Роздумуючи з приводу опублікованої стенограми засідання РНБО за 28 лютого 2014 року,Андрій Ілларіонов зазначає,що «більш рання публікація могла б зіграти важливу роль як в захисті півострова,так і в захисті Донбасу… Однак стенограму оприлюднили лише тоді,коли реальних можливостей військового характеру щодо захисту Криму і Донбасу вже немає. Тому публікація спрямована на внутрішньополітичну ситуацію в країні,а не на питання захисту територій і людей». Він нагадує: «Більшість політиків,які виступали на тому засіданні РНБО,дотримувалися думки,що чинити опір не варто. І тим самим вони грубим чином порушили цілу серію статей Конституції України,які недвозначно говорять про те,що треба захищати незалежність,суверенітет і територіальну цілісність країни.
Це стосується всіх членів РНБО. Але особливо – виконуючого обов`язки президента України Олександра Турчинова,який володів тоді правовими можливостями і обов`язками діяти всіма можливими методами. У тому числі використовувати збройні сили для протидії агресії».
Експерт також зазначає,що,згідно з Конституцією України,рішення про використання збройних сил для протидії агресії приймається виключно президентом чи виконуючим його обов`язки. «Для цього немає необхідності скликати РНБО. Крім того,передача повноважень президента в цьому питанні іншим особам є грубим порушенням Конституції. Саме це призвело до тяжких наслідків – втрати Криму і частини Донбасу,- підкреслює він. – Якби українська влада віддала наказ про збройний опір і придушення груп російського спецназу,які захопили будівлю Верховної Ради АР Крим,то питання було б вирішене протягом декількох годин або максимум днів.
Якби Росія побачила опір України,вона б згорнула операцію щодо анексії. Так само,як в 2003 році Кремль звернув операцію з захоплення острова Тузла… Якби Київ діяв в лютому-березні 2014 року хоча б так само,як діяв Кучма в 2003 році,то Крим і сьогодні залишався б українським».
На переконання Ілларіонова,«Мінські угоди – це,з одного боку,задоволення інтересів Путіна. А з іншого боку,це задоволення інтересів частини української політичної еліти. Вона не зацікавлена у відновленні контролю України над Донбасом і Кримом. Саме ця частина українських політиків на засіданні РНБО 28 лютого 2014 року виступала за відмову від опору». Відтак він резюмує: «На жаль,проблеми,з якими Україна стикається останні 2 роки,виходять не тільки з зовнішньої агресії,але і з внутрішнього вибору частини політичної еліти… Ця частина політичної еліти прагне утримати владу в Україні,використовуючи дуже потужний важіль – Володимира Путіна».
Експерт вважає,що «в Україні наростає політична криза. Вона ще не досягла свого апогею… Малюємо гіпотетичний сценарій. Прем`єр і інші міністри йдуть у відставку. А новий уряд Рада не може призначити,тому що немає компромісних кандидатур. Потім оголошуються вибори. Неможливо дійти згоди. Починається війна всіх проти всіх. Вона набирає серйозних обертів. Можливо,починаються збройні сутички. Варто тільки подивитися,що зараз відбувається в Сирії. І не треба лякатися такого порівняння. Сирія 5років тому була нормальною країною. А зараз уявити цю державу мирним практично неможливо. Це показує,як працюють деякі технології по дестабілізації країни».
Аналітик також наголошує,що Росія може припинити агресію не в разі економічної кризи,а в разі заміни політичного керівництва. Іншого варіанту немає. Натомість зазначає,що зараз Путін готує велику війну на Близькому Сході. «Кремль прагне показати США і всьому світу,що російська влада – це та сила,з якою потрібно мати справу,з якою потрібно рахуватися. Це кампанія по нарощуванню політичної ваги на світовій арені,- підкреслює Ілларіонов. – Це ностальгія за часами,коли Москву вважали рівною Вашингтону. Ніщо так не ображає нинішнє керівництво Росії,як ярлик другорядної регіональної держави. Йде війна за статус. За статус в «новому чудовому світі». Ця боротьба велася в Грузії,триває в Україні та Сирії. Через це почалася гібридна війна проти Туреччини. І це далеко не кінець».