Відлуння тижня (27.08 – 03.09)

Коли перегорнуто останні сторінки літа-2018, навіть найбайдужіші до суспільних процесів співвітчизники не сумніваються: стартувала  гаряча у політичному сенсі  осінь.  Україна, проти якої активізовує  та урізноманітнює  форми війни Росія,  опиняється  під дев’ятим валом   виборчого  шторму – розпочинається  президентська кампанія, яка відтак  передасть естафету парламентській.

Дві трагічні події,  якими означена  перша  неділя першого місяця осені-2018,  нагадали про те, що смертельні жнива – невмолимий процес.  Тільки якщо в США проводили в останню путь людину, яку справедливо треба називати й Героєм України (йдеться про сенатора   Джона  Маккейна), то  про  загиблого в Донецьку  «лідера»  так званої «ДНР» Олександра Захарченка (попри українське прізвище) інакше як ворога  України   годі сказати.  Швидше за все, останнього прибрали слуги його ж  російських  господарів, яким  той живим уже був не потрібен.

Тож закономірно, що у США, аби попрощатися зі світлої пам’яті сенатором Джоном Маккейном, побував і Президент  нашої держави. Петро Порошенко зауважив: зробив це для того,  аби висловити думки і співчуття  від великої 45-мільйонної нації, «щоб віддати шану і повагу моєму другові і великому другу України, справжньому американцю і справжньому борцю за ідеали демократії і свободи». Схиляючи голову та дякуючи, Президент наголосив: «Ви – справжній герой Америки, але Ви і справжній герой України».

Натомість про вбитого лідера бойовиків з  ОРДО Генпрокурор Юрій Луценко зазначив: «Покарання знайшло злочинця… Людина, яка замахнулася на свою державу, яка кинула мільйони людей у вир війни і нещасть, заслужила ту смерть, якою загинув Захарченко».  Інше питання, чи стане це уроком для тих українців, які зреклися України та реалізовують стратегію лиховісного «русского мира»  на її знищення. Ворог  завжди  використовував  зрадників, аби потім їх позбутися.

Натомість втрати справжніх друзів України (а таким, беззаперечно, був  Джон Маккейн) – дуже сильний удар для нас. Тим паче, на етапі активізації Кремлем реалізації  своїх експансіоністських планів і заграванням  лідерів Європи  з улюбленцем шовіністично зазомбованих жителів РФ. У цьому контексті (згадуючи про 79 роковини  «офіційного» початку Другої світової війни після   пакту Ріббентопа-Молотова – за сліпого потурання Заходу) доводиться й вкотре констатувати: уроки історії зазвичай виявляються не засвоєними не лише в Україні. Як нагадав глава Департаменту зовнішньої розвідки Естонії Мікк Марран в інтерв’ю «Postimees»,  «Росія використовує європейських політиків в якості агентів впливу», розколюючи Європейський Союз і НАТО.  Чим  може обернутися політика «ублажання» агресора,  давно відомо.

Утім, спробуймо перегорнути кілька  аналітичних сторінок минулого тижня, аби ні перебільшувати, ні применшувати прийдешніх викликів.

«Це дуже небезпечний сценарій»

З початком виборчої кампанії в Україні очікується найважчий етап російської агресії. Президент РФ Володимир Путін все поставив на те, щоб президентські вибори в Україні виграв проросійський кандидат. Таку думку висловив «Апострофу» головний редактор сайту  «Інформаційний спротив», військовий оглядач Юрій Карін. Він наголошує: у Кремлі збираються впхнути окуповані території до складу України, захопивши при цьому контроль над усією країною. «Настає, мабуть, найважчий етап російської агресії, – констатує Юрій Карін. – З прицілом на президентські і парламентські вибори Кремль задіє абсолютно всі важелі та інструменти гібридної війни. Нас примушуватимуть до голосування за необхідного путінському режиму кандидата, який пообіцяє принести в країну мир і виконає всі забаганки агресора – від федералізації з особливим статусом і фінансування квазі-республік ДНР/ЛНР за  «чеченським форматом» до повного розвороту курсу країни від цивілізованого світу до «тайожного» союзу».

За його  версією, «на проросійського президента України в Кремлі поставлено все. Він повинен забути про Крим, провести прямі переговори з маріонетками Кремля з окупованого Донбасу, докласти зусиль до зняття санкцій з РФ».

Карін наголошує: «Так, це дуже небезпечний сценарій. Все в’ється навколо одного – залишити Україну у сфері інтересів РФ. Відповідно буде посилена інформаційна війна, в якій Кремль «розконсервує» всіх своїх агентів впливу в політикумі, медійному та експертному середовищах. Маніпуляції та дезінформація будуть ефективними для впливу на ті верстви населення, у яких за роки агресії ще не виробилася інформаційна гігієна. У Кремлі на кону стоїть все. Ми про це знаємо і готові до загострення».

«Ми в процесі формування здорової державності»

Президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер у виданні «Новое время»  зазначає:  «Те, що ми взагалі існуємо в таких складних умовах – дуже хороший фактор. Наявність повноцінних параметрів держави, в тому числі, дієздатна армія – ще один хороший фактор. У нашій країні, незважаючи на те, що вона веде війну, спостерігається зростання ВВП. Це не такі вже й погані параметри для воюючої держави».

Він підкреслює: «Коли зараз пропонують закінчити війну будь-яким чином, я не вступаю в такі обговорення, адже «давайте закінчимо війну з агресором»  означає «давайте здамося йому». Багато років я не згоден з тими, хто говорить, що якщо зміниться керівництво РФ, то вона перестане нам загрожувати. Ні, думаю, протягом десятиліть наші інтереси з РФ будуть протилежними. Нам доведеться жити в умовах цієї загрози: це і є головна проблема – жити в умовах російської загрози».

Коли  президент Центру економічного розвитку  чує «буквально істерики про те, як ми погано живемо», то у нього  виникає багато запитань. «У тому числі: що ви хочете, адже ми воюємо? І, зауважте, при цьому – ростемо. Тобто, я б не сказав, що ми – добре організована країна. Ні, я не можу цього сказати. Але динаміка за останні чотири роки з точки зору протидії українського народу тим об’єктивним факторам, які будуть діяти на нас ще десятиліття – позитивна», – підкреслює Пасхавер.На його думку,  ситуація «парадоксальним чином сприяє формуванню української нації і держави. Українці не звикли довіряти державі і не відчувають державу своєю: у них такі традиції. І в цьому сенсі ці почуття формуються і стають більш зрілими. І в цьому є плюс нашого конфлікту. У довгостроковій перспективі ми станемо українською нацією…Ми в процесі формування здорової державності».

«Наразі не збуваються темні прогнози»

Аналітик і журналіст  Ростислав Хотин  («Радіо Свобода»), роздумуючи про наслідки візиту Патріарха  РПЦ  до   Вселенського  Патріарха,  зазначає: «Наразі є два наслідки зустрічі двох патріархів – Варфоломія і Кирила. По-перше, Вселенський патріархат не піддався тискові і не поступився у своїй рішучості надати Томос українському православ’ю. Питання Томосу – це питання лише часу».

По-друге, підкреслив він, «наразі не збуваються темні прогнози, що  Томос, може викликати якийсь розкол світового православ’я – щось на зразок 1054 року, коли світове християнство розкололись на Західну і Східну церкви. І поцілунки, і, як було описано, «братська атмосфера» і вже сам факт візиту, зустрічі і діалогу – вказують на те, що Томос для української церкви не означатиме якого світового православного розколу». За інформацією Ростислава Хотина,  «тема Томосу також може виникнути і під час Собору Константинопольської церкви в першій половині жовтня».

 «Дві зміни влади  поспіль»

Чому українські вибори 2019 року важливі? З цього приводу розмірковує у виданні «Лівий берег» політичний аналітик Тарас Кузьо. Він переконаний, що результати, президентської кампанії вплинуть на перебіг парламентських виборів у жовтні 2019 року. На думку Тараса Кузьо, «окрім нездатності українських еліт продукувати нові обличчя, є дві інші важливі проблеми. По-перше, кандидатам і партіям бракує якісних програм. Усі майбутні учасники перегонів завзято критикують президента Порошенка, однак хоча деякі з їхніх закидів виправдані, переважно ця критика, відповідно до аналізу VoxUkraine, ґрунтується на перебільшеннях і недостовірній інформації. Усі кандидати перебувають «в опозиції» до Порошенка, однак ніхто з них не здатен запропонувати альтернативні рішення, які можна буде втілити в життя, якщо вони прийдуть до влади».

Політичний аналітик  зазначає, що «виборцям варто запитати Тимошенко, Гриценка й Ляшка, як вони планують змінити й покращити державну політику в трьох найважливіших для українців сферах: 1. Як вони збираються завершити війну? Це питання особливо стосується Тимошенко і Гриценка, які жодного разу не відвідали лінію фронту на Донбасі. 2. Як вони пожвавлять боротьбу з корупцією? 3. Як вони забезпечать потужніше економічне зростання та скорочення безробіття?»

Нагадуючи, що політики часто говорять неправду, він констатує: «У рейтингу найбільших брехунів української політики VoxUkraine Тимошенко посіла перше місце. За нею розташувалися Рабінович і Бойко». А відтак зауважує,  що потенційні «кандидати поводяться так, нібито в Україні діє президентська система, хоча це не так». За висновком  Кузьо, незабаром «Україна зіткнеться з випробуванням «двох змін влади поспіль» Гантінгтона через сім місяців. Якщо результати наступних виборів будуть подібними до виборів 2014 року, Україна отримає ще п’ять років, аби впроваджувати реформи, боротися з корупцією та рухатися в бік Європи. У такому разі до виборів 2024 року Україна стане іншою – вже не пострадянською – країною».

«Він агресивний і накопичив сил»

«На всіх переговорах протягом усіх чотирьох років, де Україну представляв Медведчук, України не було». Так вважає журналістка Олеся Бацман. Про це вона написала у виданні «Гордон». Олеся Бацман   розповідає, що  коли дослуховувала інтерв’ю  з Віктором Медведчуком, почула  запитання  мами: «Хто це віщає? Путін?»  Тож  відтак відповіла : «Так… Ти вгадала, мам».

Вона додає, що  «раніше ми здогадувалися, а тепер знаємо: із тим самим успіхом Путін міг би вести переговори щодо України сам із собою. На всіх переговорах протягом усіх чотирьох років, де Україну представляв Медведчук, України не було». Журналістка, згадуючи про  основну фразу інтерв’ю: «Будь-який тиск на Російську Федерацію та її керівництво є контрпродуктивним», резюмує:  «Але неможливо після чотирьох років війни, анексії Криму, тисяч загиблих українців за незалежність від Росії з усмішкою просто вимовляти: «Здавайтеся». Не-мож-ли-во».

На думку Бацман, «він (Медведчук,  – «ВП»), як завжди, не розуміє України. І він її не завоює. Щоб розуміти, треба ж любити. Видно, що спікер вважає, що настав його час відігратися, він агресивний і накопичив сил, але що більше він буде виступати і йти напролом, то нижчим буде рейтинг його політичних проектів».

«Вперше… »

На думку політолога  Михайла Басараба, до 2014 року вплив на Україну з боку російських спецслужб і російського капіталу був визначальним. Він зазначає у «Газеті по-українськи», що  «цей вплив залишається істотним і сьогодні, але він значно менший. Євромайдан був зламною точкою. Політичним гравцям та крупному українському капіталу довелося визначатися, з ким вони – з Україною чи з Кремлем. Нові обставини нарешті дозволили відверті запитання і вимагали однозначних відповідей. Під час Революції, яка стала початком збройного протистояння нашої країни та РФ, сформувалася нова Україна, нові політичні реалії. Відтоді було ухвалено низку рішень, важливих для становлення української державності».

Басараб переконаний: «Найголовнішим є те, що вперше за роки незалежності українська влада спромоглася на відкритий збройний опір російському агресору. Москва завжди провадила експансіоністську політику щодо нашої країни. Епізоди майже збройної агресії Росії були 1992-го, 2003-го – інциденти навколо острова Тузла. 2006-го – напади на американських військових у Криму. Сюди ж належать регулярні «газові війни». Усі 27 років росіяни хотіли знесилити і поглинути нас. Зараз ми вперше відповідаємо їм зброєю».

По-друге, підкреслює політолог, ми відмовилися від російського газу, тому РФ не не може застосовувати до нас газовий шантаж. По-третє, стала реальністю зона вільної торгівлі з Європейським Союзом і Канадою. По-четверте, безвізовий режим допомагає  далі інтегрувати Україну в західний світ. І, нарешті, по-п’яте, зазначає Басараб, «позитивні наслідки матиме комплекс законів, які захищають і підтримують українську мову в медіа, кіноіндустрію, книгодрукування. Вони допоможуть збільшити частку україномовного ефіру на телебаченні та радіо, формувати нове українське кіно. Це надважливо, бо Кремль завжди використовував медіа й культурні проекти як зброю для поширення «русского міра» і брутальної кремлівської пропаганди».

«Президента України призначатиме Путін»

Замість того, щоб після окупації українських територій Росією відгороджуватися від неї політичними і економічними способами, Україна  «все більше і більше розвиває ці зв’язки», і цим скористається президент РФ Володимир Путін. Таку думку російський опозиціонер і політичний експерт Костянтин Боровой висловив в інтерв’ю UAportal. «Я не думаю, що Кремлю цікаво і важливо розхитувати ситуацію в положенні, коли все під контролем. Сьогодні Кремлю все підконтрольне через існуючі зв’язки та інструменти. Впливати на цей процес дуже легко. Президента України призначатиме Путін, це ж ясно», – заявив  він.

На думку Борового,  в Україні  «корупційні зв’язки сьогодні діють дуже ефективно. Тріада – політики, олігархи і спецслужби. Все, як у Росії. Вплив на спецслужби очевидний, вплив на олігархів очевидний – це економічні інструменти».  Він  зазначив: «Замість того, щоб після окупації якимись політичними та економічними методами відгороджуватися від Росії, Україна все більше і більше розвиває ці зв’язки. Тут же є ще один момент. Україна вимагає санкцій проти Росії, і правильно вчиняє. Санкції, які дозволили би повернути Крим, звільнити схід України. І в той же самий час,  сама, в порушення цих санкцій, виступає в ролі їхнього компенсатора для Росії».

«Вирішується доля країни»

Роздумуючи про майбутню виборчу кампанію, екс-міністр оборони України Анатолій Гриценко зазначає (див.«ГОРДОН»): «Ми всі повинні усвідомити, де перебуваємо – біля червоної лінії, упритул підійшли до точки неповернення. Це не звичайні вибори, а вибори вирішальні. Результатом може стати або повна втрата суб’єктності України, її зникнення як цілісної держави, або швидкий рух угору. Рух не темпами 1,5–2% зростання на рік, як нині, а 8–10% протягом 10 років як мінімум. Ось фактичний вибір, третього не дано».

На його думку, «петляти далі не вийде. Перш за все, через нинішню владу ми, на жаль, стрімко скочуємося в недієздатну державу, failedstate. У всіх сферах: освіта, наука, технології, еміграція, пенсії, податки, бюджет, реформи тощо. Суверенітету за фактом уже немає. Демократії теж, її й не може бути у країні, де 2/3 населення або сидять на субсидіях, або про них мріють».

Гриценко  наголошує, що під час майбутніх виборів «вирішується доля країни. Уже тепер в олігархічному міжсобойчику, не без зовнішньої участі, є сценарій, за яким президентом ставлять Тимошенко, спікером  –  Медведчука, а прем’єром – Бойка».

Звісно, всі прогнози  (а віднедавна – й соціологічні  дослідження) політично та фінансово  заангажовані.  Особливо, якщо йдеться про потенційних  претендентів на пост Глави  Української держави.

Наскільки сприятиме «просвітленню»  дисциплінованих виборців» інформаційна пауза («зомбоскриньки» для  більшості з них після відімкнення з 1 вересня аналогового ТБ «згасли та замовкли»)?  Наразі  однозначної відповіді на це запитання теж нема.

Тож, цілком вірогідно, попереду – період невизначеності, без  уявних паритетних  рівноваг.  На цьому акцентували увагу  й ЗМІ: «Ситуація надзвичайно небезпечна». Волкер прокоментував дії РФ в Азовському морі» («УТ»), «Росія готується відсікти Україну від моря, – віце-адмірал Гайдук» («Еспресо»), «ФСБ готує  «силовий інструмент», аби запобігти наданню Томосу про автокефалію», – Тимчук («Релігійна правда»),  «Макрон: ЄС повинен встановити нові стратегічні відносини з РФ» («ЄП»), «Кремль розігруватиме  «карту заручників» на українських виборах, – Геращенко» («РБК-Україна»), «Гриценко: Є сценарій, за яким президентом ставлять Тимошенко, спікером – Медведчука, прем’єром – Бойка» («Гордон»), «Україна передала Туреччині список українських політв’язнів для переговорів з Путіним – Джемілєв» (УНІАН), «Кожен українець винен 1725 доларів: як Кабмін буде віддавати зовнішні борги» (Минпром), «Як зупинити бурштиновий апокаліпсис?» («УП»)…

На  всі «як» і  «чому», зрозуміло, годі  відповісти. А те, що мовчатиме телебачення в оселях більшості найсумлінніших виборців і не «віщатимуть» Медведчук або Рабінович,  не так і погано і для самих стареньких, і для України.  Адже це шанс на те, що принаймні частина бабусь  і  дідусів не перебуватиме  в інформаційному полоні  Кремля. Адже, як  наголошувала Наталія Іщенко у виданні «День», «виступ «кума Путіна» на центральному українському телеканалі – це ознака програної битви у віртуальній частині гібридної війни – інформаційному протистоянні, ознака того, що «плацдарм захоплено ворогом». Зарано для панічних прогнозів, але вже запізно для теоретичних роздумів у високих кабінетах». На її думку, за «появою Медведчука в ефірі  треба чекати лавиноподібного посилення в українському інформаційному просторі кремлівських наративів».

Зрештою, перший місяць осені має всі шанси стати суворим екзаменатором для всіх нас. Принагідно нагадаємо, 4 вересня розпочне  роботу дев’ята сесія ВР восьмого скликання. За версіями експертів, орієнтовно в першій половині   місяця ворог активізує бойові дії на Донбасі (у тому числі – під приводом «мєсті» за Захарченка) . З 11 по 15 вересня  в РФ пройдуться наймасштабніші, за час   після краху СРСР та офіційного відновлення суверенітету Росії,  військові навчання  «Восток-2018» (до них  залучать 300 тисяч військових, 36 тисяч одиниць військової техніки та понад тисячу літальних апаратів).  Цього ж місяця до питання надання автокефалії Православній  Церкві в Україні може  повернутися Вселенська Патріархія. Протягом  13-16 вересня відвідає нашу державу Спеціальний представник Державного департаменту США з питань України Курт Волкер.

Зважаючи на реалії, нам варто погодитися з констатацією Семена Глузмана («Лівий берег»), що Україні доведеться «чекати, поки виросте нове покоління українців, вільних, розумних і соціально активних… Вічне очікування, така наша доля»? Навряд. Тим не менше, Шевченків докір-нагадування  не втрачає актуальності:  «Якби вивчились так, як треба». Він по-своєму промовистий і суголосний зі стартом чергового навчального року. Тільки якщо, за Василем Сухомлинським, «учень має право на помилку», то Україна (збірний образ: народ, влада, духовна, інтелектуальна та політична еліта) ліміт цих помилок   майже  вичерпала. Будьмо!

Віктор Вербич