Збирають врожай на Поліссі й політики. У виборчому окрузі №23,до якого входять Маневицький,Ківерцівський,Камінь-Каширський і Любешівський райони,17 липня відбудуться вибори депутата Верховної Ради України замість Ігоря Єремеєва,який трагічно загинув у серпні 2015-го. Ось і їздять претенденти на депутатський мандат і їхні агітатори від села до села,нахвалюючи себе й розказуючи,які погані їхні конкуренти. Як тут розібратися,хто каже правду,а хто вішає локшину на вуха? Бо,як це часто буває,перед виборами всі обіцяють ледь не золоті гори. А прийшовши до влади,швидко забувають і про обіцянки,і про проблеми людей,які їм дарували право вирішувати державні справи.
 
«По ділах їхніх судіть їх»,– написано в Біблії. Тому тільки реальні справи,а не записані в програмах кандидатів красиві гасла,можуть бути мірилом відповідальності висуванців,які хочуть бути нашими представниками у найвищому законодавчому органі держави. Спробуємо розібратися,хто з 19 кандидатів,зареєстрованих на окрузі,справді заслуговує підтримки,а хто балотується лише для того,щоб задовольнити власні амбіції чи,потрапивши під скляний купол Верховної Ради,поліпшити своє матеріальне становище,нажитися на різних корупційних схемах.
 
«Блок Петра Порошенка» висунув кандидатом у депутати такого собі Юрія Кулачека,який на позачергових виборах у парламент у 2014-му вже пробував свої сили в цьому ж окрузі як самовисуванець. Не набрав і 2-х відсотків. Тепер вирішив заховатися під парасольку провладної партії. Але чомусь ніхто з представників місцевої влади про нього під час публічних виступів і словом не згадує. Схоже,на висуванні підтримка влади Юрія Кулачека й закінчилася.
 
В окрузі вже з’явилися його агітаційні листівки,де цей вусань у військовій формі нібито всім своїм виглядом стверджує: ось я,ваш захисник. Чи був пан Юрій на передовій,а чи позичив у когось форму для фотосесії,ми не знаємо. Навіть якщо він справді воював,а не їздив у зону АТО,щоб,побувши там,отримати статус учасника бойових дій і відповідні пільги,це ще не означає,що цей красень із підкрученими вусами буде реальним законотворцем,а не слухняним кнопкодавом,який завжди голосуватиме так,як накажуть із Банкової. Маємо ж чимало прикладів,коли навіть бійці-добровольці,ставши народними депутатами,забували про свій округ. Та й у парламенті ні законопроектів добрих не напрацювали,ні активністю особливою не відзначилися.
 
Наприклад,Луцьк у 2014 році обрав депутатом сина ковельського судді Ігоря Лапіна. Більшість тоді купилася на красивий вигляд цього Рембо у військовій формі. А тепер у Луцьку його і прізвища ніхто не згадає,ніби й не делегував обласний центр Волині свого представника у парламент. От коли Луцьк у Верховній Раді представляв Ігор Палиця,в місті Театральний майдан бруківкою вимостили,новий дитячий садок збудували,Будинок культури на Вересневому капітально відремонтували. А скільком городянам Ігор Петрович допоміг коштами на лікування,скільком їхнім дітям подарував путівки на відпочинок у Буковелі. Задля поліпшення благополуччя земляків він у будь-який кабінет у столиці зайде,переконає чиновників,що саме волинянам сьогодні вкрай необхідні кошти на ремонт і капітальне будівництво об’єктів соціально-культурного призначення. Коли є змога,допоможе адресно коштами зі свого Фонду «Тільки разом». Він підтримує малозабезпечені родини і обдарованих дітей,вкладає гроші у фізичне загартування юні,у фізкультуру і спорт,допомагає престарілим і немічним.
 
Людям жити потрібно вже і зараз: лікуватися,одягатися,ростити дітей,а не чекати,поки країна вибереться з кризи і чиновники подбають про свій народ. Тому розказувати,що депутат Верховної Ради має тільки приймати закони,сьогодні означає наплювати на тих,хто за тебе голосує. Якби у нас середня зарплата і пенсія була така,як у Європі,то можна було б займатися чистим парламентаризмом. Зрештою,і в Європі депутати намагаються всіляко сприяти розвитку тих регіонів,від яких вони обрані.
 
Радикальна партія Олега Ляшка висунула кандидатом у 23-му окрузі депутата Луцької міської ради Сергія Булу. Цей молодий чоловік відомий хіба тим,що збудував разом із сином мера Луцька Миколи Романюка і ще одним депутатом міськради Андрієм Козюрою замість дитячого кафе,яке за радянських часів займало перший поверх п’ятиповерхівки,торговий центр «Буратіно». Скандальна будівля в центрі міста,архітектурно більше схожа на двоповерховий сарай,зайняла половину земельної ділянки перед житловим будинком. У її підвалі розмістили пивзавод і бар «Карабас Барабас». І тепер його захмелілі відвідувачі до півночі тривожать піснями й вигуками всіх мешканців довколишніх домів.
 
Сергій Була йде на вибори під гаслом «Візьмемо владу на вила». Хоча насправді партія Ляшка вже давно сама є владою,і чимось особливо корисним для пересічних українців не запам’яталася. Її лідер може за одне пленарне засідання гостро критикувати проект «антинародного» державного бюджету від прем’єра Арсенія Яценюка,а потім,не змигнувши оком,дати команду своїм однопартійцям за цей бюджет голосувати. Олега Ляшка дуже часто показують по телеканалах «Інтер» і «Україна»,власники яких ще вчора підтримували Януковича і Партію регіонів. А сам Олег Валерійович їздить на джипі,літає чартером на приватному літаку і… продовжує таврувати олігархів.
 
Цілком можливо,що волинським «радикалам» надійшли зі столиці непогані кошти на виборчу кампанію,і Сергій Була вирішив не втрачати можливості самому їх освоїти.
 
Дещо інше завдання стоїть перед висуванцем партії «Свобода» Олександром Пирожиком. Якби «свободівці» були впевнені в перемозі на 23-му окрузі свого кандидата,вони висували би тут керівника партії Олега Тягнибока або хоча б лідера Волинської обласної організації «Свободи» Анатолія Вітіва. Тому участь кандидатів від «Свободи» у проміжних виборах – це радше можливість прорекламувати свою партію перед майбутніми достроковими виборами до парламенту,про ймовірність яких дедалі частіше поговорюють політики і політологи.
 
Втретє чи вчетверте балотується у цьому окрузі юрист-самовисуванець Федір Веніславський. У 2002-му він йшов на вибори від блоку Віктора Ющенка «Наша Україна». Та навіть цей популярний тоді в народі бренд не допоміг йому витримати конкуренцію бізнесмена Ігоря Єремеєва. Усі наступні походи в парламент Федір Веніславський,брат якого працював заступником прокурора Волинської області,здійснював шляхом самовисування. І знову безуспішно. Його агітатори сьогодні роздають календарики з портретом кандидата і адресами й телефонами державних центрів надання безоплатної вторинної юридичної допомоги. Невже вони думають,що місцеві жителі купляться на рекламу державної програми,до якої Федір Веніславський має такий же стосунок,як корова до елеватора?
 
Часто можна почути,що у Верховній Раді мають бути юристи й економісти. Нібито тільки вони знають,які треба ухвалювати закони,щоб у країні були робочі місця,зростала зарплата і пенсія. Насправді ж у парламенті повинні бути насамперед чесні люди,які знають,що треба простому народу. Бо чесні депутати можуть підібрати собі команду високопрофесійних юристів і економістів,які допоможуть їм створити потрібні закони. А нечисті на руку професіонали зуміють професійно розкрадати державні (тобто наші з вами) гроші. Зрештою,і Янукович мав економічну освіту,а його міністр внутрішніх справ Захарченко,який дав команду стріляти в майданівців,– юридичну.
 
Висуванець ВО «Батьківщина» Людмила Кирда за фахом бібліотекар. Родом із села Лишнівка Маневицького району. Тільки чомусь у її рідному селі не надто схильні її хвалити. Кажуть: двічі була депутатом обласної ради,недовго очолювала Маневицьку райдержадміністрацію,а для своєї малої батьківщини нічого доброго не зробила. Зате в райцентрі має свої магазини,на джипі їздить,дальнобійниками керує. Звідки такі гроші у жінки? Чи не з тих покладів бурштину в цьому краї,про які знали місцеві давно,а тепер,коли рушили сюди з усіх усюд,дізналася вже й уся Україна?
 
Парадокс,але в рідному для Кирди Маневицькому районі,за неї в 2014-му на позачергових виборах до Верховної Ради проголосувало у відсотковому відношенні менше виборців,ніж у сусідніх,де,швидше за все,підтримували не саму особу кандидата,а партію,яку вона представляла.
 
Від партії «Українське об’єднання патріотів – УКРОП» йде на вибори у 23-му окрузі заступник голови Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» Ірина Констанкевич. Партія,яку вона представляє,ще дуже молода. Вона зародилася в середовищі людей,які першими стали на захист країни під час російської агресії на Сході. Ця політична сила виникла вже після позачергових парламентських виборів у 2014-му. Тому першим її випробуванням стали місцеві вибори 2015 року. І на Волині нова структура здобула найбільше прихильників. Насамперед завдяки тому,що член політради партії,наш земляк Ігор Палиця балотувався до Волинської обласної ради,а згодом був обраний її головою.
 
Нагадаємо,Ірина Констанкевич програла 28 голосів уже згаданому Ігорю Лапіну на виборах до парламенту в 2014-му в Луцьку. Лапін,вдало експлуатуючи образ воїна-захисника,пробився до Верховної Ради і,схоже,про Луцьк та його проблеми забув. А Констанкевич,навпаки,сумлінно продовжувала працювати на користь місцевої громади. Вона знає про клопоти простих людей не з чужих переказів чи Інтернету,а зі щоденного спілкування з тими,хто звертається до фонду «Тільки разом»,покладаючи на нього єдину надію на допомогу. І фонд ці сподівання виправдовує.
 
Працюючи в амбітній команді Ігоря Палиці,депутат обласної ради Ірина Констанкевич відчуває свій обов’язок не тільки перед своїми виборцями,але й перед засновником Фонду «Тільки разом»,який підставляє плече людям там,де не може їм допомогти держава.
 
У цьому короткому огляді ми зупинилися тільки на тих кандидатах,хто,на нашу суб’єктивну думку,може за підсумками виборів посісти місце в першій п’ятірці рейтингу. Можливо,і серед не названих тут є люди,які заслужили повагу оточуючих. Але час на виборчу кампанію надто короткий,а територія,на якій розташовані населені пункти округу,настільки велика,що донести до виборців свої наміри кандидатам буде дуже складно.
 
Зрештою,жителі Волинського Полісся – люди практичні. Вони вміють відрізнити чорниці від вовчих ягід,з недовірою ставляться до незнайомців,а тим,у кому вже впевнились,ніколи не відмовлять. Сьогодні вони не мають часу вислуховувати агітаторів від різних кандидатів – треба заробляти гроші. Та коли сезону збору чорниць настане кінець,вони підуть на виборчі дільниці і проголосують за того,хто справді,на їхню думку,вартий бути виразником їхніх інтересів у Верховній Раді.
 
Автор публікації – Іван ПОЛІЩУК