Експерти вважають,що «ніякого миру не буде. Ні зовнішнього,ні внутрішнього. Зміни в закон про особливий статус ні Росію,ні сепарів не обманули. Кремль не перестав готуватися до вторгнення. Внутрішня фронда відкрила другий фронт,закидаючи парламент гранатами.Це спроба загнати нас у котел. Майже як під Іловайськом. Ми і почуваємо себе як в оточенні ворога. Лікарі відзначають хвилю серцевих нападів та інсультів – ми живемо в стані колосального стресу. Все гірше спимо і все більше сваримося. Розбрат в країні досягає найвищої точки кипіння. Бурмотіння в соцмережах зливається в один суцільний крик».

А відтак вони резюмують: «Ми з жахом спостерігаємо за величезним і безформним майбутнім,що насувається на нас».

Якунов і Мішковський нагадують,що «ми не готувалися до цієї війни. Ми намагалися жити у спокійній,процвітаючій європейській країні. Рік – занадто мало,щоб змиритися з думкою,що наш сусід – садист-убивця,і від сусідства цього нікуди не дітися до кінця часів,і жити у вічному очікуванні загибелі і рабства. Маннергейм готував Фінляндію до російської агресії майже 20 років. Росія готувалася напасти на нас 15 років. А у нас було всього півтора року».

Як зазначає Анатолій Коган з Ізраїлю,роздумуючи з приводу доленосного,«а скільки нам ще залишилося?»,«Ми вже розуміємо – НАСКІЛЬКИ це надовго. Я бачу в коментарях у рашистів ту ж божевільну радість,що й у палестинських арабів. І ми тут усі знаємо: це не лікується – ні переговорами,ні мирними угодами. Вони навчать своїх дітей радіти,коли помирають українські діти. Все,цей процес в мізках вже запущений. Це проблема – не на роки – на десятиліття».

Якунов і Мішковський зазначають,що «ми не готові до нестатків. До воєнного стану і подиху смерті на передовій. До всезагальної мобілізації. До воєнних злиднів… Ми ще не зібралися з силами! Ми чіпляємося за ілюзії,віримо власним фантазіям: про близьку смерть Путіна,про те,що на допомогу прийдуть доблесні американські рейнджери,і ми зможемо зітхнути вільно». А відтак висловлюють діагноз: «Це хвороба,друзі. Як і спроба врятуватися,зарившись з головою в минуле». На їхню думку,«повторити минуле не можна. Сьогодення породило нові моральні імперативи,а майбутнє – подарує ще більш несподівані.

Ті,хто кидав гранати і димові шашки перед Радою – рідні брати лугандонських ополченців. І ці,і ті ховаються від плину часу у минулому».