«Армія рішуче виступала проти будь-яких спроб ісламу в Туреччині вийти за межі мечеті,- констатує Лосєв. – Збройні сили Туреччини у ХХ столітті були особливою елітарною структурою,осердям тамтешнього світського суспільства,головним гарантом дотримання Ататюркового шляху. У випадку спроб ісламізації (нехай м’якої,майже непомітної) армія негайно брала владу й репресувала реальних чи уявних ісламістів. У 1960-ті для турецького прем’єра Мендереса,який не дозволяв собі й половини того,що робить Ердоган,усе закінчилося шибеницею».
 
А відтак нагадує: «Якщо вже армія брала владу,то все діяло як годинник – на раз-два- три». А нині сталося щось зовсім незрозуміле – таке,що провокує підозри і змушує згадати,чи то підпал Рейхстагу,чи то вбивство товариша Кірова».
 
На запитання,чого ж чекати тепер,аналітик пропонує свої версії відповідей:
 
«Дуже ймовірно,що розпочнеться нова хвиля репресій проти керівництва ЗС,а турецька демопозиція буде остаточно маргіналізована. Влада «демократично обраного» диктатора Ердогана ще більше посилиться. Будуть і геополітичні наслідки. Можливо,Ердоган хилитиметься в бік іншого «демократичного обраного» диктатора – кремлівського… А Москва спробує вичавити із цього максимум можливого. І перше,що для неї вельми суттєво,припинити підтримку Анкарою кримськотатарського народу,а також блокувати будь-які прояви солідарності Туреччини з Україною».
 
На думку Лосєва,«Ердоган із міркувань політичної доцільності,задля власного,бажано довічного,перебування при владі (мрія всіх диктаторів,зокрема й «демократично обраних»),намагаючись скористатися можливою підтримкою Путіна,здатен злити кримськотатарський народ і всю Україну.
 
Це,звісно,буде тяжким ударом по справі боротьби за нашу незалежність і повернення Криму. Та аж ніяк не зробить її безнадійною,радше забезпечить досить похмурі перспективи самому Ердогану в його «хатній війні» проти турецької армії та прихильників спадщини Ататюрка».