Світ кардинально змінюється. Зрештою,ця аксіома стала як банальною,так і беззаперечною. Хоча це майбутнє,яке запрограмовується сьогодні,радше нагадує минуле. Корабель Євросоюзу,якщо нинішні тенденції збережуться,впевнено йде на дно. Європа починає замикатися в національні рамки,націоналізм із шовіністичним забарвленням піднімається на щит (зазвичай у все більш радикалізованих формах). А перемога Трампа у США – ще одна ілюстрація до того,що замість інтеграційних процесів визначальним стає вузьконаціональний прагматизм,культ сили.
 
На цьому фоні вкотре доводиться згадувати про українську самотність чи,точніше,покинутість,залишеність. Обіцяний безвіз відкладається в довгу скриню. Наразі треба дочекатися дня сміху,а тоді,3 квітня,коли єврочиновництво з парламентарями буде далі вирішувати/відкладати. Та вже зараз,якщо зважити на пропозиції Нідерландів щодо виключення перспективи для України у будь-якому проміжку часу (через п’ятдесят,сто,тисячу років) стати членом ЄС,можна саркастично реготати. При цьому – зваживши на вимогу не дозволяти українцям вільно працювати та жити в Євросоюзі. Висновок напрошується сам собою: Європа «кинула» Україну,мрію Москви де-факто і все відвертіше втілює Брюссель.
 
Та,з іншого боку,про яку перспективу можна говорити,коли після Брекзіту цій структурі наказано «довго жити». Хронометр уже ввімкнуто. Остаточно,очевидно,«переведе стрілки» (вірогідно під завісу січня 2017-го) господар Білого Дому.
 
Тим часом,коли Україна намагається вистояти перед епідемією грипу та ГРВІ,коли чинні урядовці мріють про черговий транш від МВФ,а країна вгрузає в болоті боргів від немічності місцевих вершителів доль,час від часу констатується суворий політичний всезагальний діагноз: епідемія приреченості. Причому стосовно як «олімпійців»,так і «рабів незрячих». Зрештою – всіх. І найнебезпечніше,що всередині українського суспільства починає народжуватися самовбивча ідеології радикалізації,пошуку простих (спрощених) виходів з глухого кута за допомогою принципу зведення рахунків. Цього тільки й чекають «друзі». І ті,що (як росіяни на Донбасі) вже вбивають. І ті,що (як поляки у Перемишлі) шаленіють у надриві: «Смерть українцям».
 
Минулий тиждень вкотре переконав українську політичну націю,що можна сподіватися тільки на себе. Як і нагадав про елементарну істину: навіть нікчемна,злодійська влада – це краща,ні хаос і розшматування держави на олігархічні уділи. Тож подумки перегорнімо кільки сторінок останньої «семиденки»,що стала надбанням історії.
 
«Це екстремально…»
 
У США посилюються побоювання,що російський президент Путін у майбутньому зможе здійснювати безпосередній вплив на політику. На цьому наголошує Інес Поль у статті «Америка Трампа – шлях Путіна до Білого дому» (див.DW.COM). Вона зазначає: «Новий жарт у Вашингтоні: «Хто,власне,виграв президентські вибори? Трамп чи Клінтон? Путін,йолопе!». А відтак нагадує,що з часу першого повідомлення у «Washington Post» лунає дедалі більше голосів впливових і вартих довіри інсайдерів,котрі стверджують,що Росія за допомогою хакерських атак здійснила втручання не лише у сервери Демократичної партії,що було відомо вже упродовж місяців,а й у сервери республіканців. Вона нагадує: «Експерти вже упродовж років застерігають,що війни майбутнього будуть вестися не на землі,не в воді,не в повітрі,а в мережі. Якщо трилери та блокбастери досі переважно обігрували сценарії,коли хакери паралізують атомні електростанції,то цими днями стало зрозуміло,що йдеться про більше,ніж про енергозабезпечення чи порушення директив про захист особистих даних».
 
На думку Поль,«справдилися побоювання,що ці напади спрямовані на ядро кожної демократії – вільні й таємні вибори. Саме тому на це так бурхливо реагують у США. Натомість реакція майбутнього американського президента Дональда Трампа спантеличує. Замість того,щоб негайно виступити за проведення незалежного розслідування,він намагається розвіяти ці закиди за допомогою грубих повідомлень у мікроблозі Twitter. Його аргументація: «Чому маємо вірити спецслужбам,якщо їхні колишні твердження,що Саддам Хусейн має зброю масового знищення,були хибними». Цей відкритий напад на спецслужби є особливо серйозним,адже майбутній президент США послідовно відмовляється брати участь у щоденному обговоренні спецслужбами поточної ситуації».
 
Вона висловлює припущення,що «така позиція є або наївною,або по-діловому прорахованою. Але в обох випадках вона є небезпечною. Цілком можливо,що бізнесмен Трамп,котрий також упродовж багатьох років робить бізнес з Росією,не хоче показувати свою інформацію. Ймовірно й те,що Трамп може зробити держсекретарем США главу концерну Exxon Mobile Рекса Тіллерсона,оскільки останній завдяки бізнесу має тісні зв`язки з путінською Росією. Все це негідно для найважливішої у світі політичної посади. І насамперед це екстремально небезпечно».
 
«Кремлю не потрібна ніяка влада в Україні»
 
На погляд політичного експерта Олесі Яхно,Кремль,організовуючи нещодавню зустріч Захарченка,Плотницького та Савченко,і,можливо,плануючи подібні,ставив завдання «зіскочити» з Мінських угод і Нормандського формату та «зняти з себе відповідальність за війну на Донбасі,намагаючись перевести військову агресію РФ в площину нібито «громадянської війни»(див.«Українську правду»). Таким чином,наголошує експерт,путінський режим намагається системно «працювати на політичну кризу в Україні,дискредитацію української влади/політиків в цілому. Саме тому Кремль весь час і затягує звільнення незаконно утримуваних громадян України – як на території ОРДЛО,так і в Росії. Щоб сформувати думку,що українська влада нібито вживає недостатньо зусиль для звільнення наших громадян (згадайте синхронні мітинги Савченко під АП із залученням матерів заручників і в цей же день мітинг в Москві під посольством України в Росії за участю якихось «активістів»)».
 
За її версією,«окремі опозиційні політики,по своїй помилці,підтримують таку риторику,думаючи,що вона спрямована виключно проти президента України». Правда,Яхно відтак їх розчаровує: «І дарма так думають – дії Кремля спрямовані проти України,а значить – проти політиків в цілому,незалежно від того,представляють вони коаліцію чи опозицію. Кремлю не потрібна ніяка влада в Україні».
 
«…йти на нові вибори Президента буде небезпечно»
 
Наступний рік буде дуже складним для України. Таку думку в програмі «Велике інтерв`ю» з Євгеном Кисельовим висловив народний депутат України Сергій Лещенко (посилаємося на newsone.ua). За його словами,в 2017 році в Україні буде і далі накручуватися спіраль політичної кризи,а реформи буде проводити все складніше.«У нас вже зараз кожне голосування вимагає додаткових корупційних вливань,тобто зібрати більшість все складніше»,- розповів Лещенко.
 
При цьому нардеп підкреслив,що дострокові парламентські вибори стануть ударом по чинному президенту. «Президент з цим парламентом більш-менш навчився працювати. Є дві великі фракції – БПП і «Народний фронт»,які контролюють більшість. Також докуповуються на постійній основі якісь і все працює. Однак будь-які дострокові вибори приведуть до того,що великий партнер з коаліції – «Народний фронт»,зникне,піде на політичне кладовище. БПП стане менше в кілька разів … Плюс увійде більше від «Батьківщини»,Опозиційного блоку і партій,які налаштовані проти Президента. І вже з цим парламентом він точно не зможе впоратися,а йти на нові вибори Президента буде небезпечно»,- пояснив політик.
 
«Такий результат був би катастрофою»
 
Світ кардинально змінюється. Європа досі не може впоратися з неперетравленою втомою. Наяву зухвале й успішне втручання Росії в американську політичну систему та нарощування свого впливу на Захід. Упевненість у демократії повсюди стрімко летить донизу,особливо серед молоді. На ці факти звертає увагу політолог Едвард Лукас (див. «Тиждень»).
 
Якщо раніше,нагадує він,дискусії політологів сконцентровувалися на тому,«як зміцнити прифронтові держави: країни Балтії,Центральної Європи,Україну,Грузію,то тепер вони повернули до екзистенційних питань. Чи переживе НАТО Адміністрацію Трампа? Чи можна врятувати Європейський Союз?». На його думку,ці питання,що колись видавалися примарними,нині вкрай актуальні на нашому порядку денному.
 
Едвард Лукас наголошує: «НАТО у величезній небезпеці. Як зазначив один з учасників,Дональд Трамп може покласти край Альянсу одним-єдиним зневажливим бездумним твітом… НАТО може в такому випадку залишитись,але буде вже пустою оболонкою – як приміщення й духовенство церков,чиї лідери відкрито топчуть їхні найсвятіші приписи». На його переконання,«пріоритетом наступних місяців має бути запобігання «Великій угоді» з Росією. Зараз ми,як сказав один із учасників конференції,спостерігаємо за «відліком часу до Ялти». Потенційні складові такої угоди можна передбачити: співпраця в боротьбі з тероризмом,теплі декларації про дружбу,припинення санкцій,відсутність перспективи розширення НАТО (сорі,Фінляндіє,Грузіє,Швеціє та Україно) і демілітаризація по лінії фронту. Росія у відповідь мала б,наприклад,вивести комплекси «Искандер» із Калінінграда,а НАТО – згорнути плани зміцнення обороноздатності Польщі та країн Балтії». Лукас вважає,що «такий результат був би катастрофою. Прифронтові країни почувалися б покинутими й деморалізованими. Вплив Кремля посилився б у рази. На випадок конфлікту (імовірність якого зросла б) Росія швидко відновила б власні спроможності,а НАТО – ні». При цьому,констатує він,зараз Альянс «ще може адаптуватися до повного арсеналу кремлівських тактик: пропаганди,кібератак,брудних грошей,викручування рук в економіці». Та,попереджає аналітик,«про всяк випадок європейці терміново мусять приготуватися до найімовірнішого майбутнього – безпекового порядку без НАТО,де США в найліпшому разі присутні подеколи. Особливо балтійським і скандинавським країнам,а також Польщі,треба співпрацювати активніше,ніж будь-коли раніше».
 
«Залишається улюблений метод «батька народів»
 
Кремль запустив у хід сценарій ліквідації так званих лідерів псевдодержав на Донбасі. Таку версію у публікації «Хвіст,що виляє кремлівським псом» висловлює аналітик Роман Цимбалюк (див. УНІАН). Він констатує: «Те,що «керівники» молодих кремлівських «республік» на сході України тирять з московської кишені і продають громадянам гуманітарну допомогу,ні для кого не секрет». Хоч Кремль особливо не ображається за це,але «при всій своїй «щедрості»,Москва карає за нелояльність. Лідер луганських бойовиків – товариш Ігор Плотницький – свою межу вже перейшов. У кремлівських кабінетах його називають виключно «жирною свинею» і визначають,як непрогнозованою людиною з нестійкою психікою. Після скоєних злочинів Плотницький,очевидно,страждає манією переслідування,і не факт,що не обґрунтовано,тому наліво і направо «мочить» потенційних «наступників». Окопавшись в Луганську,він навіть не хоче їхати в Москву за «цінними вказівками». Московські куратори в шоці,тому що вважають,що «обнулення» на територіях «ЛНР» і «ДНР» має проходити з їх санкцій. А тут – відверте свавілля». На переконання аналітика,«власне,«собак» на Плотницького вже спустили. І якщо раніше було не прийнято виносити сміття з хати,то зараз Кремль офіційно дав команду почати кампанію з публічного знищення «Плотви». Очевидно,доля «солодкої парочки» (Плотницького і Захарченка) запрограмована. Роман Цимбалюк зазначає: «Тому у Москви,для усунення проблем в особах «лідерів» окупованих територій,які відірвалися від реальності,залишається улюблений метод «батька народів»: «немає людини – немає проблеми». Тому,на його думку,збалуваним особам «час задуматися,що краще: явка з повинною в СБУ або безіменний хрест».
 
«Найстрашніше,що може трапитися»
 
Ні для кого не секрет,наголошує Альона Гетьманчук,директор Інституту світової політики,що «після Революції гідності Україна і світ взаємодіяли по двох напрямках,обидва з яких є ексзистенційними для України як держави: безпековому та реформістському. Перший стосувався стримування російської агресії,другий – імплементації реформ,королевою з яких була визнана антикорупційна» (див. «Українську правду»). Вона констатує,що навіть за Кучми і Януковича лідери дружніх країн «особливо не коментували і тим паче не критикували українську владу щодо внутрішніх реформ»,оскільки розуміли,«що таке бути під російським прицілом». Однак цю традицію було зламано 12 грудня. «Друг України,головний лобіст України у світі в критичному для нас 2014 році (згідно з експертним опитуванням ІСП),президент Литви Даля Грібаускайте в Києві на прес-конференції,просто у присутності президента України заявила,що корупція у вищих ешелонах влади шкодить Україні навіть більше,ніж війна,- зазначає Гетьманчук. – Що ж,досить знаково. Це був дуже потужний сигнал,який означає дві речі».
 
А відтак пояснює: «По-перше,якими б ефективними чи неефективними не були б потуги України боротись з корупцією в останні два роки,постійний публічний фокус на цьому питанні ще більше посилив у міжнародної спільноти зв`язку «Україна – це корупція». Відповідно,яким би ти другом України не був,не сказати нічого про корупцію в Україні – означає ризик дискредитувати себе як серйозного західного політика. По-друге,після майже трьох років з початку агресії Росії позиціонувати себе як жертву агресії Україні стає все важче і важче. У деяких випадках і на деяких напрямках таке позиціонування себе вже взагалі вичерпане. Потрібне нове позиціонування». На її переконання,«найстрашніше,що може трапитись – це апгрейд-версія позиціонування з корупцією. Тільки якщо раніше позиціонували з корупцією загалом,то тепер позиціонуватимуть з корупцією на вищих щаблях влади,про що говорила Грібаускайте. У Грузії це називали ще елітною корупцією. В цьому плані візит Грібаускайте був страшенно показовим».
 
«Польща не лише зміцнює військовий потенціал»
 
Сусідня з Україною держава стає однією з найбільших військових потуг у Європі. На цьому наголошує Аґнія Ґріґас (див.«Тиждень») – науковий співробітник Atlantic Council (Вашингтон),авторка книжок «Нова геополітика природного газу» та «За межами Криму: Нова Російська імперія». Польща – одна з небагатьох країн старого континенту,які розуміють загрозу Росії і мають підстави хвилюватися. Наголошуючи на цьому,Аґнія Ґріґас нагадує,що зараз «Варшава реалізує масштабні стратегії,спрямовані на зміцнення своєї військової потуги. У 2012-му вона анонсувала програму мілітарної модернізації,яка передбачає інвестування майже $62 млрд у високотехнологічне оснащення. Цей бюджет піде не тільки на оновлення величезного,але дещо застарілого арсеналу країни,а й на закупівлю сучасних танків,ракетних комплексів та кораблів. Раніше в цьому році Польща,окрім того,оголосила,що збільшить свої ЗС удвічі. Отже,за кілька найближчих років її професійна армія зросте від близько 80 тис до 150 тис осіб. За словами міністра оборони Антоні Мацеревича,така кількість солдатів — це «мінімум,необхідний для реагування на військові загрози». Реалізувавши цю ініціативу,Польща не дуже відставатиме від таких європейських потуг,як Велика Британія (162 тис),Німеччина (180 тис) та Франція (200 тис)».
 
Крім того,констатує аналітик,Польща створить контингент територіальної оборони із 53 тис добровольців (у кожному з 16 воєводств буде 3,5–5 тис добровольців,які пройдуть військову підготовку). При цьому,уточнює політолог,«пріоритетними будуть східні воєводства,які вважаються найбільш уразливими до російської загрози: Підляське,Люблінське й Підкарпатське». Принагідно «ВП» нагадує,що саме в цих регіонах активно культивуються антиукраїнські настрої,озвучуються наміри поляків «повернути східні креси»,тобто,загарбати частину території України (як і Литви та Білорусі). А нещодавно у Перемишлі прозвучали заклики «убивати українців».
 
Утім,на думку Аґнії Ґріґас,«Польща не лише зміцнює військовий потенціал,а й демонструє непохитну відданість програмі Східного партнерства,особливо Україні,Грузії та Молдові. Роками вона була одним із провідних голосів у Брюсселі й деінде на підтримку різних ініціатив: від безвізового режиму до послаблення торгових обмежень і навіть прямої військової допомоги цим країнам… У середовищі,де Росія агресивна,США замикаються на собі,а ЄС утрачає єдність,а отже,для Києва приємного мало,Польща бачиться винятком. Її військове зміцнення та регіональне лідерство дають надію не лише на стабільність і безпеку на східних кордонах ЄС,а й на те,що голос України буде краще чути на світовому рівні».
 
Однак Україні від Польщі слід очікувати не допомоги,а,швидше за все,чергового удару. У цій державі за потурання її чинної влади де-факто запущено маховик українофобії. Здорові голоси,як і голоси тих,хто також безмежно ненавидить Україну,але знає про ціну підігравання східним імперіалістам (після краху України Кремль кине всі сили для ліквідації Польської держави) губляться в хорі тих,хто волає про реванш,східні креси і т.д. Чи слід неодмінно шукати диригентів у Кремлі? Не без того. Але найстрашніше,що саме польське суспільство з його поки що чинною владою стало бранцем цієї вкрай згубної як для України,так і для Польщі стратегії.
 
Хоч минулого тижня,точніше – 15 грудня,Сейм Польщі ще зняв з порядку денного розгляд законопроекту,згідно з яким,за версією Укрінформу,«тоталітарним устроєм вважається,зокрема,фашизм,німецький нацизм,український і литовський націоналізм,пруський,російський і німецький мілітаризм». Відтак особи,організації чи події,які символізують комунізм чи інший тоталітарний устрій,не «можуть вшановуватися чи пропагуватися пам’ятниками».
 
Під час обговорення цього питання на засіданні комісії з питань національних та етнічних меншин вони наголошували,що це може призвести до «війни з пам’ятниками». Польські експерти наголошували,що,наприклад,термін «український націоналізм» може трактуватися дуже широко. Відтак,це може призвести до абсурдних ініціатив демонтажу багатьох пам’ятників,включно з пам’ятником Тарасу Шевченку. До такого навіть не додумалися в Москві! Але від цього законопроекту польський політикум не збирається відмовлятися,хоч термін розгляду поки що невідомий.
 
Тож Україні,замість заслуховування казок про те,як її підтримує Варшава,варто глянути правді в очі та не запізнитися з підтягуванням до західного кордону потужних оборонних структур. Сьогодні! Завтра буде запізно. Врешті-решт історія мала хоча б чогось нас та й навчити. Тим паче,що й інших викликів – більш,ніж достатньо. На цьому також акцентували увагу ЗМІ: «На хвилі гніву» («Тиждень»),«Децентралізація в розпалі» («Сегодня»),«Горбачов допустив утворення нового Союзу у межах кордонів СРСР» (УНІАН),«Розраховувати на Трампа не варто» («газета по-українськи»),«Китай пригрозив Трампу переходом на бік противників США» (УН»),«Тандіт: Савченко не попереджала СБУ про зустріч з ватажками бойовиків» («УП»),«Савченко стала маріонеткою у руках Кремля,- Юрій Береза» («112 Україна»),«Трамп не виключає можливості скасування санкцій США проти Росії – Прібас» («Радіо Свобода»),«Могеріні припустила можливість об’єднання ЄС і РФ проти Трампа» («ЄП»),«Підсумки виборів до об`єднаних громад: самовисуванців тріумфальна перемога» («Главком»),«Відмова від асоціації з Україною обернеться кризою для ЄС – Шидло» («5 канал»),«Москва заявила про повне заморожування співпраці з Києвом» («Главком»)….
 
Не треба бути політичною Касандрою,аби не сумніватися: Кремль продовжить ( і за допомогою зброї в буквальному розумінні,й застосовуючи набір методів гібридної війни,й ефективно використовуючи «воїнство в рясах») по-своєму «вирішувати» українське питання. Відкладати в довгу скриню своїх намір Москва не буде. Їй потрібні і «гарматне м’ясо»,й ресурси загалом для «обустройства» як «постсоветского пространства»,так і для «возвращения к границям 1914 года».
 
Оскільки російським імперіалістам найрізноманітнішого розливу (путіністам,комуністичним «недобиткам»,рабам сина росіянки та юриста,гудняєвцям і т.д.) «нужна одна победа»,не варто сумніватися,що вони дотримаються й принципу «Мы за ценой не постоим». Для свого успіху Кремль уміє використовувати навіть тих,хто був піднятий на щит українського патріотизму. У цьому сенсі видається слушною заява в ефірі «5 каналу» координатора групи «Інформаційний спротив» Дмитра Тимчука: «Кремль недаремно відпустив Савченко. Я не вірю в те,що вона завербована російськими спецслужбами,є агентом ФСБ,але дуже схоже,що представниками ФСБ дуже грамотно був складений її психологічний портрет. І на хвилі того,що вона перший номер у «Батьківщині»,тобто в політичній силі,яка позиціонує себе як патріотична,що вона Герой України,була в якийсь період,відверто скажемо,народним героєм,поки не почала робити свої заяви. В цьому плані,в Україні на волі вона набагато більше приносить користі для Кремля як фактор,що дестабілізує».
 
Будьмо відверті,вільно чи невільно ворогу допомагають не тільки його відверті «п’яті колони». Нерідко ліпшого подарунка для розхитування ситуації в Україні,як наслідки денно-нічних «бдінь» у «злачних кріслах» начебто українських владців та сидінь місцевих політичних мародерів на «потоках»,Кремлю годі й чекати.
 
Однак виклики для України та її громадян,де й «своя» влада майже завше виявлялася чужою,можуть стати набагато суворішими,коли постане гіпотетичний тандем Трамп-Путін. Але про це стане відомо в січні наступного року. Наразі ж не відречімося від чекання доброго дива під знаком святого Миколая-чудотворця. Будьмо!
 
Автор публікації – Віктор ВЕРБИЧ