. Інше питання,коли еліта – це люди,які використовують національну риторику,прикриваються нею,але не можуть пожертвувати своїми мільйонами та мільярдами в ім’я майбутнього України.
В процесі військових дій виявили себе багато людей як такі,хто є елітою. На жаль,багато з них загинули. Але саме з такої категорії людей має формуватися еліта. Тому я,як голова Спілки офіцерів,співпрацюю поки що з організаційним комітетом зі створення нового руху із категорії ось таких людей. Я співпрацюю з Дмитром Ярошем,у якому бачу одного з тих українців,які повинні стати владною елітою. Але це мусить бути широкий фронт.
Також нагадую,що сьогодні питання диктатора неактуальне. Світ дуже насторожено,обережно ставиться до будь-яких диктаторських проявів. Лідер повинен бути сильним. Але сила його повинна опиратися виключно на підтримку народу.
Маємо півроку,щоб «дотиснути» нардепів
– Пане генерале,хотілося почути Ваш прогноз,хоч це й невдячна справа,подальшого розвитку України впродовж найближчого часу. Нам не розминутися з дочасними парламентськими,можливо,й президентськими виборами? Чи ситуація під виглядом Третього Майдану стане новітньою гайдамаччиною? Або розвиток України відбуватиметься за більш-менш оптимістичним сценарієм?
– Зрозумійте,що в Україні не дозволять створити нову гайдамаччину. Світ дуже уважно спостерігає на нашою державою. Одні – щоб загарбати. Інші – щоб підтримати. Треті – співчувають нам як нації,яка бореться і ніяк не може здолати ворогів.
Як розвиватимуться події? На превеликий жаль,той потенціал,який маємо у владних інституціях,у цілому,на мій погляд,не спроможний вирішити ті складні завдання,що постають перед Україною. Тому,очевидно,ми ще будемо мати період стагнації: максимум – протягом півроку. Потенціал нового Прем’єра та нового Уряду навряд чи вселяють оптимізм. У нас криза затяжна. Ті шляхи виходу з неї,які пропонуються (не тільки заміна міністрів у Кабміні,а деофшоризація та боротьба з корупцією) – це фундаментальні питання. Однак,знову ж,на жаль,таких людей,які здатні вирішувати ці питання,поки що немає у владі. Бо навіть так звані реформи,що вже відбулися (ротація в МВС,створення НАБУ),показали непрофесійність,недалекоглядність,нерішучість тих призначенців,яких «протягнули» до влади.
Отож,на мій погляд,після згадуваного піврічного періоду стагнації,коли вже й так званий новий Уряд доведе свою неспроможність,нам не оминути ймовірності дострокових парламентських виборів. У мінімальних часових параметрах вони можуть відбутися вже восени. Але не пізніше весни 2017 року. Україні доведеться обрати цілком нову Верховну Раду,яка повинна складатися із професіоналів.
– Чи не засвідчать ці вибори старт процесу повернення в минуле,реванш сил учорашнього дня?
– Така загроза також є. Але обрання справді нової,яка відповідатиме вимогам часу,Ради буде можливим,якщо вдасться змінити законодавчу базу. Щоб вибори відбувалися виключно прозоро,партійні списки мусять бути відкритими. Щоб люди голосували за конкретну людину в списку,а не за обіцянки,які декларуються через телевізійні «ящики». Тому за цих півроку треба зробити все,щоб «дотиснути» нинішніх народних депутатів на прийняття нового виборчого закону.
– Якщо дострокові вибори до ВР відбудуться за новими правилами,вони допоможуть Україні розпочати шлях виходу із нинішнього «зачарованого кола»? Чи,можливо,не оминути й дострокових президентських виборів?
– Таку можливість не слід відкидати. Тим більше,якщо Президент протягом згадуваного періоду не продемонструє свого рішучого конструктивізму,кінцевим результатом якого все одно мають стати зміна законодавства та вибори до Верховної Ради з наступним формуванням нового Кабінету міністрів. Але судячи з того,як він керував протягом двох років та аналізуючи його життєвий шлях,Порошенко на такі кроки не піде. А це вже означає,що дострокові президентські вибори – цілком реальна перспектива.
«Втрата українцями землі – це остання втрата»
– Олександре Олександровичу,під час нашої розмови Ви згадували про долі земляків із колишньої 51-ї бригади. Зрештою Ви,і як Почесний голова МГО «Волинське братство»,повсякчасно вболіваєте за долю всього рідного краю. Та й,нагадую,Ви свого часу представляли інтереси волинян у ВР,будучи народним депутатом. Наскільки реалії в рідному краї (включаючи діяння владців,у тому числі й парламентарів) зараз вселяють оптимізм?
– Жив,живу і буду жити Волинню. На жаль,Волинь живе не в кожному з тих,хто є її владою. Також це стосується і багатьох наших земляків,яких соціальні умови «штовхають» на роботу в Польщі,Білорусі,а через її територію – в Росії. Мені боляче,що волиняни мусять шукати вихід зі свого скрутного становища не дома,а за рубежем. Знову ж таки,на жаль,на Волині фактично відсутні потужні національно-патріотичні угруповання. Цей факт передовсім пояснюється тим,що в нас фальшиві лідери на зразок керівництва «Свободи»,яке маніпулює свідомістю,продаються округи… Мене дуже непокоїть,що Волинь – один із найпотужніших регіонів,де процвітає діяльність московської церкви. А сьогодні Московський Патріархат – це російська зброя. Як би його прислужники не зціплювали зуби,той,хто українець і перебуває в цій структурі,має відповісти на просте запитання: чому УПЦ Московського Патріархату не поставить перед Кирилом питання щодо того,на якій підставі ви вбиваєте паству своєї ж церкви? Чому ви (в РФ церква цілком підтримує Кремль) послали в Україну війська,вбиваєте,спалюєте українських (у тому числі – волинських) хлопців,які ходять до храмів Московського Патріархату? Це відповідає принципам діяльності церкви? Або припиніть агресію про єдиновірців,або ми від’єднуємося від країни-агресора та її церкви! Ось такою повинна бути позиція тих церковників,які не лукавлять перед людьми і перед Богом. А не прислужництво Путіну,гноблення власного народу.
– Це сувора правда. На жаль,історична Волинь у релігійному сенсі продовжує залишатися форпостом українофобського «Русского мира». І ці позиції,схоже,зміцнюються,для чого до Луцько-Волинської єпархії прислано з Почаївської лаври вікарного єпископа. Але,оскільки наближаємося до світлого Христового Воскресіння,хотілося б почути від Вас і святкові побажання волинянам,як і,зрештою,всім співвітчизникам.
– Справді,яким би суворим і складним не був цей час,кожен день наближає нас до великого,радісного свята Воскресіння Ісуса Христа. Україна стільки років,десятиліть,століть тому й живе,що має благословення Боже. Незважаючи на те,що маємо дуже непросту історію,Україна була,є і буде. І це – завдяки Всевишньому і нашим людям. Передовсім із села,які є носіями вірності християнській вірі та національній традиції.
– Але зараз,даруйте,село – це,на жаль,часто,руїна зазвичай і в буквальному,і в духовному сенсі. Дехто з аналітиків називає запрограмовані процеси продажу землі далекоглядним кроком щодо ліквідації українства…
– Якщо ми хочемо зберегти Україну,мусимо зберегти село. Це стане можливим тоді,коли не дозволимо відібрати в людей землю. Так,сьогодні важко,непросто,є багато надзвичайно складних проблем. Але втрата українцями землі – це остання втрата. Після цього вже нічого не залишиться від України в геополітичному вимірі. Заяви про продаж мільйона гектарів – це лукаві слова Яценюка і багатьох його прихильників,усіх тих Ложкіних,які хочуть торгувати українською землею. Не можемо ми цього допустити! Тому я й передовсім бажаю: збережімо свою землю. Українська земля народжувала українську націю,наші традиції. Пам’ятаймо про це,волиняни. Адже наш край дав Україні князя і короля Данила,тисячі і тисячі борців за волю та державність. Не здаваймося – ми все одно переможемо у важкій боротьбі. Маючи незалежну Україну,ми чверть століття не дуже цінували це,не готувалися належно до її захисту. Навіть не вірили тим,хто говорив про плани ворога. Маймо силу духу,не сумніваймося в неминучості перемоги. З нами Україна! З нами Бог!
– Недарма на Великдень у нас на привітання «Христос Воскрес!» відповідали не тільки «Воістину Воскрес!»,але й «Воскресне Україна!». Спасибі Вам.