Павло Казарін нагадує,що донедавна «в Україні було заведено вважати Польщу своїм головним союзником і адвокатом. Але ми живемо в епоху руйнування ілюзій,і це стосується не тільки Москви,але й,зокрема,Варшави». На його думку,«Найбільш невдячна справа – це шукати в минулому відповіді на запитання,які ставить перед нами сьогодення. Але надто вже велика спокуса – і тому в будь-якій країні завжди знайдуться люди,які будуть гортати історичні довідники як збірник готових рецептів. В принципі,тут немає нічого несподіваного – новий світ породжує дуже серйозні виклики,від яких нерідко з’являється спокуса зайнятися історичним ескапізмом».
 
Аналітик розповідає,що йому недавно довелося побувати (за участю польських колег) на круглому столі щодо нової української ідентичності. «Але несподівано все обговорення звелося до теми Волинської трагедії – тієї,що трапилася на українських землях в 1943 році»,- пояснив він.
 
На переконання експерта,«нова українська ідентичність формувалася на Майдані на основі ставлення до майбутнього,а не до минулого». Він нагадує,що гасло «Слава Україні – Героям слава!» перестало бути вузьконаціональним і стало загальносуспільним. Це вже не питання історичної спадковості,коли символ виявляється нерозривно пов’язаним з діями людей,які використовували його 70 років тому. Це старі слова,які звучать в рамках нового соціального договору. І проводити паралелі можна лише з точки зору спільності мети – «незалежність»,але вже точно не з точки зору методів».
 
Але,наголошує Казарін,«спроби частини польського суспільства проводити прямі паралелі між цим образним рядом і трагічними подіями часів Другої світової доводять лише те,що Варшава так і не розуміє до кінця специфіку подій,що відбуваються в Києві».