Світлої пам’яті Алевтину Захарчук (її земний шлях завершиться наприкінці березня 2012-го),якій тоді йшов вісімдесят дев`ятий,шанобливо називали матінкою. Хоча вона понад 6 десятиліть уже жила з сумним «тавром» удови. А за п`ять років до згадуваної зустрічі їй приснився покійний чоловік,отець Сергій. Наче він у золотосяйному одязі,в осонценому ореолі стояв посеред церкви та,служачи літургію,благословляв вірян. Вже згодом матінка Алевтина усвідомить,що сон був віщим. Адже отця Сергія Священний Синод Автокефальної православної церкви у Польщі возведе у сонм святих. А відтак і Священні Синоди УПЦ КП та УПЦ включать його ім’я в Собор Волинських святих.
Далекого 38-го,коли ставали на рушничок щастя,знали,що мусять завше бути разом. І Красуня Алевтина Грома,яка родом із села Пригоріле,і випускник Волинської духовної семінарії інтелектуал Сергій Захарчук. Хіба ти забудеш мене? Після цього запитання вона дарувала веселкову усмішку. І коли була нареченою,і коли стала паніматікою. Навіть у страшному сні не могла здогадатися про фатум – смерть двох найрідніших Сергіїв – 10-місячного сина і 28-літнього чоловіка,чиє ім`я назавше – у сонмі святих. Тлінні останки одного – на цвинтарі у Крилові,нетлінні мощі іншого – в кафедральній церкві Холма.
Отець Сергій Захарчук прийняв мученицьку смерть у двадцять вісім. Через шістдесят літ комісія Священного Синоду Автокефальної православної церкви у Польщі констатуватиме,що «пастиря піддали жорстоким катуванням,і він прийняв мученицьку смерть».
Вбили 6 травня 1943-го у селі Набріж,коли православні відзначають празник святого Юрія Змієборця (Георгія Побідоносця). «Я тоді поїхала до батьків у Крилів,- розповідала Алевтина Захарчук (Грома). – Вже тоді жилося нестерпно. Церкву у Наброжі погромили ще 1938-го. А в 1943 році особливо глумилася над українцями,над православними банда,яку очолював Басай. Кажуть,нині йому навіть пам`ятник поставили як борцеві за Польську державу. А той же Басай до школи ходив разом із Олексієм,рідним братом мого Сергія. Хто б подумав».
Сергій Захарчук і дияконську,й ієрейські хіротонії отримав у Вільнюсі,маючи за плечима Волинську духовну семінарію (Кременець) та душпастирські курси у Яблочині. У головному місті Литви посувався затишно. Та все-таки мріяв про повернення на батьківщину. І 1940-го отець знову в рідній Холмщину.
«Сергія тягло до України,- згадувала вдова. – Йому пропонували служити в Грубешові. Та Сергій обрав село. Він священик від Бога,людяний,життєрадісний,зичливий. Його поважали та любили. Він не залишав поза увагою жодного,хто звертався за допомогою. Мій батюшка ніколи не нарікав на життя,хоч трудно було. Приязно ставився і до українців,і до поляків,і до євреїв. Сергія вбили уночі в нашій хаті,у Наброжі. Вчинили глум у домовій церкві. Цього дня ми збиралися на престольний празник. Ввечері я поїхала до батьків,щоб зранку забрати в майстрині нове плаття. А вранці телеграма зі страшним змістом. Все як у мороці. Хоронили восьмого травня у Шиховичах – то все українське село,був там тільки один поляк. Величезна процесія. Назустріч у Мірчі вийшов отець Лев Коробчук,якого незабаром уб`ють поляки. Він (брат святої пам`яті Надії Горлицької,котра зуміла зберегти для чудотворну ікону Холмської Богородиці. – В.В.)також канонізований як священномученик».
Сім священиків,згадувала матінка Алевтина,проводжували в останню путь закатованого отця Сергія. Там і досі на місцевому цвинтарі обгороджене місце,де був похований душпастир. Доля цього села,де була церква з кількасотлітньою історією,нагадує Голгофу замордованого душпастиря. Невдовзі після похорону було вбито понад 200 православних мешканців Шиховичів. Тож і досі у цих місцях,що волають болем невинно убієнних,не поспішають поселятися.
Ранньою весною 2003 року тіло покійного було викопано членами спеціальної комісії Автокефальної православної церкви у Польщі. Священний Синод єпископів Автокефальної православної церкви у Польщі 20 березня 2003-го причислив до лику святих вісьмох подвижників й отця Сергія. На образі священномучеників він – у першому ряду.
Урочистості за участі представника Вселенського патріархату,владик і мирян автокефальних церков,відбулися в червні цього ж року в соборному храмі євангеліста Івана Богослова,що в Холмі. «Святі мученики Холмські є світочами віри і взірцем відданості святому православ`ю»,- скаже високопреосвященний Авель,архієпископ Люблинський і Холмський. Олександр Квасневський,тодішній Президент Республіки Польща,надішле листа,схиляючись перед пам`яттю про священномучеників Холмськихї і Підляських. На їх честь прозвучить кант,написаний поетом Тадеєм Карабовичем і композитором Юрієм Волосюком.
Матінка Алевтина Захарчук із сорок п`ятого проживала в селі Копачівка,що на Волині. Свято пам`ятаючи чоловіка,вона так і не вийшла більше ніколи заміж. На шматок насущного заробляла працею в колгоспі. А силу черпала у щирій молитві.
Батько ж отця Сергія,як і його молодший син Олексій,знайшов вічний спочинок у Звірові,що неподалік Луцька. А мама Марія покинула земний світ 1975-го уже як монахиня Іоанна в Корецькому монастирі.
Вслухався в тиху оповідь Алевтини Омелянівни. Їй не вдалося побувати в Холмі,де зберігаються мощі священномученика Сергія,та уявно зустрілася з ним в червні 2007-го. Тоді священні реліквії перебували на Волині. Десятки тисяч православних просили заступництва святих мучеників – і в Нововолинську,й у Низкиничах,й у Володимирі,і в Ковелі… Коли ж реліквія перебувала у Рожищі,матінка Алевтина теж приклалася до раки з мощами святих заступників.
«Раніше я щороку молилася за упокій душі свого батюшки. А коли вже його причислено до лику святих,що ж щодня прошу у священномученика Сергія спасіння для всіх українських невинних душ. Молюся,щоб він просив Господа про наближення Царства Небесного,про щастя для нашого народу,про те,щоб подолати зло»,- казала матінка Алевтина. А відтак показувала невицвіло-барвисту іконку (чи картину). «Її купив отець Сергій у Грубешові,коли ми тільки-но одружилися. Бачите – житейське море… Розбитий корабель і хрест спасіння як Божа поміч. Все так,як і в моєму житті».