Відлуння тижня (15.05 – 22.05)

Максиму багатьох аналітиків про те, що політичний світ став непередбачуваним,  навряд чи варто вважати беззаперечною істиною. Проте події останнього часу переконують, що фатум непрогнозованості  – своєрідний карб другого десятиліття ХХІ сторіччя. Це стосується як найбільшої світової потуги, де експериментує новий господар Білого  дому і ніхто не може однозначно ствердити/заперечити вірогідність імпічменту Трампа.  Це характеризує і ситуацію в ЄС після «брекзіту» та дев’ятого валу  шовінізму, що фактично cтає державною політикою в деяких  країнах-сусідах України. І, безумовно, тактичні «зигзаги» Кремля, підкріплені  культом  безкарної  сили  зброї, нагадують про  можливість такого розвитку ситуації, що навіть у найстрашнішому сні не присниться.

Події останнього тижня дали достатньо підстав для тверджень, що фатум непрогнозованості стосується і нашої країни. Зокрема, коли Україна відзначала день вишиванки, водночас  почав  матеріалізовуватися і привид релігійної  війни. Після того, коли до ВР було внесено законопроект 4128, який передбачає внесення змін до закону  «Про свободу совісті і релігійні організації»,  Московський Патріархат  відповів чітко спланованими та доволі масовими «молитовними стояннями». УПЦ МП не влаштовує  можливість прихожан самим визначати підлеглість своєї церковної громади. Якби були ухвалені  відповідні правки, громада могла б  переходити в іншу юрисдикцію зі своїм храмом, навіть якщо  священик чинив спротив. Така  норма наробила  переполоху в УПЦ МП: глава РПЦ  Патріарх Кирил навіть написав гнівного листа до лідерів країн «нормандського формату», в ООН та інші міжнародні організації. Концептуально позиція Московського Патріархату зрозуміла – це здебільшого  воїни  «Русского мира» в рясах. Але, з іншого боку, чи не  спробували  (вільно або невільно) автори згаданого законопроекту  запустити й механізм тотального релігійного  протистояння, поглибивши  процес розхитування ситуації  до стану війни всіх проти всіх?

На хвилі культивування негативізму, зростання соціальної апатії (що може завершитися черговим «вибухом») інспірування таких і подібних акцій – це гра з вогнем.   Тим паче, що ворог тільки й чекає, щоб у країні запанував хаос, аби було втрачено процес керованості.  Для цього, цілком вірогідно,  спробують скористатися і настроями молодої генерації  – зокрема  тих, хто не усвідомив необхідності санкцій проти російських IT-сервісів.

Утім, минулий тиждень  подарував і шанс на оптимістичну перспективу. Адже Голова Європейського парламенту Антоніо Таяній представник головуючої в Євросоюзі Мальти підписали угоду про введення безвізового режиму для громадян України. Тож вона набуде чинності вже з  11 червня. Як написав Президент Петро Порошенко в своєму Twitter, таким чином «Україна повертається в європейську сім’ю».

Зрештою, спробуймо подумки перегорнути кілька сторінок тижня, що став надбанням  історії, аби вкотре зрозуміти, що найголовніші виклики – попереду.

«Це питання безпеки»

Народний депутат України Володимир Ар’єв зазначає на своїй сторінці у Фейсбуці, що «Заборона доступу до россоцмереж – це питання безпеки. Шкода що не раніше».  А відтак пояснює: «На серверах цих соцмереж в РФ, куди мають прямий доступ спецслужби країни-агресора згідно  зі своїм  внутрішнім законодавством, зберігаються не тільки особисті дані українських користувачів, а й  інформація про їхнє переміщення (геолокація в смартфонах), контакти, зв’язки, фото з тою самою геолокацією».

Він нагадує, що «серед користувачів є службовці ЗСУ і держслужбовці, які не дуже зрозуміли давніх закликів компетентних органів щодо добровільної відмови від користування російськими соцмережами через вищенаведені причини».  На думку Ар’єва, «розмови про цензуру є недолугими в умовах вільного і необмеженого існування Фейсбука, Твіттера і т.п., на сервери яких російські органи доступу не мають».

«Страшні суми нам доведеться погашати»

Економіст Олександр  Паращій,  який  керує аналітичним департаментом інвесткомпанії  Concorde Capital, наголошує,  що «страшні суми нам доведеться погашати в найближчі роки. Якщо в цьому році нам на відсотки і тіло треба десь 2 мільярди доларів, то наступного це вже буде 3,5 мільярди, а в 2019 році вже 5,5 мільярдів. Де ми візьмемо ті 5 мільярдів? Розуміння, звідки ці гроші візьмуться, немає ні в кого» (тут і далі посилаємося на LB.ua). Відтак він пояснив, що буде, якщо  Україна  не зможе знайти  такі кошти. «Є три варіанти, – сказав Паращій. – Вийти на ринки за новими позиками, але є питання, чи зможемо ми на таку суму (десь нам потрібно 7 млрд у найближчі роки) розміститися. Ми повинні, по-перше, пообіцяти кредиторам, що наше боргове навантаження буде падати, тому що якщо ми просто візьмемо ще 7 мільярдів, і в нас зросте співвідношення боргу до ВВП, то це нікому не буде цікаво». Він зазначив, що «дуже багато кредиторів, в тому числі тримачі державних облігацій, сподіваються і навіть чекають, що держава розмістить нові облігації, і за рахунок залучення цих коштів буде викуповувати, наприклад, облігації, які гасяться в 2019 році. Проблема нашого уряду в тому, що він не думає про 2019 рік, тому що вони ще не вирішили питання, чи вони проживуть наступну парламентську сесію як уряд».

На думку експерта, «другий варіант виходу з ситуації – це оголосити дефолт. Але в рік президентських виборів, я думаю, це буде не найкраще рішення». І, нарешті, підкреслює він, «третій варіант – це все-таки платити, але з золотовалютних резервів, тобто знову зменшувати запаси, які ми так тяжко накопичували останні три роки. І знову підводити країну до того, що при будь-яких коливаннях ресурсних цін у нас може знову статися обвал гривні».

Паращій  також переконаний, що так звані  «гроші Януковича», конфісковані півтора мільярди, «для України дуже небезпечні, тому що, я впевнений, зараз питання співробітництва з МВФ відійде на другий план. Всі будуть настільки окрилені отриманням цих грошей без складних процедур, як це було з МВФ, що скоріш за все нагальність співпраці з Фондом вже не буде такою очевидною. Відповідно, реформи (приватизація, пенсійна, земельна реформа і боротьба з корупцією) можуть відійти на другий план. І це для нашої довгострокової перспективи дуже погано».

«Система взагалі непрогнозована»

Запропонувавши проект пенсійної реформи, наш  уряд зробив крок на шляху до виконання однієї з головних вимог Міжнародного валютного фонду для отримання Україною наступного траншу. «Це не то, що мені подобається або не подобається. Позиції щодо пенсійної реформи є різними, так само є різними підходи до її впровадження, але якщо цю реформу не робити, нам… яма», – заявив на зустрічі із журналістами прем’єр-міністр Володимир Гройсман після засідання уряду, на якому був проголосований законопроект (посилаємося на версію «Економічної  правди»).

Говорячи про основні зміни, він акцентував увагу на несправедливості нарахування пенсій за існуючої системи.  «Працював або не працював – все одно отримуєш мінімальну пенсію. Є в тебе стаж, немає стажу, робив ти внески чи не робив – так само.  Система взагалі непрогнозована, ніхто з нас не може порахувати, в кого яка буде пенсія. Ви зможете? Я так само не зможу. Вона дуже складна: там мінімальні надбавки, коефіцієнти, суми індексації, то, інше  –  ловкость рук, і нікакого мошєннічєства. Нічого не зрозуміло», –  наголосив Гройсман. За його словами, запропонована урядом реформа залишає складні алгоритми в минулому і кожен громадянин зможе сам прорахувати, яку він пенсію отримуватиме залежно від стажу, заробітку і розміру внесків.

«ЕП»  виділила головні  вірогідні зміни, які  повинні зацікавити бізнес і економічно активне населення, людей перед пенсійного віку та чинних пенсіонерів. Із самого початку МВФ наполягав на підвищенні пенсійного віку. Зокрема, міжнародні кредитори пропонували встановити межу на рівні 63+.  Зараз пенсійний вік для чоловіків становить 60 років. Для жінок  – 57 років і шість місяців, якщо немає інших пільг за віком. Наприклад, 55-річні жінки з 30 роками трудового стажу мають право на дострокову пенсію. Нагадаємо, пенсійний вік в Україні є одним з найнижчих в Європі.

Наразі право на пенсію за віком мають ті, кому виповнилося 60 років. При цьому в законі зазначається, що ці особи повинні мати страховий стаж 15 років.  Що таке страховий стаж? Це той період, за який ви, або хтось замість вас, наприклад ваш роботодавець,   сплачував страхові внески до Пенсійного фонду. Сплатили – є стаж, не сплатили – стажу немає. З 1 січня 2004 року для нарахування пенсії важливий лише страховий стаж. Тобто, з цього часу трудова книжка не є підтвердженням страхового стажу. Тож, ваш роботодавець, наприклад, може піти на хитрість і не сплачувати страхові внески. Тобто запис в трудовій книжці є, а страховий стаж не іде і цей період вже не буде враховуватись при нарахуванні пенсії.

Відповідно до запропонованої урядом реформи, пенсійний вік залишається на рівні 60 років для людей, які матимуть страховий стаж 25 років. При цьому запроваджується гнучкий коридор пенсійного віку та можливості компенсації відсутнього страхового стажу — громадяни, яким не вистачає років стажу, щоб задовольнити вимогу стосовно мінімального стажу, матимуть можливість сплатити внески за відсутні роки (не більше 5 років). Тобто, перед урядом фактично стоїть завдання — обмежити кількість людей, які виходять на пенсію. Це можна робити за рахунок підвищення мінімального пенсійного віку або через  «приховане підвищення віку». Норма щодо підвищення страхового стажу якраз виконує таку роль.

Для цього уряд запроваджує єдині правила визначення розмірів пенсійних виплат. Так, запроваджується нова формула нарахування пенсій за єдиним підходом для  «старих» і  «нових» пенсіонерів із використанням показника середньої заробітної плати на рівні 3764,40 грн. Раніше –  в залежності від року призначенні пенсії: від 1197,91 грн –  до 3764,40 грн. За словами Гройсмана, у результаті зазначеного  «осучаснення» до 3 764,40 грн більше 5 млн пенсіонерів уже з 1 жовтня 2017 року отримають підвищення пенсій від до 200 грн і більше до 1 тис. грн щомісячно. Наразі в Україні налічується понад 12 млн пенсіонерів.

З 1 жовтня  пропонується відмінити оподаткування пенсій для працюючих пенсіонерів. А  призначення пенсій за вислугу років буде здійснювати лише для військовослужбовців.  Реформою також передбачається, що з 1 січня 2018 року скасовується право на призначення пенсій за вислугу років для працівників освіти, охорони здоров’я, соціального захисту та інших категорій. Запропонований інструмент –  це ще один спосіб, який повинен дозволити уряду зменшити кількість пенсіонерів, щоб таким чином уникнути підвищення пенсійного віку.   До  речі,  у законопроекті передбачається автоматична норма про щорічну індексацію (перерахунок) пенсій для захисту від інфляції.Так, в презентації зазначається, що перерахунок буде відбуватися з урахуванням фінансових можливостей солідарної системи, але не менше ніж на 50% зростання середньомісячних зарплат за три роки і на 50% індексу споживчих цін.Передбачене на 2017 рік друге підвищення соціальних стандартів на 5% пропонується з 1 жовтня. Мінімальна пенсія у такому випадку становитиме 1373 грн. Підвищення пенсій торкнеться 9 млн пенсіонерів.

«Зараз відбувається повзуча «федералізація» України»

Нагадуючи, що «після кожного апогею завжди, як правило, настає перигей. Накотилася патріотична хвиля, а держава намагалася її погасити. Тепер ми спостерігаємо реакцію відкату цієї хвилі», військовий експерт Олег Жданов попереджає на прикладі  Дніпра: «Далі ця  «русская весна»  або «русский мир» почнуть набирати обертів». Відтак він  звернув увагу на наслідки  процесу децентралізації. На думку експерта, «децентралізація сталася автоматично і самостійно на рівні місцевих кланів».  Жданов переконаний: «Зараз відбувається повзуча  «федералізація»  України, про яку раніше кричали поряд з наміром створити  «Новоросію» (путінський проект із відокремлення від України областей півдня та сходу, –  ред.). Місцеві клани підминають під себе правоохоронні органи, суди, прокуратуру. У деяких випадках здається, що місцеві органи готові ледь не послати Київ у плані перерахування податків, наприклад».

Невідомо,  наголошує він, «як завтра ми все це склеїмо докупи, якщо сьогодні цього не зупинити і якщо чітко документально не визначити: децентралізація – що це таке? Самостійність на місцях – що це таке? Зміна місцевого самоврядування – що це таке? Потрібен закон, і дуже швидко». За версією Жданова, «зараз країна йде в рознос. Керівництво пиляє бюджет по повній програмі по всіх сферах… Виходить так: керівництво живе своїм життям, а країна, народ- своїм. Ці дві паралельні реальності перетинаються лише тоді, коли є якісь камені спотикання. Це можуть бути високі тарифи або низькі зарплати. А країна набуває вигляду хутірської держави».

«За останні 10 років Україна втратила 6 мільйонів  людських життів»

Доктор медичних наук  Уляна Супрун, виконувач обов’язків міністра охорони здоров’я,  оприлюднила відкрите звернення до народних депутатів (див. «Українську правду»). Вона зазначає, що «ми часто чуємо політичні гасла: «Україна вимирає», «Йде геноцид нації». У це легко повірити, бо за останні 10 років Україна втратила 6 мільйонів людських життів».За інформацією Уляни  Супрун, «Україна відстає майже за всіма показниками смертності від країн, що приєднались до Євросоюзу у 2004-му році (Естонія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія тощо). Ще в 90-му році у нас були однакові показники. За 25 років показники смертності у цих країнах знизилися на 30%. Ми ж залишились на місці. За даними ВООЗ, щороку вмирає щонайменше 136 тисяч українців, життя яких можна було б врятувати».

Виконувач обов’язків міністра також констатує, що щороку майже 4000 українців помирають від туберкульозу – хвороби, яку у світі давно ефективно лікують. Майже 1200 малюків, яких можна було б врятувати, помирають під час пологів або в перший рік життя. Понад 7000 українців помирають щороку від інфекційних захворювань, про які в світі вже давно забули і яким можна було б запобігти, якби система охорони здоров’я в Україні працювала на європейському рівні.Відтак вона роздумує над тим,  як цю ситуацію змінити. «Рішенням буде розвивати сімейну медицину, впроваджувати міжнародні протоколи лікування, створювати програми профілактики та зниження смертності за основними захворюваннями, розгорнути прямі виплати за лікування українців, забезпечувати якісний догляд за вагітністю, якісні пологи ти нагляд за дитиною до року», – підкреслює Супрун.  Вона висловлює сподівання, що «народні депутати включать до порядку денного розгляд цього пакету законопроектів, а до кінця сесії проголосують за їх ухвалення. Наша мета проста – вийти в плюс: за тривалістю  життя, за народжуваністю, за здоров’ям кожного».

«Але  всі ілюзії розвіялися»

На переконання Віталія Журавського, екс-нардепа, лідера  Всеукраїнської громадської організації  «Дістало!» (див.  «ГОРДОН»), борці з монументами отруюють відносини між країнами». Він вважає, що  «дипломатія ляпасів  між Україною та Польщею може не обмежитися одним міжнародним скандалом, а стати причиною справжньої дипломатичної війни». Журавський  нагадує, що «у  2003 році президенти України та Польщі Леонід Кучма та Олександр Кваснєвський намагалися поставити крапку у ворожнечі на тлі подій на Волині у 1943 році. У 2003-му вони навіть ухвалили щодо цього спільну заяву. Але всі ілюзії розвіялись, коли Ющенко взяв протилежний курс. Поляки цього пробачити не змогли. З цієї причини найближчим часом примирення між Україною і Польщею в питанні подій на Волині в роки Другої світової війни малоймовірне».

Політик констатує: «Зараз ми спостерігаємо пік українсько-польського протистояння – при владі, і в Києві, і у Варшаві, політики, чиї погляди на події 70-річної давнини діаметрально протилежні. Поступатися ніхто не має наміру, навіть в ім’я майбутнього двох близьких народів. На жаль».

«Передбачає здачу України  в обмін на гарантії власної  безпеки»

Військовий експерт Олексій Арестович переконаний (див. «Апостроф»): «Якщо оцінювати ситуацію на Донбасі в короткостроковій перспективі, то вже восени вона змінитися радикально. Це пов’язано з тим, що президента Росії Володимира Путіна на майбутніх виборах може врятувати тільки імідж людини, яка зібрала землі. Тому він може розпочати приєднання «ЛНР» і  «ДНР», яке буде супроводжуватися введенням російських військ для «захисту співвітчизників». Потім відбудеться референдум з усіма відповідними наслідками. Такий сценарій ретельно опрацьовується російською стороною».

Роздумуючи  про розвиток конфлікту на Донбасі в  більш  довгостроковій перспективі, військовий експерт попереджає, що  «другої хвилі російської експансії слід очікувати до 2020 року. В Росії вважають, що до цього часу вони принципово змінять свою боєздатність, накачають м’язи, розгорнуть додаткові з’єднання на кордоні з Україною».  Він припускає, що «під час навчань Захід-2017 повинна відбутися м’яка окупація Білорусі, а це вже загроза країнам Балтії, Скандинавії, Польщі та Центральній Європі. Путін упевнений, що, наявність такої загрози змусить ці країни пристати на будь-яку угоду, зокрема і на розмін, що передбачає здачу України в обмін на гарантії власної безпеки. У Росії сподіваються, що через слабку позицію Європи її плани будуть успішні».

Арестович підкреслює: «Потрібно розуміти, що кампанія на Донбасі зводиться не до того, кому дістануться Авдіївський коксохім або Луганська ТЕС, а є великою стратегічною грою. Мета цієї кампанії –  нові Ялтинські угоди, нові правила гри». Тому, наголошує він, «витрати кількох мільярдів доларів на рік на підтримку війни на Донбасі – це не та сума, яка зупинить Росію при потенційній можливості реалізувати такі глобальні плани. На Заході повільно розуміють, що конфлікт на Донбасі – це не розборки в межах СНД, а масштабна кампанія».

Аксіома  про те, що рушниця, яка висить на початку драматичного дійства, неодмінно вистрелить, стосується і політичних реалій. РФ, накачуючизбройні «м’язи», підтягнувши до кордону з Україною потужний бойовий кулак, активізувавши обстріли з території ОРДЛО, вже незабаром може піти ва-банк. Чи це станеться   до «м’якої» окупації Білорусі, чи раніше, важко достеменно сказати.

Але можна не сумніватися, таким сигнальним пострілом здатна стати ситуація в нашій державі  за умов соціальних збурень і  некерованості. Стимулом для масштабних бойових дій РФ на території України можуть стати  й вірогідні домовленості між Москвою та Вашингтоном про повернення до  геополітики сфер впливу.

На ймовірності  як передбачуваних, так  і непрогнозованих викликів акцентували увагу  й ЗМІ: « Ситуація набагато небезпечніша, ніж здається» («Цензор. НЕТ»), «Верховна  Рада починає фінальну дію політичного сезону…» (Укрінформ), «Це можна назвати справжньою сенсацією» («Обозреватель»), «Путін: Росія уточнить підходи до переоснащення військ на кордоні з Україною» («Експрес»),   «Головний біль від поганих новин»  («День»),  «Бешкетування Путіна в Україні обурили Литву» («Знай»), «Депутати во Христі, або Церква під   ВР» («УП»), «Клімкін заявив про погіршення безпекової ситуації у Причорномор’ї через РФ»(«Експрес»), «Радіо Свобода Daily: про що говорили Порошенко і Меркель?» («Радіо Свобода»),  «Яку драму розгорне Кремль восени, або Добровільно Путін ніколи не піде» («24»)…

Тим часом, міністр оборони  України Степан Полторак заявив у вівторок, 16 травня, в Берліні, що Київ не планує повертати контроль над окремими районами Донецької і Луганської областей військовим шляхом. Але при цьому він наголосив (див. «DeutscheWelle»),  що  «кожен громадянин України (…) буде захищати кожен сантиметр своєї землі, якщо Росія ухвалить рішення про відкриту агресію».

Інше питання, чи не залишиться Україна на самоті, протистоячи російському імперіалізму.  Не менш актуальне і те, чи  (за умов масштабної  агресії РФ) не завдадуть удару в спину сусідні країни, як  Польща, Угорщина, Румунія. За умов, якщо збережеться ЄС,  навряд чи на такий крок підуть наші сусіди.  Але залишаються  актуальними і попередження Вітольда Ващиковського,  міністра закордонних справ РП: «Якщо ЄС хоче створювати свої власні політичні структури, такі як власний міністр фінансів чи спільний бюджет, чи якщо єврозона запровадить інвестиційну програму  лише для країн-членів, то ЄС розпадеться. Це означатиме кінець Європейського союзу».

Так чи інакше, попереду – доленосні випробування-іспити, які мусимо успішно скласти, не маючи права на поразку. Будьмо!

Віктор Вербич