Напередодні дев’ятої сесії  парламенту  до редакції «Волинської правди» завітав народний депутат України  Юрій Савчук  (фракція «Народний Фронт»),  виконувач обов’язків голови Комітету Верховної Ради України  з питань запобігання і протидії корупції. Він поділився своїми роздумами  про сьогодення, головні виклики для нашої країни у майбутньому.

Чи загрожує  чинному парламенту перспектива розпуску?  Коли буде остаточно знято з порядку денного вірогідність проведення дочасних виборів до ВР? Наскільки правдива інформація про  серйозний конфлікт  інтересів  усередині коаліції між «БПП» і «НФ»? Хто спонукав  рядового «бепепівця» Олега Барну до показового винесення з-за трибуни ВР тодішнього Прем’єра, головного «фронтовика» Арсенія Яценюка? Володимир Гройсман, очолюючи Кабмін,  продовжує  реалізовувати програму свого попередника?

Скільки  зараз патріотів у законодавчій та виконавчій владі? Чи відбудуться в Луцьку найближчим часом вибори  міського голови та як проголосують виборці? На ці та інші запитання «ВП» відверто відповів наш відомий земляк,   народний депутат України Юрій Савчук.

«Верховна Рада довела свою дієздатність»

– Юрію Петровичу, 4 вересня  розпочинає  роботу  дев’ята сесія Верховної Ради України  восьмого скликання. Чи зуміє парламент ефективно  працювати, чи стане заручником президентської передвиборчої кампанії, що де-факто вже розпочалася?

– Наприкінці минулої сесії парламент переконав навіть скептиків, що які б сценарії не напрацьовувалися для його дискредитації,  він здатен ефективно працювати. Ніщо не може заважати народним депутатам, якщо вони об’єднані спільною метою. Пригадуєте, тоді розглядалося  питання щодо ЦВК?

– А більшість фракції «БПП» демонстративно залишила залу.

– Була домовленість, що мали вноситися кандидатури 13 членів ЦВК. Але звідкись «випливло» 14. Почалися суперечки. Андрій Володимирович Парубій  відклав розгляд цього питання.  І тоді, як ви пригадуєте, «БПП» покинула сесійну залу. Наскільки  я знаю, це була команда самого Петра Олексійовича  для своєї  фракції.  Але після цього відбулися деякі перемовини – і парламент продовжив працювати.

– Уже без більшості народних депутатів із президентської фракції.

– І за питання, яке було поставлено на розгляд, проголосували 246 чи 248 народних депутатів.

– З необхідних для ухвалення рішення 226 .

– Так, рішення ухвалено  і без «БПП». Це стало свого роду якщо не Рубіконом, то Рубікончиком.  Верховна Рада довела  свою дієздатність – запланований сценарій парламентської кризи не вдалося втілити в  життя.

– Тим не  менше, донедавна мусувалися інформаційні «вкиди» про вірогідність  розпуску чинного парламенту та проведення дочасних виборів ВР дев’ятого скликання. Це були технології з відволікання уваги чи реальні проекти? Вірогідність дочасних виборів уже знята з порядку денного?

– Як відомо, чергові вибори  народних  депутатів Верховної Ради України дев’ятого скликання мають відбутися 27 жовтня 2019 року. Згідно з Конституцією, повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені Президентом України в останні шість місяців строку повноважень Верховної Ради України або Президента України. Оскільки  чергові вибори Президента України призначені на 31 березня 2019 року, то рішення про дострокове припинення повноважень ВР може бути прийняте ним  не пізніше, ніж до 30 вересня 2018 року. І то – лише за наявності законних підстав для прийняття такого рішення.

– Зокрема, коли протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися чи коли протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій.

– А такі  підстави для розпуску Верховної  Ради, як бачите відсутні. Та й термін для цього закінчується наприкінці вересня. Заяви ж про нібито відсутність коаліції – це політичні спекуляції.

–  Зрештою, Ви  представляєте у ВР політичну силу  (№ 22 партійного списку «НФ»), яка входить до складу  коаліції. Тож досить добре поінформовані про плани чинної владної еліти.

– Існування коаліції підтверджує  відповідна угода, у якій значиться, що народні депутати об’єдналися  та утворили парламентську більшість «заради захисту суверенітету і територіальної цілісності України, проведення реформ співпраці з іншими гілками влади заради піднесення добробуту і якості життя громадян України».  Народні депутат взяли на себе політичну відповідальність, щоб дати відповідь на виклики та загрози, які зараз постали перед нашою державою. У Коаліційній угоді – перелік ряду питань, над якими народні депутати зобов’язуються  спільно працювати. І від цього не відмовляються навіть ті, які начебто й вийшли з коаліції –  об’єднання «Самопоміч»,  Радикальна партія Олега Ляшка.  До речі, дуже багато запланованих завдань уже вирішені в законодавчому плані.

– Нерідко голосують «за»  проекти від коаліції й «опоблоківці», представники інших фракції та груп.

– На мій суб’єктивний погляд, вихід із коаліції двох вище зазначених фракцій – це політична спекуляція, що має на меті набуття такого собі штучного авторитету, іміджу. А де-факто вони беруть участь у діяльності коаліції.

«Для мене – це обов’язок, а не високі слова»

– Очевидно, ВР восьмого скликання таки допрацює до завершення своєї каденції у жовтні 2019 року. Це вже аксіома.

– Так однозначно, на сто відсотків,  я не можу стверджувати.

– ? 

– Все  може бути. Не забувайте, це по-перше,  що живемо в умовах війни, яку веде проти України Росія. І ми не знаємо, що ворог запланував на завтра – розхитування ситуації, терористичні акти чи масштабне воєнне вторгнення.

По-друге,  у Верховній Раді чи нинішньої, чи минулої каденції – більшість народних депутатів ті ж самі. З тою таки свідомістю, що визначала вчорашні реалії. На мою думку (зрештою, це чітко знаю), є дуже багато людей у парламенті, які били себе в груди, кричали, що вони такі патріоти, але при цьому брали від «регіоналів» гроші за «потрібне» голосування.

– Вам про це казали ті, хто давав  ці гроші, прости, Господи, «патріотам»?

– Не тільки говорили прямо в очі, але  ще й докоряли мені: не будь придурком – бери. Я не міг собі дозволити такої підлої зради своїх поглядів, свого народу, зрештою – своєї політичної сили, виборців.

– Така «купівля» була практикою, наскільки відомо, й у ВР сьомого скликання. А зараз?  

– Наскільки  мені відомо (може, не все знаю) у парламенті  восьмого скликання такі грошові спекуляції не відбуваються. Політичні – так, а грошові – ні.

А що може відбуватися далі? Не думаю, що Петро Олексійович захоче рубанути сокирою зразу, вибачте, по двох ногах. Дострокових виборів і нових революцій Україна може не пережити. Вони не потрібні! Нам потрібен еволюційний  шлях розвитку. Ми маємо як парламентарії вміти домовлятися, знаходить спільний знаменник.

– Але засадничо (використаю термін  Ігоря Гузя) на це, пане Юрію, далеко не кожен здатен. Адже деякі мужі чи дами йшли до ВРУ (купували довіру виборців), щоб відстояти, даруйте, свої «шкурницькі» (бізнесові)  інтереси. Поза цими параметрами їм Україна, як іронізував класик, «без надобності».   

– На жаль, справді, у парламенті ще є багато людей, які прийшли туди, щоб лобіювати свій бізнес. З ними важко знаходити спільний знаменник в інтересах  народу України. А ми ж маємо відстоювати в першу чергу національні інтереси. Для мене це – обов’язок, а не високі слова.

Гройсман реалізовує програму Яценюка

– Наскільки правдиві  чутки (кажуть: диму без вогню не буває), оприлюднювані народними депутатами та  політологами про серйозний конфлікт інтересів усередині коаліції (між «БПП» та «НФ»). Мовляв, зважаючи на нинішній рейтинг структури Арсенія Яценюка й  аби «вибити» з політичної ніші Арсена Авакова, з якими начебто пов’язує своє майбутнє Володимир Гройсман, Банкова хоче зіграти на випередження і позбутися непевного союзника. Прокоментуєте цю ситуацію?

– У чому  конкретно виражається конфлікт?

– Коли «бепепівець» Олег Барна у буквальному розумінні виніс з-за парламентської трибуни  головного «фронтовика» Арсенія Яценюка, це показало, яка  «погода в домі».  Після цього у Вас  як спортсмена не виникло бажання по-силовому поспілкуватися  з «несуном»? Чи Ви йому вибачили, оскільки,  можливо, той виконував команду згори? Чи між «порошенківцями» та «аваківцями» (здається, диригує процесами в «НФ» уже не Арсеній, який говорив про кулю в лоб, а силовик кавказького походження Арсен) – насправді «любов і жувачка»?

– Щодо системного  конфлікту – це явне перебільшення. Так, є певні розбіжності, різночитання, дискусії. Але зараз не час для того, щоб «виносити сміття з хати». І «Народний Фронт», і «Блок Петра Порошенка» – політичні союзники. Завдяки співпраці у сесійній залі між нашими фракціями парламенту  вдалося ухвалити ряд доленосних для України, вкрай необхідних для нашого народу  рішень.

До речі, з Олегом Степановичем Барною ми співпрацюємо в Комітеті ВР з питань запобігання і протидії корупції. Причому ефективно. Кажу про це як перший заступник голови Комітету, оскільки зараз доводиться  виконувати обов’язки голови.

Розумієте, політиками не можуть бути всі жителі України чи половина громадян.  Аналізувати, розуміти ситуацію (як і суть реформ)  здатні далеко не всі. Натомість шукають якихось сенсаційних, конфліктних моментів. Скажу чесно:  «НФ» співпрацює з «ББП», і більшість чуток про внутрішні  «війни»  – фантазії, коли бажане  нашими політичними опонентами видається за дійсне.

– Але  згадуване «винесення» – не випадковість.

– Це чисто емоційна помилка Барни. Я думаю, у нього був і ще буде час подумати над цим. Олег Степанович не мав права на такий рух.  Але я не погоджуюся з вами, нібито Барна виконував чийсь наказ. Це було його власне рішення. Причому – вкрай помилкове.  Барна – пряма, відверта людина.  Хтось  йому вніс у вуха інформацію, що в державі щось не так, що в цьому нібито винен   Яценюк.

А тепер – про  те, чому в Гройсмана добрі стосунки з «НФ». Та тому, що він на 80 відсотків продовжує, реалізовує  програму Яценюка.  І коли назріла  політична криза, то, на мою думку, це сталося штучно. Чому? Бо деякі особи стали боятися того, наскільки зростає вплив Арсенія Петровича.  Почався тиск.  Але Яценюк сам ухвалив рішення піти.  Він про це однозначно сказав під час засідання фракції: неодноразово йшов, упасти може кожен, але після цього треба зуміти знову піднятися. Арсеній  Яценюк залишив посаду Прем’єр-міністра, коли отримав гарантії, що реалізація  його програми буде продовжуватися. І це справді робить зараз Володимир Гройсман.

Є, звичайно, багато недоліків. Але це закономірний процес.  Хоча є і речі, які не можна назвати  недоліками.

– Тобто, їх  треба назвати…

– …антинародними. Можна так сказати.  Чому? Тому що корупція і далі існує. Тому що і в законодавчій владі  (у парламенті), і в Кабміні (виконавчій владі) нема навіть 50 відсотків патріотів. Що б мені не говорили та як би не обпльовували націоналізм, але я переконаний: саме національна ідея є рушійною силою, своєрідним «штовхачем». Коли людина може відмовитися від шалених грошей, отриманих внаслідок не заробітків, а крадіжок, тоді вона справді робить крок для того, щоб її країна могла жити краще. Нинішня ситуація дуже відповідальна. Ми як суспільство вилазимо з серйозної халепи.

«Потрібно, щоб до влади прийшли патріоти»

– Футурологи, згадуючи  про символічний  біблійний приклад 40-річного блукання пустелею,   вважають, що Україні доведеться ще щонайменше 13 років петляти політичними лабіринтами. Але для цього потрібен свій Месія. Претендентів на цю місію – тьма. Як Ви думаєте, Арсеній Яценюк повернеться у велику політику?

– А він і не йшов із великої політики. Жодне з  питань, які  розглядаються під час коаліційних зустрічей, не  вирішується без нього. Арсеній Яценюк – у політиці. Він має величезний досвід і вміє працювати з командою, щоб рано чи пізно її привести до перемоги.  Я більше, ніж упевнений, що в Арсенія Петровича – велике політичне майбутнє.

– Але ж, Юрію Петровичу, його нема в переліку гіпотетичних претендентів на президентське крісло.

– Можливо, тому (така моя суб’єктивна думку), що Яценюка президентське крісло не цікавить. Він не робив із цього приводу жодної заяви (ні під час засідання фракції, ні для ЗМІ). Може, свою перспективу він бачить у продовжені розпочатої справи на посаді Прем’єр-міністра. Якщо в нас буде реалізовано ряд  змін до Конституції, то український Президент буде у ролі англійської королеви.

– За кого Ви особисто, якщо це не таємниця, голосуватимете під час президентських виборів (принаймні під час першого туру)? Хто та заповітна «двійка», яка потрапить до другого туру? Яка особистість з потенційних претендентів на пост Глави держави, на Вашу думку, найоптимальніша?

– Я говорив про те, що саме національна ідея повинна стати головною рушійною силою. Для того, щоб це відбулося, нам потрібно серйозно поміняти політичну еліту. Дуже серйозно! Принаймні, як мінімум, на відсотків 80. Потрібно, щоб до влади прийшли патріоти, люди з конкретним успішним досвідом. Варто змінити в цілому політичну еліту.

З тих майбутніх кандидатів, які сьогодні вже заявили про намір боротися за обрання на пост Президента України, мені в найбільшій мірі імпонує Олександр Шевченко. Знаю його особисто. Це людина реальних справ.

– Але ж реально  у нього шанси стати Главою держави  не такі, як у Петра Порошенка, Юлії Тимошенко, Юрія Бойка.

– Це нав’язані  штампи. Це догми, які, я переконаний, не відповідають дійсності. Переконаєтеся під час виборів. Всі названі вами особи вже себе показали, довели, на що здатні.

Я дуже сподіваюся на молодь, національно свідомих людей, які все-таки підуть голосувати.  Вибір повинні зробити саме такі люди, а не ті, хто продає свої голоси, озирається на минуле і не має майбутнього.

Ви ж знаєте, що народ, як стверджують політологи, заслуговує  такої влади, яку обирає. Тому ми маємо зрозуміти, кого хочемо бачити на чолі держави і чи може ця людина дійсно щось зробити  для цієї країни,  її громадян, що вона вже зробила.

– І чи вона здатна повернути Україні територіальну цілісність?

– З цього приводу мені імпонує позиція Ігоря Петровича Палиці, якого запитали, як повернути Україні Крим. Він пояснив: будуть гинути  люди з обох сторін (причому українці). Тому, на його переконання, треба  зробити в Україні таке життя, щоб ті, хто залишився в Криму, самі захотіли повернутися у склад України.

Тому коли кажуть (і в ході представлення  нового голови Волинської ОДА Олександра Савченка), що у нас ВВП виріс на два відсотки, то треба зрозуміти: це відбувається за рахунок експорту лісу, олії… При цьому «виріс» долар. За рахунок здорожчання і збільшується грошовий обіг, а не зростає ВВП.

Маємо створювати нові робочі місця, давати  внутрішній продукт. Це буде забезпечувати  ріст ВВП.

Про колег- народних депутатів, владу на Волині та вибори міського голови в Луцьку

– Юрію Петровичу, Ви, будучи  єдиним  народним депутатом від Волині, який потрапив у парламент як «списочник», а не  як мажоритарник, не «зав’язані» на інтереси того чи іншого округу. І все-таки доводиться іноді лобіювати інтереси області? З ким із волинської «п’ятірки» народних обранців-мажоритарників приятелюєте?

– Я отримую досить багато звернень від органів місцевого самоврядування, окремих громадян. Звичайно, в міру своїх можливостей, намагаюся допомогти. При цьому нерідко залучаючись підтримкою колег-народних депутатів. З тих, хто представляє  у Верховній Раді Волинь, вдається найефективніше співпрацювати, досягати порозуміння  з Ігорем Гузем та Іриною Констанкевич.  Нас, у першу чергу, об’єднує здатність  у подібному ключі бачити найгостріші проблеми, усвідомлення того, яку роль мусимо відіграти у вищому законодавчому органі ми, пам’ятаючи як про українські  національні інтереси, так і намагаючись максимально допомогти Волині та волинянам.

– Як оцінюєте ситуацію в області, де, на думку ряду аналітиків влада, розділена між двома політико-бізнесовими   групами?  Одне контролює Степан Івахів (група «Континіум»), друге – чинний голова облради  Ігор Палиця. До речі, цієї тези не заперечила під час  недавнього інтерв’ю для «ВП» й народний депутат Ірина Констанкевич. Наскільки  ситуація  на Волині стала перспективнішою після призначення, начебто за наполяганням «Континіуму» (про це говорив у нашій редакцій народний депутат Ігор Гузь), головою ОДА Олександра Савченка?

– Коли йдеться про перспективу, то маєте на увазі розвиток області, її керованість?

Я живу тут, не можу бути байдужим від того, що відбувається в Луцьку, у Волинській області, наскільки  представники, керівники  владних гілок  здатні співпрацювати, а не зводити рахунки один з одним, перетворювати область на арену протистояння, міжусобиць. Поки що, на моє переконання, зміни, які відбуваються в області, загалом  (є окремі винятки, звичайно) позитивні. По-людськи це мені подобається.  Нарешті нема отакої жорсткої конкурентної напруженості, яка часом нагадувала про «війни» (кажу в переносному значенні) без правил.

Мені імпонує, що голова облдержадміністрації Олександр Савченко не байдужий до процесів, які відбуваються в обласному центрі, простягає руку допомоги для органів місцевого самоврядування. Він постійно спілкується з людьми, став своїм для волинян і Волині. Це справді дуже важливо. Від цього виграє наша область! Я не бачу, щоб ситуація  «іскрила» між  Ігорем Петровичем Палицею та Олександром Іллічем Савченком. Незважаючи на те, що вони належать до різних політичних сил. Але обоє інтереси держави, нашої області ставлять вище.

– Даруйте за дещо відволікаюче запитання. А Вам вдається зорієнтувати членів Комітету  Верховної  Ради України з питань запобігання і протидії корупції на конструктив? Чи це нереально?

– Це найбільший Комітет Верховної Ради. В цій «обоймі» – два десятки народних депутатів. Але можна знаходити спільний знаменник. Ми маємо пам’ятати, що отримали довіру українського народу. Якщо будемо між собою «собачитися», не знаходити шляхів до порозуміння, від цього програємо не тільки особисто. На кону – державні інтереси. Так само, до речі, як і на рівні кожної області, де керівники влади не мають права бути в ролі, як у байці про   Лебедя, Рака та Щуку. Вони просто мусять працювати разом, пам’ятаючи про інтереси волинян. У першу чергу! Не залежно від того, як відбудуться вибори.

– Роздумуючи про ситуацію на Волині, Ви згадали про Луцьк. Це нормально, що тут (вже більше півтора року, як помер світлої пам’яті Микола Ярославович Романюк) досі немає  міського голови? Так, обласний центр  живе, тут досить багато робиться  позитивного, але… У Луцьку вибори міського голови все-таки відбудуться перед президентськими, парламентськими  виборами? Чи це станеться вже у 2020 році?

– У порядку денному дев’ятої сесії Верховної Ради  є питання проведення виборів міського голови у Луцьку. Його у будь-який момент може винести для голосування  Голова ВР. Я вже пояснював на одному з телеканалів, чому раніше за питання не проголосували  багато депутатів. Я – в тому числі. Це питання суто технічне! Його ніхто не політизує, не «виштовхує».   Це  питання того, чи треба проводити ці вибори, чи ні.

– Інколи складається враження, що ні пропрезидентські структури, ні ті, які нині фактично контролюють владу в обласному центрі, наразі не мають реальної кандидатури на посаду Луцького міського голови.

– Я чув такі й подібні думки. Не буду поки що їх коментувати. Але зважмо на ще одне: лідер «УКРОПу» Ігор Петрович Палиця, як і його політична сила, робить дуже багато доброго і в Луцьку, і на Волині загалом.  Це знають люди. Будьмо чесні, місто в доброму розумінні  реально квітне. Своє захоплення висловлюють не тільки корінні жителі, а й  фактично всі, хто приїжджає до Луцька.

Я думаю, що ми всі разом  не дозволимо, щоб  тут щось змінювалося (до виборів, після них) у гіршу сторону. Все просто. Ми платимо податки. І ці гроші мають бути  розумно використані на благо Луцька та його жителів. Як на  мене, сьогодні і Григорій  Пустовіт, який є секретарем міської ради та виконує  обов’язки міського голови, й перший заступник міського голови Григорій Недопад, і фракція «УКРОПу» Луцької міськради працюють справді ефективно. І це люди знають. Подивіться, який у Луцьку центральний парк! Громадський діяч  Ігор Алексеєв за підтримки влади, бізнесу створив  диво. Місто живе, розбудовується,  постійно ремонтуються дороги. А це лакмус на перевірку довіри до влади.

Якщо народні депутати будуть дотримуватися коаліційних домовленостей  та  зроблять правильні зміни до Конституції (коли як мінімум 50 відсотків надходжень до місцевих бюджетів будуть «осідати» на місцях), це дасть ще один поштовх для розвитку міст і сіл. До того ж, якщо вдасться ще раціонально використати митний потенціал області, – це ще один плюс.

Чому всі кричать: «Корупція», а  країна продовжує жити без антикорупційної стратегії?

– Які зараз найголовніші  виклики перед нашою країною та суспільством? Війна чи корупція (запитую, оскільки Ви у чинному парламенті очолюєте фактично один з найголовніших  Комітетів  Верховної Ради України  – з питань запобігання і протидії корупції)?

– Кожне питання по-своєму актуальне. Все взаємопов’язано. Але так сьогодні сталося, що навіть в армії є корупція. І з нею треба боротися. Суворо. За прикладом Китаю. Там з корупціонерами проста розмова – їх  страчують.

– Але корупція залишається.

–  І в цій країні теж. Але це їхні проблеми. Для нас же актуально, в яких ешелонах влади  корупція проявляється найбільше. Розумієте?  Ми створили сьогодні НАБУ, НАЗК, ДБР… Але корупція не знищена в нашій країні. Чи пов’язане це з війною?  Відповіді можуть бути різними. Але солдат, який перебуває  на фронті і знає, які побори доводиться платити   його сім’ї  за ті чи інші послуги, може запитати себе: за що воюю. Глобально – за Україну, а конкретно – за свою родину. Але не за те, щоб ті гроші, які він заробив ціною своєї крові, занесли, вибачте, якомусь пузатому гадові  для влаштування дитини в дитсадок. Щоб потім там гордилися за тих, хто воював і, може, загинув.

Все пов’язане. Треба, щоб корупціонери  «сідали». Корупція – це вкрай небезпечне явище, з яким маємо не просто боротися. Мусимо  її перемагати.  Я маю багато ідей, як це зробити. Очевидно, під час каденції нинішнього парламенту всього цього зробити не вдасться.

– Чому Єгора Соболєва було зміщено з почади голови  антикорупційного Комітету?

– Все насправді просто. І навіть не тому, що він став учасником «квазіреволюції» під стінами Верховної Ради. Але цю «революцію» він хотів перетягнути в Комітет. А в нас же стільки  неопрацьованих законопроектів лежало, треба було визначитися щодо їхньої відповідності антикорупційному законодавству.  Протягом двох років  так і не було ясності щодо  визначення аудитора НАБУ.

Тому персонально проти Єгора  я не маю якихось заперечень. Ми разом проходили  Майдан. Але ж Комітет має працювати. Тільки-но ми розпочнемо його політизувати – це все, крах.

– Тим паче, такий Комітет, де амбіції можуть «зашкалювати».

–  У нашому Комітеті – кілька потенційних кандидатів у Президенти. Той-таки Єгор Соболєв, а також – Сергій Лещенко,  Віктор Чумак, Юрій Дерев’янко  і  т.д. Розумієте, з ким доводиться «перетягувати канат»?  Ситуацію, слава Богу, ми «розгребли».  Законопроекти пройшли експертизу. Комітет працює. Ми внесли пропозиції – і сесійна зала  проголосувала за незалежного  аудитора НАБУ. Йде робота. На жаль, заблоковано антикорупційну стратегію держави. Вона прийшла до нас із Кабміну (розробник – НАЗК). Заблокували ж стратегію під «соусом», нібито мало громадських слухань. Насправді вони відбувалися.  Європейська антикорупційна ініціатива до цієї стратегії додала свої напрацювання. Там усе дуже чітко обумовлено: як боротися з корупцією у прокуратурі, на митниці, в Кабміні… Але, на жаль, проголосували, щоб відправити цей документ на доопрацювання.  Чому? Бо на цьому ґрунті комусь хочеться ще поспекулювати. І країна продовжує жити без антикорупційної стратегії, коли всі кричать: «Корупція».

Новому голові НАЗК  я запропонував провести громадські слухання щодо антикорупційної стратегії безпосередньо в нашому Комітеті, за участі  ЗМІ (зокрема телебачення, коли менше десяти камер не буває), щоб українське суспільство знало, хто є хто.

Принципово відстоювати національні інтереси

– Юрію Петровичу, Ви сказали, скільки ще треба зробити у ВР восьмого скликання. Тож, очевидно, доведеться продовжити цю працю і в наступному парламенті. Від якої політичної сили Ви  станете народним депутатом ВР 9-го скликання? Запитую про це, згадуючи, що у  ВР 7-го скликання Ви спершу  представляли «УДАР», зараз, у ВР 8-го скликання,  –  «НФ». Чи буде, до речі,  ухвалено нинішнім парламентом  новий виборчий Кодекс?

– І чи буду я взагалі балотуватися  до Верховної Ради 9-го скликання?

– Не запитую про це, бо, як на мене, зрозуміло: є мотивація, напрацювання, наміри їх продовжити.

– Питання щодо того, якою буде виборча система, дуже неоднозначне. А те, що за Виборчий кодекс  проголосували в першому читанні, ще не означає, що так само (чи більшою кількістю голосів) проголосують у другому. Та  й чи дійде до  голосування в цілому. Будемо дивитися, вивчати, які внесуться правки.

По-перше, прийнято закон про державне фінансування партій. По-друге, є мажоритарники, які з тих чи інших причин не проголосують за нього. І не тому, що вони якісь ретрогради. А тому, що реально багато роблять для своїх округів і хочуть це робити.

– Від ухвалення нового Кодексу, попри як позитивні відгуки, все-таки  де-факто програє виборець? Особливо, коли йдеться про невеликі області (як Волинська), які можуть бути позбавленими можливості  мати у Верховній Раді народних депутатів, які лобіюватимуть, відстоюватимуть їхні інтереси.

– Виборець приходить до мажоритарника  і нагадує, чому голосував за нього та запитує, чи той дотримав своїх обіцянок. Якщо так, то виборець знову підтримає його, коли ні, то – ні. Партій є багато, але нема кого  запитати, хто конкретно несе відповідальність за ті чи інші рішення, закони.

Тому, я думаю, глузд візьме гору, і буде  запропоновано  виборчий Кодекс, який відповідає інтересам більшості наших громадян.

– За будь-яких умов, Ви, очевидно, балотуватиметеся до ВР дев’ятого скликання?  

– Більшість свого життя я був поза політикою. Займався або спортом (я заслужений тренер, успішно виступав на олімпіадах), або бізнесом. Я це вмію робити. Мені це подобалося. Я прийшов у політику зі спорту,  адже відчув: там потрібні сильні, вольові, патріотичні люди, які вміють перемагати, здатні  тримати удар, принципово відстоювати українські національні інтереси. Якщо я відчую свою затребуваність у політиці, то, безумовно, докладу зусиль, щоб стати народним депутатом Верховної Ради дев’ятого скликання. І при цьому  першочерговим є не належність до тієї чи іншої політичної сили, а, як уже говорив вище, а здатність принципово відстоювати наші національні інтереси. –

– Попереду – низка доленосних випробувань для нашої держави, тих, хто представляє еліту, і тих, хто перебуває і іншій  ролі. Що б Ви побажали на цьому етапі собі та землякам-волинянам?

– Перше (і головне): маємо змінити свідомість.  Щоб це сталося, маємо більше спілкуватися, виходити за рамки своїх персональних еґо, вірити один одному, бажати один одному і всій Україні нашій добра.  Зрозуміймо: ми не зможемо бути щасливими, коли довкола нас житимуть нещасні.  Мусимо переконати молодь (якщо треба – тягнути за руки), що вона мусить голосувати, що доля України – в її руках. Мусимо вірити, що добро переможе, і тим людям,  які ці слова, надії підтверджують  діями.

Спілкувався Віктор Вербич

Фотографував Андрій Мошкун